03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 756/16078/23 Головуючий у суді першої інстанції - Ткач М.М.
Номер провадження № 22-ц/824/6212/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
18 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Яворського М.А.,
суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
за участю секретаря - Марченко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ткач М.М., у місті Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , про витребування майна із чужого незаконного володіння,-
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, відповідно до якого просила витребувати від Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, на її користь, земельну ділянку площею 0,1000 га, з кадастровим номером 8000000000:85:977:0011.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 28 грудня 2010 року між ОСОБА_3 , яка діяла через свого представника за довіреністю ОСОБА_4 та нею - ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки.
Згідно із договором купівлі-продажу земельної ділянки продавець передає у власність покупця належну їй на праві власності земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки - 8 000 000 000:85:977:0011.
Експертна оцінка земельної ділянки відповідно до Висновку оцінювача про вартість земельної ділянки від 14 грудня 2010 року, виданого ПП «Консалт-сервіс» становить 390 110,00 грн. Сторони домовилися, що продаж вчиняється за 390 110, 00 грн.
Вказує, що ця сума повністю сплачена готівкою і отримана представником продавця особисто до підписання цього договору.
Договір був підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парусовою Г.М. та зареєстрований в реєстрі за №1423. Після оформлення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 сплачено податок з доходів фізичної особи з продажу квартири в розмірі 19505,50 грн, що підтверджується квитанцією № К82/S/44 від 28 грудня 2010 року.
28 грудня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парусовою Г.М. видано витяг з Державного реєстру правочинів № 946433, в якому вказано, що земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки - 8 000 000 000:85:977:0011 ОСОБА_3 відчужена на її користь.
У листопаді 2023 року у неї виникла потреба в продажі земельної ділянки кадастровий номер земельної ділянки - 8 000 000 000:85:977:0011. 30 листопада 2023 року, було отримана інформація з Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку реєстру, згідно якого власником земельної ділянки виявилась Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
Додатково 30 листопада 2023 року було отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, де також було зафіксовано незаконне заволодіння майном позивача Територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради.
Крім того, вищевказаний договір не скасований, державний акт на право власності на вищенаведену ділянку не відмінений. Відтак, дії Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спрямовані на порушення її права приватної власності та незаконного позбавлення права власності на земельну ділянку.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. Стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неповно та однобічно встановив обставини справи і дійшов помилкового висновку про наявність преюдиційності рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 вересня 2014 у справі №756/5428/14-ц.
Зазначене рішення не може вважатися преюдиційним, оскільки у справах різні предмети та підстави позову. Крім того, вона не була стороною у вищевказаній справі. Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2010 року між нею та ОСОБА_3 у тій вказаній справі не досліджувався та не оцінювався судом.
Позивач посилається на постанову Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-164ц14, у якій встановлено, що прокурором не доведено рекреаційного призначення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:977:0013, натомість підтверджено її належність до земель житлової та громадської забудови та законність передачі у приватну власність. Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:977:0013, яка є предметом спору у вищевказаній справі розташована в одному масиві із земельною ділянкою 8000000000:85:977:0011, що є предметом спору у цій справі, позивач вважає, що і вона має таке ж цільове призначення. З цих підстав, на думку позивача, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 вересня 2014 року ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Також матеріали справи свідчать, що у відповідному земельному масиві по АДРЕСА_1 переважна більшість земельних ділянок перебуває у приватній власності, що свідчить про аналогічний характер їх використання із спірною земельною ділянкою.
При цьому, вказує, що вона є добросовісним набувачем земельної ділянки, оскільки під час укладення договору купівлі-продажу вжила необхідних заходів для перевірки правомочностей продавця, договір було посвідчено нотаріально, а кошти за земельну ділянку сплачено у повному обсязі. На момент придбання земельної ділянки у 2010 році жодних судових рішень про скасування права власності на неї не існувало.
Як наслідок, висновки суду першої інстанції про застосування преюдиційності та відсутність порушення прав позивача є передчасними та такими, що не відповідають встановленим обставинам справи.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
При апеляційному розгляді справи представник відповідача у справі ОСОБА_5 заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі поданій позивачкою у справі та просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Свої заперечення обґрунтовувала тим, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки третя особа у вказаній справі ОСОБА_3 , яка є продавцем за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2010 року при розгляді справи №756/5428/14 Оболонським районним судом міста Києва заперечила щодо набуття нею права власності на земельну ділянку, яка є предметом спору у цій справі та за наслідками розгляду вище вказаної справи суд встановив факт порушення вимог чинного законодавства при виділенні земельної ділянки у власність ОСОБА_3 та визнав незаконним та скасував рішення Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №1107/3176 «Про передачу громадянці ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 та визнав недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку щодо вказаної земельної ділянки. Таким чином земельна ділянка була повернута у власність територіальної громади міста Києва.
