23 березня 2026 року
м. Київ
справа №160/19124/25
адміністративне провадження № К/990/12305/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі № 160/19124/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та не виплати грошового забезпечення за період служби з 19 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року без урахування відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з додатками 1, 12, 13, 14, що встановлені Постановою Кабінету Міністрів України № 704;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення за період служби з 19 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», а Військову частину НОМЕР_2 здійснити його виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період служби з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку за період 2022- 2025 років.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період служби з 19 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року без урахування відповідних тарифних коефіцієнтів згідно з додатками 1, 12, 13, 14, що встановлені Постановою Кабінету Міністрів України №704.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період служби з 19 жовтня 2022 року по 31 грудня 2022 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період служби з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року за Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату компенсації ОСОБА_1 за невикористану відпустку за період 2023- 2024 років.
У решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року, зазначене рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволених вимог щодо зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату компенсації ОСОБА_1 за невикористану відпустку за період 2023-2024 роки та прийнято нову постанову, якою у задоволенні цієї частини позову відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Разом з цим, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Матеріали касаційної скарги не містять відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями Закону України "Про запобігання корупції", а в оскаржуваних судових рішеннях такі обставини не встановлені.
Таким чином, ураховуючи предмет позову, в силу вимог пункту першого частини шостої статті 12 КАС України, дана справа законом віднесена до справ незначної складності.
Крім того, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України.
Ураховуючи, що ця справа законом віднесена до справ незначної складності та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки.
Скаржником не зазначено фактів наявності значного суспільного інтересу, а також виняткового значення й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі № 160/19124/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов