Справа: № 363/3274/24 Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/824/6277/2024 Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_2 Категорія: 422-1 КПК України
23 грудня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар
судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 04 грудня 2024 року у кримінальному провадженні № 220 240 000 000 005 80 від 25 червня 2024 року стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Біла Церква, Київської області, громадянки України, зареєстрованої та яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 04.12.2024 на задоволення клопотання прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 продовжено обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 01.02.2025.
Залишено без задоволення клопотання захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_6 та обвинуваченої ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу.
Суд першої інстанції, вказав на доцільність продовження тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 врахувавши наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КК України, які не зменшились та продовжують існувати, дані про особу обвинуваченої, тяжкість кримінального правопорушення та тяжкість ймовірного покарання, і прийшов до висновку, що інші більш м'які запобіжні заходи не здатні запобігти встановленим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 04.12.2024 та постановити нову ухвалу, якою обрати обвинуваченій запобіжний захід, у вигляді домашнього арешту з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги захисник вказує на голослівність і безпідставність формулювання, яке визначене в описовій частині клопотання про продовження запобіжного заходу, а саме: що ОСОБА_7 є прихильницею проросійських поглядів та ідей і те, що вона підтримувала чи підтримує збройну агресію російської федерації проти України.
Стверджує, що зазначене формулювання, з моменту внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань і в ході проведення самого досудового розслідування не віднайшло такого підтвердження в жодному процесуальному документі.
Вказує, що за правилами вимог ст. 518 КПК України, для віднесення ступеня в даному випадку наданої інформації у сфері оборони, державної безпеки і охорони правопорядку, є необхідним проведення відповідної експертизи, яка і встановить наявність важливості переданої інформації в даному випадку ворожій стороні.
Протягом всього часу проведення досудового розслідування даного кримінального провадження, слідчі обмежились, лише наданням запиту до Головного управління розвідки, щодо загрози національній безпеці та обороноздатності України, внаслідок отримання ворожою стороною інформації, яка є предметом у даному випадку кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Крім того, на переконання захисника, виникають певні сумніви з приводу того, що обвинувачена ОСОБА_7 за відсутності в неї певних знань військової тематики, могла досить легально і конкретизовано висвітлювати в даному Telegram-bot "ІНФОРМАЦІЯ_3" інформацію наступного змісту : "на 09 марта НОМЕР_1 - окопы, противотанковые ежи и бетонные блоки, противотанковые мины" - як вона могла їх бачити, якщо вони заховані в землі, на то вони і міни; "самоходка на севере Киева"; "там же блок пост, огневая позиция и гаубица".
За вищевказаних обставин, захисник вважає, що орган досудового розслідування протягом чималого часу з моменту внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань, обґрунтовує свої висновки виключно на припущеннях і на своїх нічим не підтверджених переконаннях, що ідуть в розріз з проведеними слідчими діями, по місцю і по часу, що в даному випадку є необхідними ознаками які і встановлюють наявність події кримінального правопорушення.
Також, захисник вказує і на те, що у наданих додатках до клопотання про продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченої, які і обґрунтовують обвинувачення є відображення і інших фігурантів по вказаному кримінальному провадженню, зокрема ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який як зазначено користувався Telegram-bot "ІНФОРМАЦІЯ_3", але в даному випадку, невідомо яке він має відношення до ОСОБА_7 , так само як і невідомо в якому статусі він проходить по вказаному кримінальному провадженні (підозрюваний, обвинувачений, свідок і т.д.).
Звертається в апеляційній скарзі увага і на тому, що прокурором не доведено існування жодного ризику, передбаченого ст. 177 КПК України та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для їх запобігання та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої.
На переконання сторони захисту, у даному випадку відсутні підстави для тримання обвинуваченої під вартою, та наявні усі підстави для застосування щодо неї запобіжного заходу у виді домашнього арешту.
При цьому захисник вказує, що ОСОБА_7 , зареєстрована та проживає за адресою : АДРЕСА_1 , намірів переховуватись у неї немає і нічим на підтверджено, раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягалась, що свідчить про її позитивну репутацію, як за місцем проживання, так і в цілому.
Розгляд апеляційної скарги на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 04.12.2024 захисник просив проводити без участі сторін згідно ч. 4 ст. 422-1 КПК України.
