Справа: 757/18041/24-к Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/824/4706/2024 Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ст. 422-1 КПК України
27 серпня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши в залі суду у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з Державною установою "Київський слідчий ізолятор" де перебувають обвинувачені, апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_12 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 липня 2024 року у кримінальному провадженні № 120 221 000 600 001 03 від 21 січня 2022 року стосовно
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190; ч. 1 ст. 255; ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310; ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361-1 КК України,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та громадянина РФ, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190; ч. 1 ст. 255; ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310; ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317; ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358; ч. 4 ст. 358; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361-1 КК України,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованогой за адресою: АДРЕСА_4 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_5 , не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 255; ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361-1; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310; ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317; ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України,
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_6 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_7 , не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 255; ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361-1; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310; ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317; ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України,
та
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_8 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_9 , не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 255; ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361-1; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310; ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313; ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317; ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_13 ,
захисників ОСОБА_6 ,
ОСОБА_10 ,
обвинувачених ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 ,
ОСОБА_9 ,
ОСОБА_11 ,
ОСОБА_12 , -
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03.07.2024, зокрема, на задоволення клопотання прокурора у кримінальному провадежнні ОСОБА_14 продовжено кожному з обвинувачених ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 31.08.2024 включно.
Приймаючи таке рішення суд врахував конкретні обставини кримінального провадження, тяжкість кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченим, міру покарання, яка може бути призначена обвинуваченим у разі доведення їх винуватості, дані, що характеризують особу обвинувачених в їх сукупності, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, та прийшов до висновку, що інші більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не здатні запобігти встановленим ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , кожного окремо, подала апеляційні скарги, в яких просить ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03.07.2024 стосовно ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 скасувати і постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосувати щодо обвинувачених запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту або визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Захисник вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Стверджує, що у даному кримінальному провадженні ризики, передбачені ст. 177 КПК України щодо обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - відсутні.
Щодо ризику можливого переховування від суду, то захисник зазначає, що ОСОБА_7 є законослухняним громадянином України. Не переховувався від органу досудового розслідування, з початку подій 21.01.2022 не виїхав для проживання за кордон, не був пов'язаний із будь яким кримінальним провадженням.
Вказує, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не мають намірів переховуватись від суду, не чинили жодним чином опір співробітникам поліції, а ні в момент проведення обшуку, а ні під час затримання.
Також, обвинувачені мають місце реєстрації та постійного проживання.
Крім того, обвинувачені ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 позбавлені можливості знищити, сховати, спотворити будь-які речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки всі речові докази, які мають суттєве значення для справи були вилучені під час обшуку та були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні та перебувають у відповідних органах, на які покладено обов'язок їх збереження, а отже ризик щодо їх знищення, приховування або спотворення є безпідставним та необґрунтованим.
Звертається в апеляційних скаргах увага і на те, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є раніше несудимими особами та ніколи не притягувалися до адміністративної, кримінальної відповідальності, що дає підстави вважати ризик вчинення іншого злочину не доведеним.
Також обвинувачені не збираються вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжувати кримінальне правопорушення, у якому підозрюються, обвинувачуються.
Щодо ризику незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених у даному кримінальному провадженні, то захисник зазначає, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не мають потреби незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних, обвинувачених, експертів, спеціалістів у цьому кримінальному провадженні, оскільки під час досудового розслідування кримінальної справи були допитані свідки, поняті та інші зазначені особи, зроблені висновки експерта та попередженні про кримінальну відповідальність про завідомо неправдиві показання.
Обвинувачені зі свідками особисто не знайомі, ризик впливу на свідків є необґрунтованим.
Також, вищевказаний ризик повністю спростовується тим, що за час досудового розслідування справи, з 2022 року, жоден учасник кримінального провадження не скаржився, що на нього впливає ОСОБА_7 , ОСОБА_8 чи ОСОБА_9 .
Вказує захисник і про те, що обвинувачені не мають необхідності перешкоджати кримінальному провадженню будь яким чином, оскільки самі зацікавлені в найшвидшому розгляді кримінальної справи.
За викладеним, захисник вважає відсутніми підстави на даний час стверджувати, про існування заявлених прокурором ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, на запобігання яким спрямоване застосування виняткового запобіжного заходу тримання під вартою, а тому, вважає за необхідне застосувати стосовно кожного з обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з застосуванням електронних засобів контролю відповідно до ст. 181 КПК України, посилаючись на те, що вони мають постійне місце проживання.
Стверджує, що обвинувачені за першою вимогою будуть з'являтись до суду за викликом.
При цьому, захисник просить врахувати дані, які характеризують особу обвинувачених.
Так, ОСОБА_7 є директором ПП "ДЕЛЬТАІНВЕСТ" та є фізичною особою підприємцем, з КВЕДом - рекламні агентства; має міцні соціальні зв'язки: матір, вітчима та брата; має позитивну характеристику з В/ч НОМЕР_1 де проходив службу; має постійне місце проживання.
ОСОБА_8 є фізичною особою підприємцем, має міцні соціальні зв'язки: дружину, малолітню дитину; має постійне місце проживання.
ОСОБА_9 також є фізичною особою підприємцем, має міцні соціальні зв'язки: цивільну дружину, малолітню дитину; має постійне місце проживання.
Також, захисник вважає, що судом першої інстанції безпідставно не визначено обвинуваченим альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Вказує, що чергове продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави в даному випадку є занадто суворим запобіжним заходом, та таким, що розходиться з практикою ЄСПЛ.
За наведеним, на переконання захисника щодо обвинувачених цілком можливо застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або ж визначити помірний розмір застави у сумі 150.000, 00 - 200.000, 00 гривень.
Крім того, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_10 в інтересах обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 також подав апеляційні скарги, в яких просить ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03.07.2024 стосовно ОСОБА_11 та ОСОБА_12 скасувати, змінити обвинуваченим запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою, відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Захисник вважає ухвалу суду незаконною з огляду на наступне.
Зазначає про те, що підозра в більшості ґрунтується на показах залегендованого свідка, який в своїх показаннях не повідомляє джерела отримання інформації, а отже не може сприйматись як така, що поза розумним сумнівом доводить причетність ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до всіх інкримінованих їм правопорушень.
Крім того, не наведено жодного фундаментального доказу, який би доводив наявність ієрархічності та розподілу ролей.
Вказує, що 30.11.2023 року досудове розслідування в даному кримінальному провадженні завершено, при цьому за весь час досудового розслідування жодних слідчих дій з ОСОБА_12 та ОСОБА_11 не проводилось.
Сторона обвинувачення весь час подає однотипні за змістом клопотання, які мають форму автоматичної законності. При цьому з моменту повідомлення про закінчення досудового розслідування ОСОБА_11 та ОСОБА_12 більше двох місяців перебували у ДУ "Київський слідчий ізолятор" без можливості ознайомлення з матеріалами провадження, оскільки слідчий систематично не відвідував їх.
На переконання захисника, в клопотаннях прокурора відсутні обґрунтування необхідності продовження тримання під вартою з урахуванням рішень ЄСПЛ, а саме клопотання кожного разу має ознаки формалізму, в ньому містяться лише посилання на ті обставини, на підставі яких обвинуваченим (на час обрання запобіжного заходу, - підозрюваним) обрано такий вид запобіжного заходу, як тримання під вартою, та продовжено його строк відповідними ухвалами суду.
Проте, сторона захисту критично відноситься до такої позиції прокурора оскільки вона йде врозріз з практикою Європейського суду з прав людини.
Зокрема, згідно положень ст. 5 Конвенції, та правової позиції ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 у справі "Тодоров проти України", відповідно до якої "... тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для - тримання особи під вартою...".
Окрім того, захисник вказує, що кваліфікація дій обвинувачених за відповідною статтею КК України, не тягне за собою автоматичне визнання їх вини у вчиненні кримінальних правопорушень, в яких вони обвинувачуються, останні до винесення вироку вважаються таким, які не винуваті у вчиненні злочинів, які їм інкримінуються, а тому сторона захисту вважає, що сам лише розмір санкції статті, по якій пред'явлене обвинувачення, не є достатнім чинником для тримання обвинувачених під вартою.
Також, захисник вважає відсутніми ризики, передбачені ст. 177 КПК України щодо обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_11 .
Стосовно того, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12 знову будуть вчиняти аналогічні злочини, то як вказує захисник, даний ризик є абстрактним, немає фактичних його підтверджень, оскільки останні не збираються вчиняти злочинів, а доказів протилежного немає.
Стосовно загрози втечі, то захисник вказує, що практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці. В Рішенні ЄСПЛ "Мамедова проти Росії" (№ 7064/05 від 01.06.2006) вказано, що посилання на тяжкість обвинувачення, як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що особа переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребу позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
Також, захисник вважає, що ризик того, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12 зможуть незаконно впливати на свідків не підтверджується жодним чином. Зауважує, що за час досудового розслідування жодних скарг від учасників кримінального провадження на будь який вплив з боку обвинувачених не надходило. Не надходило і будь яких даних чи фактів з боку сторони обвинувачення.
Також, є не підтвердженим ризик перешкоджанню проведення досудового розслідування, оскільки стороною обвинувачення не зазначено конкретних шляхів даних дій, крім того зазначає, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12 не мають доступу до речей або документів, що можуть вважатись такими, що мають значення у кримінальному провадженні. В ході даного кримінального провадження було проведено ряд обшуків, в тому числі за місцем проживання ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а отже всі речі і документи, які могли зацікавити сторону обвинувачення були вилучені та відповідно знаходяться у їх володінні. Натомість цей ризик нівелюється тим, що досудове розслідування завершено.
За наведеним, захисник вважає відсутніми підстави для продовження строку тримання обвинувачених під вартою.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення кожного з обвинувачених та їх захисників на підтримку доводів викладених в апеляційних скаргах в повному обсязі, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг захисників, вважаючи ухвалу суду першої інстанції щодо продовження обвинуваченим строку тримання під вартою законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали контрольного провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню за наступним.
Суд апеляційної інстанції розглядає провадження з дотриманням вимог ст. 62 Конституції України та ст. 404 КПК України в межах апеляційних скарг, за процедурою, визначеною ст. 422-1 КПК України.
Як убачається з матеріалів контрольного провадження, на розгляді Дніпровського районного суду міста Києва перебуває кримінальне провадження № 120 221 000 600 001 03 від 21.01.2022 по обвинуваченню ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України; ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361-1 КК України; ОСОБА_16 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361-1 КК України; ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190. ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313. ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317, ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361-1 КК України; ОСОБА_17 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України; ОСОБА_18 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України; ОСОБА_19 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361-1 КК України; ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 284, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307 ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361-1 КК України; ОСОБА_20 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України; ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361, ч.4 ст. 28 ч. 2 ст. 361-1 КК України; ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361 КК України; ОСОБА_21 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 310, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 313, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 317 КК України; ОСОБА_22 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361, ч. 4 ст. 28 ч. 2 ст. 361-1 КК України.
Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_14 звернувся до суду першої інстанції з клопотаннями про продовження обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з його обґрунтуванням.
Суд першої інстанції, вислухавши думку сторін у провадженні, знайшов клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 запобіжного заходу у виді тримання під вартою слушними, прийнявши відповідне рішення у провадженні, з правильністю чого погоджується і колегія суддів.
Так, як указують положення ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність вказаних ризиків, що висвітлено в ч. 2 ст. 177 КПК України, з урахуванням обставин, перелічених нормою ч. 1 ст. 178 КПК України.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Розглядаючи матеріали кримінального провадження в частині продовження строку тримання обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 під вартою у порядку ст. 331 КПК України, судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону, викладені в ст. 199 КПК України, з оцінкою і положень ч. 1 ст. 183 КПК України, які декларують, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
На дотримання наведених вище вимог кримінального процесуального закону та виходячи з усталеної практики Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження і дійшов ґрунтовного висновку про необхідність продовження, обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зважаючи на те, що останні обвинувачуються у вчиненні декількох кримінальних правопорушень, у тому числі особливо тяжких злочинів, відповідальність за які передбачена у виді позбавлення волі понад 10 років з конфіскацією майна, існування ризиків передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - ймовірного переховування від суду, можливість впливу на потерпілу та свідків у цьому ж кримінальному провадженні.
При цьому, слід вказати, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкі злочини підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду.
Крім того, Європейський суд з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії" зазначив, що "суворість передбаченого покарання" є суттєвим елементом при оцінюванні "ризиків переховування або повторного вчинення злочинів".
Враховано судом і те, що серед кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченим, є такі, що пов'язані із обігом наркотичних засобів та, зокрема, їх розповсюдженням, тобто мають підвищену суспільну небезпеку.
Крім того, ряд злочинів зумовлений корисливим мотивом.
Щодо ризику впливу на потерпілу та свідків у даному кримінальному провадженні, то суд обґрунтовано вказав, що даний ризик є доведеним, оскільки він існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Твердження захисників про відсутність даних, які б вказували, що обвинувачені намагались незаконно впливати на потерпілу або свідків є безпідставними, ще і за тим, що усі обвинувачені утримуються під вартою.
Колегія суддів не надає оцінку наявності/відсутності інших ризиків викладених в апеляційних скаргах захисників, оскільки вказівка на їх наявність в оскаржуваній ухвалі відсутня.
Посилання сторони захисту на дані, які характеризують особу обвинувачених, не спростовують висновки суду про те, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 можуть вчинити дії, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України та не виключає можливість продовження обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому, слід зауважити, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у виді тримання під вартою на стадії судового розгляду, в межах апеляційного розгляду не може вдаватися до оцінки обґрунтованості висунутого обвинувачення, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також вирішення питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених, судом на даному етапі не встановлено, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що інші більш м'які запобіжні заходи аніж тримання під вартою, у даному випадку не зможуть запобігти наявним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених.
Крім того, ч. 3 ст. 183 КПК України зобов'язує суд під час застосування до особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначати розмір застави.
У випадках, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК України суду надається право, застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, не визначати розмір застави.
Таким чином питання застосування або не застосування альтернативного запобіжного заходу у випадках, визначених ч. 4 ст. 183 КПК України є правом суду а не обов'язком.
Зважаючи на вищевикладене, обставини провадження у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд, у даному випадку, обґрунтовано не визначив обвинуваченим альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, враховуючи положення п.п. 4. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, оскільки вони обвинувачуються у тому числі у вчиненні злочину, передбаченого ст. 255 КК України та особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Отже, на думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у виді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу - застави, при повному та об'єктивному дослідженні на даному етапі судового розгляду всіх обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому, в ухвалі суду першої інстанції докладно наведені мотиви, за яких було прийнято відповідне рішення.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які б вплинули на правильність прийняття судового рішення, доводи щодо якого і є предметом перегляду судом апеляційної інстанції у відповідності з приписами ч. 1 ст. 404 КПК України.
За викладеним, апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_12 задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_12 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 03 липня 2024 року, в частині якою на задоволення клопотання прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_14 продовжено кожному з обвинувачених ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , та ОСОБА_7 , строк тримання під вартою на 60 днів, тобто до 31 серпня 2024 року включно, - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4