Оскільки право власності позивачки ОСОБА_1 не було у встановленому порядку зареєстровано ні станом на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, ні в подальшому на час розгляду справи №756/5428/14 Оболонським районним судом міста Києва тому вона і не була залучена до розгляду вказаної справи. З врахуванням того, що дане право власності на спірну земельну ділянку не зареєстроване у встановленому порядку за позивачкою, а зареєстроване за відповідачем тому вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції не з'явилися. Представник апелянта був повідомлений належним чином через надсилання судової повістки-повідомлення до електронного кабінету в системі «Електронний суд» - 11 лютого 2026 року ( а.с. 54 т.3)
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
Сторони у справі, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з'явилися, заяв про відкладення розгляду справи із підстав, які могли бути визнанні поважними не подали, тому колегія суддів з врахуванням положень передбачених ч. 2 ст. 372 ЦПК України дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
З огляду на вказане, врахувавши передбачені чинним процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду цієї справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатність наявних у справі матеріалів для її розгляду, апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що відповідно до рішення Київської міської ради від 24 грудня 2009 року № 1107/3176 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 , передано ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку, площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
На підставі вказаного рішення Київської міської ради 06 травня 2010 року ОСОБА_3 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер: 8000000000:85:977:0011, розташовану у АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, серія ЯЖ № 931215.
З відкритих джерел - Єдиного державного реєстру судових рішень, за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/40554926 встановлено, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року, яке набрало законної сили 21 вересня 2014 року, визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 24 грудня 2009 року № 1107/3176 «Про передачу громадянці ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 ». Визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку, що розташована у АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:85:977:0011, виданий ОСОБА_3 , зареєстрований 06 травня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 04-7-02521, серія ЯЖ № 931215.
Відповідно до інформації з Держаного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 30 листопада 2023 року власником земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:85:977:0011 є Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, № 356523264 від 30 листопада 2023 року, власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:85:977:0011 є Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40270400 від 23 березня 2018 року; документи, подані для державної реєстрації: Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» серія та номер: 5245-VI, виданий 06 вересня 2012 року; рішення суду: 756/5428/14-ц, виданий 10 вересня 2014 року, видавник Оболонський районний суд міста Києва.
Також районним судом було встановлено, що 28 грудня 2010 року між ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності, виданої у порядку передоручення діяв гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парусовою Г.М. та зареєстрований у реєстрі за №1423 (а.с. 14 -16 т.1).
Згідно з п. 1 Договору купівлі-продажу, продавець передає у власність покупця належну їй на праві власності земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки - 8000000000:85:977:0011, а покупець приймає дану земельну ділянку і сплачує за неї суму, визначену у пункті 11 цього Договору.
Документом, що підтверджує право власності продавця на відчужувану земельну ділянку є Державний акт на право власності за земельну ділянку серії ЯД № 931215, виданий Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради Київської міської державної адміністрації 06.05.2010 і зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №04-7-02521.
Одночасно із цим, згідно з п.21 зазначеного Договору купівлі-продажу, даний договір посвідчує перехід права власності на земельну ділянку від продавця до покупця. Право власності на земельну ділянку виникає у покупця з моменту державної реєстрації земельної ділянки.
Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивач право власності на спірну земельну ділянку не набув у встановленому Законом порядку, а тому не може звертатись до суду з позовом про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Обґрунтовуючи даний висновок суд першої інстанції послався на те, що за положеннями статті 125 ЗК України, в редакції Закону України № 1066-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об'єднання земельних ділянок» від 05 березня 2009 року (чинній станом на день укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності, виданої у порядку передоручення діяв гр. ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 ), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України (у редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі - продажу земельної ділянки від 28 грудня 2010 року), визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору купівлі продажу на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.
Натомість, з досліджених судом матеріалів даної справи та інформації, наданої Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на виконання ухвал суду про витребування доказів, встановлено, що державна реєстрація права власності спірної земельної ділянки позивачем не була проведена.
Крім того, суд послався на те, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року, яке набрало законної сили 21 вересня 2014 року, у справі №756/5428/14-ц, визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 24 грудня 2009 року № 1107/3176 «Про передачу громадянці ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 ». Визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку, що розташована у АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:85:977:0011, виданий ОСОБА_3 , зареєстрований 06 травня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 04-7-02521, серія ЯЖ № 931215.
Районним судом було вказано, що ОСОБА_3 у судовому засіданні 03 липня 2014 року у справі № 756/5428/14-ц, зазначала, що оригіналів правовстановлюючих документів на земельну ділянку у неї немає, їй невідомо, хто на даний час є власником земельної ділянки, про своє право приватної власності на вказану земельну ділянку їй стало відомо з позовних матеріалів, які вона отримала разом з копією ухвали про відкриття провадження у справі.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову відповідає з огляду на наступне.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і наведений в ній перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожному володіти, користуватися та розпоряджатися своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з частиною першою статті 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Аналіз норм ЦК України свідчить, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів.
За правилами статті 392 ЦК України, в якій ідеться про визнання права власності, на підставі рішення суду не породжується, а підтверджується наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК Українинабуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цього правила повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (частина третя статті 640 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
У частинах першій, другій статті 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
У частині першій статті 182 ЦК Українизазначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Частинами третьою, четвертою статті 334 ЦК України передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно до ч.1-3 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» в редакції чинній на час укладення договору купівлі продажу земельної ділянки - 28.12.2010 р, передбачалося, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Статтею 4 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» в редакції чинній на час укладення договору купівлі продажу земельної ділянки - 28.12.2010 р, було передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.
Статтею 15 цього ж Закону було передбачено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Згідно до статті 19 вказаного Закону у редакції, яка діяла на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки було передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
Статтею 220 ЦК Українивизначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"роз'яснено, що при вирішенні спору про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню дійсним, необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов'язується із державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
У справі, яка переглядається, судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до рішення Київської міської ради від 24 грудня 2009 року № 1107/3176 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 , передано ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку, площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
На підставі вказаного рішення Київської міської ради 06 травня 2010 року ОСОБА_3 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер: 8000000000:85:977:0011, розташовану у АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, серія ЯЖ № 931215.
Також судом встановлено, що 28 грудня 2010 року між ОСОБА_3 , від імені якої на підставі довіреності, виданої у порядку передоручення діяв гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парусовою Г.М. та зареєстрований у реєстрі за №1423 (а.с. 14 -16т.1). Згідно з п. 1 Договору купівлі-продажу, продавець передає у власність покупця належну їй на праві власності земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки - 8000000000:85:977:0011, а покупець приймає дану земельну ділянку і сплачує за неї суму, визначену у пункті 11 цього Договору.
Разом із тим, уклавши відповідний договір купівлі-продажу вище вказаної земельної ділянки позивачка ОСОБА_1 у порядку який визначений ст. 3, 4, 15 19 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» в редакції чинній на час укладення договору купівлі продажу земельної ділянки - 28 грудня 2010 року не вчинила дій на реєстрацію права власності на земельні ділянку, у зв'язку з чим власником вказаної земельної ділянки рахувалася ОСОБА_3 .
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року, яке набрало законної сили 21 вересня 2014 року, визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 24 грудня 2009 року № 1107/3176 «Про передачу громадянці ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 ». Визнано недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку, що розташована у АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:85:977:0011, виданий ОСОБА_3 , зареєстрований 06 травня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 04-7-02521, серія ЯЖ № 931215.
Відповідно до інформації з Держаного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 30 листопада 2023 року власником земельної ділянки , кадастровий номер 8000000000:85:977:0011 є Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, № 356523264 від 30 листопада 2023 року, власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:85:977:0011 є Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40270400 від 23 березня 2018 року; документи, подані для державної реєстрації: Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» серія та номер: 5245-VI, виданий 06 вересня 2012 року; рішення суду: 756/5428/14-ц, виданий 10 вересня 2014 року, видавник Оболонський районний суд міста Києва.
Суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір обґрунтовано виходив із того, що позивачка у справі ОСОБА_1 не здійснивши своєчасну реєстрацію свого права власності на придбану земельну ділянку, не довела протиправність набуття відповідачем у справі Територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради права власності на вище вказану земельну ділянку за наслідками розгляду Оболонським районним судом міста Києва цивільної справи №756/5428/14-ц.
Визнання у судовому порядку протиправності набуття продавцем ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:85:977:0011 та не скасування у судовому порядку в казаного рішення суду позбавляє суд захистити права позивачки у вказаній справі.
Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судові рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 27 жовтня 2025 року, залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 23 березня 2026 року.
Головуючий суддя : М.А.Яворський
Судді : Т.Ц.Кашперська
В.О.Фінагеєв