Заслухавши доповідь головуючого судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступним.
Суд апеляційної інстанції розглядає провадження з дотриманням вимог ст. 62 Конституції України та ст. 404 КПК України в межах апеляційної скарги.
Як убачається з наявних в суді апеляційної інстанції матеріалів та ухвали суду з Єдиного державного реєстру судових рішень у провадженні Вишгородського районного суду Київської області перебуває кримінальне провадження № 220 240 000 000 005 80 від 25.06.2024 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про продовження обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з його обґрунтуванням.
Суд першої інстанції, вислухавши думку сторін у провадженні, знайшов клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою слушним, прийнявши відповідне рішення у провадженні, з правильністю чого погоджується і колегія суддів.
Як указують положення ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність вказаних ризиків, що висвітлено в ч. 2 ст.177 КПК України, з урахуванням обставин, перелічених нормою ч. 1 ст. 178 КПК України.
Розглядаючи матеріали кримінального провадження в частині продовження строку тримання обвинуваченої ОСОБА_7 під вартою у порядку ст. 331 КПК України, судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону, викладені в ст. 199 КПК України, з оцінкою і положень ч. 1 ст. 183 КПК України, які декларують, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
На дотримання наведених вище вимог кримінального процесуального закону та виходячи з усталеної практики Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження і дійшов ґрунтовного висновку про необхідність продовження обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 01.02.2025 включно, оскільки остання обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який, у разі доведеності винуватості, передбачено призначення покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна, що свідчить про потенційний ризик переховування обвинуваченої від суду.
При цьому, слід вказати, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачена може ухилитись від суду.
Крім того, Європейський суд з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії" зазначив, що "суворість передбаченого покарання" є суттєвим елементом при оцінюванні "ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Поза увагою суду не залишались і дані, що характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_7 - вік та стан здоров'я обвинуваченої, міцність її соціальних зв'язків в місці постійного проживання, її репутацію, майновий стан, відсутність судимості.
Крім того, враховуючи можливість призначення покарання за особливо тяжкий злочин, обвинувачена може вчиняти заходи по перешкоджанню здійснення швидкого та об'єктивного судового розгляду, є можливість, переховування ОСОБА_7 від суду.
На теперішній час не встановлені всі співучасники ОСОБА_7 , яким вона може повідомити про факт виявлення злочинної діяльності та обставини, які стали відомі їй під час проведення досудового розслідування, це може призвести до неможливості притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб (оскільки матеріали досудового розслідування за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 111 КК України виділені постановою від 25.06.2024 в окреме провадження).
Продовжує існувати ймовірність сприяння обвинуваченою представникам рф в проведенні підривної діяльності на шкоду державній безпеці України та перешкоджанню провадженню іншим чином, а відтак обвинувачена дійсно розуміючи, що представники рф можуть забезпечити її переховування на території рф, або на тимчасово окупованій території України, може продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується та/або вчинить інші протиправні дії, необхідні для передання представникам рф необхідної інформації.
Враховуючи наведене, доводи захисника ОСОБА_6 про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи.
При цьому, слід зауважити, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно обвинуваченої ОСОБА_7 у виді тримання під вартою на стадії судового розгляду, в межах апеляційного розгляду не може вдаватися до оцінки обґрунтованості висунутого обвинувачення, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також вирішення питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченої, судом на даному етапі не встановлено, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що інші більш м'які запобіжні заходи аніж тримання під вартою, у тому числі домашній арешт, як просить в апеляційній скарзі захисник, у даному випадку не зможуть запобігти наявним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано не визначив обвинуваченій ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у виді застави зважаючи на положення п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, та те, що ОСОБА_7 під час дії воєнного стану обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу обвинуваченій ОСОБА_7 у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, при повному та об'єктивному дослідженні на даному етапі судового розгляду всіх обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому, в ухвалі суду першої інстанції докладно наведені мотиви, за яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які б вплинули на правильність прийняття судового рішення, доводи щодо якого і є предметом перегляду судом апеляційної інстанції у відповідності з приписами ч. 1 ст. 404 КПК України.
За викладеним, апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , залишити без задоволення, а ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 04 грудня 2024 року, якою на задоволення клопотання прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 продовжено обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 01 лютого 2025 року, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4