Справа №:755/1554/26
Провадження №: 2-з/755/46/26
про відмову у задоволенні заяви
про забезпечення позову
"23" березня 2026 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва - Катющенко В.П., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -
До Дніпровського районного суду міста Києва 04.02.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, яка 06.02.2026 передана у провадження судді Катющенко В.П. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
У порядку частини 6 статті 187 ЦПК України суддею витребувано інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачки, яка отримана головуючим суддею 13.03.2026.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16.03.2026 позовна заява залишена без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків.
13.03.2026 до суду від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшла заява про забезпечення позову, яка 23.03.2026 передана в провадження головуючого судді.
У заяві про забезпечення позову, представник позивача просить суд забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя:
1) накласти арешт на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68.1 кв.м., реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1998341780000;
2) накласти арешт на частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 67.5 кв.м., реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1998110280000;
3) заборонити ОСОБА_3 вчиняти будь-які правочини щодо користування, розпорядження та володіння квартирою АДРЕСА_1 ;
4) заборонити ОСОБА_3 вчиняти будь-які правочини щодо користування, розпорядження та володіння квартирою АДРЕСА_2 ;
5) заборонити ОСОБА_3 вчиняти дії щодо вселення до квартири АДРЕСА_1 будь-яких осіб;
6) заборонити ОСОБА_3 вчиняти дії щодо вселення до квартири АДРЕСА_2 будь-яких осіб.
Заява про забезпечення позову обґрунтовується тим, що протягом останнього року між сторонами тривають судові спори з різними предметами та підставами. Позивачу відомо, що відповідачка останнім часом вчиняє дії щодо відчуження частини майна, що належить їй на праві власності. Вона може продовжити і надалі відчужувати належне їй на праві власності майно, що поставить позивача у вкрай невигідне становище, оскільки він буде позбавлений можливості виконати судове рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог. Крім того, відповідачка без погодження з позивачем уклала договори оренди на спірні квартири, отримує орендну плату, при цьому позивач не має можливості користуватися вказаними квартирами, а також не має можливості отримувати дохід від здачі квартир в оренду, що порушує його право власності та обмежує його права. Вказані вище обставини змушують позивача звернутися до суду із заявою про забезпечення позову, що забезпечить неможливість відчуження/обтяження відповідачем спірного майна, а також його псування третіми особами, що сприятиме можливості розгляду спору у розумні строки, а в разі задоволення позовних вимог забезпечить можливість виконання судового рішення та ефективний захист прав позивача, оскільки незастосування заходів забезпечення позову утруднить виконання рішення суду та потягне за собою подальші звернення позивача до суду за захистом своїх прав.
Суддя, вивчивши доводи поданої заяви та матеріали справи, доходить наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Статтею 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Як роз'яснено в пункті 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Саме по собі накладення арешту на об'єкт нерухомого майна без наміру власника його відчужити та заборона їх відчуження жодним чином не впливає на правовий статус цих прав і на права і законні його інтереси.
У відповідності до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статей 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Варто зазначити, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
За своєю суттю інститут забезпечення в цивільному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Із вищенаведеного випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову, а обраний спосіб забезпечення позову відповідає його меті.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідно, заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
У постанові Верховного суду України від 25.05.2016, прийнятій за результатами розгляду справи №6-605цс16, викладено правову позицію, відповідно до якої, метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд в порядку поділу майна подружжя визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 та частку квартири АДРЕСА_2 ; визнати за відповідачем ОСОБА_3 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 та частку квартири АДРЕСА_2 ; здійснити розподіл судових витрат.
Згідно статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України при розгляді справи № 6-2552цс16 у постанові від 18.01.2017.
Аналізуючи вищевикладені обставини, суд доходить висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки суд не вбачає належного мотивування та доказового підтвердження наявного ризику недобросовісних дій з боку відповідача, які у майбутньому можуть призвести до неможливості або утруднення виконання рішення суду у разі ймовірного задоволення позовних вимог. При цьому посилання позивача на те, що останнім часом відповідачка вчиняє дії щодо відчуження частини майна, що належать їй на праві власності, не містять жодного доказового підтвердження у матеріалах заяви. Крім того, суд не вбачає обґрунтованих підстав вважати, що укладений договір оренди квартири, яку позивач просить поділити в рівних частках, унеможливить виконання ймовірного рішення суду про задоволення майбутнього позову.
Враховуючи викладене, з урахуванням наведених до суду доводів та фактів, обраного позивачем виду забезпечення позову, у його відповідності до наведеної мети, суд доходить висновку про відмову у задоволенні заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149, 150, 260 Цивільного процесуального кодексу України, п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», суддя -
У задоволенні представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.
Суддя: