13.01.11 Справа № 3/145-10.
Господарський суд Сумської області у складі судді Левченко П. І. при секретарі судового засідання Фурман К.С. розглянув матеріали справи № 3/145-10
за позовом: Приватного підприємця ОСОБА_1,
м. Охтирка Сумської області
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства “Нафтопроммаш”,
м. Охтирка Сумської області
про визнання частково недійсними договорів
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Суть спору : позивач у позовній заяві просить суд визнати недійсними з моменту їх укладення договори від 01.01.2008р. б/н та від 02.01.2010р. № 07/2010 оренди частини нежитлового приміщення, укладені ВАТ “Нафтопроммаш” з одного боку та приватним підприємцем ОСОБА_1 з іншого боку, а також п. 4 додаткової угоди від 01.01.2009р. до договору оренди від 01.01.2008р., в частині змісту п. 9.2 про засвідчення про відмову орендаря від переважного права на придбання орендованого приміщення у разі його продажу орендодавцем.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що зміст пункту 9.2 договорів від 01.01.2008 року б/н та від 02.01.2010 року № 07/2010 суперечить частині 2 статті 777 Цивільного кодексу України , якою встановлено, що наймач, який належним чином виконує свої обов'язки за договором найму , у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.
Відповідач у своїх письмових запереченнях на погоджується з позовними вимогами позивача, вважаючи їх необґрунтованими .
Відповідач посилається в обґрунтування своєї позиції на частину 3 статті 6 Цивільного кодексу України , якою визначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідач також посилається на те , що на день подання позивачем позовної заяви до суду орендні відносини між позивачем та відповідачем припинено, а відтак вирішувати спір про визнання недійсним умов договорів , термін дії яких закінчився, на думку відповідача взагалі є недоцільним.
Розглянувши матеріали справи господарський суд встановив :
Відповідач, як орендодавець уклав з позивачем, як орендарем, договір оренди нежитлового приміщення від 01 січня 2008 року, за умовами якого (п.1.1) орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне володіння і користування частину нежитлового приміщення загальною площею 63,3 кв.м., яке знаходиться за адресою : Сумська область, м. Охтирка, вул. Ярославського, буд.4.
Пунктом 4.1 договору визначено строк його дії : з моменту підписання до 31 грудня 2008 року .
Продовження дії договору здійснюється шляхом укладення додаткової угоди, в якій встановлюється новий строк дії договору ( п. 4.2 договору) .
Пункт 9.2 договору має такий зміст : «Орендар свідчить, що відмовляється від переважного права на придбання орендованого приміщення у разі його продажу Орендодавцем».
Додатковою угодою від 01 січня 2009 року до договору оренди від 01 січня 2008 року сторони внесли часткові зміни до пункту 5.1 договору оренди від 01 січня 200 року стосовно розміру орендної плати. До пунктів 4.1 та 9.2 договору оренди від 01 січня 2008 року додатковою угодою від 01 січня 2009 року зміни не вносилися , зокрема новий строк (термін) дії договору оренди не встановлювався.
02 січня 2010 року сторони уклали договір № 07/2010 оренди нежитлового приміщення стосовно оренди того ж нежитлового приміщення , що орендувався позивачем за договором від 01 січня 2008 року .
Пунктом 4.1 договору від 02 січня 2010 року № 07/2010 визначено строк дії цього договору з моменту його підписання до 01 липня 2010 року .
Пункт 9.2 договору оренди від 02 січня 2010 року № 07/2010 має зміст аналогічний зміст пункту 9.2 договору оренди від 01 січня 2008 року, а саме: «Орендар свідчить, що відмовляється від переважного права на придбання орендованого приміщення у разі його продажу Орендодавцем» .
Предметом спору у даній справі є зміст пункту 9.2 вищезгаданих договорів оренди, які позивач просить суд визнати недійсними з моменту укладення саме в частині змісту пункту 9.2, в якому зазначено про відмову орендаря від переважного права на придбання орендованого приміщення у разі його продажу орендодавцем.
Заперечуючи проти позову відповідач посилається на статтю 6 Цивільного кодексу України , зокрема, на абзац 1 частини 3 цієї статті, яким передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Проте, застосовуючи абзац 1 частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України слід враховувати зміст абзацу 2 частини 3 цієї статті, яким визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства , якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі , якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами .
У відповідності з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України ( в редакції яка була чинною станом на період укладення договорів оренди від 01.01.2008 року та від 02.01.2010 року ) , зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства .
Частиною 2 статті 777 Цивільного кодексу України встановлено, що наймач (орендар) який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм (оренду), має переважне право перед іншими особами на її придбання .
Зміст пункту 9.2 вищезгаданих договорів оренди безумовно суперечить частині 2 статті 777 Цивільного кодексу України, положення якої стосовно переважного права наймача (орендаря), який належно виконує свої обов'язки за договором найму (оренди), у разі продажу речі, переданої у найм (оренду) , на її придбання, є обов'язковим для сторін договору найму (оренди) .
Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу .
Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України , якщо недійсність правочину прямо не встановлення законом , але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий право чин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За вищевикладених обставин позовні вимоги позивача щодо визнання недійсними договорів оренди від 01 січня 2008 року без номера та від 02 січня 2010 року № 07/2010 в частині змісту пункту 9.2 цих договорів є правомірними обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Пункт 4 додаткової угоди від 01.01.2009 року до договору оренди від 01.01.2008 року не містить змісту, який би суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а також не містить змісту, який викладений в пункті 9.2 згаданих вище договорів оренди, а тому він не підлягає визнанню недійсним і в цій частині позовних вимог позивачеві має бути відмовлено.
Посилання відповідача у своїх письмових запереченнях на недоцільність вирішення спору про визнання недійсними умов договорів у зв'язку з припиненням на даний час орендних відносин між позивачем та відповідачем є необґрунтованим, оскільки припинення орендних (договірних) відносин не позбавляє сторону договору права на звернення до суду та на вирішення спору щодо визнання недійсним правочину (договору) .
У відповідності зі ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення , невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства .
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України , кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним .
З огляду на викладене, заперечення відповідача проти позову не спростовують правомірність та обґрунтованість позовних вимог позивача щодо визнання недійсним договорів оренди в частині змісту їх пункту 9.2.
Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати у даній справі покладаються повністю на відповідача .
Керуючись ст.ст. 6,11,15,16,203,215,777 Цивільного кодексу України , ст.ст. 33,34,43,44,49,82-85 Господарсько-процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсними з моменту укладення договори від 01.01.2008 року без номера та від 02.01.2010 року № 07/2010 оренди частини нежитлового приміщення, укладені Відкритим акціонерним товариством «Нафтопроммаш» (Сумська область, м. Охтирка, вул.Червоноармійська,1 ; код 00378454), як орендодавцем, та приватним підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1), як орендарем , в частину змісту пункту 9.2 договорів щодо свідчення про відмову орендаря від переважного права на придбання орендованого приміщення , у разі його продажу орендодавцем.
3. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Нафтопроммаш» (Сумська область, м. Охтирка, вул.Червоноармійська,1 ; код 00378454) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по держмиту в сумі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.
4. В іншій частині позову відмовити.