справа №367/8671/23 Головуючий у І інстанції - Шестопалова Я.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/4686/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
10 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,-
установив:
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування вимог позову, зазначав, що 22 листопада 2018 року Ірпінським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Київської області було зареєстровано шлюб між ним та відповідачем, актовий запис №699.
03 березня 2020 року припинили подружні стосунки та спільне проживання.
14 квітня 2021 року укладений між ним та відповідачем шлюб було розірвано рішенням Ірпінського міського суду Київської області у справі №367/6930/20.
Від подружнього життя він та відповідач мають неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після фактичного припинення проживання з відповідачем та після розірвання шлюбу, дитина залишилась з відповідачем.
Втім, невдовзі відповідач почала вести аморальний спосіб життя, систематично вживати наркотичні речовини, відповідно, перебуваючи в стані наркотичного сп'яніння. Внаслідок цього вже досить тривалий час відповідач поводить себе неадекватно та часто втрачає здатність контролювати свої дії та емоції, внаслідок чого під час перебування з дитиною - ОСОБА_4 відповідач неодноразово била дитину, постійно на неї кричала та знущалася з дитини.
Крім того, відповідач регулярно залишала ОСОБА_3 одну вдома без їжі на цілий день, а також покидала її на ніч. Кілька разів дитина - ОСОБА_5 була залишена відповідачем вдома разом з її іншою донькою - ОСОБА_6 (14 років), яка приводила своїх друзів, що розбещували малолітню дитину. Також, відповідач неодноразово залишала дитину стороннім людям.
Навесні 2021 року відповідач відправила дитину - ОСОБА_3 до Бердянська , де покинула її з невідомою особою на 4 місяці.
Відповідач не має постійного житла, переїздить з орендованих квартир на квартиру, з яких її примусово виселяють. Зокрема, останній раз 05 вересня 2023 року відповідач була черговий раз примусово виселена з орендованої квартири за адресою: АДРЕСА_1 невідомими чоловіками в грубій формі, що сильно налякало дитину - ОСОБА_3 .
Після цього, в період з 05 вересня 2023 року по 13 вересня 2023 року відповідач разом з дитиною - ОСОБА_4 проживала в машині без засобів гігієни, зміни спідньої білизни та одягу і без нормального харчування. Машину відповідач вночі неодноразово паркувала в лісі, незважаючи на воєнний стан і можливе замінування місцевості.
13 вересня 2023 року за домовленістю з відповідачем він забрав у неї дитину - ОСОБА_3 до себе. Відповідач привезла дитину у брудному одязі та спідній білизні, утомлену, голодну, одягнуту в шорти і футболку, незважаючи на досить прохолодну погоду на вулиці. Відповідач, у свою чергу, поводила себе неадекватно, вочевидь перебуваючи у стані сп'яніння.
Відповідач не займається навчанням та вихованням дитини, здоров'ям дитини відповідач не піклується.
Окрім викладеного, відповідач - ОСОБА_2 займається збутом наркотичних засобів, у зв'язку з чим вироком Деснянського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року у справі №754/962/23 її було визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та призначено їй покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. В силу ст. 79 КК України вирішено звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки. На підставі ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_2 періодично з'являтися до уповноваженого органу з питань пробації на реєстрацію, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання.
15 березня 2023 року на вказаний вирок прокурор Кадиров А. подав апеляційну скаргу. Станом на теперішній час Київським апеляційним судом здійснюється апеляційне провадження. З листопада 2022 року, коли відповідачу було вручено підозру за ч.2 ст. 307 КК України, вона почала намагатися утримувати дитину разом з нею, маючи на меті уникнення покарання у вигляді позбавлення волі за допомогою дитини.
Крім того, у вересні 2023 року ОСОБА_2 прибула за місцем його проживання з дитиною, поводила себе неадекватно, вчинила сварку у присутності дитини, чим викликала занепокоєння та страх у дитини, яка в котрий раз благала не віддавати її матері. Він був змушений викликати поліцію. Працівниками поліції по прибуттю на місце події було складено адміністративний протокол щодо ОСОБА_2 про вчинення домашнього насильства.
19 жовтня 2023 року постановою Ірпінського міського суду Київської області у справі №367/7791/23 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Вважав, що викладені обставини у їх сукупності вказують на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини - ОСОБА_8 , жорстоко поводиться з дитиною та є хронічною наркоманкою, що відповідно до п.п. 2-4 ч. 1 ст. 164 СК України є правовою підставою для позбавлення її батьківських прав.
Просив суд, позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні зазначеного вище позову.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що звільнення відповідача від відбування покарання не нівелює встановленого факту вчинення відповідачем злочину та доведення її вини, що свідчить про протиправний характер її поведінки та схильність до антисоціальних дій. Така модель поведінки об'єктивно має негативний вплив на моральне виховання малолітньої дитини та формування її життєвих орієнтирів.
Проте, суд першої інстанції дані обставини не врахував, преюдиціальний факт безпідставно відхилив.
Протягом часу, коли донька проживала з відповідачем, остання демонструвала жорстоке ставлення та неналежну поведінку щодо дитини. Відомо про численні випадки застосування фізичної сили, постійні крики, образи та психологічний тиск на дитину. Відповідач систематично залишала дитину без нагляду та елементарних умов для життя. Донька неодноразово залишалася вдома самостійно, без їжі та будь-якого догляду, інколи навіть у нічний час.
Вказує, що 13 вересня 2023 року він забрав доньку за попередньою домовленістю з відповідачем, і з того моменту дитина завжди проживає з ним. Донька була у виснаженому й занедбаному стані - голодна, у брудному одязі та спідній білизні, одягнута всупереч погоді в легкий одяг. На момент передачі відповідач поводилася некоректно, що могло свідчити про її перебування у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння.
Зазначає, що суд першої інстанції формально та поверхнево підійшов до оцінки висновку та без достатньої мотивації відхилив висновок Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, що призвело до ухвалення незаконного й необґрунтованого рішення. На даний час відповідач зустрічається з дитиною орієнтовно один раз на місяць тривалістю близько однієї години та лише епізодично підтримує з нею телефонний зв'язок.
Судом було залишено поза увагою ту обставину, що відповідач є особою, яка вживає наркотичні засоби та має захворювання на хронічну наркоманію.
Вказує, що відповідач не має офіційного працевлаштування та стабільних підтверджених доходів та не володіє майном, яке могло б гарантувати мінімально необхідні умови для проживання дитини. За таких обставин, вона не має об'єктивної можливості забезпечувати дитину харчуванням, одягом, належними умовами для проживання та іншими базовими потребами.
Таким чином, матеріали справи беззаперечно свідчать про систематичне ухилення відповідача від виконання покладених на неї батьківських обов'язків. Докази, надані у справі, підтверджують, що відповідач не забезпечувала дитину належними умовами проживання, харчуванням, одягом, доглядом та освітою, залишала її без нагляду на тривалий час, передавала стороннім особам, створюючи реальну загрозу її життю та здоров'ю, проявляла агресивну поведінку у присутності дитини.
Просив суд, скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 22 листопада 2018 року, який розірвано відповідно до рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14 квітня 2021 року, що набрало законної сили 13 травня 2021 року.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 08 червня 2019 року від даного шлюбу сторони мають спільну малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з довідкою №54 від 24 жовтня 2023 року донька сторін навчається у Дошкільному навчальному закладі №214 управління освіти Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації з 17 жовтня 2023 року.
З характеристики Дошкільного навчального закладу №214 управління освіти Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 22 грудня 2023 року та довідки №17 від 01 березня 2024 року, вбачається, що дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фізично розвинена, має охайний зовнішній вигляд, до садочка приводить та забирає батько, виховується дівчинка батьком, мати проживає окремо, у дитячий садок не з'являлась жодного разу.
З довідки про проходження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , огляду дитячим лікарем психологом в ТОВ «Медичний центр «Добробут-поліклініка» від 29 лютого 2024 року, дитина має ознаки тривожності
З Акту обстеження умов проживання, складеного 16 серпня 2024 року, вбачається, що комісією Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації на підставі ухвали суду від 08 липня 2024 року проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 , під час якого встановлено, що позивач ОСОБА_1 проживає у квартирі разом з донькою ОСОБА_3 та дружиною ОСОБА_9 .
На час відвідування у квартирі було охайно, у дитини є кімната, обладнана відповідно до потреб дитини, окреме місце для сну і відпочинку, є простір для виконання домашніх завдань і саморозвитку.
Відповідно до копії вироку Деснянського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року громадянку ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та призначено їй покарання у виді 5 років позбавлення волі та звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 червня 2024 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок Деснянського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 03 червня 2025 року касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 20 червня 2024 року залишено без змін.
Крім того, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29 травня 2025 року ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання у вигляді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна, призначеного вироком Деснянського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року за ч. 2 ст. 307 КК України, по закінченню іспитового строку.
З постанови Ірпінського міського суду Київської області від 19 жовтня 2023 року, встановлено, що 30 вересня 2023 року близько о 19 год 00 хв гр. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , здійснювала «домашнє насильство» психологічного характеру, а саме: висловлювалась нецензурними словами, ображала словесно колишнього чоловіка ОСОБА_1 та його мати ОСОБА_10 , за що громадянку ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно своєї доньки є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками, не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до доньки батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини. Відсутні також докази ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків в частині матеріального забезпечення дитини.
Отже, не встановлено фактів умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, вчинення нею будь-якого негативного психологічного тиску на свою дитину, спричинення дитині будь-якої моральної чи фізичної шкоди, а тому, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх підстав, передбачених ст. 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, у зв'язку із чим позовні вимоги є безпідставними.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1, 2 ст. 2 ЦПК України).
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (ч. 1 ст. 11 ЦПК України).
Тлумачення указаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'яє природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України), яке слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц (провадження №61-36905св18), постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №300/908/17 (провадження №61-44369св18), постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17 (провадження №61-13752св19), постанові Верховного Суду 14 травня 2020 року у справі №420/1753/18 (провадження №61-22933св19), і передбачених законом підстав відступити від такого у цій справі не вбачається.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Таким чином, судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що позбавлення заявника його батьківських прав становило втручання в право заявника, в значенні п. 2 ст.8 Конвенції, на повагу до його сімейного життя, яке гарантується п. 1 ст. 8 Конвенції.
Дане втручання не становить порушення ст. 8, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в п. 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункти 49,50).
Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (№2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини. (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78) (пункт 54).
Остаточне позбавлення батьківських прав може здійснюватися тільки в абсолютно виняткових випадках (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (№ 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, рішення у справі Johansen v. Norway від 07 серпня 1996 року).
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_2 , свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до своєї доньки ОСОБА_3 , не піклується про її життя та здоров'я, не спілкується з дитиною та не займається вихованням дитини.
Однак, суд апеляційної інстанції зауважує, що суд першої інстанції правильно застосував положення ст. 164 СК України, з урахуванням висновків, щодо застосування даної норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також взяв до уваги, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам, щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції, правильно розтлумачивши поняття винного ухилення від виконання батьківських обов'язків і з'ясувавши, що матеріали справи не містять доказів свідомого умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов'язків, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення останньої батьківських прав відносно її доньки ОСОБА_3 , яка проживає разом з батьком.
При цьому, слід враховувати, що батьківські права засновані на спорідненості матері з дитиною, тому погіршення особистих стосунків матері і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав. А та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається батько, а мати проживає окремо від дитини та не навідується до неї протягом певного часу, не свідчить безумовно про те, що мати не бажає приймати участь в утриманні та вихованні дитини, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги, що відповідач проживає окремо від дитини, зустрічається з дитиною орієнтовно один раз на місяць тривалістю близько однієї години та лише епізодично підтримує з нею телефонний зв'язок, не вказує про необхідність розірвання «коріння», та не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав і відповідно для скасування рішення суду.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги висновок Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зазначив, що вказаний висновок носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Згідно із статтями 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до неї.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Суд зазначає, що в разі якщо встановлено існування родинного зв'язку, держава має, в принципі, діяти у такий спосіб, щоб уможливлювати розірвання такого зв'язку (рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», п. 61). Здійснення заходів із роз'єднання сім'ї є втручанням надзвичайно серйозного характеру. Рішення про вжиття такого заходу має спиратися на достатньо переконливі та зважені аргументи, що враховують інтереси дитини (рішення у справі «Скоццарі та Дж'юнта проти Італії» (Scozzari & Giunta v. Italy) [ВП], заяви №39221/98 і №41963/98, п. 148, ECHR 2000-VIII).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що не доведено винної поведінки відповідача, як матері дитини, щодо злісного ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків чи здійснення нею неправомірних дій відносно дитини.
Враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, та встановивши відсутність негативного впливу відповідача відносно дитини та її злісного нехтування своїми батьківськими обов'язками, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, щодо позбавлення останньої батьківських прав.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не забезпечувала дитину належними умовами проживання, харчуванням, одягом, доглядом та освітою, залишала її без нагляду на тривалий час, передавала стороннім особам, створюючи реальну загрозу її життю та здоров'ю, проявляла агресивну поведінку у присутності дитини не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідача батьківських прав без її попередження про зміну ставлення до дитини та застосування такого крайнього заходу впливу.
Доказів того, що до відповідача застосовувались будь-які заходи впливу, які виявилися безрезультатними, тобто доказів того, що відповідач систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжувала не виконувати свої батьківські обов'язки матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і в суді апеляційної інстанції.
Також колегія суддів зауважує, що позовна заява не містить жодних обґрунтувань яким чином порушуються права дитини і яким чином позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
При цьому колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Посилання апелянта на показання свідків, допитаних судом першої інстанції, цих висновків суду не спростовує.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, відтак, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 23 березня 2026 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба