Справа № 640/30495/21
23 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Безименної Н.В., Карпушової О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду Бєлової Л.В., Аліменка В.О., Безименної Н.В. від участі у розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та постанови, зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії заступника начальника Центрального міжрегіонального управління - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління-у Міністерства юстиції (м. Київ) Сувала Михайла Степановича щодо неналежного здійснення перевірки законності виконавчого провадження НОМЕР_1 у період з 05.08.2021 року по 18.08.2021 року;
- визнати протиправними дії заступника начальника Центрального міжрегіонального управління - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувала Михайла Степановича щодо виготовлення постанови від 18 серпня 2021 року № 35 про результати перевірки законності виконавчого провадження без дотримання вимог частини четвертої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 4 розділу IX Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 5 серпня 2016 року № 2432/5;
- визнати протиправною постанову від 18 серпня 2021 року № 35 про результати перевірки законності виконавчого провадження,, винесену заступником начальника Центрального міжрегіонального управління - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління (м. Київ) Сувалом М. С.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року відкрито спрощене провадження у справі з викликом сторін.
У подальшому, на виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 передано до Харківського окружного адміністративного суду 742 (сімсот сорок дві) судові справи згідно з актом приймання-передачі від 31.01.2025, у тому числі справа № 640/30495/21.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року в адміністративній справі № 640/30495/21, а справу № 640/30495/21 направити для розгляду до іншого суду за встановленою частиною третьою статті 27, частиною першою статті 381-1 КАС України та абзацом сьомим пункту 2 розділу II Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 року№ 2825-IX (у редакції Закону України № 3863-IX від 16.07.2024 року) підсудністю.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 лютого 2026 року для розгляду справи № 640/30495/21 визначено колегію суддів у складі: суддя-доповідач Бєлова Л.В., судді Аліменко В.О., Безименна Н.В.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій та постанови, зобов'язання вчинити певні дії.
Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
19 березня 2026 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла заява про відвід колегії суддів Шостого апеляційного адміністративного суду Бєлової Л.В., Аліменка В.О., Безименної Н.В. від участі у розгляді справи № 640/30495/21.
Заявник вважає, що призначення суддями Бєловою Л.В., Аліменко В.О. та Безименною Н.В. цієї категорії справи до розгляду у порядку письмового провадження без виклику сторін не узгоджується з нормами ч. 7 ст. 287 КАС України, які визначають розгляд такої справи з повідомленням учасників справи.
Заявник стверджує, що колегія суддів позбавила учасників справи № 640/30495/21 права брати участь у судових засіданнях (п. 2 ч. 3 ст. 44 КАС України) та права на відкритий розгляд справи.
Отже, на думку заявника, існує певна неупередженість вказаних суддів щодо розгляду його апеляційної скарги.
У зв'язку з перебуванням у відрядженні судді Аліменко В.О., на підставі службової записки судді Бєлової Л.В., керівником апарату суду винесено вмотивоване розпорядження № 2846 від 23 березня 2026 року про здійснення повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 23 березня 2026 у справі № 640/30495/21 визначено наступний склад колегії суддів: суддя-доповідач Бєлова Л.В., судді Безименна Н.В., Карпушова О.В.
Отже, оскільки за наслідками повторного автоматизованого розподілу справи між суддями суддя Аліменко В.О. виключений зі складу колегії суддів для розгляду справи № 640/30495/21, то доцільність розгляду заяви ОСОБА_1 в частині відводу судді Аліменко В.О. - відсутня.
За правилами ч. 8 ст. 40 КАС України вирішення питання про відвід здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заяви про відвід судді-доповідача Бєлової Л.В. та судді Безименної Н.В., колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні вказаної заяви необхідно відмовити з таких підстав.
Підстави для відводу (самовідводу) судді визначені статтею 36 КАС України, відповідно до частини першої якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу).
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою зазначеної статті суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, а саме: неприпустимою є повторна участь судді в розгляді адміністративної справи.
Отже, з огляду на нормативний зміст пункту 4 частини першої статті 36 КАС України відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1, 2, 3, 5 частини першої цієї ж статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають наведені заявником обставини розумний сумнів у неупередженості або об'єктивності судді у стороннього спостерігача.
Слід зазначити, що приписи статті 36 КАС України містять узагальнений перелік найпоширеніших обставин, доведення наявності яких може бути підставою для відводу судді.
У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи утручань, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді», а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості суд апеляційної інстанції вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
(І) «об'єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
(ІІ) «суб'єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Водночас як указано в Бангалорських принципах поведінки судді від 19.05.2006, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27.07.2006 № 2006/23, об'єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.
Сприйняття об'єктивності визначається за допомогою критерію «розумного спостерігача». У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ'єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв'язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.
Тому, коли сторони стверджують про те, що судді необ'єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже «правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене». Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
Одночасно колегія суддів підкреслює, що не можуть бути підставою для відводу суддів заява, яка містить тільки припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними, достатніми, достовірними і допустимими доказами. Тому відвід має бути вмотивований, тобто в ньому неодмінно мають бути наведені аргументи, а до самої заяви долучені відповідні докази, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Надаючи оцінку обґрунтованості заяви про відвід судді-доповідача Бєлової Л.В. та судді Безименної Н.В., апеляційний суд також бере до уваги те, що окрім переліку обставин, які є безумовними підставами для відводу судді, у процесуальному законі також зазначені й виняткові випадки, за яких заявлення відводу «apriori» не може бути підставою для застосування цього процесуального інституту.
Зокрема, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 КАС України).
Схожа позиція висловлена й Радою суддів України у рішенні від 07.09.2017 №46, в пункті 2 якого зазначено, що наявність судового рішення, яке ухвалене судом в іншій справі у подібних правовідносинах, або за участю тих самих сторін, або з процесуальних, чи інших питань у тій самій справі не породжує у діяльності судді конфлікту інтересів.
Крім того, оцінюючи наведені позивачем підстави для відводу суддів, варто звернути увагу на те, що у цьому випадку, у апеляційному порядку оскаржується рішення суду першої інстанції в окремій категорії термінових адміністративних справ, а саме: з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця (ст. 287 КАС України).
Згідно з положеннями ч. 7 ст. 287 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.
При цьому, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 306 КАС України суддя-доповідач в порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання про можливість письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді апеляційної інстанції.
Згідно з положеннями п.1 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу заявника на те, що апеляційна скарга не містила клопотання про розгляд справи за участю учасників справи.
У зв'язку з чим, після виконання всіх необхідних дій, пов'язаних з підготовкою справи до апеляційного розгляду, врахувавши відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для призначення справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Окрім того, стосовно об'єктивного критерію Європейський суд з прав людини вказує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (§ 52 рішення у справі «Білуха проти України»).
Отже, аргументи, якими позивач мотивує свою заяву про відвід судді-доповідача Бєлової Л.В. та судді Безименної Н.В., не викликають обґрунтованих сумнівів у об'єктивності суддів, оскільки немає жодних доказів, які містили б належні, достатні, допустимі та достовірні дані щодо порушення гарантій неупередженості цими суддями.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що обставини наведені заявником у заяві про відвід судді-доповідача Бєлової Л.В. та судді Безименної Н.В., не можуть свідчити про упередженість, необ'єктивність та певну зацікавленість суддів у розгляді вказаної справи, а тому не можуть бути підставою для задоволення заяви про відвід. Будь-яких інших підстав, які викликали б сумнів в об'єктивності та неупередженості судді-доповідача Бєлової Л.В. та судді Безименної Н.В., судом апеляційної інстанції не встановлено.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що заява про відвід задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 36, 39, 40, 41, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Шостого апеляційного адміністративного суду Бєлової Л.В. та Безименної Н.В. - визнати необґрунтованою.
Передати матеріали справи №640/30495/21 для визначення судді у порядку, встановленому ч.1 ст.31 КАС України, з метою вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу колегії, що розглядає справу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді Н.В. Безименна,
О.В. Карпушова