Провадження № 2-з/522/206/26
Справа № 522/4209/26-Е
23 березня 2026 року м. Одеса
Суддя Приморського районного суду міста Одеси Бондар В.Я., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову,
Заявник 20.03.2026 звернувся до Приморського районного суду міста з заявою про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти на рахунках, належних СТ «Будова Парк» у межах позовних вимог, а саме в сумі 2 541 729,68 грн.
Заява передана судді у понеділок 23.03.2026.
Відповідно до ч. 6 ст. 151 ЦПК України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Заявниця просить звільнити її від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров'я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Постанова КЦС ВС від 20.05.2021 у справі № 607/1569/19 містить висновок про те, що договір про послуги з будівництва житла, укладений між будівельною компанією (виробником) і споживачем (замовником будівництва), є змішаним, містить елементи також договору підряду, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо стягнення пені.
Тобто, Закон України «Про захист прав споживачів» поширює свою дію на інвестиційні відносини виключно в частині пені, що передбачена ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», тоді як предметом спору є розірвання договору, стягнення коштів у загальному розмірі 2 541 729,68 грн, з яких: 1 181 000 грн 0 пайовий внесок, 1 181 000 грн - пеня, 133 921,57 грн - інфляційне збільшення боргу, 45 808,11 грн - три відсотки річних.
Тобто, заявника можливо звільнити від сплати судового збору виключно в частині сплати пені.
Також, позивачем не обґрунтовані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», шляхом визначення, яке право споживача порушено у відповідності до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», таким чином не надав доказів на підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».
Більше того, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин. Жодна з перелічених у ст. 4 Закону України «Про захист прав споживача» підстав, які дають право особі захистити порушене право споживача, не пов'язані з предметом пред'явленого позову до суду.
Велика Палата Верховного Суду України у своїй постанові від 07.04.2020 року по справі 743/534/16-ц визначила, що за пунктом 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у значенні цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Відтак, на правовідносини між позивачем та відповідачем щодо виконання договору фінансового лізингу та договору поруки не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів».
Більше того, правові відносини щодо інвестиційних договір та порядку їх виконання регулюються загальними засадами цивільного законодавства та спеціальний нормативно-правовим актом Законом України «Про інвестиційну діяльність».
Тому, суд вважає, що положення ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюють свою дію на відносини, що стосуються розірвання договору та повернення коштів, а тому, судовий збір підлягає сплаті позивачем на загальних засадах.
Згідно пп.4 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду заяви про забезпечення позову для фізичних осіб становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб визначений ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2026 рік» та станом на 1 січня 2026 року становить 3 328 гривень.
Тобто, за подання заяви про забезпечення позову ставка судового збору становить 665,60 грн.
Згідно ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, за заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 слід сплатити судовий збір у розмірі 532,48 грн, чого вчинено не було.
Відповідно до ч.10 ст.153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог ст.151 ЦПК України, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним заяву про забезпечення позову повернути заявнику, оскільки її подано з порушенням ст.151 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.151, 153, 154 ЦПК України, суд
Заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову - повернути заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її підписання.
Суддя В.Я.Бондар