23 березня 2026 року Справа № 160/1515/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЮркова Е.О.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
22 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 з вимогами:
- визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо оголошення громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у розшук протиправними;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) оновити дані в електронному реєстрі «ОБЕРІГ» та виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з розшуку.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що в січні 2026 року через мобільний застосунок Резерв+ стало відомо про те, що він нібито перебуває у розшуку у зв'язку з порушенням правил військового обліку та доставленню до відповідача для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Підставою для оголошення ОСОБА_1 в розшук стала нібито та обставина, що позивач 06.01.2026 року не пройшов (відмовився від проходження) військово-лікарської комісії. При цьому такі дії відповідача є незаконними з огляду на те, що позивач наказом директора № К-0026 від 27.06.2024 року з 01.07.2024 року призначений на посаду ІТ-директора товариства з обмеженою відповідальністю «МТПК» та має відстрочку від мобілізації у вигляді бронювання строком до 05.12.2026 року. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку з чим і звернувся до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач 03.02.2026 року надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити, мотивуючи тим, що у зв'язку з виявленням порушення правил військового обліку, за яке передбачено адміністративну відповідальність за статтею 210-1 КУпАП, відповідач за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів надіслав електронне звернення до відділення поліції щодо доставлення позивача до ТЦК та СП для складання адміністративного протоколу. Відповідачем не вносились відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності чи будь-якої іншої інформації, на підставі якої у електронному кабінеті позивача наявна позначка «порушення правил військового обліку». Направлення в рамках чинного законодавства «звернення до органів національної поліції щодо доставлення позивача» та «внесення до реєстру даних про порушення правил військового обліку» є різними поняттями та діями в Реєстрі. Вказано, що згідно даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів позивач на сьогоднішній день не має дійсного рішення ВЛК. Повторний медичний огляд кожні 5 років згідно пункту 3.2 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ від 14.08.2008 №402 (зі змінами) не проходив. Виходячи з вище викладених вимог чинного законодавства, органом ведення Реєстру, було виявлено 20.08.2025 року порушення позивачем вимог абзацу 4 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким встановлено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби. В даних спірних правовідносинах відповідачем не здійснювались дії щодо внесення до пункту 20-1 персональних даних Реєстру недостовірних відомостей щодо притягнення позивача, такий доказ наявний в розпорядженні позивача.
18.02.2026 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій вказано, що у поданому відзиві відповідачем підтверджено того факту, що стосовно позивача не складалися протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності. Однак відповідач жодним чином не зазначає про те, що позивач має відстрочку від мобілізації та відповідно до п. 63 Постанови КМУ № 560 від 16.05.2024 року. Відповідач жодним чином не надав своїх пояснень чи заперечень стосовно наявної у позивача відстрочки від мобілізації в особливий період та фактично визнав позовні вимоги позивача.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 та 15.09.2025 року уточнив свої данні, що підтверджується роздруківкою із мобільного застосунку “Резерв +» ОСОБА_1 , сформованого станом на 16.01.2026 року.
Також судом встановлено, що у застосунку “Резерв +» ОСОБА_1 міститься інформація в графі «Причина звернення до Нацполіції» «не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК», дата: 06.01.2026 року. Крім того, судом встановлено, що дані застосунку “Резерв +» ОСОБА_1 містять інформацію щодо бронювання, відстрочка до 05.12.2026 року.
У відзиві на позов відповідачем підтверджено, що у зв'язку з виявленням порушення правил військового обліку, за яке передбачено адміністративну відповідальність за статтею 210-1 КУпАП, відповідач за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів надіслав електронне звернення до відділення поліції щодо доставлення позивача до ТЦК та СП для складання адміністративного протоколу.
Дані з електронного реєстру «ОБЕРІГ» позивачем до суду не надані.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України від 25.03.1992 №2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Частиною п'ятою статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону № 2232-ХІІ).
На виконання частини п'ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 16 березня 2017 року №1951-VIII “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку (частина перша статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
З урахуванням зазначеного, відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію його бази даних. До Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Таким чином, до Реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку.
Також за приписами пункту 5 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 16 травня 2024 р. № 559, військово-обліковим документом призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також громадян, виключених з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 частини шостої статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», в електронній формі (далі - військово-обліковий документ в електронній формі) є відображення в електронній формі відомостей про громадянина України, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також відомостей щодо звернення або повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення до Національної поліції.
Згідно з пунктом 6 наведеного Порядку, військово-обліковий документ в електронній формі формується засобами:
Електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста, зокрема з використанням його мобільного додатка;
Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони;
Порталу Дія, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації).
При цьому, електронним кабінетом призовника, військовозобов'язаного, резервіста є застосунок “Резерв+» (https://reserveplus.mod.gov.ua/).
Згідно із офіційними даними, розміщеними на сторінці застосунку “Резерв+» (https://reserveplus.mod.gov.ua/), застосунок “Резерв+» є електронним кабінетом військовозобов'язаного. Електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста реалізовано у форматі застосунку Резерв+.
Відповідно до частини першої статті 14-1 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» електронний кабінет - це персональний кабінет (захищений відокремлений веб-сервіс), за допомогою якого призовнику, військовозобов'язаному, резервісту, який пройшов електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації про його персональні та службові дані, а також до послуг. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Отже, аналізуючи наведені положення законодавства у сукупності, суд приходить до висновку, що дані, відображені в застосунку “Резерв+» мають бути аналогічними даним, зазначеним в Єдиному електронному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів Оберіг.
Як вже встановлено судом, у застосунку “Резерв +» ОСОБА_1 міститься інформація в графі «Причина звернення до Нацполіції» «не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК», дата: 06.01.2026 року.
У відзиві на позов відповідачем підтверджено, що у зв'язку з виявленням порушення правил військового обліку, за яке передбачено адміністративну відповідальність за статтею 210-1 КУпАП, відповідач за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів надіслав електронне звернення до відділення поліції щодо доставлення позивача до ТЦК та СП для складання адміністративного протоколу.
Також, як встановлено судом, та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 не притягнутий до адміністративної відповідальності.
Зокрема, диспозиція статті 210 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність саме за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Відповідно до частини 3 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 р. № 1487) - призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.
З огляду на викладене, позивач не був притягнутий відповідачем до адміністративної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 210 КУпАП за порушення правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Оскільки факту притягнення до відповідальності позивача не було, протокол по КУпАП відносно позивача не складався, наявності будь-яких порушень військового обліку в діях позивача відповідачем не доведено.
Посилання відповідача на обставину направлення позивача для проходження медичного огляду судом не приймаються з огляду на таке.
Так, частиною 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Пунктами 28 та 29 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16 травня 2024 р. № 560, передбачено, що виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
У повістці зазначаються:
прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності) і дата народження громадянина, якому адресована повістка;
найменування районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ, що видав повістку;
мета виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
місце, день і час явки за викликом,-
найменування посади, власне ім'я та прізвище, підпис посадової особи, яка видала повістку, та дата її підписання - для повісток, оформлених на бланку.
Такі повістки скріплюються гербовою печаткою;
прізвище та власне ім'я керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, дата накладення кваліфікованого електронного підпису - для повісток, сформованих за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
реєстраційний номер повістки;
роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.
Пунктом 41 Постанови № 560 передбачено, що належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів. Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати ПОВІСТКИ;
у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора,-
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи. повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних,-
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Отже, законом передбачено два способи вручення повістки: або особисто під підпис про отримання повістки та відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом або надсилання повістки засобами поштового зв'язку.
Доказів направлення засобами поштового зв'язку на адресу позивача повістки про виклик для направлення для проходження медичного огляду/ проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення/ заповненої розписки про отримання повістки - матеріали справи не містять.
Отже, доводи відповідача про порушення позивачем правил військового обліку у звязку з неявкою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою направлення для проходження медичного огляду - судом відхиляються.
Так, як встановлено судом, факт вчинення позивачем правопорушення передбаченого статтею 210 Кодексу України про адміністративне правопорушення не доведено, оскільки протокол не складався, факт притягнення до відповідальності відсутній, що підтверджено самим відповідачем.
Оскільки за приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а військово-обліковим документом призовників, військовозобов'язаних та резервістів є відображення в електронній формі відомостей про громадянина України, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, в той час як такі дані військово-облікових документів формуються, зокрема, в електронному кабінеті призовника, військовозобов'язаного, резервіста - у застосунку “Резерв+», - відновлення порушених прав позивача належить здійснити шляхом зобов'язання саме ІНФОРМАЦІЯ_3 , як орган ведення Реєстру, вчинити певні дії.
Суд зазначає, що особиста неявка позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 не є відомостями, які вносяться до реєстру, оскільки, як зазначалось, це не є фактом притягнення до відповідальності.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, у позивача наявний матеріально-правовий інтерес в тому, щоб ІНФОРМАЦІЯ_3 привів у відповідність дані у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів відносно ОСОБА_1 шляхом виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення ним правил військового обліку та даних щодо звернення до Нацполіції, у зв'язку з не проходженням (відмовою від проходження) ВЛК.
Також, зважаючи на відсутність обставин перебування ОСОБА_1 у державному розшуку, що підтверджено відповідачем, вимоги в частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо оголошення громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розшук - є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Так, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1 331,20 грн., що документально підтверджується платіжною інструкцією № ВВМ7-8ЕК5-А633-6349 від 21.01.2026 року.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 665,60 грн. підлягає стягненню з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань.
Щодо клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 40000,00 грн. суд вказує таке.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (частина 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
За приписами частин 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом частин 4-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомоги, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09 червня 2017 року Звітно-виборним з'їздом адвокатів України, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Також слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V, від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду разом з позовною заявою договір про надання професійної правничої допомоги адвоката № 21/01-26 від 21.01.2026 року, укладеного на виконання професійної правничої допомоги адвоката, а саме: представництво клієнта під час взаємовідносин з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, досудового розслідування кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення, представництво клієнта під час судового провадження по кримінальним і адміністративним справам в судах першої інстанції, перегляду судових рішень по кримінальних і адміністративних справах в судах апеляційної та касаційної інстанції, перегляду судових рішень у кримінальних та адміністративних справах за нововиявленими або виключними обставинами (пункт 1.2 договору).
Також до суду надано: акт № 1 від 22.01.2025 року надання професійної правничої допомоги адвоката до договору № 21/01-26 від 21.01.2026 року на виконання робіт: професійна правнича допомога адвоката на умовах, передбачених п.2.1 договору № 21/01-26 від 21.01.2026 року з питань порушення правил військового обліку (не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК) та оголошення «Клієнта» у розшук на суму 40000,00 грн.; платіжна інструкція № ТА51-ММЕЗ-АНР2-2Н2Р від 21.01.2026 року на суму 40000,00 грн. з призначенням «за надання професійної правової допомоги адвоката згідно договору № 21/01-26 від 21.01.2026 р.».
Аналізуючи наданий до суду акт № 1 від 22.01.2025 року надання професійної правничої допомоги адвоката до договору № 21/01-26 від 21.01.2026 року, судом встановлено, що такий не містить погодинного опису виконаних робіт (наданих послуг), отже відсутнє зазначення часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), що передбачено вимогами частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розрахунок опису робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат на суму 40000 грн., а також підтвердження зарахування на рахунок адвоката Бровко О.М. саме коштів 40000,00 грн. не надано.
Враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу на суму 40000 грн.
Керуючись ст.ст.9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ПН НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 ; ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення відомостей про порушення правил військового обліку з боку ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а саме: в графі «Причина звернення до Нацполіції» «не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК», дата: 06.01.2026 року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити відомості про порушення правил військового обліку з боку ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а саме: в графі «Причина звернення до Нацполіції» «не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК», дата: 06.01.2026 року.
В задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 ; ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ПН НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 665,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 23 березня 2026 року.
Суддя Е.О. Юрков