Справа: 753/16468/24 Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/824/2785/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ст. 422-1 КПК України
21 січня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням комунікальної платформи "ВКЗ" - прокурор ОСОБА_6 , та з Державною установою "Київський слідчий ізолятор" де перебувають обвинувачені ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , апеляційні скарги захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , кожного окремо, на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року у кримінальному провадженні № 120 231 000 000 007 95 від 28 липня 2023 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_9 ,
обвинувачених ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 , -
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18.12.2024, на задоволення клопотання прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 продовжено обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 15.02.2025 включно.
В обґрунтування прийнятого рішення суд вказав на доцільність продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зважаючи на наявність ризиків, передбачених п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не відпали та досі продовжують існувати.
При цьому суд врахував тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких (якого) обвинуються ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , тяжкість покарання, яке загрожує у разі визнання їх винуватими у вчиненні правопорушень, дані про особу обвинувачених в їх сукупності та дійшов до висновку, що інші більш м'які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених та запобігти встановленим ризикам.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , кожного окремо, подав апеляційні скарги, в яких просить ухвалу Даницького районного суду міста Києва від 18.12.2024 скасувати визначити ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , кожному окремо, розмір застави як альтернативний запобіжний захід у розмірі до 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (до 605.600 гривень), з покладенням на обвинувачених обов'язків: прибувати за кожною вимогою до суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування з потерпілим та свідками у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Захисник вважає дії прокурора та суду при прийнятті оскаржуваного рішення відбувалися з порушенням вимог КПК України, що призвело до порушення національного законодавства, порушення права на захист ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , і такі дії явно суперечать Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини.
В обґрунтування апеляційної скарги поданої в інтересах ОСОБА_8 захисник вказує, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги доводи прокурора, який в судовому засіданні суто формально, без наявних на те доказів, зазначив про існування ризиків щодо переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду, незаконного впливу на свідків та експертів, знищення та спотворення доказів по справі, а також вчинення нових злочинів, чим проігнорував обов'язок суду з'ясувати наявність та характер ризиків, які обґрунтовують доцільність та правомірність обмеження прав обвинуваченого ОСОБА_8 , які полягають у застосуванні до останнього найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Зауважує, що сторона захисту звертала увагу суду, що всі доводи прокурора щодо існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, є лише суб'єктивною думкою прокурора, а доводи викладені у клопотанні не підтвердженні відповідними доказами, в тому розумінні, як це передбачено КПК України. Жодного доказу до клопотання прокурором не надано.
Вважає таким, що не заслуговує на увагу ризик про нібито наміри вчинити активні дії спрямовані на залишення території України, при цьому ймовірно використовуючи свій паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий 03.11.2017 відділом централізованої обробки даних №3 Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (дійсний до 03.11.2027), оскільки цей ризик буде спростовано обов'язком здати його на зберігання.
Більш того, захисником в судовому засіданні було повідомлено про наявність у ОСОБА_8 ще одного закордонного паспорту громадянина України для виїзду за кордон, про існування якого не було відомо прокурору, та заявлено, що за необхідності паспорти громадянина України для виїзду за кордон, буде здано прокурору в судовому засіданні. При цьому, захисник, зауважує, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон, являється звичайним документом, який не породжує обов'язків та ризиків для його власника.
Також, захисник вважає, що не заслуговують на увагу посилання прокурора на певну суму здобутих внаслідок своєї протиправної діяльності грошових коштів, оскільки в ході оперативної закупівлі встановлено факт лише одного продажу наркотичного засобу за грошові кошти в розмірі 3.000 тисяч доларів, інших фактів в ході досудового розслідування здобуто не було, тобто не встановлено отримання ОСОБА_8 прибутків від продажу наркотичного засобу.
Вказує захисник і про те, що з моменту застосування запобіжного заходу - 16.03.2024 сторона обвинувачення не зазначала нові ризики, які могли б виправдовувати подальше тримання під вартою, а всі раніше заявлені ризики значно зменшилися та вичерпали себе, враховуючи стадію завершення досудового розслідування.
Так, відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту свідчить про вичерпання ризику знищення, приховування або спотворення підозрюваним речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, який разом із іншими ризиками враховувався при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і визначення розміру альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Завершення досудового розслідування і, як наслідок, вичерпання ризику знищення, приховування або спотворення підозрюваним речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження є обставиною, яка перебуває у безпосередньому взаємному зв'язку із застосованим щодо підозрюваного запобіжним заходом.
Крім того, на переконання захисника суд першої інстанції при прийнятті рішення не в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_11 , який раніше не судимий, має постійне місце проживання, неодружений, має на своєму утриманні неповнолітню дитину, 2019 року народження.
ОСОБА_8 являється разом з донькою внутрішньо переміщеними особами, визначене фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Цивільна дружина ОСОБА_12 участі у вихованні дитини не бере, аліменти на дитину не сплачує, що підтверджується відповіддю Службою у справах дітей та сім'ї, актом обстеження умов проживання дитини, особистою заявою ОСОБА_12 .
Згідно висновку психолога ОСОБА_13 , ОСОБА_14 має страх розлуки між нею та батьком. Батько відіграє значну роль у житті доньки ОСОБА_15 . До батька у ОСОБА_15 сформовано надійний тип прив'язаності, що свідчить про те, що він є значним дорослим для дитини. Батько, ОСОБА_8 , задіяний у всіх важливих життєвих процесах дитини.
За наведеним, як стверджує захисник, суд першої інстанції не в повній мірі врахував викладене відносно особи обвинуваченого ОСОБА_8 , що вказує на існування факторів, обставин та моральних цінностей, які свідчать про те, що він не має наміру переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Сторона захисту вважає, що у суду першої інстанції були наявні усі підстави відмовити у задоволенні клопотання та застосувати інший менш суровий запобіжний захід, який би забезпечив належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 та усунув ризики, на які посилається прокурор, а саме визначити розмір застави, як альтернативний запобіжний захід, оскільки, прокурор в судовому засіданні не довів, що визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, не в змозі забезпечити належну поведінку ОСОБА_8 та усунути ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
При цьому, захисник звертав увагу суду на те, що доказів, які унеможливлюють визначення розміру застави ОСОБА_8 матеріали справи не містять, і такі докази не були надані прокурором.
За викладеним, захисник просить переглянути питання щодо визначення розміру застави, який буде відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, а також достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та врахуванням особи обвинуваченого, визначити заставу ОСОБА_8 у розмірі до 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (до 605.600 гривень).
В обґрунтування апеляційної скарги, поданої в інтересах ОСОБА_7 захисник вказує, що сторона захисту звертала увагу суду першої інстанції, що ризики, які наведенні прокурором хоча частково і існують, проте, з огляду на стадію кримінального провадження, час, який ОСОБА_7 перебуває у статусі підозрюваної та обвинуваченої, зовнішні обставини (існування яких зменшує ризик переховування обвинуваченої), а також враховуючи мету застосування запобіжного заходу, відсутні беззаперечні підстави для продовження ОСОБА_7 в цьому кримінальному проваджені запобіжного заходу у виді тримання під вартою та дає відповідні підстави визначити заставу, як альтернативний запобіжний захід.
Вказує, що з моменту застосування запобіжного захисту сторона обвинувачення не зазначала нові ризики, які могли б виправдовувати подальше тримання обвинуваченої під вартою, а всі раніше заявлені ризики значно зменшилися та вичерпали себе з плином часу.
У свою чергу, тяжкість обвинувачення не може слугувати єдиним обґрунтуванням застосування тримання під вартою, тому, окрім кваліфікації, слід визначати ризики (ст. 177 КПК), інакше судові рішення щодо застосування, продовження тримання під вартою не відповідають вимогам практики ЄСПЛ і нормам КПК України.
При цьому, захисник вважає таким, що не заслуговує на увагу ризик про нібито наміри вчинити активні дії спрямовані на залишення території України, при цьому ймовірно використовуючи свій паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий 15.02.2017 Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (дійсний до 15.02.2027), оскільки цей ризик буде спростовано обов'язком здати його на зберігання.
Також, вважає, що не заслуговують на увагу посилання прокурора на певну суму здобутих внаслідок своєї протиправної діяльності грошових коштів, оскільки в ході оперативної закупівлі встановлено факт лише одного продажу ОСОБА_7 наркотичного засобу за грошові кошти в розмірі 3.000 тисяч доларів, інших фактів в ході досудового розслідування здобуто не було.
На переконання захисника даний ризик цілком буде усунуто, зобов'язанням ОСОБА_7 прибувати за кожною вимогою до суду, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Надалі захисник вказує, що відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту та завершення досудового розслідування свідчить про вичерпання ризику знищення, приховування або спотворення підозрюваним речей і документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження та є обставиною, яка перебуває у безпосередньому взаємному зв'язку із застосованим щодо обвинуваченої запобіжним заходом, що узгоджується сталою судовою практикою. Виникнення цієї обставини може зумовлювати зміну застосованого до обвинуваченої запобіжного заходу.
Це пов'язано з тим, що на цьому етапі всі важливі документи, матеріали та докази передаються стороні захисту, що гарантує їх доступність і прозорість.
Доводи прокурора щодо знищення побутового приладу (пилососа) обвинуваченою після визначення розміру застави, являються не спроможними, оскільки він знаходиться в камері зберігання речових доказів.
Посилання прокурора на факт того, що місце знаходження частини наркотичного засобу - кокаїну, яку ОСОБА_8 15.03.2024 виніс з квартири за місцем проживання ОСОБА_7 на даний час не встановлено, на думку захисника, є лише припущенням сторони обвинувачення, оскільки з матеріалів кримінального провадження № 120 231 000 000 007 95 від 28.07.2023, не виділялись матер окреме провадження, з метою встановлення частини наркотичного засобу - кокаїн.
Вказує захисник і про те, що судом першої інстанції проігноровано те, що незаконного впливу на свідків та іншого обвинуваченого у кримінальному провадженні, по перше не доведеним, по друге цілком буде усунуто, зобов'язанням ОСОБА_7 утриматись від спілкування з вказаними особами.
Також, захисник вважає не доведеним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, зважаючи і на те, що ОСОБА_7 раніше не судима, до кримінальної відповідальності не притягувалась, має міцні соціальні зв'язки, що свідчить про меншу ймовірність повторного правопорушення. Крім того, до моменту винесення вироку суду особа вважається невинуватою, тому даний ризик не може базуватися лише на припущеннях чи попередній підозрі.
Зауважує сторона захисту і на тому, що відсутні беззаперечні підстави стверджуванні, що визначення розміру застави не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 та запобігти заявленим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Вважає, що усунення ризиків, які зумовлювали застосування до ОСОБА_7 , найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на сьогодні можливе і при визначенні альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави з покладенням обов'язків.
Надалі захисник вказує, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченої ОСОБА_7 , яка раніше не судима, має постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , розлучена, має на своєму утриманні неповнолітню дитину, 2015 року народження.
Колишній чоловік ОСОБА_16 участі у вихованні дитини не бере, аліменти на дитину не сплачує, що підтверджується його особистою заявою та довідкою про неотримання аліментів.
Відповідно до характеристики, виданої ТОВ "Караван Сервіс", ОСОБА_7 позитивно характеризується за місцем роботи. Остання має зразкові сімейні відносини зі своєю донькою. Виховання та турбота про доньку є її пріоритетом у житті.
Згідно консультаційного висновку психолога ОСОБА_17 , ОСОБА_18 страждає на сепараційну тривогу пов'язану з розлукою. Рекомендації: спільне проводження часу з матір'ю ОСОБА_7 .
Вказує захисник і на незадовільний стан здоров'я обвинуваченої, яка має ряд захворювань.
28.08.2024 у Державній установі "Київський слідчий ізолятор", у зв'язку із довготривалим погіршенням здоров'я ОСОБА_7 , було проведено огляд та складено консультативний висновок лікаря.
Відповідно до отриманої на адвокатський запит відповіді, 28.08.2024 ОСОБА_7 поставлено відповідний діагноз та вказано, що Київська міська медична частина надає виключно первинну медичну допомогу, а надання спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги не передбачене, у зв'язку із чим провести призначену обраним лікарем- гінекологом консультативно-діагностичну допомогу не можливо. Тобто, як зауважує захисник, ОСОБА_7 потребує спеціалізованої медичної допомоги, яку не можливо забезпечити в умовах перебування в СІЗО.
З отриманої на адвокатський запит відповіді № 911 від 08.11.2024, також вбачається, що ОСОБА_7 потребує спеціалізованої медичної допомоги, яку не можливо забезпечити в умовах перебування в СІЗО.
З отриманої від Київської міської медичної частини вбачається, що 17.12.2024 ОСОБА_7 консультована їхнім лікарем-ендокринологом, постановлено діагноз, врішення тактики подальшого ведення пацієнтки рекомендована консультація лікаря-нейрохірурга. Така посада відсутня в їхньому штаті.
За наведеним, як стверджує захисник, суд першої інстанції не в повній мірі врахував викладене відносно особи обвинуваченої ОСОБА_7 , що вказує на існування факторів, обставин та моральних цінностей, які свідчать про те, що вона не має наміру переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Звертається в апеляційній скарзі увага і на тому, що прокурор в судовому засіданні не довів, що визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, не в змозі забезпечити належну поведінку ОСОБА_7 та усунути ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
В свою чергу, суд першої інстанції проігнорував, що відповідно до заяви ОСОБА_19 , він має фінансову можливість та добровільне бажання внести заставу за ОСОБА_7 та просить суд визначити обвинуваченій розмір застави, який буде відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні. В разі визначення ОСОБА_7 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, бере на себе обов'язок із забезпечення належної поведінки ОСОБА_7 та її явки за викликом.
На переконання захисника, з урахуванням балансу інтересів та дотримання пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються та метою, якої прагне досягти сторона обвинувачення, з огляду на те, що кількість ризиків, визначених під час обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зменшилась з плином часу та звершенням досудового розслідування у кримінальному провадженні, наявні усі підстави визначити ОСОБА_7 альтернативний запобіжній захід у вигляді застави, а тому просить переглянути питання щодо визначення розміру застави, який буде відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, а також достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та врахуванням особи обвинуваченої, визначити заставу ОСОБА_7 у розмірі до 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (до 605.600 гривень).
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення обвинувачених та їх захисника на підтримку доводів апеляційних скарг в повному обсязі, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг вказавши на законність ухвали суду, дослідивши матеріали з судового провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню за наступним.
Суд апеляційної інстанції розглядає провадження з дотриманням вимог ст. 62 Конституції України та ст. 404 КПК України в межах апеляційної скарги, за процедурою, визначеною ст. 422-1 КПК України.
Як убачається з матеріалів провадження, на розгляді Дарницького районного суду міста Києва перебуває кримінальне провадження № 120 231 000 000 007 95 від 28.07.2023 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України.
Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про продовження обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, з його обґрунтуванням.
Суд першої інстанції, вислухавши думку сторін у провадженні, знайшов клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою слушним, прийнявши відповідне рішення у провадженні, з правильністю чого погоджується і колегія суддів.
Так, як указують положення ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність вказаних ризиків, що висвітлено в ч. 2 ст.177 КПК України, з урахуванням обставин, перелічених нормою ч. 1 ст. 178 КПК України.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Розглядаючи матеріали кримінального провадження в частині продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під вартою у порядку ст. 331 КПК України, судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону, викладені в ст. 199 КПК України, з оцінкою і положень ч. 1 ст. 183 КПК України, які декларують, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
На дотримання наведених вище вимог кримінального процесуального закону та виходячи з усталеної практики Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження і дійшов ґрунтовного висновку про необхідність продовження обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зважаючи на те, що останні обвинувачуються у тому числі у вчиненні особливо тяжкого злочину, відповідальність за який передбачена у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, існування ризиків, передбачених п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України - ймовірного переховування від суду; можливість знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, обвинуваченими один на одного, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення, врахувавши при цьому і дані про особу обвинувачених в їх сукупності.
При цьому, слід вказати, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкі злочини підвищує ризик того, що обвинувачені можуть ухилитися від суду.
Крім того, Європейський суд з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії" зазначив, що "суворість передбаченого покарання" є суттєвим елементом при оцінюванні "ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Посилання сторони захисту на дані, які характеризують особу обвинувачених, не спростовують висновки суду про те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 можуть вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України та не виключає можливість продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Що стосується стану здоров'я обвинуваченої ОСОБА_7 , то суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою дослідив вказане питання, та не знайшов обставин, які б вказували на неможливість перебування обвинуваченої в умовах ДУ "Київський слідчий ізолятор", а також будь-яких перешкод для отримання останньою консультацій лікарів та лікування в таких умовах.
Під час апеляційного розгляду документів про неможливість перебування обвинуваченої ОСОБА_7 під вартою за станом здоров'я також надано не було.
Також, слід зауважити, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у виді тримання під вартою на стадії судового розгляду, в межах апеляційного розгляду не може вдаватися до оцінки обґрунтованості висунутого обвинувачення, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також вирішення питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що інші більш м'які запобіжні заходи аніж тримання під вартою, у даному випадку не зможуть запобігти наявним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених.
Крім того, ч. 3 ст. 183 КПК України зобов'язує суд під час застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначати розмір застави.
У випадках, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК України суду надається право, застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, не визначати розмір застави.
Таким чином питання застосування або не застосування альтернативного запобіжного заходу у випадках, визначених ч. 4 ст. 183 КПК України є правом суду а не обов'язком.
Зважаючи на вищевикладене, обставини провадження у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд, у даному випадку, обґрунтовано не визначив обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, враховуючи положення п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, при повному та об'єктивному дослідженні на даному етапі судового розгляду всіх обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому, в ухвалі суду першої інстанції докладно наведені мотиви, за яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які б вплинули на правильність прийняття судового рішення, доводи щодо якого і є предметом перегляду судом апеляційної інстанції у відповідності з приписами ч. 1 ст. 404 КПК України.
За викладеним, апеляційні скарга захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , кожного окремо, задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , кожного окремо, залишити без задоволення, а ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2024 року, якою на задоволення клопотання прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 продовжено обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 15 лютого 2025 року включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4