Справа № 296/3221/26
2/296/2927/26
про залишення позовної заяви без руху
"23" березня 2026 р. м.Житомир
Суддя Корольовського районного суду міста Житомира Пилипюк Лілія Миколаївна, ознайомившись із матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
18 березня 2026 року до Корольовського районного суду міста Житомира надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Позовна заява подана представником позивача через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) «Електронний суд».
Позовна заява не може бути прийнята до розгляду судом, оскільки подана без додержання вимог, викладених у статті 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ухвали ЦПК України).
Зміст позовної заяви свідчить, що предметом спору в цій справі є розірвання шлюбу між громадянкою України та громадянином Німеччини.
Порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення Закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.
Питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.
У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими Цивільним процесуальним Кодексом України.
Згідно зі ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 28 чинного ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Відповідно до системного аналізу положень ст.27, 28 ЦПК України, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» місце проживання або перебування особи в Україні повинно бути зареєстроване в установленому законом порядку.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що 17 травня 2003 року між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстровано Житомирським міським управлінням юстиції, про що складено актовий запис про шлюб №536.
Представник позивача зазначає, що останнє відоме місце проживання відповідача знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
З метою підтвердження факту проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , представник позивача надає акт про проживання особи. Однак, такий акт не може бути належним підтвердженням місця проживання, оскільки підписаний самою позивачкою, тобто складений документ в повній мірі залежить від волі позивача. Водночас, відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, такий акт не є належним і допустимим доказом місця проживання особи для цілей визначення територіальної підсудності, оскільки визначальним є саме зареєстроване місце проживання або перебування особи, підтверджене у встановленому законом порядку.
Позов не містить жодного доказу того, що відповідач будь-коли був зареєстрований та проживав в Україні, зокрема, в Корольовському районі міста Житомира. Отже, представник позивача документально не підтвердила відомості про останнє відоме місце проживання відповідача.
Отже, для усунення недоліків позовної заяви позивачу слід обґрунтувати та документально підтвердити наявність підстав для розгляду цієї справи саме Корольовським районним судом міста Житомира.
Усупереч вимогам п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позов не містить відомостей про відповідача, зокрема, його адресу фактичного проживання та його громадянство. У позовній заяві не зазначено чи володіє відповідач українською мовою та яка мова для нього є рідною.
Крім того, слід зазначити, що питання з'ясування місця проживання відповідача впливає не лише на визначення підсудності спору, але й на можливість судом належного виконання вимог процесуального закону щодо повідомлення відповідача про розгляд цієї справи, надіслання йому копії позовної заяви з додатками, судової повістки з повідомленням про розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Положення Цивільного процесуального кодексу України передбачають необхідність вручення відповідачу позовної заяви із доданими до неї документами, надання можливості відповідачу подати відзив на позов, докази по справі, скористатись іншими процесуальними правами, визначеними законом.
Наведене дає підстави для висновку, що позовна заява не відповідає вимогам п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, відповідно до якого позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 498 ЦПК України у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації від 27.06.2008 року № 1092/5/54, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 02.07.2008 року № 573/15264, у разі, якщо при розгляді цивільної справи у суду України виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд України складає доручення про надання правової допомоги за кордоном.
Відповідно до п. 2.3 розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України 27.06.2008 року №1092/5/54 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.07.2008 року за № 573/15264, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову.
В такому разі саме на позивача покладається обов'язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони направляються судом до Міністерства юстиції України.
Враховуючи вищевикладене, приходжу до висновку про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви. Ураховуючи зміст цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, позивачу належить подати нову редакцію позовної заяви з відповідними обґрунтуваннями та письмовими доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч. 3 ст.185 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 175, 185 ЦПК України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу залишити без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Корольовського районного суду
міста Житомира Лілія ПИЛИПЮК