03 березня 2026 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 358/1600/16-ц
номер провадження: 22-ц/824/3459/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Габунії М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Горбуненка Володимира Сергійовича, представника ОСОБА_2 - адвоката Шостака Юрія Вікторовича на рішення Богуславського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року у складі судді Романенко К.С., у справі за позовом Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави до Медвинської сільської ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про визнання недійсними договору оренди та суборенди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації, повернення земельної ділянки власнику,
У листопаді 2016 року Обухівська окружна прокуратура Київської області в інтересах держави звернулась до суду з позовом до Медвинської сільської ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, у якому просила:
визнати незаконним та скасувати розпорядження Богуславської районної державної адміністрації від 11 липня 2011 року № 478 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 30 га для ведення особистого селянського господарства на території Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області строком на 49 років;
визнати недійсним укладений 25 грудня 2012 року між Богуславською районною державною адміністрацією Київської області та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки площею 30 га з кадастровим номером: 3220683200:03:008:0016 для ведення особистого селянського господарства на території Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області та скасувати його державну реєстрацію;
визнати недійсним укладений 13 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір суборенди земельної ділянки площею 30 га з кадастровим номером: 3220683200:03:008:0016 для ведення особистого селянського господарства на території Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області та скасувати його державну реєстрацію.
Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням Богуславської районної державної адміністрації (далі - Богуславська РДА) від 11 липня 2011 року № 478 затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 30 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Медвинської сільської ради строком на 49 років. На підставі вказаного розпорядження 25 грудня 2012 року між Богуславською РДА та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 30 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Медвинської сільської ради строком на 49 років. 14 жовтня 2013 року право ОСОБА_1 на оренду вищевказаної земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 3089253.
Прокурор вказував на те, що ОСОБА_1 отримав в оренду зазначену земельну ділянку із порушенням ч.1 ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство», оскільки її розмір значно перевищує встановлений у законодавстві максимальний розмір земельної ділянки для передання фізичним особам в оренду. Крім того, 13 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір суборенди вказаної земельної ділянки з порушенням вимог ст.ст. 13, 15, 21, 23 Закону України «Про оцінку земель» та ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», а саме без виготовлення технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, розташованої за межами населеного пункту, та з необґрунтованим розміром орендної плати.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 12 травня 2017 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Богуславської РДА від 11 липня 2011 року № 478 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 30 га для ведення особистого селянського господарства на території Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області строком на 49 років. Визнано недійсним укладений 25 грудня 2012 року між Богуславською РДА та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки площею 30 га з кадастровим номером: 3220683200:03:008:0016 для ведення особистого селянського господарства на території Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області та скасовано його державну реєстрацію. Визнано недійсним укладений 13 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір суборенди земельної ділянки площею 30 га з кадастровим номером: 3220683200:03:008:0016 для ведення особистого селянського господарства на території Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області та скасовано його державну реєстрацію. Вирішено питання про розподіл судових витрат (а.с.146-150, т.1).
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 липня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилено, а рішення Богуславського районного суду Київської області від 12 травня 2017 року залишено без змін (а.с. 235-239, т.1).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горбуненка В.С. задоволено частково. Рішення Богуславського районного суду Київської області від 12 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 липня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 252-255, т.1).
Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідачів ОСОБА_3. про закриття провадження у справі. Клопотання представника відповідачів ОСОБА_3. про залишення позову без розгляду задоволено. Позов заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави залишено без розгляду (а.с.18-22, т.2).
Постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року апеляційну скаргу заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області Бущака В.В. залишено без задоволення, а ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року залишено без змін (а.с.81-86, т.2).
Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.147-153, т.2).
Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 14 лютого 2025 року залучено до участі у справі Обухівську РДА як правонаступника відповідача - Богуславської РДА (а.с.205-207, т.3).
Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 04 квітня 2025 року змінено найменування органу прокуратури, який звернувся з позовною заявою до суду у справі № 358/1600/16-ц з Кагарлицької місцевої прокуратури на Обухівську окружну прокуратуру Київської області. Відмовлено в задоволенні клопотання керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області про перехід від розгляду справи в порядку спрощеного провадження у загальне провадження, продовжено строк судового провадження в справі до 12 травня 2025 року включно (а.с.162-163, т.4).
Ухвалою Богуславського районного суду Київської області 12 травня 2025 року залучено до участі у справі Медвинську сільську раду як правонаступника відповідача - Богуславської РДА (а.с.177-179, т.4).
15 серпня 2025 від заступника керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області до суду першої інстанції надійшла заява про зміну предмету позову, в якій прокурор зазначав, що з метою ефективного способу захисту порушених прав та враховуючи актуальну практику Верховного Суду, у даній справі належним способом поновлення порушених прав є визнання недійсними договору оренди та суборенди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації та повернення земельної ділянки власнику (а.с.197-202, т.4).
З урахуванням наведеного, прокурор остаточно просив:
- визнати недійсним укладений 25 грудня 2012 року між Богуславською РДА та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки площею 30 га з кадастровим номером: 3220683200:03:008:0016 для ведення особистого селянського господарства на території Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області та скасувати його державну реєстрацію;
- визнати недійсним укладений 13 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір суборенди земельної ділянки площею 30 га з кадастровим номером: 3220683200:03:008:0016 для ведення особистого селянського господарства на території Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області та скасувати його державну реєстрацію;
- зобов'язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути Медвинській сільській раді Білоцерківського району Київської області земельну ділянку площею 30 га з кадастровим номером: 3220683200:03:008:0016, розташовану в адміністративних межах Медвинській сільській раді Білоцерківського району Київської області.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року позов Обухівської окружної прокуратури Київської області задоволено.
Визнано недійсним укладений 25 грудня 2012 року між Богуславською РДА та ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки площею 30 га з кадастровим номером: 3220683200:03:008:0016 для ведення особистого селянського господарства на території Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області та скасовано його державну реєстрацію.
Визнано недійсним укладений 13 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір суборенди земельної ділянки площею 30 га з кадастровим номером: 3220683200:03:008:0016 для ведення особистого селянського господарства на території Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області та скасовано його державну реєстрацію.
Зобов'язано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повернути Медвинській сільській раді Білоцерківського району Київської області земельну ділянку площею 30 га з кадастровим номером: 3220683200:03:008:0016, розташовану в адміністративних межах Медвинської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір в сумі 2 067 грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Київської обласної прокуратури судовий збір в сумі 2 067 грн 00 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Горбуненко В.С. та представник ОСОБА_2 - адвокат Шостак Ю.В. спільно подали апеляційну скаргу, в якій просять його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги прокурора залишити без задоволення, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосуванням судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Горбуненко В.С. про залишення позову без розгляду, неправильно визначив орган державної влади, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, та не врахував, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року № 482, Положення про Держгеокадастр, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (у редакції від 05 серпня 2016 року), а також правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, саме Держгеокадастр та його територіальні органи станом на листопад 2016 року мали виключні дискреційні повноваження щодо здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, у тому числі за порядком надання земель у користування та оренду.
Вважають, що за таких обставин у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для підтвердження повноважень прокурора на представництво інтересів держави у цій справі, оскільки прокурором не було доведено наявність виключних умов, визначених ст.23 Закону України «Про прокуратуру», а саме, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів держави, або що такий орган відсутній. У зв'язку з цим апелянти вважають, що суд першої інстанції був зобов'язаний залишити позов прокурора без розгляду.
Зазначають, що суд першої інстанції неправомірно та без належної оцінки доказів відхилив заяву представника ОСОБА_2. про застосування строків позовної давності, хоча з матеріалів справи вбачається, що проєкт землеустрою щодо відведення в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки площею 30 га з кадастровим номером 3220683200:03:008:0016 було затверджено Богуславською РДА 11 липня 2011 року, договір оренди між Богуславською РДА та ОСОБА_1 укладено 25 грудня 2012 року та зареєстровано 29 грудня 2012 року, а договір суборенди між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено 13 вересня 2013 року, у зв'язку з чим на момент подання позову 08 листопада 2016 року загальний трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, був пропущений, що відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
Звертають увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо неефективності способу захисту у вигляді визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, оскільки у даній справі оскаржувалось розпорядження Богуславської РДА № 478 від 11 липня 2011 року, яка відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» є місцевим органом виконавчої влади, а не органом місцевого самоврядування, при цьому висновок про незаконність зазначеного розпорядження не був відображений у резолютивній частині рішення суду.
Заступник керівника Обухівської окружної прокуратури Київської області подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що на час звернення прокурора з позовом до суду, а саме, 09 листопада 2016 року, органом, уповноваженим державою здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель, була Державна інспекція сільського господарства України. Однак чинним законодавством та Положенням про цей орган не було передбачено її повноважень на звернення до суду з позовами про визнання незаконними рішень органів влади, визнання недійсними договорів щодо передачі земельних ділянок у користування та їх повернення. У зв'язку з цим, саме прокуратура правомірно набула статусу самостійного позивача в інтересах держави відповідно до ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 45 ЦПК України.
Зазначає, що така правова позиція вже була предметом перевірки суду касаційної інстанції у цій справі та Верховний Суд у своїй постанові від 18 листопада 2020 року дійшов висновку про відсутність у Державної інспекції сільського господарства України повноважень на звернення до суду та наявність у прокурора підстав для пред'явлення позову в інтересах держави як самостійного позивача.
Також прокурор заперечує доводи апеляційної скарги про пропуск строку позовної давності, оскільки вважає, що перебіг позовної давності починається не з моменту прийняття розпорядження чи укладення договорів, а з моменту, коли державі стало відомо або об'єктивно могло стати відомо про порушення її інтересів. Про порушення вимог земельного законодавства при передачі земельної ділянки в суборенду Кагарлицькій місцевій прокуратурі стало відомо лише 14 вересня 2016 року з інформації відділу Держгеокадастру у Богуславському районі. При цьому у період з 2012 року по 2016 рік контролюючим органом перевірки законності використання та розпорядження спірною земельною ділянкою не проводились, а тому строк позовної давності прокурором пропущений не був.
Крім того, прокурор вказує, що суд першої інстанції обґрунтовано прийняв заяву прокуратури про зміну предмета позову, подану з метою застосування належного та ефективного способу захисту порушених інтересів держави, з урахуванням тривалого розгляду справи судами різних інстанцій, зміни найменування органу прокуратури та актуальної практики Верховного Суду. Наголошує, що надмірний формалізм при застосуванні процесуальних норм є неприпустимим і може призвести до порушення права на доступ до суду, що узгоджується з практикою Верховного Суду та Європейського суду з прав людини.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Маслова К.В. подала додаткові пояснення, в яких зазначає, що прокурором не доведено незаконність отримання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки. Вказує, що прокурором пропущений строк позовної давності, оскільки позов пред'явлено 09 листопада 2016 року, тобто через понад 5 років з дати прийняття оскаржуваного розпорядження та майже через 4 роки після укладення оскаржуваного договору оренди. Вказує, що ті обставини, що прокуратура з 2011 року по 2016 рік не проводила перевірки щодо законності розпорядження про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення переданих в оренду, Богуславська РДА не проводила перевірку законності прийнятого розпорядження, Державна інспекція сільського господарства в Київській області з 2012 року по 2016 рік не здійснювала перевірку дотримання законодавства в питанні передачі земельної ділянки в оренду, не звільняє ці органи від зобов'язання дотримуватись передбачених законодавством обов'язків, а невиконання вказаними органами своїх зобов'язань не є підставою для поновлення строку позовної давності. Богуславська РДА та управління Держкомзему у Богуславському районі були повідомлені про зміст прийнятих розпоряджень одразу після такого прийняття, а прокуратура не була позбавлена права у проведенні прокурорської перевірки. Також стверджує, що дотепер ОСОБА_2 мирно та добросовісно володіє спірною земельною ділянкою.
Відповідач Медвинська сільська рада Білоцерківського району Київської області та третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розпорядженням Богуславської РДА № 478 від 11 липня 2011 року ОСОБА_1 було надано в оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 30 га для ведення особистого селянського господарства, на підставі якого 25 грудня 2012 року між Богуславською РДА та ОСОБА_1 було укладено договір оренди, а 13 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір суборенди цієї земельної ділянки. Суд першої інстанції дійшов висновку, що передача земельної ділянки суперечила ч.1 ст. 5 Закону України «Про особисте селянське господарство», оскільки її площа значно перевищувала граничний розмір 2 га, а фактичне укладення договору суборенди свідчило, що ділянка отримувалась не для ведення особистого селянського господарства, а для подальшої передачі її іншій особі. З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав щодо недійсності оспорюваного договору оренди та договору суборенди, скасування їх державної реєстрації та повернення земельної ділянки Медвинській сільській раді.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що на час подання прокурором позову у листопаді 2016 року строк позовної давності не сплив, оскільки прокурору про порушення стало відомо лише 14 вересня 2016 року при отриманні інформації з Держгеокадастру.
Однак повністю з наведеними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що розпорядженням Богуславської РДА № 478 від 11 липня 2011 року затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 30 га для ведення особистого селянського господарства на території Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області строком на 49 років та надано в оренду зазначену земельну ділянку з встановленням орендної плати в розмірі 1,5% від нормативно-грошової оцінки.
У п.3 вказаного розпорядження Богуславської РДА доручено управлінню Держкомзему у Богуславському районі внести зміни в земельно-облікові документи.
Проект землеустрою щодо відведення в оренду ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 30 га для ведення особистого селянського господарства на території Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області - передано на зберігання управлінню Держкомзему у Богуславському районі (п.4 розпорядження Богуславської РДА).
На підставі вказаного вище розпорядження 25 грудня 2012 року між Богуславською РДА та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 30 га для ведення особистого селянського господарства на території Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області з кадастровим номером: 3220683200:03:008:0016.
29 грудня 2012 року управлінням Держкомзему у Богуславському районі була здійснена державна реєстрація вказаного договору оренди землі від 25 грудня 2012 року за № 322060004007470.
13 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір суборенди земельної ділянки площею 30 га для ведення особистого селянського господарства на території Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області з кадастровим номером: 3220683200:03:008:0016 (а.с.15-17, т.1).
З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №68095212, яка була сформована прокурором Київської обласної прокуратури 14 вересня 2016 року, слідує, що інше речове право оренди на земельну ділянку кадастровий номер: 3220683200:03:008:0016 зареєстровано за ОСОБА_1 згідно договору оренди землі строком на 49 років - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 7269333 від 28 жовтня 2013 року. Державну реєстрацію цього речового права 28 жовтня 2013 року здійснено державним реєстратором Реєстраційної служби Богуславського районного управління юстиції в Київській області. Підстава виникнення іншого речового права: договір суборенди земельної ділянки (строком на 49 років) від 13 вересня 2013 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 72716458 від 28 жовтня 2013 року. Державну реєстрацію цього речового права також здійснено державним реєстратором Реєстраційної служби Богуславського районного управління юстиції в Київській області (а.с.18, т.1).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими поясненнями голови Богуславської РДА від 15 серпня 2018 року, що у період з 11 липня 2011 року до 01 вересня 2016 року прокуратурою у Богуславській РДА не проводились перевірки щодо законності розпоряджень про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення переданих в оренду (а.с.140, т.2).
На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року № 60-р наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 27 вересня 2018 року №10-8815/15-18-сг та актом приймання-передачі від 27 вересня 2018 року, укладеним між Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області та Медвинською об'єднаною територіальною громадою визначено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані на території Медвинської сільської ради передані у комунальну власність до Медвинської об'єднаної територіальної громади (а.с.200-206, т.2).
Згідно з Витягом із технічної документації від 08 лютого 2019 року нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером: 3220683200:03:008:0016 складає 496 003 грн 09 коп. (а.с.182, т.2).
Відповідно до пункту а) ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, в тому числі громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з положеннями ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Згідно з ч.2 ст.4 Закону України «Про оренду землі», орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про особисте селянське господарство» дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» передбачено, для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону (ч. 2 ст. 5 Закону України «Про особисте селянське господарство»).
Відповідно до приписів ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно зі ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіций, емфітевзис) окремими лотами га конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі, зокрема, формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються, зокрема, затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (ч.12 ст. 123 ЗК України).
Згідно з п.15 ст. 123 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно зі ст.126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
У відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 904/205/23 Верховний Суд, здійснюючи аналіз ст.216 ЦК України, виснував, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду щодо договорів оренди (найму) підстави недійсності правочину визначаються на момент укладення правочину, однак застосування наслідків недійсності такого правочину (з урахуванням специфіки правовідносин) можливе лише на майбутнє, та, як правило, має наслідком повернення об'єкта оренди.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно вимог ст. 3 Закону України «Про оренду землі», об'єктами оренди с земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі», орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Статтею 8 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.
У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.
Договір оренди землі є правочином щодо розпорядження майном, а тому правом на його укладання за ст. 317, 319 ЦК України наділений лише законний власник майна.
За змістом ст.ст. 13, 15, 16 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування). Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України або за результатами аукціону.
Оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 25 грудня 2012 року, укладений між Богуславською РДА та ОСОБА_1 , а також оспорюваний договір суборенди від 13 вересня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оформлені у письмовій формі та містять усі істотні умови, передбачені Законом України «Про оренду землі».
У відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до підпункту в) ч.3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання угоди недійсною.
Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (див. висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11 червня 2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що отримана ОСОБА_1 у користування земельна ділянка площею 30 га для ведення особистого селянського господарства на території Медвинської сільської ради Богуславського району Київської області значно перевищує граничний розмір, визначений ч.1 ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство», а подальша передача ним цієї земельної ділянки у суборенду ОСОБА_2 свідчить про те, що вона отримувалась не для ведення ОСОБА_1 особистого селянського господарства, а з метою передачі у користування іншій особі.
Також суд першої інстанції правильно виснував, що укладений 13 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір суборенди цієї земельної ділянки не відповідає вимогам ст.ст. 13, 15, 21, 23 Закону України «Про оцінку земель» та ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», оскільки його укладено без виготовлення технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, розташованої за межами населеного пункту, а також без належного обґрунтування розміру орендної плати.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 набув право довгострокової оренди спірної земельної ділянки строком на 49 років на підставі розпорядження Богуславської РДА № 478 від 11 липня 2011 року, яким затверджено проєкт землеустрою щодо її відведення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладений на підставі цього розпорядження договір оренди від 25 грудня 2012 року та похідний від нього договір суборенди від 13 вересня 2013 року, укладені з порушенням установленої законом процедури розпорядження землями державної або комунальної власності та не відповідають вимогам земельного і цивільного законодавства.
Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав правильну правову оцінку доводам відповідачів щодо відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором у даній справі.
Так, згідно зі ст.131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII (у редакції чинній на час звернення прокурора з даним позовом до суду) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 вересня 2022 року у справі №483/448/20 відступила від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 917/341/19, щодо представництва прокурором інтересів органу місцевого самоврядування, визначивши, що при оскарженні рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочину щодо розпорядження майном прокурор має право звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним майна (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 червня 2024 року у справі №925/1133/18, узагальнила висновки щодо застосування вищенаведених норм права та виснувала, що: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у прокурора підстав для самостійного звернення до суду з даним позовом в інтересах держави, оскільки предметом спору є укладений на підставі розпорядження Богуславської РДА № 478 від 11 липня 2011 року договір оренди та договір суборенди земельної ділянки, тоді як правонаступник органу, який прийняв це розпорядження - Медвинська сільська рада Білоцерківського району Київської області, залучений до участі у справі як відповідач.
З цих же підстав колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги про відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду з цим позовом.
Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про безпідставне застосування судом першої інстанції правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо неефективності способу захисту про визнання недійсним рішення органу влади, виходячи з такого.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 15 серпня 2025 року прокурор подав до суду заяву про зміну предмета позову, в якій остаточно просив визнати недійсними договір оренди від 25 грудня 2012 року та договір суборенди від 13 вересня 2013 року, скасувати їх державну реєстрацію та зобов'язати відповідачів повернути спірну земельну ділянку Медвинській сільській раді.
Тобто розпорядження Богуславської РДА № 478 від 11 липня 2011 року вже не було предметом спору. Тому попри надання йому оцінки у мотивувальній частині рішення як підставі укладення спірних договорів, суд першої інстанції обґрунтовано не вирішував питання щодо нього у резолютивній частині рішення.
Отже, установивши наведені вище обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення права територіальної громади в особі Медвинської сільської ради Білоцерківського району Київської області на спірну земельну ділянку площею 30 га з кадастровим номером 3220683200:03:008:0016.
Разом з тим колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, про застосування якого до ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції письмово заявляли представники відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виходячи з такого.
Так, 29 грудня 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , кожний окремо, подали письмові заяви про застосування строку позовної давності (а.с.68-70, 71-74, т.1).
Відповідно до ст.256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Верховний Суд у постанові від 12 липня 2022 року у справі № 368/405/19 (провадження № 61-10374св21), де предметом позову також були позовні вимоги прокурора, зокрема, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, наголосив на тому, що дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов'язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах. Правова визначеність є універсальною правовою категорією, дія якої поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.
Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№ 2), № 66610/09, рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року).
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК Українипозовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Якщо позовні вимоги визнано судом обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК Україниі вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Згідно з ч.1 ст.261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального процесуального правила про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
За змістом ст.ст.256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.
Як зазначалося вище, у даній справі постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Верховний Суд встановив, що у даній справі центральним органом виконавчої влади у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі станом на час звернення до суду з цим позовом, а саме 09 листопада 2016 року, є Державна інспекція сільського господарства України та її територіальні органи. Верховний Суд виснував, що у Державної інспекції сільського господарства України були відсутні повноваження щодо звернення до суду, а тому прокурор пред'явив указаний позов до суду в інтересах держави як позивач. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 375//1325/16-ц (провадження № 61-38348св18) (а.с. 147-153, т.2).
За встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає, що підлягає застосуванню правило, визначене п.2 наведеного вище правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, оскільки станом на момент звернення прокурора до суду 09 листопада 2016 року держава не наділила жодний орган повноваженнями на звернення до суду з позовом у спірних правовідносинах.
За таких умов визначальним для обчислення позовної давності є момент, коли саме прокурору стало або об'єктивно могло стати відомо про порушення інтересів держави та особу, яка їх порушила.
Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність. Тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (див. правові позиції Верховного Суду у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 348/1237/15-ц та від 10 травня 2018 року у справі № 914/1708/17).
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру»1789-XII (який був чинним на час видання розпорядження Богуславської РДА № 478 від 11 липня 2011 року, укладення договору оренди земельної ділянки від 25 грудня 2012 року, його державної реєстрації в управлінні Держкомзему у Богуславському районі 29 грудня 2012 року за № 322060004007470, а також укладення договору суборенди від 13 вересня 2013 року та державної реєстрації права оренди і суборенди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28 жовтня 2013 року за рішеннями про державну реєстрацію № 7269333 і № 72716458) визначено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим; здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції Українита чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів (ч.1 ст.6 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII).
У свою чергу, відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про прокуратуру» №1789-XII, прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.
Повноваження прокурора при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням застосуванням законів визначалися ст.20 цього Закону. Так, прокурору надавалося право витребовувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи.
Діючий наразі Закон України «Про прокуратуру»1697-VII набрав чинності 15 липня 2015 року.
З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що органи прокуратури мали всі правові та фактичні можливості для своєчасного виявлення порушення відповідачами земельного законодавства щодо виділу в оренду землі та звернення до суду в межах позовної давності.
Як зазначалося вище, у п.3 розпорядження Богуславської РДА № 478 від 11 липня 2011 року доручено управлінню Держкомзему у Богуславському районі внести зміни до земельно-облікових документів, а проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 30 га з кадастровим номером: 3220683200:03:008:0016 передано цьому органу на зберігання.
Крім того, договір оренди від 25 грудня 2012 року був зареєстрований тим самим управлінням Держкомзему у Богуславському районі 29 грудня 2012 року за № 322060004007470, про що на вказаному договорі зроблено відповідну відмітку уповноваженою особою та скріплено печаткою.
Отже, необхідна інформація про підстави та порядок передачі спірної земельної ділянки перебувала у розпорядженні державних органів щонайпізніше з грудня 2012 року, тобто задовго до звернення прокурора з даним позовом до суду (09 листопада 2016 року).
Подібного по суті висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 07 червня 2023 року у справі № 922/3737/19, де прокурор також самостійно звернувся з позовом, зокрема про визнання недійсним договору оренди, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки, а в позові було відмовлено через пропуск позовної давності з огляду на те, що прокурор в силу своїх існуючих на той час повноважень мав можливість своєчасно встановити порушення та звернутися до суду.
Крім того, апеляційний суд враховує, що право оренди спірної земельної ділянки з кадастровим номером: 3220683200:03:008:0016 було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28 жовтня 2013 року на підставі договору оренди землі від 25 грудня 2012 року, укладеного між Богуславською РДА та ОСОБА_1 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 7269333, прийнятого державним реєстратором Реєстраційної служби Богуславського районного управління юстиції у Київській області.
Так само право суборенди цієї ж земельної ділянки було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28 жовтня 2013 року на підставі договору суборенди від 13 вересня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 72716458, прийнятого тим самим державним реєстратором Реєстраційної служби Богуславського районного управління юстиції у Київській області.
Відповідно до ч. 1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).
Згідно зі ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією з основних засад державної реєстрації прав є гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження та внесення відомостей до Державного реєстру виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
При цьому у відповідності до ч.3. ст.32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції на час державної реєстрації права оренди та суборенди) для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Бюро економічної безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, приватних виконавців, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб'єктом права чи за об'єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису. Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом.
Встановивши, що право оренди спірної земельної ділянки з кадастровим номером: 3220683200:03:008:0016 на підставі договору оренди від 25 грудня 2012 року, укладеного між Богуславською РДА та ОСОБА_1 , а також право суборенди на підставі договору суборенди від 13 вересня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , були внесені 28 жовтня 2013 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (рішення про державну реєстрацію № 7269333 та № 72716458 від 28 жовтня 2013 року), тому саме з цього моменту держава офіційно визнала відповідні права.
До того ж до моменту такої реєстрацій державний реєстратор Реєстраційної служби Богуславського районного управління юстиції в Київській області перевірив поданий орендарями комплект документів на відповідність вимогам законодавства.
При цьому колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про обчислення початку перебігу позовної давності з 14 вересня 2016 року (дати отримання прокурором даних з Держгеокадастру), оскільки визначення часу формування таких даних залежить виключно від волі прокуратури. Водночас права оренди за договором від 25 грудня 2012 року та права суборенди за договором від 13 вересня 2013 року вже були внесені до Державного реєстру 28 жовтня 2013 року на підставі рішень № 7269333 та № 72716458, і саме з цього моменту відповідна інформація стала офіційно зафіксованою у державному реєстрі, доступ до якого органи прокуратури мали на підставі закону.
Більше того це право доступу фактично було реалізовано самим прокурором, що підтверджується отриманням витягу з Інформації довідки з Державного реєстру речових прав 14 вересня 2016 року за його ініціативою (а.с.18, т.1).
Таким чином, у цій справі державі в особі органів прокуратури могло і повинно було бути відомо про можливе порушення процедури передачі спірної земельної ділянки в оренду ще на етапі прийняття розпорядження Богуславської РДА № 478 від 11 липня 2011 року та передачі проекту землеустрою на зберігання до управління Держкомзему у Богуславському районі, подальшого укладення та державної реєстрації договору оренди від 25 грудня 2012 року, а щонайпізніше - 28 жовтня 2013 року, коли право оренди та суборенди було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Обухівська окружна прокуратура Київської області в інтересах держави звернулася до суду з позовом 09 листопада 2016 року (позов поданий прокурором через канцелярію суду вх.№ 6323/11 від 09 листопада 2016 року), тобто після спливу встановленого законом трирічного строку позовної давності, про застосування якого у суді першої інстанції заявили представники ОСОБА_1 та ОСОБА_2., подавши відповідні письмові заяви.
Водночас із клопотанням про поновлення строку позовної давності відповідно до ч.5 ст. 267 ЦК України прокуратура до суду не зверталася.
За таких обставин, з огляду на приписи ч. 4 ст. 267 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що позов прокурора не підлягав задоволенню у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, на вказані вище вимоги закону, правові висновки Верховного Суду та фактичні обставини справи належної уваги не звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову за спливом позовної давності.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не може бути залишене в силі та підлягає скасуванню відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у позові прокурора за спливом позовної давності.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
За подання та розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , сплатили судовий збір у розмірі по 3 100 грн 50 коп., кожний окремо (а.с.10 т.5).
Оскільки колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горбуненка В.С., представника ОСОБА_2 - адвоката Шостака Ю.В., скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову в позові прокурора, то понесені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі по 3 100 грн 50 коп. кожним, слід стягнути із Обухівської окружної прокуратури Київської області на їх користь.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Горбуненка Володимира Сергійовича, представника ОСОБА_2 - адвоката Шостака Юрія Вікторовича - задовольнити.
Рішення Богуславського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави до Медвинської сільської ради Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про визнання недійсними договору оренди та суборенди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації, повернення земельної ділянки власнику - відмовити.
Стягнути із Обухівської окружної прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 100 (три тисячі сто) грн 50 коп.
Стягнути із Обухівської окружної прокуратури Київської області на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 100 (три тисячі сто) грн 50 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 березня 2026 року.
Головуючий
Судді: