Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
23 березня 2026 року Справа №200/1921/26
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Молочна І. С., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
17 березня 2026 року ОСОБА_1 , позивач, звернувся з позовом до Донецького окружного адміністративного суду з вимогами до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Слов'янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ;
- стягнути з Управління соціального захисту населення Слов'янської міської військової Краматорського району Донецької області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 грудня 2025 року по 09 січня 2026 року включно (10 календарних днів) у розмірі 2827,70 грн.
Право на звернення до суду та способи судового захисту гарантовано Конституцією України та статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина друга статті 160 КАС України).
Відповідно до статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі, досліджуючи зміст та обґрунтованість позовної заяви та наданих до неї документів, суддя констатує, що вона підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.
Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, суддя зазначає наступне.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як зазначається позивачем у позовній заяві, 26 грудня 2025 року позивача звільнено з роботи. Остаточний розрахунок з позивачем було проведено 09 січня 2026 року.
Верховний Суд неодноразово формував висновки щодо застосування норм статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, відповідно до яких у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців (зокрема, постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 та інші).
У цьому контексті варто зауважити, що законодавець визнав строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
У постанові від 05 лютого 2020 року у справі №9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Отож, звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 Кодексу законів про працю України) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п'ятій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 07 вересня 2023 року у справі №160/914/23.
Відтак, суддя відхиляє наведені у позові доводи позивача відносно того, що з 09 січня 2026 року розпочався відлік тримісячного строку для звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь період затримки, тому встановлений законом тримісячний строк ним не порушено, та вважає помилковими посилання позивача на правову позицію, викладену у постанові Верховного суду від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, оскільки вона взагалі не стосується питання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та не є релевантною до спірних правовідносин. Також, суддя звертає увагу позивача, що у справі №640/9837/21 Верховним Судом взагалі не приймались постанови, зокрема, від 06 квітня 2023 року, на яку такий посилається у позові.
З огляду на наведені міркування можна дійти висновку, що оскільки остаточний розрахунок з позивачем було проведено 09 січня 2026 року, місячний строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку такої виплати розпочав свій відлік саме 10 січня 2026 року, та сплив 09 лютого 2026 року.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду із цим позовом 17 березня 2026 року через електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд».
Отже, враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, суд констатує, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду з цим позовом.
Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
КАС України не пов'язує право суду поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Таким чином, у кожному випадку, суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.
Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, згідно з частиною першою статті 123 КАС України позивач має право подати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати підстави для поновлення пропущеного строку.
Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
В свою чергу, клопотання про поновлення строку звернення до суду позивачем до позовної заяви не додано. Як не додано і доказів поважності причин пропуску строку для звернення до адміністративного суду.
Таким чином, позивачу необхідно надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом, із відповідними доказами в обґрунтування поважності причин пропуску такого строку.
Щодо питання сплати судового збору, суддя зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Суд вважає за необхідне зазначити, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та за час вимушеного прогулу під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18).
Відтак, посилання позивача на позицію Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, як на підставу звільнення від сплати судового збору за подання цього позову до суду, є помилковими та такими, що не відповідають дійсності.
Отже, на позовні вимоги позивача про середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні не поширюються положення пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Відтак, суддею встановлено, що позивачем не надано документ про сплату судового збору за подання цього позову до суду.
Відповідно до частини другої статті 169 КАС України якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано, зокрема, фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», розмір ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою-підприємцем, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» 03 грудня 2025 року №4695-IX, розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу становить 3328,00 грн.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, даний адміністративний позов сформований позивачем в підсистемі «Електронний суд», тобто, подано в електронній формі до суду 17 березня 2026 року.
Таким чином, під час подання позову позивач мав сплатити судовий збір за адміністративний позов майнового характеру 1064,96 грн. (1331,20 грн. * 0,8).
Позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду:
- документа про сплату судового збору в сумі 1064 грн. 96 коп. за наступними реквізитами: Р/р UA308999980313111206084005658, отримувач коштів: Донецьке ГУК/Слов'янська МТГ/22030101, код отримувача за ЄДРПОУ 37967785, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030101, призначення платежу: *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Донецький окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).
Наведене вище свідчить про недотримання вимог КАС України та є недоліками позовної заяви, що в свою чергу створює перешкоди для вирішення питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі.
Згідно з абз. 1 частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Абз.2 частини другої статті 169 КАС України передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, суддя вважає за необхідне залишити даний позов без руху та надати позивачеві строк для усунення вказаних недоліків, з урахуванням висновків, наведених у цій ухвалі.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ухвалив:
1. Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Слов'янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду:
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом, та докази поважності причин його пропуску;
- доказів сплати судового збору у розмірі 1064 грн. 96 коп., або документи, які підтверджують підстави для звільнення позивача від сплати судового збору.
3. У разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута позивачу.
4. Повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
5. Звернути увагу учасників справи, що відповідно частини сьомої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
6. Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Суддя І.С. Молочна