23 березня 2026 року
м. Київ
справа №460/15873/25
адміністративне провадження № К/990/12539/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №460/15873/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,
установив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просила:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення позивачу за період з 13 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 13 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, відповідно до Постанови №44 та із урахуванням раніше виплачених сум.
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо порушення вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Постанови №1078 та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 25 травня 2018 року «індексації-різниці» грошового забезпечення у розмірі 4 463,15 грн на місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 25 травня 2018 року «індексацію-різницю» грошового забезпечення у розмірі 4 463,15 грн на місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Постанови №1078, з урахуванням компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, відповідно до Постанови №44 та із урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не застосування січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 13 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 13 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, відповідно до Постанови №44 та із урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу разом із клопотанням про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року відмовлено в задоволенні зазначеного клопотання, апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в частині сплати судового збору.
11 лютого 2026 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява Військової частини НОМЕР_1 про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року відмовлено в задоволенні зазначеної заяви, апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Не погодившись з ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції приходить до таких висновків.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 КАС України.
Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Оскаржуючи ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги, відповідач не зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі, зводяться виключно до незгоди з ухвалою суду апеляційної інстанції.
Як зазначено вище та встановлено зі змісту оскаржуваного судового рішення, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без руху у зв'язку з несплатою судового збору та надано скаржнику строк у п'ять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції врахував, що положенням частини першої статті 133 КАС України передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
За правилами частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відмовляючи в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, апеляційний суд вказав, що Законом України «Про судовий збір» не встановлено пільг щодо сплати судового збору для скаржника, яким не надано достатніх доводів та не наведено обставин, що дають підстави для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
11 лютого 2026 року до суду апеляційної інстанції надійшла заява Військової частини НОМЕР_1 про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року відмовлено в задоволенні зазначеної заяви, апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України у зв'язку з невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Відмовляючи в задоволенні заяви про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що держава в особі органів влади, які діють як суб'єкти владних повноважень і звертаються до суду з метою захисту своїх інтересів у публічно-правових відносинах, повинна діяти своєчасно та належним чином, дотримуватися внутрішніх правил і процедур, установлених, зокрема, нормами процесуального закону, і не може отримувати вигоду від їх порушення або шляхом зайвих затримок чи невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчинити всі залежні від неї дії для дотримання вимог процесуального закону щодо форми і змісту апеляційної скарги, зокрема щодо сплати судового збору.
Це стосується і суб'єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що станом на день постановлення цієї ухвали у встановлений судом строк недоліки апеляційної скарги усунуті не були, у зв'язку з чим апеляційну скаргу повернув скаржнику.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх обґрунтованими й такими, що відповідають вимогам процесуального закону.
Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України апеляційна скарга повертається скаржнику, якщо останній не усунув недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Верховний Суду наголошує, що статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко обумовлений характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків.
Суд також зазначає, що чинне законодавство передбачає обов'язок учасників справи вчинити процесуальні дії у відповідь на ухвалу про без руху.
Проте Військовою частиною НОМЕР_1 наданий апеляційним судом строк недоліки апеляційної скарги, що стали підставою для її залишення без руху, не усунуто та вимоги ухвали суду апеляційної інстанції від 05 лютого 2026 року не виконано, що свідчить про невиконання відповідачем процесуальних обов'язків.
Отже, Суд вважає, що повертаючи апеляційну скаргу з підстав неусунення недоліків апеляційної скарги, апеляційним судом вірно застосовано положення частини другої статті 298 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, правильне їх застосування є очевидним, застосування та тлумачення зазначених норм процесуального права не викликають сумніву, а доводи касаційної скарги не спростовують мотивів суду апеляційної інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, щодо наявності підстав для повернення апеляційної скарги.
Крім того, доводи касаційної скарги зводяться лише до причин несплати судового збору, а тому не спростовують і не ставлять під сумнів ухвалу суду про повернення апеляційної скарги.
Суд наголошує, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, установленому законом.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на оскарження відповідачем ухвали про повернення апеляційної скарги та з урахуванням положень статті 333 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись частинами першою, третьою статті 333 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №460/15873/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов