19 березня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 761/4773/25
номер провадження: 22-ц/824/4422/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 серпня 2025 року у складі судді Левицької Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрпошта» про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, відшкодування моральної шкоди,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - АТ «Укрпошта») про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернулась до АТ «Укрпошта» із заявою від 22 грудня 2024 року, проте відповідач відмовив їй у задоволені вимог, зазначених у її заяві, шляхом надання відповіді від 23 січня 2025 року.
Вказувала, що вона у своїй заяві повідомила АТ «Укрпошта» про те, що відмовляється від послуг АТ «Укрпошта» та взагалі не бажає користуватися послугами даного товариства та отримувати будь-яку кореспонденцію засобами АТ «Укрпошта» за всіма адресами її реєстрації, у тому числі, за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначала, що вона особисто ніякої угоди з АТ «Укрпошта» не укладала та не надавала своєї особистої згоди на користування послугами АТ «Укрпошта». Тому вважала, що вказане товариство не має права на власний розсуд доставляти за адресою її реєстрації будь-яку кореспонденцію та примушувати її самостійно отримувати будь-яку кореспонденцію у будь-якому поштовому відділенні АТ «Укрпошта», у тому числі, поштовому відділенні за номером 175, місто Харків, поштовий індекс - 61175. Наголошувала на тому, що кореспонденція, яка надходить на її ім'я, повинна повертатися відправнику за неможливості доставлення отримувачу із позначкою «отримувач не користувач послуг АТ «Укрпошта» та ніякої іншої причини не може бути зазначено. Оскільки вона відмовляється від послуг АТ «Укрпошта» взагалі, тому кореспонденція не підлягає доставленню на її ім'я за адресою реєстрації та за будь-якою іншою адресою.
Крім того, вказувала, що вона є власником квартири за вищезазначеною адресою та є співвласником багатоквартирного будинку. У її особистій приватній власності перебуває частка із загального майна, зазначеного у багатоквартирному будинку у вигляді приміщення нерухомого майна - вказаної квартири, а тому з цієї причини будь-яка кореспонденція могла бути доставлена засобами АТ «Укрпошта» виключно шляхом вручення їй безпосередньо у приміщенні її квартири, оскільки вона є інвалідом першої групи. Ніякі скриньки у вказаному будинку не є її приватною власністю, ніяких угод на користування майном у вигляді скриньки вона не укладала.
Зазначала, що в АТ «Укрпошта» відсутнє право залишення кореспонденції на її ім'я у будь-яких скриньках будинку, де вона проживає.
Крім того вважала, що такими незаконними діями відповідач порушує її права як споживача, а тому відповідно до положень ст.ст.21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» із відповідача на її користь підлягає стягненню моральна шкода, розмір якої позивачка оцінила у сумі 8 000 грн 00 коп.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови від призупинення доставлення кореспонденції ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , із зазначенням причини, що остання не є користувачем послуг АТ «Укрпошта»;
- застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом зобов'язання відповідача призупинити доставлення кореспонденції ОСОБА_1 за вищевказаною адресою;
- зобов'язати відповідача інформувати відправників кореспонденції про неможливість доставлення кореспонденції на ім'я ОСОБА_1 із зазначенням причини, що остання не є користувачем послуг АТ «Укрпошта»;
- зобов'язати відповідача АТ «Укрпошта» вжити всіх інших заходів з питання призупинення користування ОСОБА_1 послугами АТ «Укрпошта»;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 8 000 грн 00 коп.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 06 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що АТ «Укрпошта», відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні її заяви від 22 грудня 2024 року про призупинення доставки поштової кореспонденції на її ім'я за адресою її реєстрації та проживання, діяло в межах своїх повноважень та відповідно до вимог Закону України «Про поштовий зв'язок» і Правил надання послуг поштового зв'язку, а позивачкою не доведено порушення її прав, наявності нікчемного правочину між нею та відповідачем і підстав для відшкодування моральної шкоди.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального а процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення не підписано суддею Шевченківського районного суду міста Києва Левицькою Т.В. та підписано особистим електронним цифровим підписом судді не в день його постановлення, що є обов'язковою підставою для його скасування.
Вказує, що у даному випадку між надавачем послуги (юридичною особою) та отримувачем послуги (фізичною особою) і предметом спірних правовідносин є відмова фізичної особи ОСОБА_1 від отримання послуг доставлення кореспонденції оператором поштового зв'язку АТ «Укрпошта» (юридичної особи), оскільки договір між вказаними суб'єктами правовідносин відповідно до Закону України «Про поштовий зв'язок» не укладався. ОСОБА_1 не надавала згоди на укладення цього договору і відмовилась від вказаної послуги юридичної особи АТ «Укрпошта» та від подальшої можливості укладання договору із АТ «Укрпошта», про що вказано ОСОБА_1 у позовній заяві, однак судом першої інстанції не звернуто на це увагу.
Зазначає, що відмова відповідача є доказом порушення її прав щодо послуг поштового зв'язку та порушенням Конституції України, Закону України «Про поштовий зв'язок» та Правил надання послуг поштового зв'язку.
Наголошує, що відповідач не мав права вчиняти правочин із доставлення кореспонденції через відсутність договору про надання послуг, що є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів».
Представник АТ «Укрпошта» - адвокат Нікітенко Д.Ю. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відхилити апеляційну скаргу, як безпідставну та необґрунтовану, а рішення суду залишити без змін. Вказує, що позивачка посилається на ст.ст.15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», однак вона не конкретизує, які саме дії відповідача можна розцінювати як нечесну підприємницьку практику або які конкретно права споживача були порушені. Позиція позивачки побудована на загальних фразах і припущеннях, без наведення будь-яких доказів порушення законодавства, що суперечить вимогам ст.ст.12, 76, 77, 81 ЦПК України. Вказує, що апеляційна скарга не містить жодних нових обставин чи доказів, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, а її зміст повністю дублює позовну заяву. Зазначає, що позивачка фактично повторює аргументи, які були предметом оцінки суду першої інстанції та отримали правову оцінку у мотивувальній частині рішення. Тобто апеляційна скарга не відповідає вимогам ст.356 ЦПК України, оскільки не містить належного обґрунтування, у чому саме полягає незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції. Такі дії свідчать про зловживання процесуальними правами, що суперечить ч.3 ст.44 ЦПК України, відповідно до якої учасники процесу зобов'язані добросовісно користуватись своїми правами, а подання заяв чи скарг виключно з метою перешкодити правосуддю або затягнути розгляд справи є недопустимим. Фактичне дублювання позиції, висловленої у позові, не є реалізацією права на апеляційний перегляд, а лише створює процесуальну видимість активності сторони.
22 грудня 2025 року позивачка ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду заяву у якій вказує, що ухвала Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А. підписана лише суддею Верлановим С.М., а іншими суддями - не підписана. Більше того, судді колегії не вказані у резолютивній частині ухвали. Просить вирішити питання по суті заяви та розглянути справу без її участі (а.с.187).
Сторони у справі повідомлені судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 03 березня 2026 року на 11 год 00 хв., завчасно, в установленому законом порядку, проте у судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили.
Так, позивачка ОСОБА_1 , відповідач АТ «Укрпошта» і його представник - адвокат Нікітенко Д.Ю. отримали судові повістки про виклик до суду (призначеного на 03 березня 2026 року на 11 год 00 хв) до своїх електронних кабінетів через підсистему «Електронний суд» 10 лютого 2026 року, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.206-209, т.2).
Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що сторони у справі повідомлені судом апеляційної інстанції про розгляд справи належним чином.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить розгляд справи провести без її участі.
Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а також приймаючи до уваги, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить розгляд справи провести без її участі, колегія суддів визнала неявку учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Згідно з положеннями ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Положеннями ст.124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, відшкодування моральної шкоди,позивачка ОСОБА_1 вказувала, що 22 грудня 2024 року вона звернулася до АТ «Укрпошта» із заявою про відмову від користування послугами поштового зв'язку та просила призупинити доставлення кореспонденції на її ім'я за адресою проживання. Однак відповідач листом від 23 січня 2025 року відмовив у задоволенні цієї заяви, що, на її думку, порушує її права, оскільки між нею та відповідачем не укладено договору про надання послуг поштового зв'язку та вона не надавала згоди на їх отримання.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом першої інстанції встановлено, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що згідно статуту АТ «Укропошта», затвердженого наказом №56 Міністерства інфраструктури України від 16 лютого 2017 року, відповідач є публічним акціонерним товариством, 100 відсотків акцій якого належать державі.
Згідно з п.2.1, п.2.2 цього Статуту, метою діяльності товариства є одержання прибутку від здійснення господарської діяльності. Товариство здійснює надання послуг поштового зв'язку, зокрема універсальних послуг поштового зв'язку на всій території України, з метою повного задоволення потреб користувачів у послугах поштового зв'язку та забезпечення ефективного розвитку єдиної національної мережі поштового зв'язку України.
Предметом діяльності АТ «Укропошта», крім того є: забезпечення надання універсальних послуг поштового зв'язку на всій території України, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; інші послуги поштового зв'язку, зокрема пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень.
АТ «Укропошта» здійснює свою діяльність згідно з вимогами Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270 (надалі по тексту - Правила №270).
Правила надання послуг поштового зв'язку визначають порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними.
Відносини у сфері надання послуг поштового зв'язку регулюються Конституцією України, Законом України «Про поштовий зв'язок», Всесвітньою поштовою конвенцією, Статутом Всесвітнього поштового союзу, Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року, та внутрішніми нормативними актами, складеними та прийнятими відповідно до чинного законодавства.
Закон України «Про поштовий зв'язок» визначає правові, соціально-економічні та організаційні основи діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку, а також регулює відносини між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, операторами поштового зв'язку і користувачами їхніх послуг.
Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про поштовий зв'язок» послуги поштового зв'язку - діяльність оператора поштового зв'язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, у тому числі шляхом надання кур'єрських послуг, визначених цим Законом, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, спрямована на задоволення потреб користувачів.
Користувач послуг поштового зв'язку (користувач) - фізична або юридична особа, яка користується послугами поштового зв'язку як відправник або одержувач.
Оператор поштового зв'язку - суб'єкт господарювання, що здійснює діяльність на території України та у встановленому законодавством порядку надає послуги поштового зв'язку.
Згідно із ст.15 Закону України «Про поштовий зв'язок» оператори поштового зв'язку надають користувачам послуги поштового зв'язку відповідно до законодавства та можуть провадити іншу господарську діяльність у встановленому законом порядку.
Оператор поштового зв'язку для надання послуг поштового зв'язку може залучати мережу філій та/або відділень поштового зв'язку іншого оператора поштового зв'язку на договірній основі. Оператори поштового зв'язку повинні публічно повідомити умови доступу до власної мережі філій та/або відділень поштового зв'язку, дотримуючись принципів прозорості, об'єктивності та недискримінаційності.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до АТ «Укрпошта» із заявою від 22 грудня 2024 року, у якій зазначила, що вона відмовляється від послуг АТ «Укрпошта» взагалі та не бажає користуватися послугами цього товариства і отримувати будь-яку кореспонденцію засобами АТ «Укрпошта» за всіма адресами її реєстрації, у тому числі за адресою: АДРЕСА_1 . Вказувала, що вона особисто ніякої угоди з АТ «Укрпошта» взагалі не укладала та ніяким чином не надавала своєї особистої згоди на користування послугами АТ «Укрпошта». Тому вважала, що вказане товариство не має права на власний розсуд доставляти за адресою її реєстрації будь-яку кореспонденцію та примушувати її самостійно отримувати будь-яку кореспонденцію у будь-якому поштовому відділенні АТ «Укрпошта», в тому числі поштовому відділенні за номером 175, у місті Харків, поштовий індекс - 61175. Вважала, що кореспонденція, яка надходить на її ім'я повинна повертатися відправнику за неможливості доставлення отримувачу із позначкою «отримувач не користувач послуг АТ «Укрпошта».
Також вказувала, що вона є власником нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 та співвласником цього багатоквартирного будинку. У її особистій приватній власності перебуває частка із загального майна, зазначеного у багатоквартирному будинку у вигляді приміщення нерухомого майна - вказаної квартири, а тому, вважає, що з цієї причини будь-яка кореспонденція могла бути доставлена до неї засобами АТ «Укрпошта» виключно шляхом вручення їй безпосередньо у приміщенні її квартири, оскільки вона є інвалідом І-ї групи. Ніякі скриньки у вказаному будинку не є її приватною власністю, ніяких угод на користування майном у вигляді скриньки вона не укладала. Вказувала, що в АТ «Укрпошта» відсутнє право залишення кореспонденції на її ім'я у будь-яких скриньках будинку, де вона проживає.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просила АТ «Укрпошта» призупинити доставлення поштової кореспонденції на її ім'я за вказаною вище адресою реєстрації.
23 січня 2025 року АТ «Укрпошта» своїм листом за №1853-О-2024122410028-В повідомило ОСОБА_1 про неможливість задоволення клопотання, посилаючись на Правила надання послуг поштового зв'язку.
Так, згідно із ст.3 Закону України «Про поштовий зв'язок», основними засадами діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку, зокрема, є забезпечення надання послуг поштового зв'язку встановленого рівня якості.
Відповідно до пункту 18 Правил №270, адресат реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу інформується про надходження адресованого йому поштового відправлення, поштового переказу шляхом надсилання текстового повідомлення з використанням технічних засобів оператора поштового зв'язку, повідомленням, що підтримується засобами Інтернету, або повідомленням у паперовій формі за встановленою оператором поштового зв'язку формою.
Поштове відправлення належить відправнику до моменту вручення його адресату, якщо воно не вилучено відповідно до законодавства (пункт 23 Правил №270).
Поштове відправлення, поштовий переказ супроводжує така інформація, що надається відправником або зазначається на поштовому відправленні, якщо обов'язковість її надання (зазначення на поштовому відправленні) встановлена оператором поштового зв'язку (пункт 32 Правил №270).
Згідно з пунктами 72, 72 Правил №270, адресат (одержувач) може уповноважити іншу особу на одержання адресованого йому поштового відправлення, коштів за поштовим переказом за довіреністю на визначений строк, що оформляється в установленому законодавством порядку або шляхом надання разового доручення на отримання поштового відправлення в електронній формі, порядок якої встановлюється оператором поштового зв'язку. Інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді текстового повідомлення за номером телефону мобільного зв'язку, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а в разі відсутності номера телефону мобільного зв'язку - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланка повідомлення про надходження поштового відправлення або в інший спосіб, встановлений оператором поштового зв'язку.
Пунктом 99 Правил №270 передбачено, що у разі відмови адресата (одержувача) від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом поштове відправлення, поштовий переказ не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертається відправнику (крім випадків, коли відправником надано розпорядження «не повертати»). Таке відправлення вручається відправнику за умови оплати ним плати за пересилання відправлення.
Такі поштові відправлення, поштові перекази не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертаються за зворотною адресою.
У разі коли адресат (одержувач) відмовляється засвідчити своїм підписом або в інший спосіб, передбачений оператором поштового зв'язку, факт відмови від одержання поштового відправлення, коштів за поштовим переказом, такі поштове відправлення, поштовий переказ зберігаються у приміщенні об'єкта поштового зв'язку протягом установленого пунктом 101 цих Правил строку (крім рекомендованих листів з позначками «Судова повістка», «Повістка ТЦК»), після закінчення якого повертаються оператором поштового зв'язку за зворотною адресою.
У разі коли адресат (одержувач) відмовляється засвідчити своїм підписом факт відмови від одержання рекомендованого листа з позначками «Судова повістка», «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «Адресат відмовився» і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його відправнику.
Оскільки відповідно до встановлених у справі обставин та наведених норм законодавства порядок надання послуг поштового зв'язку визначений спеціальними нормативно-правовими актами, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що АТ «Укрпошта», відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні її заяви від 22 грудня 2024 року, діяло в межах своїх повноважень та відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270, і Закону України «Про поштовий зв'язок».
При цьому колегія суддів зазначає, що АТ «Укрпошта» є національним оператором поштового зв'язку, який забезпечує надання універсальних поштових послуг на всій території України, а тому у своїй діяльності зобов'язаний дотримуватися імперативних приписів законодавства та встановлених Правил надання послуг поштового зв'язку і не може на власний розсуд відступати від визначеного законом порядку приймання, оброблення, доставлення, вручення чи повернення поштових відправлень, у тому числі на підставі односторонньої відмови адресата від отримання кореспонденції.
Тому доводи апеляційної скарги про те, що у зв'язку з відсутністю укладеного між сторонами договору АТ «Укрпошта» не мало права здійснювати доставлення кореспонденції на її ім'я, є безпідставними.
Щодо вимоги позову ОСОБА_1 в частині застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, колегія суддів виходить з такого.
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом. Для визнання його недійсним не вимагається рішення суду. Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто не породжує, не змінює, не припиняє цивільні права й обов'язки.
Нікчемний правочин (ч.2 ст.215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення і незалежно від волі будь-якої особи. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу своєї компетенції, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанови Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22), від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Установивши, що між ОСОБА_1 та АТ «Укрпошта» жодного правочину чи договору про надання послуг поштового зв'язку не укладалось, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину є безпідставними, оскільки нікчемним може бути лише правочин, який фактично існує.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з ч.2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди є похідними від інших заявлених нею вимог, у задоволенні яких судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено, а також відсутність належних і допустимих доказів порушення відповідачем АТ «Укрпошта» її прав та заподіяння їй моральної шкоди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Отже, правильно установивши фактичні обставини справи та характер правовідносин, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрпошта» про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, відшкодування моральної шкоди.
Що стосується доводів апеляційноїскарги про те, що оскаржуване судове рішення не підписано суддею Шевченківського районного суду міста Києва Левицькою Т.В. та підписано особистим електронним цифровим підписом судді не в день його ухвалення 06 серпня 2025 року, що, на думку позивачки, є обов'язковою підставою для його скасування, то вони не ґрунтуються на матеріалах справи.
Згідно з положеннями п.5 ч.3 ст.376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні.
Так, відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 259 ЦПК України, рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу. Ухвали суду, постановлені окремим документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи. Ухвали, постановлені судом без оформлення окремого документа, зазначаються у протоколі судового засідання. Суд може оформити такі ухвали окремим документом після закінчення судового засідання.
Частиною 8 ст.259 ЦПК України передбачено, що усі судові рішення викладаються письмово у паперовій та електронній формах.
Судові рішення викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, у порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). На судове рішення, викладене в електронній формі, накладається кваліфікований електронний підпис судді (у разі колегіального розгляду - кваліфіковані електронні підписи всіх суддів, що входять до складу колегії).
Зі змісту підпункту 6 пункту 1 розділу І Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2018 року №1200/0/15-18 із подальшими змінами (далі - Порядок), вбачається, що електронний примірник судового рішення - створений в АСДС електронний документ, підписаний кваліфікованим електронним підписом судді, що ухвалив таке судове рішення, в разі колегіального розгляду - кваліфікованими електронними підписами всіх суддів, що входять до складу колегії, або іншої особи, визначеної згідно пунктом 2 розділу III цього Порядку. Такий документ має бути ідентичним за документарною інформацією та реквізитами оригіналу судового рішення в паперовій формі.
Згідно з п. 5.9 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішення Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, паперове судове рішення оригінал судового рішення на папері з особистими підписами всіх суддів (присяжних), які беруть участь в ухваленні (прийнятті) рішення.
Як вбачається із матеріалів справи, оскаржуване рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 серпня 2025 року підписане головуючим суддею Левицькою Т.В. про що свідчить її підпис у рішенні (а.с.121-126).
Сам по собі факт накладення кваліфікованого електронного підпису судді, що ухвалив судове рішення на електронний примірник судового рішення не в день його датування, не свідчить про відсутність підпису в рішенні. Наявність в матеріалах справи паперового оригіналу судового рішення з власноручним підписом судді, свідчить про відповідність цього судового рішення вимогам ст.259 ЦПК України. Водночас скасування рішення суду першої інстанції на підставі п.5 ч.3 ст.376 ЦПК України передбачено лише у тих випадках, коли рішення суду не підписано або підписано не тим суддею, який зазначений у рішенні.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Апеляційний враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.
Щодо доводів заяви ОСОБА_1 від 22 грудня 2025 року про те, що ухвала Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року підписана лише суддею-доповідачем, а не всіма суддями колегії, а також про незазначення всіх суддів колегії у її резолютивній частині, то вони не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А., поновлено ОСОБА_1 строкна апеляційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 серпня 2025 року. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 серпня 2025 року. В порядку підготовки справи до апеляційного розгляду надіслано учасникам справи копію ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги. Надано учасникам справи строк п'ять днів з дня отримання копії ухвали, протягом якого може бути поданий відзив у письмовій формі на апеляційну скаргу (а.с.181-182).
Зі змісту ухвали Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження, а також з даних автоматизованої системи діловодства суду вбачається, що така ухвала підписана всіма суддями складу суду як власноручно в паперовому оригіналі, так і кваліфікованими електронними підписами на електронному примірнику цієї ухвали.
При цьому, Цивільний процесуальний кодекс України вимагає зазначення складу суду у вступній частині ухвали та не вимагає дублювання цього ж складу суду у її резолютивній частині.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: