Справа № 946/5647/21
Провадження № 2/946/506/26
23 березня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Пащенко Т.П.,
за участю секретаря судового засідання Топтигіної О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати і соціальних внесків,-
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної-особи підприємця ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати і соціальних внесків. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач у справі, фізична особа-підприємець - ОСОБА_2 надає послуги з перевезення пасажирів міським транспортом, а саме, міський маршрут № 14 по місту Ізмаїл. У травні 2019 року, а відповідно до запису у трудовій книжці позивача 30.04.2019 року, він був працевлаштований на посаду «водій маршрутного таксі». Відповідно до ст. 24 КЗпП України трудовий договір між ОСОБА_1 та відповідачем має бути письмовим обов'язково. Прийняття на роботу та звільнення оформлюються наказами на підставі його заяв і наказів відповідача. До 12.04.2021 року жодних заяв щодо звільнення або прийняття на роботу відповідачу позивач не подавав. В порушення вимог законодавства відповідач у справі трудового договору з позивачем не уклав, самостійно без попереджень звільняв його з роботи і приймав, хоча позивач безперервно виконував обов'язки за посадою «водії маршрутного таксі». Наприкінці минулого року позивач отримав доступ до даних персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України і виявив, шо за період роботи за наймом у ОСОБА_2 він був декілька разів звільнений і знову працевлаштований, хоча фактично весь час з квітня 2019 року по квітень 2021 року виконував свої обов'язки відповідно до займаної посади - «водій маршрутного таксі». Дані обставини підтверджуються подорожніми листами за період виконання обов'язків за займаною посадою, проходженням щорічних медичних оглядів, показаннями свідків. За період роботи позивача мінімальна заробітна плата складала за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року 4173,00 грн., з 01.01.2020 року по 31.08.2020 року 4723,00 грн., з 01.09.2020 року по 31.12.2020 року 5000.00 грн., а з 01.01.2021 року і до моменту припинення виконання трудових обов'язків 6000,00 грн. Враховуючи дані Пенсійного фонду України за період виконання трудових обов'язків з квітня 2019 року по квітень 2021 року позивачу не нараховувалася заробітна плата у травні 2019 року за 24 календарні дні, що становить 3251,61 грн. і єдиний соціальний внесок у сумі 715,35 грн., у липні 2019 року - зарплата 4200,00 грн. і ЄСВ - 924,00 грн., у вересні 2019 року - зарплата 4200,00 грн. і ЄСВ 924,00 грн., у березні 2020 року - зарплата 2451,61 грн. і ЄСВ 539,35 грн., з квітня 2020 року по серпень 2020 року - зарплата 4750,00 грн. щомісячно і ЄСВ 1045,00 грн. щомісячно, з вересня 2020 року по листопад 2020 року - зарплата 5000,00 грн. щомісячно і ЄСВ 1100,00 грн. щомісячно, з січня 2021 року по березень 2021 року - зарплата 6000,00 грн. щомісячно і ЄСВ 1320,00 грн. щомісячно, квітень 2021 року - зарплата 2400,00 грн. і ЄСВ 528,00 грн., разом - зарплата 59452,61 грн. і ЄСВ 13079,70 грн. Також відповідач не нарахував та не виплатив позивачу при звільненні компенсації за невикористані відпустки. За період роботи з 30.04.2019 року по 30.04.2020 року 24 календарні дні - розмір компенсації відпустки 2595,60 грн., за період роботи з 30.04.2020 року по 12.04.2021 року 23 календарні дні - розмір компенсації відпустки 2998,80 грн. У період з 30.04.2019 року по 30.04.2020 року за 24 дні відпустки сума компенсації становить 3458,64 грн., з 30.04.2020 року по 12.04.2021 року за 23 дні відпустки сума компенсації становить 3891,14 грн., разом - 7349,78 грн. В зв'язку з тим, що відповідачем у справі були порушені його трудові права 12.04.2021 року позивач змушений був подати заяву про звільнення з займаної посади у визначений строк, а саме, з 12.04.2021 року, що передбачено ч.3 ст.38 КЗпП України. У випадку звільнення з цієї причини ст. 44 КЗпП України передбачає виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку, що складає 6000,00 грн. х 3 і дорівнює 18000,00 грн. В зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 відмовляється добровільно оформити трудові відносини з позивачем за весь час фактичного виконання ним обов'язків за посадою «водій маршрутного таксі», позивач просить суд встановити факт перебування в трудових відносинах між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , з найманим працівником ОСОБА_1 , за посадою «водій маршрутного таксі» за період з 30.04.2019 року по 12.04.2021 року, нарахувати і стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , заробітну плату, податки і єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на користь ОСОБА_1 за період з 30.04.2019 року по 12.04.2021 року по місяцях: травень 2019 року за 24 календарні дні, що становить 3251,61 грн. і єдиний соціальний внесок у сумі 715,35 грн., липень 2019 року зарплата 4200.00 грн. і ЄСВ - 924.00 грн., серпень 2019 року - зарплата 4200,00 гри. і ЄСВ - 924,00 грн., вересень 2019 року зарплата 4200,00 грн. і ЄСВ 924,00 грн., березень 2020 року - зарплата 2451,61, ЄСВ 539,35 грн., з квітня 2020 року по серпень 2020 року - зарплата 4750,00 грн. щомісячно і ЄСВ 1045,00 гри. щомісячно, з вересня 2020 року по листопад 2020 року - зарплата 5000,00 грн. щомісячно і ЄСВ 1100, 00 грн. щомісячно, з січня 2021 року по березень 2021 року - зарплата 6000,00 грн. щомісячно і ЄСВ 1320,00 грн. щомісячно, квітень 2021 року - зарплата 2400,00 грн. і ЄСВ - 528,00 грн.,разом - зарплата 59452,61 грн. і ЄСВ 13079,70 грн., компенсацію за невикористані відпустки у сумі 7349,78 гpн. і ЄСВ 1616,95 грн., вихідну допомогу у сумі 18000,00 грн. і ЄСВ 3960,00 грн.
Ухвалою суду від 03.03.2026 року замінено первісного відповідача ФОП ОСОБА_3 на належного відповідача - ОСОБА_2 , у зв'язку з припиненням ФОП з 08.07.2024 року.
У судовому засіданні позивач просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
У судове засідання представник відповідача не прибув, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. 22.05.2023 року відповідач надав суду письмові пояснення, в яких вказав, що у позові ОСОБА_1 вказує, що 30.04.2019 року він був у нього працевлаштований на посаді «водій маршрутного таксі» та до 12.04.2021 року жодних заяв щодо звільнення та прийняття на роботу він мені не подавав. Однак, це твердження позивача не відповідає дійсності. Позивач декілька раз звертався до нього із заявами про прийняття та звільнення з роботи. Перший раз позивач був у нього працевлаштований 24.05.2019 року згідно його заяви про прийняття на роботу. Наказом від 30.06.2019 року його було звільнено з роботи за власним бажанням та з цим наказом він був ознайомлений під підпис. Другий раз позивача було прийнято на роботу наказом від 01.10.2019 року з 02.10.2019 року. З наказом позивач був ознайомлений. Наказом від 16.03.2020 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням з 16.03.2020 року. Третій раз позивача було прийнято на роботу наказом від 01.12.2020 року з 01.12.2020 року за гнучким графіком роботи, а саме: з 07-00 до 15-00 години або з 11-00 години до 20-00 години. 12.04.2021 року позивач звернувся із заявою про звільнення з посади водія 12.04.2021 року за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку, як він вважав, із порушенням трудового законодавства, з внесенням у трудову книжку запису про безперервні трудові відносини з 30.04.2019 року по 12.04.2021 року. У зв'язку із тим, що трудове законодавство він, ФОП ОСОБА_2 , не порушував, заява позивача про його звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України була залишена без розгляду. Позивачем надано копію трудової книжки, в якій вказано, що він прийнятий на роботу з 30.04.2019 року, але при внесені запису ФОП ОСОБА_2 допустив помилку, вказавши 30.04.2019 року замість вірного - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стосовно не внесення інших записів про прийняття на роботу позивача та звільнення його з неї, зазначив, що позивач попросив в нього трудову книжку, а потім її не повернув. Таким чином, він був позбавлений можливості внести відповідні записи до неї. Позивач мав продовжувати працювати, але з 13.04.2021 року він не вийшов на роботу. За участю медичної сестри по випуску транспортних засобів ОСОБА_4 та механіка з випуску транспортних засобів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 був складений акт про те, що позивач не вийшов на роботу з 13.04.2021 року. 28.05.202 року відповідач видав наказ №10, згідно якого позивача було звільнено з 30.05.2021 року за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. Надалі, відповідач направив рекомендованим листом з повідомленням про вручення примірник наказу, в якому вказав, що позивач може ознайомитись із наказом про звільнення в будь-який час, зв'язавшись з ним по телефону. У позивача він просив трудову книжку для внесення відповідних записів, оскільки вона була у нього на руках. Працюючи у відповідача, 14.12.2020 року позивач звернувся із скаргою на нього до Головного управління Держпраці в Одеській області. У своїй скарзі він зазначав, що його декілька разів ФОП ОСОБА_2 звільняв та приймав на роботу, але він неяких заяв не писав про звільнення та прийняття на роботу. На цю скаргу Головне управління Держпраці в Одеській області відреагувало, була проведена перевірка. Перевіркою було встановлено, що трудових прав позивача ФОП ОСОБА_2 не порушував, він дійсно приймався та звільнявся з роботи декілька раз, але виключно на підставі його заяви про звільнення та прийняття на роботу, так як ФОП ОСОБА_2 зазначав вище: перший раз позивач був працевлаштований 24.05.2019 року згідно заяви про прийняття на роботу. Наказом від 30.06.2019 року його було звільнено з роботи за власним бажанням та з цим наказом він був ознайомлений під підпис. Другий раз позивача було прийнято на роботу наказом від 01.10.2019 року з 02.10.2019 року. З наказом позивач був ознайомлений. Наказом від 16.03.2020 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням з 16.03.2020 року. Третій раз позивача було прийнято на роботу наказом від 01.12.2020 року з 01.12.2020 року за гнучким графіком роботи, а саме: о 07-00 до 15-00 години або з 11-00 години до 20-00 години. Позивачем надано копію трудової книжки в якій вказано, що він прийнятий на роботу з 30.04.2019 року, але при внесенні запису було допущено помилку, вказано - 30.04.2019 року замість вірного - 24.05.2019 року. Інші записи про прийняття на роботу та звільнення в трудову книжку не були внесені, так як позивач попросив у відповідача трудову книжку, а потім її не повернув. Позивач мав продовжувати працювати, але з 13.04.2021 року він не вийшов на роботу. 28.05.2021 року відповідач видав наказ №10 згідно якого позивача було звільнено з 30.05.2021 року за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. За результатами перевірки Головне Управління Держпраці в Одеській області направило позивачу листа, в якому вказано, що прийняття та звільнення позивача було на підставі його заяв. На погоджуючись із результатами перевірки, позивач повторно звернувся електронною поштою до Головного управління Держпраці в Одеській області. Позивачу надіслано відповідь від 27.04.2021 року про те, що перевірка була проведена законно та раніше надана відповідь обґрунтована. В квітні 2021 року, коли позивач повторно звернувся до Головного управління Держпраці в Одеській області, відповідач весь час носив із собою документи, пов'язані з прийняттям на роботу та звільненням з роботи позивача, адже весь час доводилось досилати управлінню якісь документи. У квітні 2021 року відповідач приїхав до страхової компанії Оранта по справах й залишив у своєму автомобілі сумку, в якій були документи, пов'язані зі прийняттям на роботу та звільненням з роботи позивача. Повернувшись до автомобілю, він побачив, що він відкритий, а сумка з документами зникла. Відповідач одразу ж повідомив про це поліцію. 18.05.2023 року відповідач звернувся до Ізмаїльського РВП із заявою про надання довідки про крадіжку документів у квітні 2021 року. Таким чином, позивач самостійно звертався до нього із відповідним заявами про прийняття на роботу та про звільнення з роботи, та у зв'язку із чим він його трудові права ніяким чином не порушував. За весь час, який позивач працював у ФОП ОСОБА_2 , останній йому сплачував заробітну плату, податки та єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до бюджету. У позові позивач зазначив, що весь час, з 30.04.2019 року по квітень 2021 року, він безперервно працював у нього, а в своїй скарзі до Головного управління Держпраці в Одеській області вказував, що деякий період він все ж не працював та сидів вдома. Позивач вказував про те, що до кінця травня 2019 року вiн просидів вдома без роботи та заробітної плати два з половиною місяці. Дійсно, з 16.03.2019 року позивач був звільнений за власним бажанням та просить суд стягнути з нього за ці місяці заробітну плату, податок та єдиний внесок на протягом квітня та травня 2019 року не працював, сам про це заявляв у скарзі, але у позові просить суд стягнути з відповідача за ці місяці заробітну плату, податок та єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Також, компенсацію за невикористані відпустки за період роботи 30.04.2019 року по 12.04.2021 року в розмірі 7349,78 грн. Компенсацію за не використані відпустки за весь період праці позивача у відповідача він сплатив позивачу при звільнені у травні та червні 2021 року. Стосовно стягнення з відповідача 18 000,00 грн. вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку та ЄСВ 3960,00 грн., повідомив суд про те, що позивач не був звільнений на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, а був звільнений на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України, а отже, ця його вимога є непоґрунтованою. Позивач додав до позову копії подорожніх листів за місяці, за які він працював не оформленим: червень 2020 року, липень 2020 року, серпень 2020 року, жовтень 2020 року, листопад 2020 року. У цих подорожніх листах зазначено, що водіями були ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , але не має жодного підпису про прийняття та здавання автомобіля цими особами. Тобто, не зрозуміло хто виходив на роботу за цими подорожніми листами, не зазначені показники спідометру, що вказано пробіг автомобіля та те, що він рухався по маршруту. Просить суд відмовити у задоволенні вимог про встановлення факту перебування в трудових відносинах та стягнення заробітної плати, податків та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (а.с.134-135 т.1).
07.06.2023 року ОСОБА_1 надав суду відповідь на письмові пояснення, в яких вказав, що йому не відомо чи відповідач у справі особисто вів документообіг, або в нього була наймана особа, до обов'язків якої належало ведення документів для здійснення господарської діяльності, але в будь-якому випадку він не був зобов'язаний видавати ані подорожні листи, ані вести кадрову документацію, ані будь-яку іншу фінансову. Всі належні документи позивач мав отримувати у підготовленому стані і тільки виконувати свою безпосередні обов'язки - водія маршрутного таксі. Будь-які недоліки у господарській документації можуть свідчити тільки про неналежний облік і ведення документації підприємцем, а саме - відповідачем у справі, ОСОБА_2 . Вважає, що посилання відповідача на втрату документів не звільняє його від обов'язку доказувати - подати документи про працевлаштування. Відповідно до п. 44.5 ст. 44 Податкового кодексу України на платника податків покладено обов'язок на протязі п'ятьох днів повідомити податкову про втрату документів, а на протязі 90 днів відновити втрачені документи. Виключень з даного правила податковий кодекс не містить. В зв'язку з чим, вважає, що посилання на втрату документів не є достатнім та належним доказом правомірності дій відповідача і не підтверджує жодних обставин, на які він посилається.
07.08.2023 року ОСОБА_1 надав суду письмові пояснення та відповідь на письмові пояснення (доповнення), в яких вказав, що з моменту працевлаштування позивача, тобто, з 30.04.2019 року по 15.07.2020 року послуги по огляду транспортних засобів та медичного огляду водіїв надавало ПП «Діамант», а з 16.07.2020 року ці послуги почала надавати організація ПП «Ізмаїлатоінвест». Документально підтвердити, що він дійсно почав працювати у ФОП ОСОБА_2 з 30.04.2019 р. могли тільки журнали, котрі знаходилися в офісі ПП "Діамант". В червні місяці 2021 р« він особисто звернувся в офіс ПП "Діамант", що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , з надією, що журнали знаходяться там, але в офісі йому сказали, що після розірвання договору про надання послуг перевірки Т3, та перевірки оглядів водіїв медичним працівником, всі журнали були вивезенні в центральний офіс ПП «Діамант", що знаходиться в м. Одеса і дали телефон для зв'язку, за яким відповіли, що журналів реєстрації операцій перевірки технічного контролю ТЗ, та журналу огляду водіїв медичним працівником 14 маршруту вони взагалі не брали, тому місцезнаходження цих журналів їм невідоме і порадили продовжити пошуки на місці. Через деякий час він знову пішов до офісу ПП "Діамант" в м.Ізмаїлі і на цей момент знайшлися два журнали, які він і надав суду (а.с.188-195 т.1).
19.03.2024 року ОСОБА_1 надав суду доповнення до відповіді на письмові пояснення, в яких вказав, що відповідач у своїх поясненнях стверджує, що наказом від 01.12.2020 року він був працевлаштований на роботу за гнучким графіком роботи, а саме, з 07-11 до 15-00 години, або з 11-00 до 20-00 години. Це не відповідає дійсності. По-перше: такого графіка роботи в колективі не існувало, колектив працював за єдиним графіком, погодженим Начальником Управління економіки Ізмаїльської міської ради з 16.05.2021 р, а саме по вихідним працювало два транспортних засоби з інтервалом 15 хвилин, в робочі дні чотири транспортних засоби, з 07-00 до 10-00 години інтервал між транспортними засобами становив 7 хвилин, з 10-00 до 15-30 інтервал тривав 10 хвилин, з 15-30 до 19-00 15 хвилин. Це можна прослідкувати за записами в журналі реєстрації перевірки технічного стану транспортних засобів контрольно-технічним пунктом. По-друге, відповідач стверджує, що ОСОБА_1 в нього працював за таким гнучким графіком з 01 грудня 2020р. і по 30 травня 2021р. це також не відповідає дійсності. 12.04.2021 року позивач написав заяву на ім'я ФОП ОСОБА_2 на звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП, а вже з 30 квітня 2021р. він працевлаштувався в ПП "ІЗМАЇЛАВТОЇНВЕСТ", цьому є підтвердження, запис у його трудовій книжці на сторінках 52-53 (а.с.238-239 т.1).
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 працював у ФОП ОСОБА_2 з 01.05.2019 року. Працював водієм разом з ОСОБА_6 , до середини квітня 2021 року, пройшов медичний огляд. З 2019 року по 2021 рік позивач постійно працював на маршруті у ФОП ОСОБА_2 . Свідок був механіком, хто виписував маршрутні листи йому не відомо, він тільки ставив на них штамп механіка.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що він водій рейсового автобусу «Ізмаїл-Вилково» на підприємстві «Северотранс». Він почергово працював разом із ОСОБА_1 на одному маршруті №14 та на одній машині у ФОП ОСОБА_2 . З квітня 2019 року працювали безперервно, почергово по тижням. ОСОБА_6 був звільнений оскільки не платили податки, були проблеми з нарахуванням пенсії. Кожного ранку проводився огляд ТЗ механіком, після чого він підписував маршрутні листи. Коли звільнявся ОСОБА_6 у трудовій книжці ніяких записів не було.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що він працював разом із ОСОБА_1 у ФОП ОСОБА_2 , але на різних машинах. Його звільнили у квітні 2022 року, а ОСОБА_1 постійно працював. З ним, ОСОБА_7 , був укладений трудовий договір. У трудовій книжці ОСОБА_7 є записи про прийняття на роботу, про звільнення немає.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 , її чоловік, з 01.05.2019 року працював на лінії маршрутного таксі, працював безперервно, у відпустках не бував. З березня 2019 року було запроваджено карантин та коли було міське розпорядження про зупинку дії маршрутних таксі, вони з чоловіком поїхали у село. ОСОБА_1 написав заяву про звільнення у зв'язку з порушенням ОСОБА_2 трудового законодавства та відправив заяву поштою.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши позивача, представників сторін, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частин першої, третьої статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Статтею 47 КЗпП України передбачений алгоритм дій при звільненні працівника. Зокрема, згідно частини 2,3 ст. 47 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно ч. 1, 4 ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться всі відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації окрім відомостей про стягнення.
Порядок ведення трудових книжок Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, яку затверджено Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 N 58 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110 (надалі Інструкція про трудові книжки).
Згідно п. 2.2. Інструкції про трудові книжки (в редакції, що діяла на момент виникнення відносин) «До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення…
Пунктом 2.3. Інструкції про трудові книжки Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до п. 2.4. Інструкції про трудові книжки «Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Судом встановлено, згідно відповіді на запит Міністерства юстиції України Сорока В.М. зареєстрований як фізична особа - підприємець, та здійснює підприємницьку діяльність за основним видом діяльності за КВЕД: 49.31 «Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення». (а.с. 37 т.1)
Дані обставини також підтверджуються актом Головного управління Держпраці в Одеській області від 05.03.2021 року № ОД 093/368/АВ, складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства про працю відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа - підприємець, здійснює підприємницьку діяльність за основним видом діяльності за КВЕД: 49.31 «Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення». Має в наявності працевлаштованих працівників - на момент перевірки 4 особи. В акті зазначено: «В ході інспекційного відвідування підприємцем надане письмове пояснення : Я фізична особа - підприємець ОСОБА_2 здійснюю підприємницьку діяльність у місті Ізмаїл, за основним видом діяльності - пасажирські перевезення з 2007 року, працюю на міському маршруті пасажирських перевезень №14. У мене працює 4 найманих працівника, в тому числі ОСОБА_1 ….» (а.с. 243-251 т.1)
Виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області надані відомості та копії документів про участь ФОП ОСОБА_2 у конкурсі на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, на якому фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 визнано переможцем конкурсу на маршруті № 14 в режимі «маршрутне таксі» та укладено договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом від 15.02.2019 року № 74/19 терміном на 5 років (лист від 09.01.2026 року № 5812/0124/13-05).
Як вбачається з відомостей трудової книжки, а саме запису №35 ОСОБА_1 , він перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 з 30.04.2019 року, займаючи посаду водія маршрутного таксі(а.с.8 т.1).
Відповідно до запису №36 трудової книжки ОСОБА_1 . Наказом №15 від 30.06.2019 року, ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням згідно з ст.38 КЗПП України.
Згідно заяви від 12.04.2021 року ОСОБА_1 просив ФОП ОСОБА_2 звільнити його з 12.04.2021 року за ч.3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням трудового законодавства роботодавцем з внесенням в трудову книжку запису про непереривні трудові відносини з 30.04.2019 року по 12.04.2021 року, який підтверджується внесеним ЄСВ, а також, виплатою належної індексації заробітної плати, компенсацій за невикористану відпустку, та трьохмісячної вихідної допомоги (а.с.25 т.1).
Як вбачається з наказу ФОП ОСОБА_2 №10 від 28.05.2021 року ОСОБА_1 було звільнено з 30.05.2021 року за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.(а.с. 137 т.1)
Згідно пояснень позивача він безперервно працював у ФОП ОСОБА_2 з 30.04.2019 року по 12.04.2021 року.
Згідно пояснень відповідача позивач був у нього працевлаштований 24.05.2019 року згідно його заяви про прийняття на роботу. Наказом від 30.06.2019 року його було звільнено з роботи за власним бажанням та з цим наказом він був ознайомлений під підпис. Другий раз позивача було прийнято на роботу наказом від 01.10.2019 року з 02.10.2019 року. З наказом позивач був ознайомлений. Наказом від 16.03.2020 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням з 16.03.2020 року. Третій раз позивача було прийнято на роботу наказом від 01.12.2020 року з 01.12.2020 року за гнучким графіком роботи, а саме: з 07-00 до 15-00 години або з 11-00 години до 20-00 години. 12.04.2021 року позивач звернувся із заявою про звільнення з посади водія 12.04.2021 року. Позивачем надано копію трудової книжки, в якій вказано, що він прийнятий на роботу з 30.04.2019 року, але при внесені запису ФОП ОСОБА_2 допустив помилку, вказавши 30.04.2019 року замість вірного - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стосовно не внесення інших записів про прийняття на роботу позивача та звільнення його з неї, зазначив, що позивач попросив в нього трудову книжку, а потім її не повернув. Таким чином, він був позбавлений можливості внести відповідні записи до неї. Позивач мав продовжувати працювати, але з 13.04.2021 року він не вийшов на роботу. За участю медичної сестри по випуску транспортних засобів ОСОБА_4 та механіка з випуску транспортних засобів ОСОБА_5 , ОСОБА_2 був складений акт про те, що позивач не вийшов на роботу з 13.04.2021 року. 28.05.2021 року відповідач видав наказ №10, згідно якого позивача було звільнено з 30.05.2021 року за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.
Як вбачається з шляхових листів за період: б/н за січень 2020 року, б/н за червень 2020 року, б/н за липень 2020 року, № 26 на період з 16 по 31 липня 2020 року, № 27 на період з 01 по 31 серпня 2020 року, № 27 на період з 01 по 31 листопада 2020 року, № 26 на період 01-31 грудня 2020 року, № 24 за період 01-31 січня 2021 року, № 25 на період з 01 по 28 лютого 2021 року, № 24 на період з 01 по 30 квітня 2021 року, вони видані водіям ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на автомобіль марки Рута, державний номер НОМЕР_1 в розпорядження по місту маршрут № 14. На шляховому листі підпис механіка про дозвіл виїзду. На звороті шляхового листа штампи про дозвіл виїзду з зазначенням дат та часу виїзду, засвідчені підписами механіка (а.с. 9-20 т.1).
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного Фонду України форми ОК -5, вбачається, що відповідачем нараховувалась заробітна плата позивачу за 5 місяць 2019 року у розмірі 1000 грн., 6 місяць 2019 року - 4200 грн., та за 10,11, 12 місяці 2019 року по 4200,00 грн. щомісячно; 1, 2 місяці 2020 року по 4750 грн., 3-й місяць 2020 року - 2375,00 грн., 12-й місяць 2020 року - 5000,00 грн. ; січень, лютий 2021 року - по 6000,00 грн., березень - 7932,18 грн. (а.с. 28-30 т.1).
Отже, згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного Фонду України форми ОК-5 відповідачем не нараховувалась заробітна плата позивачу за 7,8,9 місяці 2019 року та 4,5,6,7,8,9,10,11 місяці 2020 року; 4, 5 місяці 2021 року (а.с. 28-30 т.1).
Однак, як вбачається з копії Журналів реєстрації операцій перевірки технічного стану КТЗ контрольно пропускним пунктом (а.с. 149-160 т.1) водій ОСОБА_1 виїжджав на т/з марки Рута, держномер НОМЕР_1 з зазначенням дат та часу виїзду, а саме 16.03.2020 року, 17.03.2020 року, 25.05.2020 року, 27.05.2020 року, 29.05.2020 року, 09.06.2020 року, 10.06.2020 року, 11.06.2020 року, 12.06.2020 року, 13.06.2020 року, 22.06.2020 року, 23.06.2020 року, 24.06.2020 року, 25.06.2020 року, 26.06.2020 року, 27.06.2020 року, 13.07.2020 року, 14.07.2020 року 15.07.2020 року.
Суд не бере до уваги пояснення відповідача та його представника, що позивач був звільнений у період з 30.06.2019 року по 01.10.2019 рік та в період з 16.03.2020 року по 01.12.2020 рік, а також прийнятий на роботу втретє з 01.12.2020 року, оскільки суду не надано належних доказів в підтвердження зазначеного, а саме відсутні належні записи в трудовій книжці, відповідні заяви позивача про прийняття та звільнення з роботи, а також накази про прийняття та звільнення з роботи.
У справах, що випливають з трудових відносин тягар доказування правомірності прийнятих рішень, вчинених дій покладається, як правило, на роботодавця (Постанова ВС від 13.11.19 року у справі № 207/1385/16-ц).
Звернення відповідача до правоохоронних органів з заявою про втрату документів не підтверджує обставини, про які він зазначає у відзиві на позов.
За таких обставин, суд приходить до висновку, щодо доведеності позову ОСОБА_1 в частині перебування його в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 з 20.04.2019 року по 12.04.2021 року.
Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про оплату праці», джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100).
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, тому строк звернення до суду позивачем не пропущено.
При цьому, оскільки відповідачем не надано суду доказів виплати ОСОБА_1 заробітної плати за травень 2019 року, з липня по вересень 2019 року, з березня 2020 року по листопад 2020 року та за 12 днів квітня 2021 року, а також не надано табелю робочого часу, та графіку роботи, а також довідки про середній заробіток ОСОБА_1 , суд виходить з відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного Фонду України форми ОК-5, та погоджується з розрахунком заробітної плати, наданої позивачем, яку необхідно стягнути з відповідача на користь позивача, а саме у розмірі 59452,61 грн.
Крім того, як вбачається з акту Головного управління Держпраці в Одеській області від 05.03.2021 року №ОД 093/368/АВ, складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства про працю відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 під час здійснення інспекційного відвідування фізичною особою - підприємцем документального підтвердження щодо ведення табелів обліку використання робочого часу відносно найманих працівників - не надано, тобто підприємцем не забезпечений достовірний облік виконуваної працівником роботи у встановленому порядку. Вищенаведене свідчить про порушення вимог ч.2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці».
Що стосується стягнення ЄСВ на користь ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, щодо відмови в задоволенні позову в цій частині, оскільки, законодавством не передбачено стягнення з роботодавця на користь працівника ЄСВ.
У свою чергу, частиною 1 статті 116 КЗпП України на роботодавця покладено обов'язок, при звільненні працівника, в день звільнення провадити виплату всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Як вбачається з акту Головного управління Держпраці в Одеській області від 05.03.2021 року № ОД 093/368/АВ, складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства про працю відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки при звільненні у червні 2019 року та при звільненні у березні 2020 року не нарахована та не виплачена, що свідчить про порушення вимог ч.1 ст. 83 КЗпП України, ст.116 КЗпП України щодо виплати працівнику всіх належних сум у день звільнення, к тому числі грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Також не надано доказів виплати компенсації за всі невикористані ОСОБА_1 дні щорічної відпустки в травні 2021 року. За таких обставин, суд приходить до висновку, щодо стягнення з ФОП ОСОБА_2 компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 7349,78 грн.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Що стосується вимог ОСОБА_1 щодо вихідної допомоги у сумі 18000,00 грн, при звільненні, суд приходить до наступного висновку.
Частиною 3 ст. 38 КЗпП України передбачено розірвання трудового договору за власним бажанням через порушення роботодавцем законодавства про працю (наприклад, невиплата зарплати, мобінг), що дає право на вихідну допомогу у розмірі не менше трьох місячних середніх заробітків.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2023 року у справі N 279/402/20 (провадження N 61-6175св22) вказано, що "відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеним щодо нього порушенням законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну норму закону". Такий правовий висновок неодноразово сформульовано у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі N 61-1398св18, від 12 квітня 2018 року у справі N 545/2544/13-ц (провадження N 61-678св17), від 03 жовтня 2018 року у справі N 753/20243/16-ц (провадження N 61-36489св18), від 07 листопада 2018 року у справі N 234/17149/16-ц (провадження N 61-20384св18), від 02 жовтня 2019 року у справі N 362/3528/17-ц (провадження N 61-40458св18), від 09 лютого 2022 року у справі N 153/1585/20 (провадження N 61-15556св21), від 07 вересня 2022 року у справі N 554/5630/19 (провадження N 61-60св20), від 13 вересня 2023 року у справі N 587/1641/21 (провадження N 61-1473св23), від 31 січня 2024 року у справі N 367/9816/21 (провадження N 61-12408св23).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Як вбачається з наказу ФОП ОСОБА_2 №10 від 28.05.2021 року ОСОБА_1 було звільнено з 30.05.2021 року за прогули без поважних причин на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України. Даний наказ не оскаржувався позивачем та не було заявлено позивачем суду вимогу щодо зміни формулювання звільнення з п.4 ст. 40 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України, тому вимоги в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні у сумі 18000,00 грн. задоволенню не підлягають.
Оцінюючи докази у їх сукупності суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заробітної плати в розмірі 59452,61 грн. та компенсації за всі невикористані ОСОБА_1 дні щорічної відпустки в розмірі 7349,78 грн. з ОСОБА_2 . В іншій частині позову відмовити у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 782,06 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам (64,57%).
Керуючись ст. 12, 13, 77-81, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати і соціальних внесків - задовольнити частково.
Встановити перебування в трудових відносинах Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з найманим працівником ОСОБА_1 за посадою «водій маршрутного таксі» в період з 30.04.2019 року по 12.04.2021 року.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , суму заробітної плати в розмірі 59452,61 (п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні шістдесят одна копійка) гривень та суму компенсації за всі невикористані ОСОБА_1 дні щорічної відпустки в розмірі 7349,78 (сім тисяч триста сорок дев'ять гривень сімдесят вісім копійок) гривень.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , в дохід держави судовий збір в сумі 782,06 (сімсот вісімдесят дві гривні шість копійок) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.
Суддя: Т.П.Пащенко