справа №753/17453/24 Головуючий у І інстанції - Якусик О.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/4668/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
10 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Української військово-медичної академії на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Української військово-медичної академії про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку,-
установив:
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Української військово-медичної академії про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку.
Позов обґрунтовував тим, що постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року у справі №757/21224/22-ц його поновлено на займаній посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини за контрактом з науково-педагогічним працівником з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року і визначено цей строк вимушеним прогулом внаслідок незаконного звільнення.
За рік вимушеного прогулу він набув право на щорічну відпустку повної тривалості, яка становить 56 календарних днів.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року у справі №757/21224/22-ц встановлено його сумарний заробіток за 12 місяців в розмірі 182395,02 грн., відповідно середньоденний заробіток становить 499,71 грн., а тому грошова компенсація за 56 днів невикористаної відпустки становить 27983,76 грн.
Просив суд, стягнути з Української військово-медичної академії на свою користь грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 27983,76 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2025 року зазначений вище позов задоволено.
Стягнуто з Української військово-медичної академії на користь ОСОБА_1 компенсацію за 56 днів невикористаної щорічної відпустки у розмірі 27983,76 грн.
Стягнуто з Української військово-медичної академії на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням Українська військово-медична академія подала апеляційну скаргу, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції мав би всебічно оцінити та детально дослідити встановлення обставин, щодо з'ясування факту поновлення позивача на роботі на момент ухвалення оскаржуваного рішення, а в особливості - його реального бажання поновитись на роботі, а не намагання надмірно збагатитись за його, УВМА, рахунок.
Вказує, що ОСОБА_1 постійно відстоюючи свої порушені трудові права у судових органах, аргументуючи тим, що не бажає (не бажав) розривати контракт з ним, УВМА, та має (мав) намір продовжувати працювати у нього, отримавши позитивне вирішення своїх позовних вимог (постанова Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року у справі №757/21224/22-ц) не скористався своїм поновленим правом на працю, та не порушував в подальшому перед ним питання про відновлення трудових відносин.
Цей факт свідчить про єдину мету ОСОБА_1 - отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На його переконання, така поведінка ОСОБА_1 свідчить, що останній не мав дійсного наміру поновлюватись на посаді та продовжувати трудові відносини у нього, а розглядаючи ініційовані позовні заяви, виключно як спосіб збагачення за рахунок роботодавця, що в свою чергу свідчить про недобросовісну поведінку працівника у трудових відносинах із роботодавцем.
Таким чином, воно, УВМА, вбачає в діях ОСОБА_1 недобросовісну процесуальну поведінку (як форми зловживання процесуальними правами) та недобросовісну поведінку по відношенню до нього, як до роботодавця.
Звертає увагу, що станом на дату подання даної апеляційної скарги, з його, УВМА, боку повністю проведено виплату позивачу всіх належних грошових сум, визначених постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року у справі №757/21224/22-ц, більше того, згідно наказу начальника УВМА №160 про звільнення ОСОБА_1 від 27 липня 2022 року, останньому було виплачено грошову компенсацію за 21 календарний день невикористаної відпустки за період роботи з 07 вересня 2021 року по 31 липня 2022 року.
Позовні вимоги ОСОБА_1 у даній справі заявлені виключно на збагачення за рахунок роботодавця, а відтак не можуть свідчити про його добросовісність як працівника.
Просила суд, скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року по справі №757/21224/22-ц ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого викладача кафедри військової загальної практики - сімейної медицини факультету підготовки військових кадрів Української військово-медичної академії на термін з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року.
Стягнуто з Української військово-медичної академії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 червня 2022 року по 31 липня 2023 року в розмірі 182395,02 грн. з вирахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
ОСОБА_1 за рік вимушеного прогулу з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року набув право на щорічну відпустку повної тривалості.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року по справі №757/21224/22-ц встановлений сумарний заробіток ОСОБА_1 за 12 місяців (з 01.08.2022 по 31.07.2023) в розмірі 182395,02 грн. За цей період було 365 календарних днів, а отже середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 499,71 грн. (182395,02/365) та відповідно грошова компенсація за 56 календарних дні невикористаної щорічної відпустки становить 27983,76 грн. виходячи з розрахунку 499,71 грн. (середньоденний заробіток) помножити на 56 днів невикористаної щорічної відпустки.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, є доведеними та обґрунтованими.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 74 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 83 КЗпП України), аналогічна норма міститься у ст. 24 Закону України «Про відпустки».
Положеннями ст. 4 Закону України «Про відпустки»встановлено такі види відпусток: 1)щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2)додаткові відпустки у зв'язку з навчанням; 3)творча відпустка; 3-1)відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 4)соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв'язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 5)відпустки без збереження заробітної плати.
Відповідно до пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки», до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (ст. 6 цього Закону), зараховуються: час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову; час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Згідно з ч. 6 ст. 6 Закону України «Про відпустки», керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам на науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю 56 календарних днів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено судом першої інстанції, постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року по справі №757/21224/22-ц встановлений строк вимушеного прогулу позивача з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2023 року, а тому, тривалість щорічної відпустки ОСОБА_1 становить 56 календарних дні.
При вирішенні питання про оплату невикористаних відпусток застосуванню підлягає Порядок обчислення середньої? заробітної? плати, затверджений? постановою Кабінету Міністрів Украі?ни від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок №100).
Відповідно до абз. 1 п. 2 розділу II Порядку №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсаціі? за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальноі? (грошовоі?) допомоги або виплати компенсаціі? за невикористані відпустки.
Згідно абзацу 4 п. 3 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
У відповідності з п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до абзацу 1 п. 7 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законом. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.
Враховуючи зазначене, беручи до уваги, що постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2024 року по справі №757/21224/22-ц встановлений сумарний заробіток ОСОБА_1 за 12 місяців (з 01.08.2022 по 31.07.2023) в розмірі 182395,02 грн., за цей період було 365 календарних днів, а отже середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 499,71 грн. (182395,02/365), то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачу належить грошова компенсація за 56 календарних дні невикористаної щорічної відпустки, що в свою чергу становить 27983,76 грн. виходячи з розрахунку 499,71 грн. (середньоденний заробіток) помножити на 56 днів невикористаної щорічної відпустки.
Посилання апелянта на зловживання позивачем своїми просувальними правами, колегією суддів оцінюється критично, оскільки відповідачем не доведено здійснення позивачем дій, які мають законодавчо закріплені ознаки зловживання процесуальними правами.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу на їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1)подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2)подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3)подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4)необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5)укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.
У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч. 4 ст. 44 ЦПК України).
Невід'ємним елементом процесуальної поведінки є добросовісне користування процесуальними правами учасниками судового процесу та їхніми представниками. Недобросовісна поведінка вважається зловживанням процесуальними правами.
Тобто, якщо зловживання правом процесуальним законодавством розкривається через недобросовісну поведінку, ключовим для його визначення є визначення поняття недобросовісної поведінки.
Отже, зловживання цивільними процесуальними правами це недобросовісні дії учасників судового процесу, направлені на реалізацію суб'єктивного права всупереч його призначенню, за допомогою яких один учасник цивільного процесу чи його представник навмисно або недбало заподіює шкоду іншим учасникам процесу чи їх представникам чи правосуддю в цілому.
При цьому, не йдеться про те, що має бути оцінена будь-яка поведінка учасника судового процесу на предмет її добросовісності, оскільки поодинокі випадки поведінки, що можуть мати зовнішній вигляд недобросовісної, можуть мати інші причини: необізнаність, помилка тощо. Але на умисну недобросовісну поведінку може вказувати зокрема, систематичність, відсутність розумних підстав певної поведінки тощо.
Визначення зловживання процесуальними правами тільки через категорію «дії, що суперечать завданню цивільного судочинства» саме по собі не дає змоги виявити, що є зловживанням процесуальними правами, а що є реалізацією процесуальних прав учасниками процесу, але, наприклад, таке, що веде до втрат процесуального часу. Тільки визнання відповідних дій недобросовісною поведінкою дає змогу говорити про зловживання процесуальними правами.
Таким чином, зловживанням процесуальними правами може бути визнана будь-яка поведінка, яка має ознаки недобросовісної.
На суд покладено обов'язок запобігання зловживанню учасниками судового процесу їх правами та вжиття заходів для виконання ними їх обов'язків (ст. 12 ЦПК України).
Однак, як свідчать матеріали справи, в рамках розгляду справи судом не було встановлено зловживання стороною позивача процесуальними правами.
Також, колегія суддів звертає увагу, що зловживання процесуальними правами це винні процесуальні дії сторони та здійснюються вони з корисних або особистих мотивів.
При цьому, як свідчать матеріали справи та це не доведено відповідачем, вина сторони позивача у зловживанні процесуальними правами не встановлювалася, як і відсутні докази того, що сторона позивача зловживала процесуальними правами з корисних або особистих мотивів.
Таким чином, дії позивача, на які посилається відповідач, не є визначеними ч. 2 ст. 44 ЦПК України діями, які можна визнати зловживанням процесуальними правами, факти зловживання позивача процесуальними правами не підтверджені матеріалами справи.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини справи, дав об'єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року та у зв'язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін, необхідно поновити його дію.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Української військово-медичної академії залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2025 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 жовтня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 23 березня 2026 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба