справа № 753/1314/24
провадження № 22-ц/824/4260/2026
головуючий у суді І інстанції Цимбал І.К.
10 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 9 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У січні 2024 року АТ «Сенс Банк» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що між сторонами 21 січня 2020 року було укладено угоду на обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №618445915. Позивач свої зобов'язання за договором виконав та надав відповідачу кредитні кошти, а відповідач зобов'язався повернути кредитні кошти в строк та у розмірі визначеному в договорі. Проте, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 228 404,54 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 09 жовтня 2025 року задоволені позовні вимоги у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за Договором від 21 січня 2020 року в розмірі 228 404 грн 54 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 426 грн 07 коп.
Не погоджуючись із указаним рішенням адвокат Драпак Дмитро Анатолійович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач взагалі підписував кредитний договір №618448915 від 16 січня 2023 року, а також того, що останній був ознайомлений з умовами вказаного кредитного договору в повній мірі, щоб належним чином розуміти їх.
Зазначає, що на підтвердження позовних вимог банк не надав виписки з особового рахунку відповідача, відкритим у АТ «СЕНС БАНК» на підставі кредитного договору №618448915 від 16 січня 2023 року, а розрахунок заборгованості, складений банком, сам по собі не є належним доказом на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки не підтверджує здійснення фінансових операцій, Банк не довів належними та допустимими доказами наявність кредитних відносин з відповідачем та заборгованості у розмірі, заявленому до стягнення, нарахованої відповідно до кредитного договору.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися і явку своїх представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляли, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 21.01.2020 між ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк» була підписана оферта на укладення угоди про надання кредиту № 618448915, анкета-заява про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк», паспорт споживчого кредиту та графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, які в сукупності становлять кредитний договір /Т.І а.с. 4/.
Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 отримав кредит, ліміт кредиту 200000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом 35.99% річних.
Відповідно до оферти ОСОБА_1 запропонував АТ «Альфа-Банк» укласти з ним угоду про надання споживчого кредиту, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Підставою для укладення цієї угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».
Оферта містить умови споживчого кредиту: тип кредиту «кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії», ліміт кредиту 200000 грн., процентна ставка 35.99 % річних- базова ставка, тип ставки - фіксована. Сторони своїми підписами узгодили в письмовій формі Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг.
01.12.2022 найменування АТ «Альфа - Банк» змінено на АТ «Сенс Банк».
Так, відповідно до Протоколу позачергових загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Альфа-Банк» №2/2022 від 12.08.2022р., вирішено змінити найменування Банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк».
Відповідач свої зобов'язання належним чином за кредитним договором не виконав, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 228 404, 54 грн.
16.01.2023 АТ «Сенс Банк» направив ОСОБА_1 вимогу щодо сплати заборгованості, проте остання відповідачем не виконана /Т.І а.с. 24/.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що банк свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідач не сплачував своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором, а тому суд вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором від 21.01.2020 в розмірі 228 404 грн 54 коп.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним Договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно положень статей 3, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.
Згідно ч.1 ст.1047 ЦК України, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми.
Як було встановлено при розгляді справи, банк свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, відповідач не сплачував своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
Таким чином, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що в порушення умов кредитного договору, а також вимог ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним вище договором не виконав.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично зводяться до того, що надання акцепту пропозиції про укладення угоди щодо обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії не може вважатися договором приєднання; публічна пропозиція АТ «Альфа-Банк» та додатки до неї не є складовими кредитного договору за відсутності підпису позичальника, їх мінливого характеру та неможливості встановити редакцію, чинну на момент акцепту; неповідомлення споживача про умови кредитування покладає на нього невиправданий тягар з'ясування змісту договору; а недодержання письмової форми правочину унеможливлює погодження істотної умови щодо ціни договору, включно з процентами та неустойкою.
Колегія суддів не приймає зазначених доводів, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не спростовують факту укладення сторонами кредитного договору та не підтверджують наявності порушень у визначенні його змісту й умов.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
За результатами аналізу наданих документів колегія суддів не приймає доводи позивача про те, що він не підписував акцепт.
Встановлено, що в даному випадку відповідач підписав та подав до банку саме оферту на укладення кредитного договору, яка й була акцептована позивачем, що не суперечить вимогам закону щодо укладення договору.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що договір-оферта був укладений шляхом його підписання стороною, яка внесла пропозицію - ОСОБА_1 , тоді як ПАТ «Альфа-Банк», у свою чергу, підписав акцепт цієї пропозиції. За таких обставин обидва документи - оферта та акцепт - підписані обома сторонами, що свідчить про дотримання письмової форми договору та досягнення згоди щодо всіх істотних умов правочину.
Отже, з урахуванням наведених вище приписів закону, договір може бути укладений у письмовій формі як шляхом підписання сторонами одного документа, так і шляхом обміну офертою та акцептом, які містять істотні умови договору та підтверджують волевиявлення сторін на його укладення. Такий обмін складає предмет договору кредитування.
Крім того, згідно п. 13 оферти, власноручно підписаної відповідачем, підписанням цієї оферти на укладання угоди про надання кредиту ОСОБА_1 запропонував банку у випадку акцептування банком умов цієї оферти на укладання угоди про надання кредиту певні умови щодо відповідальності у разі прострочення платежів. Тобто у п. 13 ОСОБА_1 підтвердив, що розуміє, що банком його оферта буде розглянута і може бути акцептована, а також усвідомлює, що це не є автоматичним укладенням угоди, і для цього необхідний акцепт банку.
При цьому як оферта на укладення угоди про надання особистого кредиту, так і акцепт цієї пропозиції, містять умови кредитування, зокрема: розмір кредитного ліміту - 200 000 грн (оферта - п. 2, акцепт - п. 3); процентну ставку за користування кредитом - 35,99?% (оферта - п. 3, акцепт - п. 3).
За результатами аналізу наданих документів встановлено, що умови оферти ОСОБА_1 були акцептовані банком та погоджені сторонами, відтак можна констатувати, що кредитний договір було укладено на умовах, погоджених сторонами, з урахуванням як основних фінансових параметрів кредиту, так і передбачених договором штрафних санкцій. Положення кредитного договору відповідають вимогам чинного законодавства та укладені за добровільним волевиявленням сторін.
Таким чином, вказані вище обставини свідчать, що між сторонами виникли договірні зобов'язання, які є обов'язковими для виконання кожним із сторін. Водночас, оферта та акцепт містили всі істотні умови договору, на підставі яких ОСОБА_1 було надано в кредит грошові кошти, а тому вимоги банку про стягнення заборгованості, яка складається із тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами, є обґрунтованими.
Окрім цього, в матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості, який у сукупності з випискою по рахунку, є належним, достатнім та допустимим доказом, і такі докази у своїй сукупності підтверджують факт наявності заборгованості та її розмір.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 9 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 20 березня 2026 року.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба