Справа № 635/4641/24
Провадження по справі № 2/635/1790/2026
23 березня 2026 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Березовської І.В.,
за участі позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Тільного А.О. (в режимі відеоконференції),
представника третьої особи - Зацаринної О.І.,
секретарі судового засідання Бурдюкова В.В., Гончарова К.Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - Тільний Анатолій Олексійович ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - Служба у справах дітей Південної міської ради Харківського району Харківської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в сел. Покотилівка Харківського району Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Південної міської ради Харківського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 , в інтересах якого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги діє представник - адвокат Тільний А.О., пред'явив до суду позов шляхом подання позовної заяви до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Південної міської ради Харківського району Харківської області, яким просить суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно її сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28 жовтня 2017 року між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб. Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 22 грудня 2023 року шлюб між сторонами розірвано. Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу 05 лютого 2024 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С.І. посвідчено договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків щодо виховання та утримання дитини, сплати аліментів, реєстровий №298. Відповідно до договору відповідач ОСОБА_3 та позивач ОСОБА_1 визначили місце проживання та утримання спільного малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком. У разі зміни місця проживання дитини, батько зобов'язався не пізніше одного тижня з моменту зміни місця проживання дитини письмово попереджувати про це матір ОСОБА_3 із вказанням точного місця проживання дитини. Позивач посилається на те, що в лютому 2024 року йому стало відомо про те, що його колишня дружина намагається створити сім'ю з іншим чоловіком, що є неприпустимим в частині того, що виховання їхнього спільного сина може відбутися за участі іншого чоловіка. Позивач зазначає, що під час неодноразового проведення спільного дозвілля із дитиною, відповідач із незрозумілих обставин залишала на деякий час дитину без нагляду та відправлялась по своїх справах. Позивач не повідомляв поліцію та відповідні органи про ці випадки, намагаючись не провокувати конфлікти між ним та відповідачкою, які могли би негативно вплинути на психічний стан їх сина, оскільки сподівався, що відповідач змінить своє ставлення до виховання сина. Позивач звертає увагу суду на те, що під час перебування дитини у матері, малолітній дитині не надається нормальне спілкування матері в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення, не надається дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей, не засвоюється ним загальновизнані норми моралі, в неї не виявляється інтерес до внутрішнього світу своєї дитини та створювання умов для отримання нею нормального виховання, що призводило до систематичних сварок та скандалів та негативно відображалося на психічному стані сина. Позивач посилається на те, що він займається вихованням сина, приводить та забирає його із садочка. Дотримується усіх правил закладу освіти, чітко виконує режим перебування, приділяє достатнього уваги дитині, відвідує загальні та групові батьківські збори. Позивач проходить військову службу із 20 червня 2014 року по теперішній час за контрактом в Державній прикордонній службі України військова частина НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , він фінансово забезпечений на належному рівні, що дає йому можливість належним чином піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку дитини природніх здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Більше того дитина має прихильність до батька. Натомість у відповідачки відсутня фінансова та матеріальна можливість піклуватися про здоров'ї дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для її розвитку природніх здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав щодо їх малолітнього сина.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 07 травня 2024 року провадження по справі відкрито в порядку загального позовного провадження, справа призначена до розгляду в підготовчому засіданні.
29 травня 2024 року до суду надійшов відзив відповідачки ОСОБА_3 на позовну заяву, в якому остання зазначила, що з вимогами позивача ОСОБА_1 про позбавлення її батьківських прав вона повністю погоджується, оскільки відносини між нею і позивачем з грудня 2023 року було припинено, подальше їх спільне життя та збереження шлюбу було неможливе, необхідну допомогу дитині вона надавати не може. Відповідач зазначає, що у неї відсутня фінансова можливість належно утримувати сина та відсутня можливість у достатній мірі привчати дитину до культурних та інших духовних цінностей, відсутні умови для утримання дитини, нормального її виховання. Відповідача зазначає, що вона намагається створити нову сім'ю та не хоче, щоб інший чоловік приймав участь у вихованні її сина. У неї відсутня фінансова можливість готувати дитину до самостійного життя. Крім того, дитина прихильна більше до батька.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2024 року, постановлену без видалення судді до нарадчої кімнати, вирішено питання про виклик у судове засідання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 17 жовтня 2024 року, постановлену без видалення судді до нарадчої кімнати, відмовлено в задоволенні клопотання представника третьої особи Служби у справах дітей Південної міської ради Харківського району Харківської області про залучення до участі у справі в якості третьої особи військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 28 листопада 2024 року підготовче провадження у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Тільний А.О.підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Крім того, представник позивача - адвокат Тільний А.О. просив виключити з числа доказів по справі висновок органу опіки та піклування Південної міської ради Харківського району Харківської області від 19 червня 2024 року за №130, як такий, що суперечить якнайкращим інтересам малолітньої дитини, посилаючись на те, що відповідно до ч. 5, 6 ст. 19 СК України висновок не має переваги над іншими доказами й сам по собі не є достатнім доказом для суду та має рекомендаційний характер. Крім того, зазначив, що зазначений висновок суперечить вимогам, які викладені в постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц та від 21 січня 2021 року у справі №753/6498/15-ц. Представник позивача при вирішенні справи просив суд врахувати постанову Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі №495/2106/17 та практику Європейського суду з прав людини. Також зазначив, що відповідач не сплачує на користь позивача аліменти відповідно до укладеного між ними договору.
В судовому засіданні представник третьої особи служби у справах дітей Південної міської ради Харківського району Харківської області Зацаринна О.І. проти задоволення позовних вимог заперечувала в повному обсязі з підстав, викладених у висновку органу опіки та піклування.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, про день та час слухання справи була повідомлена своєчасно і належним чином, причини неявки суду не повідомила.
Суд, вислухавши позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Тільного А.О., представника третьої особи Служби у справах дітей Південної міської ради Харківського району Харківської області Зацаринну О.І., малолітнього ОСОБА_4 , допитавши свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, оцінивши докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який був зареєстрований 28 жовтня 2017 року Московським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області за актовим записом №1516.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 21 травня 2018 року виконавчим комітетом Південноміської ради Харківського району Харківської області).
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 28 жовтня 2017 року Московським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області за актовим записом №1516 - розірвано.
05 лютого 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків щодо виховання та утримання дитини, сплати аліментів, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С.І., реєстровий номер 298. Відповідно до договору сторони погодили місце проживання та утримання спільного малолітнього сина - ОСОБА_4 , а саме: батьки домовились про місце проживання дитини та про порядок здійснення батьківських прав матір'ю та батьком, який проживатиме окремо від дитини. Місцем проживання дитини батьки визначили фактичне місце проживання батька. У разі зміни місця проживання дитини, батько зобов'язується попереджувати мати письмово із вказанням точного місця проживання дитини не пізніше одного тижня з моменту зміни місця проживання. Мати має право зустрічатися та без перешкод спілкуватися з дитиною, в тому числі у будь-який день тижня та у будь-який час за умови, що це відповідає інтересам дитини (зокрема, не порушує графіку відвідування ними школи, кружків, тощо), а також має право, за попередньою домовленістю з батьком, брати дитину до себе за місцем свого проживання у вихідні дні або в інші дні за згодою Батька. Мати зобов'язується щоразу інформувати Батька в усній формі про заплановані зустрічі. Кожен із батьків має право проводити час разом з дитиною та відпочивати разом з ними на території України та за кордоном. Батько зобов'язується піклуватися про здоров'ядитини та утримання, брати участь у вихованні дитини, забезпечити дитині достатній рівень освіти незалежно від стосунків сторін. Батько зобов'язується не перешкоджати спілкуванню дитини з матір'ю. Мати зобов'язується брати участь у вихованні та духовному розвитку дитини, незалежно від стосунків з батьком. Мати зобов'язується приймати спільну і рівну за обсягом з батьком участь у забезпеченні життя дитини. За попередньою домовленістю з батьком, приїхати в місце проживання дитини, або інше, спеціально обумовлене батьками місце, забрати дитину для проведення спільного дозвілля та повернути її в визначений час у місце проживання, або інше, спеціально обумовлене батьками місце. Батьки обов'язуються належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання, а також своєчасно повідомляти один одного про зміну свого місця проживання, негайно повідомляти про зміну контактних телефонів, та будь-які інші обставини, що мають суттєве значення для своєчасного виконання своїх зобов'язань за цим договором. Батьки зобов'язуються не втручатися в особисте життя один одного та не підбурювати дитину проти батька чи матері, бабусь та дідусів. Той з батьків, який проживає окремо від дитини, надаватиме кошти на утримання дитини (аліменти) у виді твердої грошової суми у гривні, що відповідає 50 (п'ятдесяти) відсоткам прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Позивач по справі ОСОБА_1 з 20 червня 2014 року і по теперішній час проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 Державної прикордонної служби України, що підтверджується довідкою виданою начальником відділу кадрів військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_7 №08/532 від 11 квітня 2024 року. Сума його доходів за 2023 рік складає 789283,20 гривень.
Відповідно до змісту довідки №01-63/42 від 12 квітня 2024 року, наданої завідувачем КЗ «ДНЗ №143» Ветренко М., ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зараховано до комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №143 комбінованого типу Харківської міської ради» з 01 вересня 2021 року. Дитина мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 займається вихованням дитини, приводив та забирав сина з садочка, дотримувався усіх правил закладу освіти, чітко виконував режим перебування, приділяв достатньо уваги дитині, відвідував загальні та групові батьківські збори.
Висновком органу опіки та піклування Південної міської ради №130 від 19 червня 2024 року визнано за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього синаОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зі змісту висновку встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 народила другу дитину ОСОБА_8 . Спеціалістами служби у справах дітей по Салтівському району Департаменту служб у справах дітей м. Харків було здійснено вихід за ймовірним місцем мешкання ОСОБА_1 з його сином ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , однак двері ніхто не відкрив, на запрошення ССД по Салтівському району ніхто не з'явився. Зі слів сусідів ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, за вказаною адресою дитина не мешкає. Під час обстеження 22 травня 2024 року умов проживання відповідачки ОСОБА_3 малолітні ОСОБА_9 та ОСОБА_10 перебували разом з нею за її місцем реєстрації. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини Південної міської ради відповідач пояснила, що оскільки батько дітей перебуває на військовій службі, а матір позивача працює п'ять днів на тиждень і не має змоги доглядати за дитиною, догляд за обома дітьми здійснює безпосередньо сама відповідач, також вона пояснила, що планує і в подальшому піклуватись про своїх синів та доглядати за ними. На обліку Служби у справах дітей Південної міської ради діти, які опинились у складних життєвих обставинах ОСОБА_4 та ОСОБА_8 не перебувають. В центрі надання соціальних послуг Південної міської ради сім'я ОСОБА_1 соціальних послуг не отримує. Органом опіки та піклування Південної міської ради встановлено, що відповідач піклується про своїх дітей та доглядає за ними, тому казати про свідоме ухилення від виконання своїх обов'язків є передчасним та не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав. Окрім того, позбавлення матері батьківських прав приведе не лише до розлучення двох рідних братів, а й позбавлення одного з братів материнської опіки в той час, як інший залишиться з матір'ю. Зважаючи на той факт, що працювати та забезпечувати своїх дітей мати не може у зв'язку із малим віком молодшої дитини, а обов'язок по утриманню дітей мають однаково і мати і батько, вважати підставою для позбавлення батьківських прав матері - малозабезпеченість є не доцільно.
Під час судового розгляду також були допитані свідки, які пояснили наступне.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що він знайомий з позивачем по справі. Позивач та відповідач мешкають окремо, дитина мешкає разом з батьком. Один раз він бачив відповідачку по справі разом з дитиною, дитина була вдягнута в чисту одежу, однак в неї були дуже брудні руки та обличчя. За його спостереженнями відповідач не приділяє достатньої уваги дитині, тому її необхідно позбавити батьківських прав. Також, свідок зазначив, що відповідач не працює та має намір вийти заміж та поїхати жити за кордон.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що їй відомо, що дитина мешкає разом з батьком. Вона багато разів бачила відповідачку разом з дитиною, однак їй було шкода дитину, тому що матір йшла попереду, а дитина йшла за нею сама по собі. Також вона бачила як дитина без догляду матері грається з іншими дітьми за двором. Свідку також відомо, що відповідачка спілкується з людьми, які зловживають алкоголем. Чи вживає алкоголь відповідачка свідку невідомо, також відповідач не працює.
Допитаний в судовому засіданні малолітній ОСОБА_4 пояснив, що він не пам'ятає коли в останній раз бачив свою матір, мешкає він з бабусею в сел. Березівка Харківського району Харківської області, він відвідує школу, в яку його водить його бабуся та тато, зі школи його забирає тато, уроки з ним робить тато. Зазначив, що маму він не любить, тому що вона його б'є, однак коли це було та при яких обставинах не пам'ятає та пояснити не може.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини , піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток , забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя , поважати дитину.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Частинами першою, другою, третьої та четвертою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23).
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України", заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13).
Також Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти Росії", заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
Враховуючи вищевикладене, суд висновує про те, що відсутні підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.
Оскільки позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тлумачення змісту зазначених приписів Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов'язковою.
Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.
У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливістю надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.
Однак, винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.
Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.
Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі №523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22).
Висновком органу опіки та піклування Південної міської ради №130 від 19 червня 2024 року визнано за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього синаОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , хоча висновок носить лише рекомендаційний характер, суд з ним погоджується, оскільки він є достатньо обґрунтованим та не суперечить інтересам дитини.
Також, суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до неї.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Окрім того, судом встановлено, що за спільною згодою сторін, дитина залишилася проживати разом з батьком ОСОБА_1 . Відповідачка на даний час не працює, оскільки вона перебуває у відпустці по догляду за другою дитиною - ОСОБА_4 , однак вона планує піклуватися про обох своїх синів та доглядати за ними, про що свідчить висновок органу опіки та піклування, що в свою чергу свідчить про її бажання приймати участь у житті дитини.
Крім того, допитані в судовому засіданні свідки підтвердили, що вони бачили відповідачку з дитиною, що свідчить про те, що матір не втрачала інтересу до своєї дитини, в тому числі до участі у її вихованні.
Суд критично ставиться до доводів позивача щодо ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, викладених в позовні заяві, оскільки з матеріалів справи вбачається, що 05 лютого 2024 року сторони укладають договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків щодо виховання та утримання дитини, сплати аліментів і вже через незначний термін часу, а саме: 03 травня 2024 року позивач звертається до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, при цьому вже після звернення позивача до суду з зазначеним позовом, а саме: 22 травня 2024 року органом опіки та піклування було встановлено, що дитина ОСОБА_9 перебував за місцем реєстрації матері, тому суд вважає, що позивачем не було надано суду доказів, які свідчать про проживання малолітньої дитини тільки з позивачем на його вихованні та утриманні, не надано доказів, що в питанні виховання чи утримання дитини матір не приймає участі чи умисно ухиляється від виконання цих обов'язків. Посилання позивача на те, що він утримує та виховує дитину не потребує встановлення судом, оскільки це є його законним обов'язком.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що він самостійно несе всі витрати по утриманню дитини, так і доказів того, що матір таких витрат не несе, також відсутні докази ухилення матері від участі у виховання дитини. Та обставина, що мати дитини проживає окремо, не свідчить про те, що позивач самостійно виховує дитину та не позбавляє матір батьківських прав та обов'язків.
Суд зауважує, що найкращим інтересам дитини відповідає спільна опіка (виховання та утримання) обома батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протилежного.
Частиною 3 ст. 155 СК України передбачено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства, а тому щодо визнання позивачкою позову в частині позбавлення батьківських прав, суд зазначає, що позбавлення батьківських прав не є правом чи бажанням сторін, а є заходом захисту прав та інтересів дитини, який може бути застосований лише за наявності доведених фактів, що свідчать про реальну загрозу правам, здоров'ю чи розвиткові дитини. Сам по собі факт згоди відповідачки на позбавлення батьківських прав не доводить наявності таких обставин і не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав.
Отже, з урахуванням принципу якнайкращих інтересів дитини, передбаченого статтею 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, суд доходить висновку, що позбавлення відповідачки батьківських прав у даному випадку не відповідає інтересам дитини, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідачки батьківських прав.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, щодо позбавлення батьківських прав, то підстав для стягнення з відповідача судового збору на користь позивача не вбачається.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 81, 206, 247, 263-265 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Південної міської ради Харківського району Харківської області, про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Березовська