Справа № 643/5375/26
Провадження № 2-н/643/1255/26
23.03.2026 м. Харків
Суддя Салтівського районного суду міста Харкова Крівцов Д.А., розглянувши заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Харківське-97» про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
23.03.2026 Салтівським районним судом міста Харкова видано судовий наказ про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Харківське-97» суми заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території, яка утворилась за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.08.2024 по 31.12.2025 в розмірі 7565,91 грн. та сплаченого судового збору в розмірі 332,80 грн. в рівних частках, по 110,93 грн. з кожного.
У заяві про видачу судового наказу заявником також було заявлено вимогу про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСББ «Харківське-97» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Вирішуючи питання щодо можливості стягнення вказаних витрат на підставі судового наказу, суд керується таким.
Відповідно до частини 3 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Отже, наказне провадження - це особливий спрощений вид цивільного процесу, спрямований на швидкий та ефективний захист безспірних прав осіб шляхом видачі судового наказу, що одночасно є судовим рішенням та виконавчим документом.
Згідно з пунктом 12 частини 3 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.
Частиною 1 статті 42 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи, тоді як згідно з частиною 2 даної норми процесуального права при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.
Стаття 141 Цивільного процесуального кодексу України регулює питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави частина 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина 1 статті 48 Цивільного процесуального кодексу України).
Водночас, учасниками у справах наказного провадження можуть виступати тільки заявник та боржник, які не підпадають під правове визначення «сторони» у цивільному процесі.
При цьому, на відміну від судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, розмір якого чітко визначений Законом України «Про судовий збір», склад та розмір витрат на правничу допомогу входять до предмета доказування у справі, в якій сторони, користуючись принципами змагальності та диспозитивності судового процесу, обґрунтовують свої вимоги та заперечення не лише стосовно вимог по суті спору, а й щодо витрат на правничу допомогу.
Глава 8 «Судові витрати» розділу І Цивільного процесуального кодексу України, розділ II Цивільного процесуального кодексу України не містить норми, відповідно до якої у випадку видачі судового наказу стягувачу, на боржника покладався б обов'язок відшкодування стягувачу такого виду судових витрат, як витрати на професійну правничу допомогу.
Отже, процесуальними нормами не передбачено стягнення з боржника у наказному провадженні сум, відмінних від неоспорюваної заборгованості та витрат зі сплати судового збору за подання заяви про видачу судового наказу.
Суд зауважує, що судові витрати підлягають розподілу між позивачем та відповідачем (сторонами у позовному провадженні) у разі вирішення спору по суті, тобто при ухваленні судом остаточного рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов'язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням положень частин 3 та 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України та застосування пропорційності, що передбачено вимогами частин 1 та 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.
Таким чином, положення статті 141 Цивільного процесуального кодексу України не є релевантними до цілей і завдань наказного провадження.
Згідно з частиною 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).
Тобто вищевказаними нормами процесуального права протилежній стороні надано право подати до суду клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, а зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи.
Отже, при вирішенні питання про відшкодування витрат на правничу допомогу суд має забезпечити реалізацію сторонами принципу змагальності сторін.
Водночас, в силу приписів частини 1 статті 167 Цивільного процесуального кодексу України розгляд заяви про видачу судового наказу проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника, а відповідно до частини 2 статті 169 Цивільного процесуального кодексу України копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами надсилається на адресу боржника лише одночасно з копією виданого судового наказу.
Таким чином, у випадку стягнення витрат на професійну правничу допомогу у наказному провадженні порушуються права боржника, який позбавляється наданого йому законом права заперечувати проти розміру заявлених стягувачем витрат на професійну правничу допомогу, доводити неспівмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу, який, на відміну від витрат по сплаті судового збору, не є безспірним, внаслідок чого буде порушено закріплений статтею 12 Цивільного процесуального кодексу України принцип змагальності.
Виходячи з вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що заявник самостійно, на власний розсуд, звертаючись до суду, обрав таку альтернативну форму цивільного судочинства для заявлених вимог, як наказне провадження, в якому процесуальний закон не передбачає розподілу будь-яких судових витрат, окрім судового збору, суд дійшов висновку, що заявлена заявником вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. не підлягає розгляду в порядку наказного провадження.
За приписами пункту 3 частини 1 статті 165 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу.
Вищевказані висновки суду відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Східного апеляційного господарського суду від 05.05.2025 у справі № 905/186/25, Київського апеляційного суду від 28.03.2025 у справі № 363/5666/24, Кропивницького апеляційного суду від 24.03.2025 у справі № 404/7386/24, Київського апеляційного суду від 03.02.2025 у справі № 755/15511/24.
Керуючись статтями 165, 260, 261 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Відмовити Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Харківське-97» у заявленій вимозі про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Д.А. Крівцов