Справа № 548/2888/25
Провадження № 2/548/235/26
23.03.2026 Хорольський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді - Старокожка В.П.,
за участі секретаря судового засідання - Скрипніченко М.І.,
розглянувши у приміщенні суду м. Хорола в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом nовариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс", представник позивача Романенко Михайло Едуардович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позиція позивача та відповідача, процесуальні дії, вчинені по справі.
Представник позивача Романенко М.Е., діючи в інтересах свого довірителя ТОВ ''Діджи Фінанс", за допомогою підсистеми "Електронний суд" 31.12.2025 звернувся до Хорольського районного суду Полтавської області з вищевказаним позовом до відповідача, у якому просить стягнути з останнього заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 1302527295645 від 28.01.2023 у розмірі 12353,17 грн та понесені судові витрати.
Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що 28.01.2023 між ТОВ ''ФК "Віва Капітал" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останнє надало позичальнику кредит у загальній сумі 4000,00 грн, які відповідач зобов'язався повернути та сплатити проценти за користування кредитними коштами. ТОВ ''ФК "Віва Кредит" взяті на себе зобов'язання виконало, надавши відповідачу кредит відповідно умов цього договору шляхом перерахування коштів на картковий рахунок останнього.
ТОВ ''ФК "Віва Кредит" та ТОВ "Діджи Фінанс" 04.20.2023 уклали договір факторингу № 04102023, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором № 1302527295645 від 28.10.2023 перейшло до останнього.
Відповідач не виконав умови кредитного договору та не повернув отримані кошти позивачу, а також не виконав всі інші грошові зобов'язання перед ним за вказаним договором. Сума боргу відповідача перед новим кредитором ТОВ "Діджи Фінанс" становить 12353,17 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3998,32 грн, за відсотками - 8354,85 грн.
Оскільки зазначена сума заборгованості відповідачем на даний час не погашена, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Представник позивача у позові просив справу розглядати без його участі.
Ухвалою судді Старокожка В.П. від 06.01.2026 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Станом на дату розгляду справи на адресу суду відзив від відповідача не надходив.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач та/або позивач до суду не подавали.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до ч. 2 ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів, надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Пунктом 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, слід вважати відповідача ОСОБА_1 належним чином повідомленим про відкриття провадження у справі, оскільки судові документи, що повернулися до суду із відміткою про відсутність адресата (копія ухвали про відкриття провадження), надіслані безпосередньо за місцем його реєстрації - АДРЕСА_1 .
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, доходить висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що 28.01.2023 на підставі поданої позичальником анкети-заяви на отримання кредиту між ТОВ ''Фінансова компанія "Віва Капітал" та ОСОБА_1 у електронній формі укладено договір про надання фінансового продукту "СТАРТ" № 1302527295645 від 28.01.2023, відповідно до умов якого ТОВ ''Фінансова компанія "Віва Капітал" надало останньому кредит у загальній сумі 4000,00 грн строком на 15 днів, тобто до 12.02.2023. Договором передбачено, що процентна ставка становить 0,597% від суми кредиту за кожен день користування ним у період строку дії договору, в разі порушення умов договору та користування кредитними коштами після спливу передбаченого умовами договору строку його дії застосовується процентна ставка 1,99% в день від суми кредиту.
ТОВ ''ФК "Віва Капітал" взяті на себе зобов'язання виконало, надавши відповідачу кредит відповідно умов цього договору шляхом перерахування кредитних коштів в сумі 4000,00 грн на картковий рахунок ОСОБА_1 , вказаний ним у анкеті-заявці на кредит від 28.01.2023, що підтверджується копією інформаційної довідки ТОВ "Платежі Онлайн" від 09.10.2023.
ТОВ ''ФК "Віва Капітал" та ТОВ ''Діджи Фінанс" 04.10.2023 уклали договір факторингу № 04102023/2, відповідно умов якого право вимоги за кредитним договором № 1302527295645 від 28.10.2023 перейшло до ТОВ ''Діджи Фінанс'', що підтверджується копією цього договору та витягу з реєстру боржників до нього від 04.10.2023, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 перед первісним кредитором становить 12353,17 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3998,32 грн, за відсотками - 8354,85 грн.
Згідно з копією розрахунку заборгованості за період з 28.01.2023 по 04.10.2023, складеної первісним кредитором ТОВ "ФК "Віва Капітал", загальний борг по кредиту відповідає вищевказаній з урахуванням внесених позичальником оплат по кредиту на загальну суму 1472,32 грн.
15.08.2025 представник позивача звернулася до відповідача із вимогою про погашення кредитної заборгованості у вказаній сумі в строк до 20.10.2025. Доказів отримання цієї вимоги відповідачем ОСОБА_1 суду не надано.
З позовної заяви вбачається, що сума заборгованості за вищевказаним договором лишилася незмінною, позивач додаткових нарахувань не здійснював та прохає стягнути із відповідача на свою користь заборгованість у загальному розмірі 12353,17 грн разом із судовими витратами.
Норми права, застосовані судом.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як зазначено в ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 12 ст. 11 Закону України ''Про електронну комерцію'' передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно з вимогами ст. 12 Закону України ''Про електронну комерцію'', якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України ''Про електронний цифровий підпис'' за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Згідно з приписами ст. ст. 514 та 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до вимог ст. 1082 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Мотивована оцінка аргументів сторін.
Суду надані належні докази переходу права вимоги до відповідача ОСОБА_1 як боржника за договором про надання фінансового кредиту продукту "СТАРТ" від 28.01.2023.
Отже, позивач, як новий кредитор, отримав право вимоги до боржника ОСОБА_1 , а доказів визнання недійсним вказаного вище договору та договору факторингу від 04.10.2023 суду не надано. Також у судовому провадженні не заперечено факту правомірності укладення такого договору.
Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким перейшло до нового кредитора.
При укладенні цього договору сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, строк кредиту. Отож, укладений між сторонами договір є обов'язковим до виконання.
Відповідач не надав суду допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що він не укладав з первісним кредитором вказаного вище договору споживчого кредиту.
Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк в повному об'ємі не була погашена (доказів погашення заборгованості суду не надано).
Отже, відповідачем були порушені умови договору щодо своєчасного погашення заборгованості та сплати обумовлених договором платежів.
У порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач свої зобов'язання не виконав, а саме не здійснив повного погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та в строки, у зв'язку із чим у ОСОБА_1 з урахуванням внесеної ним оплати утворилася заборгованість перед позивачем (як новим кредитором) за тілом кредиту в розмірі 3999,20 грн.
Щодо нарахування відсотків за користування кредитом, суд зазначає, що згідно з умовами договору строк кредитування становить 15 днів - з 28.01.2023 по 12.02.2023, процентна ставка - 0,597% від суми кредиту за кожен день користування ним у період строку дії договору.
Відповідно до копії відомості про щоденні нарахування, складеної первісним кредитором ТОВ "ФК "Віва Капітал" за період з 28.01.2023 по 12.02.2023 відсотки за вказаним кредитним договором були нараховані за процентною ставкою 0,597% в день в загальній сумі 358,20 грн, а в подальшому, до 11.06.2023, відбулося нарахування як процентів за користування кредитом, так і процентів за прострочення користування кредитом, разом вони з урахуванням здійснених відповідачем оплат на суму 1472,00 грн склали 8354,85 грн.
При цьому, із вказаного розрахунку не вбачається, а суду також не надано доказів, що дію кредитного договору було пролонговано.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31.10.2018, справа №202/4494/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2018 справа № 910/4518/16 зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за ''користування кредитом'' (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно ''користуватися кредитом'', натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за ''користування кредитом'') за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто, позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за ''користування кредитом'' поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України
Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 05.04.2023 року по справі № 910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за ''користування кредитом'', так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора яку вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання, слід застосовувати як ст. 625, ст. 1048 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою ст. 625 ст. 1048 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за ''користування кредитом''). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Отже, строк виконання зобов'язання по кредитному договору від 28.01.2023 у повному обсязі настав 12.02.2023.
Ураховуючи вищевикладене, суд, здійснивши власні обрахунки, доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" заборгованості по тілу кредиту та відсотках, яка згідно з умовами договору та додатком № 3 до нього (Графік платежів) складає 4358,20 грн, з яких тіло кредиту - 4000,00 грн, відсотки - 358,20 грн. Оскільки відповідачем в рахунок оплат за кредитом внесено кошти в загальній сумі 1474,00 грн, заборгованість останнього має бути зменшена на цю суму та складає 2884,20 грн.
Вимога кредитора щодо стягнення процентів за користування кредитом за період, що виходить за межі строку кредитування, не узгоджуються з нормами матеріального права, а відтак не дає підстав для висновку про порушене право кредитора в цій частині вимог.
Отже, у задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості по відсотках, яка нарахована поза межами строку кредитування (з 13.02.2023), необхідно відмовити.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 3 ст. 12 ЦПК України, ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Належних та допустимих доказів, у розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України на підтвердження виконання у повному обсязі взятих на себе за кредитним договором зобов'язань відповідачка не надала.
Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позов ТОВ ''Діджи Фінанс" про стягнення заборгованості необхідно задовольнити частково, а саме стягнути із відповідача на користь позивача загальну заборгованість за договором, що становить 2884,20 грн, в іншій частині позовних вимог слід відмовити за їх недоведеністю.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Розподіл судових витрат між сторонами.
Щодо стягнення понесених позивачем судових витрат із відповідача, суд доходить висновку про таке.
Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за подання позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 17.12.2025. У зв'язку із частковим задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 23,35 % сплаченого позивачем судового збору, що становить 565,63 грн.
Крім того, позивач у позовній заяві прохає про стягнення із відповідача на свою користь судові витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Отже, склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного суду викладеною у Постанові від 02 вересня 2020 року у справі 329/766/18.
На підтвердження обґрунтованості витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді, представник позивача додав копії: договору № 42649746 від 01.01.2025 про надання правової допомоги, додаткової угоди до нього від 17.11.2025, акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом Лівак І.М. від 17.11.2025, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ № 841, детального опису робіт (наданих послуг) від 01.01.2025 на суму 6000,00 грн за цим позовом ТОВ "Діджи Фінанс".
Оскільки витрати на правничу допомогу підтверджуються наданими до позовної заяви доказами, відповідач не надав до суду мотивованого клопотання про зменшення їх розміру, суд доходить висновку про їх доведеність стороною позивача та стягнення їх вартості відповідно до розміру задоволених позовних вимог (23,35%), що складає 1401,00 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 89, 264, 268 ЦПК України, суд
позов товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс", представник позивача Романенко Михайло Едуардович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" заборгованість за кредитним договоро № 1302527295645 від 28.01.2023 у розмірі 2884 (дві тисячі вісімсот вісімдесят чотири) грн 20 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" судовий збір в розмірі 565 (п'ятсот шістдесят п'ять) грн 63 коп, а також судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1401 (одна тисяча чотириста одна) грн 50 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ''Діджи Фінанс", адреса: 03035, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, ЄДРПОУ 42649746.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Головуючий