Справа № 420/41632/25
23 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Департаменту у справах ветеранів Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду 16.12.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення в Пересипському районі в м. Одесі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо невидачі ОСОБА_1 дублікату Посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.10.2009р. про інвалідність другої групи, отриману внаслідок війни (у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби), безстроково;
2. Зобов'язати Управління соціального захисту населення в Пересипському районі в м. Одесі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради видати ОСОБА_1 дублікат Посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.10.2009 про інвалідність другої групи, отриману внаслідок війни (у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби), безстроково;
3. Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення в Пересипському районі в м. Одесі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо винесення рішення від 30.05.2025р. № 97/2025 про позбавлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни;
4. Скасувати рішення Управління соціального захисту населення в Пересипському районі в м. Одесі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 30.05.2025р. № 97/2025 про позбавлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Ухвалою судді від 22.12.2025 постановлено залишити позовну заяву без руху встановивши 10-денний строк для усунення недоліків позову, шляхом надання до суду копію нотаріально завіреної копії втраченого посвідчення, яка засвідчує, що посвідчення про інвалідність було втрачено.
02.01.2026 від позивача надійшла заява (вх. №ЕС/536/26) про долучення до матеріалів справи копію нотаріально завіреної копії втраченого посвідчення ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 07.10.2009 про інвалідність другої групи, отриману внаслідок війни (у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби), безстроково.
Ухвалою судді від 08.01.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
18.02.2026 суд ухвалив клопотання представника відповідача Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надійшло клопотання (вх. №ЕС/15800/26 від 12.02.2026) про залучення співвідповідача - задовольнити; залучити до участі у справі № 420/41632/25 в якості другого відповідача Департаменту у справах ветеранів Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, код ЄДРПОУ 46125211); розпочати розгляд адміністративної справи № 420/41632/25 спочатку.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 2-18 ОД №024362 від 28.09.2009 (а.с.18), ОСОБА_1 28.09.2009 пройшов повторний огляд та йому встановлена друга група інвалідності, безтерміново, з причин: «Травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби». Підстава: акт №425.
Матеріали справи містять копію дублікату посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.10.2009 (а.с.17), видане на ім'я ОСОБА_1 , видане Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради Управління соціального захисту населення у Київському районі м. Одеси, відповідно до якого пред'явник цього посвідчення є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Посвідчення безтермінове і дійсне на всій території України.
На адвокатський запит представника позивача Обласна медико-соціальна експертна комісія №2 Деператаменту охорони здоров'я Одеської міської ради скерувала лист від 13.11.2024 №132 (а.с.23), у якому зазначила, що 28.09.2009 ОСОБА_1 був повторно оглянутий Обласною МСЕК №2 та визнаний особою з інвалідністю другої групи, причина інвалідності - травма, так, пов'язана з виконанням обов'язків військовї служби, термін - безстроково.
До листа від 13.11.2024 №132 було додані документи:
-довідка №1148 від 16.10.1997 про отримане захворювання, пов'язане з проходженням військової служби (а.с.24);
-постанова від 02.02.2006 (а.с.25) за протоколом №64 від 02.02.2006, відповідно до якої травма пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
На звернення позивача від 03.06.2024 з питання отримання адміністративної послуги «Видача нового посвідчення особі з інвалідністю внаслідок війни, замість втраченого», Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради скерувало лист від 24.06.2024 №04-9-9483/1-0 (а.с.19-20), у якому зазначило, що згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 2-18 ОД №024362 від 28.09.2009 заявника визнано особою з інвалідністю, травма якої пов'язана з виконанням військової служби, що підпадає під дію Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а відтак надані документи не відповідають вимогам пункту 1 статті 7 Закону та не можуть бути підставою для видачі посвідчення «Особа з інвалідністю внаслідок війни».
Представник позивача 16.05.2025 звернувся до Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою (а.с.27-29), у якій просив видати ОСОБА_1 дублікат посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.10.2009.
До заяви від 16.05.2025 адресант додав: копію паспорту та ІПН, довідки про реєстрацію місця проживання; копію посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.10.2009; копію довідки до акту огляду МСЕК серії 2-18 ОД №024362 від 28.09.2009; копію листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 13.11.2024 №132; копію довідки №1148 від 16.10.1997; копію постанови від 02.02.2006 за протоколом №84; докази на підтвердження повноважень підписанта заяви.
На заяву від 16.05.2025 Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради скерувало лист від 21.05.2025 №20.01-08/728 (а.с.30), у якому зазначило, що для з'ясування обставин отримання ОСОБА_1 травми, управлінням надіслано запит до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, а після отримання відповіді буде прийнято рішення стосовно видачі посвідчення.
Матеріали справи містять лист Військово-медичного клінічного центру Південного регіону на адресу Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 23.05.2025 №548/7817 (а.с.37) у якому повідомляється, що згідно обліково-медичною документацією та архівних даних ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у клініці з 21.08.2006 по 28.08.2006. Історія хвороби не містить інформацію про обставини травми, яку він отримав у 1995 році. Повідомлено, що ВМКЦ Південного регіону не видавав ОСОБА_1 рішення ВЛК від 03.02.2006 №84 про отримання травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.
У подальшому, Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради скерувало на адресу представника ОСОБА_1 лист від 30.05.2025 №20.01-08/728 (а.с.31-32), у якому, із посиланням на приписи Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», повідомило, що Військово-медичним клінічним центром Південного регіону не підтверджено факт видачі ОСОБА_1 рішення ВЛК від 03.02.2006 №84, управлінням переглянуто правомірність встановленого статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та прийнято рішення про його скасування.
Матеріали справи містять рішення Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 30.05.2025 №97/2025 про позбавлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни гр. ОСОБА_1 (а.с.33).
У рішенні зазначено, що на підставі листа Військово-медичного клінічного центру Південного регіону від 23.05.2025 №548/7817, вимог статей 4, 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» та керуючись пунктом 21 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради вирішило:
1.Постанову 15 Військово-лікарської комісії Департаменту охорони здоров'я Міністерства оборони України від 03.02.2006 №84 вважати недійсною.
2.Позбавити гр. ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
3.Повернути до управління посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни від 07.10.2009 серія НОМЕР_1 . У разі втрати, подати опубліковане в пресі повідомлення.
4.Про прийняте рішення повідомити Міністерство у справах ветеранів війни України у одноденний строк.
Вважаючи спірні дії та рішення протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Вирішуючи дану справу, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.
При цьому суд зауважує, що статус особи з інвалідністю певної групи та статус інваліда війни є принципово різними правовими категоріями, а отримання травми під час проходження військової служби автоматично не свідчить про наявність у особи статусу осіб з інвалідністю внаслідок війни.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що на нього поширюється дія пункту 1 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
У даному контексті суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
З системного аналізу вимог статей 4, 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вбачається, що віднесення особи до особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» безпосередньо пов'язане з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону, згідно з частиною першою якої ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Процитовані норми ст.ст. 4 та 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» були чинними у зазначеній редакції як на момент надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни так і на момент позбавлення цього статусу.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Визначаючись щодо питання про відповідність позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни суд враховує, що у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 в справі № 824/32/19-а, від 18.11.2020 у справі № 1140/2362/18 та від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18 Судом касаційної інстанції сформовано усталені висновки щодо застосування ст.ст. 4 та 7 Закону № 3551, які є релевантними при розгляді даної справи.
Зміст висновків Верховного Суду полягає у наступному:
«Для визначення права на встановлення статусу «особа з інвалідністю внаслідок війни» згідно з п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» підлягає встановленню те, що по-перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, та, по-друге: такі особи стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
За змістом ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать виключно особи з числа військовослужбовців діючої армії та інші, які отримали інвалідність під час захисту Батьківщини, або ж виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, в районі воєнних дій.
При цьому, віднесення особи до інваліда війни відповідно до ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону».
Зважаючи на викладене Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою категорії осіб, які відносяться до «осіб з інвалідністю внаслідок війни», є те, що такі особи безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав (п. 35 постанови від 02.04.2021 у справі № 0540/9350/18).
При цьому Суд касаційної інстанції акцентував увагу на тому, що отримання ушкодження здоров'я під час проходження військової служби (пов'язаного з проходженням служби) та подальше встановлення інвалідності внаслідок такого ушкодження, не є достатньою підставою для надання статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни». Визначальним є те, що таке ушкодження повинно бути пов'язане із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
Відтак, визначальним при розгляді справи є встановлення того, чи пов'язана інвалідність позивача з виконанням обов'язків військової служби поєднаним із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, адже в іншому випадку особа не може вважатись інвалідом війни.
Оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено, що травма, яку отримав позивач та внаслідок якої встановлено інвалідність, пов'язана із участю позивача у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, суд не вбачає наявність правових підстав для задоволення позову.
При цьому суд враховує висновки, викладені зокрема у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2021 року у справі № 0540/9350/18-а, від 18 листопада 2020 року у справі №1140/2362/18 та від 30 вересня 2019 року у справі №824/32/19-а, які відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачу було видано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, тобто визнано за ним вказаний статус. Правомірність видачі вказаного посвідчення ніким не оскаржувалась. Проте вказані обставини не свідчать про обов'язок відповідача знов видати вказане посвідчення, тобто визнати позивача особою з інвалідністю внаслідок війни.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №824/32/19-а, зважаючи на помилкове присвоєння особі статусу, який не міг бути наданий йому в силу вимог норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дійшов висновку, що неможливо стверджувати, що позбавлення цього права свідчить про втручання у права позивача на певні соціальні гарантії, адже на надання такого права позивач не міг та не повинен був розраховувати.
У цьому контексті суд наголошує, що легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи норм права (законодавства); не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує реальний спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги). Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №580/1300/22.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями частин 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Суд вважає, що у даній справі ним було надано вичерпну відповідь на всі питання, які входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному аспектах.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами. Разом із цим, обов'язок суду обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення ЄСПЛ від 9 грудня 2009 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Відповідно до приписів ст.139 КАС України підстаи для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Департаменту у справах ветеранів Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідачі:
- Управління соціального захисту населення в Пересипському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (65111, м. Одеса, просп. Князя Володимира Великого, 120А, код ЄДРПОУ 36290160);
- Департамент у справах ветеранів Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, код ЄДРПОУ 46125211).
Суддя Олена СКУПІНСЬКА
.