про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою
Справа № 621/4207/24
Провадження 1-кп/621/78/26
23 березня 2026 року м. Зміїв Харківської області
Зміївський районний суд Харківської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
учасники справи:
прокурор - ОСОБА_3 ,
потерпілий - ОСОБА_4 (не з'явився)
обвинувачений - ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
захисник - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу № 621/4207/24 за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України,
В провадженні Зміївського районного суду Харківської області перебуває зазначене кримінальне провадження.
14.11.2024 ухвалою Зміївського районного суду Харківської області кримінальне провадження призначено до судового розгляду.
У судове засідання не з'явився потерпілий та свідки, в зв'язку з чим учасники справи вважали за необхідне відкласти судовий розгляд.
Одночасно прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. В обґрунтування клопотання вказав, що ухвалою слідчого судді Зміївського районного суду Харківської області від 20.09.2024 обвинуваченому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово продовжено. Строк дії запобіжного заходу спливає 28.03. 2026 року. Підставою обрання вказаного запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке, в разі визнання винуватим, обвинуваченому загрожує покарання у виді позбавлення волі від семи до десяти років. На даний час судовий розгляд справи не завершено, потерпілі та свідки не допитані, тому продовжують існувати ризики, передбачені статтею 177 КПК України, зокрема, ухилення обвинуваченого від явки в судове засідання та переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення, незаконного впливу на свідків та потерпілого, перешкоджання провадженню іншим чином. Менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти вищевказаним ризикам. Враховуючи викладене, просив продовжити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів.
Обвинувачений заперечував проти задоволення клопотання та просив обрати йому менш суворий запобіжний захід у виді домашнього арешту. Вказав, що жоден зі свідків не зазначав, що він намагався на них вплинути чи перешкоджати провадженню іншим чином. Доказів на підтвердження ризиків, про які вказав у клопотанні прокурор, до матеріалів справи не надано. Тому просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Захисник підтримав думку обвинуваченого та зазначив, що цілодобовий домашній арешт під контролем правоохоронних органів в повній мірі забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Заслухавши думки учасників судового засідання, дослідивши доводи клопотання та матеріали справи, суд зазначає наступне:
Відповідно до частин 1, 3, 4, 5 статті 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Частиною 1 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 статті 12 Кримінального процесуального кодексу України, під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.1 статті 177 Кримінального процесуального України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Статтею 178 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Судом під час судового засідання встановлено, що:
ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який, у разі визнання його винуватим, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.
Ухвалою слідчого судді Зміївського районного суду Харківської області від 25.07.2024 обвинуваченому було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави строком на 60 днів, який неодноразово було продовжено. Строк тримання під вартою обвинуваченого спливає 28.03..2026.
На момент подання клопотання судовий розгляд кримінального провадження не завершено, потерпілий та свідки не допитані, докази по справі не досліджувалися. Завершити судовий розгляд кримінального провадження до спливу строку дії запобіжного заходу не видається за можливе.
Наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину, за яке, в разі визнання винуватості, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, ані обвинуваченим, ані захисником не ставилася під сумнів.
При цьому, така обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти.
На думку суду, ризики переховування від органів досудового розслідування або суду, знищення чи спотворення будь-якого з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого чи свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
Суд також приймає до уваги роз'яснення Верховного Суду, який у своєму Листі № 1/0/2-22 від 03.03.2022 року «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану» вказав, що слідчим суддям (суду) необхідно зважати на обставини воєнного стану, що введений в Україні з 24.02.2022 року в зв'язку з агресією Російської Федерації, та вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд може зважати на попередню оцінку окремих фактичних обставин, здійснену ним при вирішенні попередніх клопотань у цьому кримінальному провадженні на підставі відповідних матеріалів.
За таких обставин, продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою є виправданим заходом, оскільки цього вимагає справжній інтерес суспільства, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини і положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З цих же підстав суд не вбачає можливості для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
Разом з тим, згідно ч.1 статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
У Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції (стаття 64).
Тобто, не можуть бути обмежені конституційні права на свободу та особисту недоторканність (стаття 29), на судовий захист (стаття 55), а також презумпція невинуватості особи (стаття 62).
Згідно положень статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:
1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;
2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років;
5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;
6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
7) до особи, стосовно якої надійшло прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, у порядку і на підставах, передбачених розділом IX-2 цього Кодексу.
Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;
4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;
5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Розмір застави не визначається під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до статей 629-631 цього Кодексу.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19.06.2024 року № 7-р (ІІ) 2024 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_8 , ОСОБА_9 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, наголосив, що «свобода є фундаментальною цінністю для демократичної держави“ (абзац перший підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 27 грудня 2022 року № 4-р/2022); «свобода (вільність) людини a priori є визначальною та пріоритетною для шанування державою загалом, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб'єктами“ [абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 22 червня 2022 року № 5-р(II)/2022]. В умовах воєнного стану роль суду є визначальною в системі інституційного забезпечення правовладдя, а судовий захист прав і свобод людини від свавілля - надважливим, і в таких умовах не дозволено свавільне тримання особи під вартою без умотивованого судового рішення.
Під час вирішення питання щодо тримання особи під вартою має бути досягнуто обґрунтованого балансу між забезпеченням ефективного здійснення кримінального провадження та вказаним конституційним правом особи, щодо якої таке провадження відкрито, зважаючи на тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюють таку особу, наявність ризиків у зв'язку з неналежною процесуальною поведінкою такої особи для виконання завдань кримінального провадження й захисту відповідних публічних інтересів. Такого балансу неможливо досягти, якщо в кримінальному провадженні буде наявний лише один винятковий запобіжний захід - тримання під вартою. Зазначене унормування не може також обмежувати повноваження слідчого судді, суду застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на підставі вмотивованого рішення, ухваленого в порядку справедливої судової процедури, тобто законодавець має забезпечити слідчому судді, суду й наявність дискреції у кримінальному провадженні обрати інший, більш м'який, запобіжний захід, ніж указаний.
Отже, законодавець для досягнення мети кримінального провадження та захисту відповідних публічних інтересів не може визначати запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою як безальтернативного і має забезпечити наявність у кримінальному провадженні принаймні одного запобіжного заходу, який є більш м'яким і який можна обрати як менш обтяжливий для конституційного права на свободу та особисту недоторканність особи.
Аналізуючи частину четверту статті 183 Кодексу слід дійти висновку, що суд, слідчий суддя, "має право" не визначати розмір застави у перелічених випадках. Однак це не позбавляє можливості слідчого суддю, суд застосувати інший, більш м'який, запобіжний захід, визначений Кодексом.
Тобто, законодавець закріпив дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч.4 статті 183 КПК України не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 Кодексу.
Європейський суд із прав людини на підставі своєї практики тлумачення зазначених приписів статті 5 Конвенції в рішенні у справі Грубник проти України /Grubnyk v. Ukraine від 17 вересня 2020 року (заява № 58444/15) підсумував, що «на національні судові органи насамперед покладено відповідальність гарантувати у кожному конкретному випадку, що тримання обвинуваченого під вартою не перевищуватиме обґрунтованого строку. З цією метою вони повинні дотримувати принципу презумпції невинуватості, розглянути усі факти, які свідчать «за“ і «проти“ наявності згаданої вимоги суспільного інтересу або виправдовують відступ від правила статті 5 Конвенції, та навести їх у своїх рішеннях щодо клопотань про звільнення з-під варти» (§ 111); розв'язуючи питання про звільнення або тримання особи під вартою, органи державної влади зобов'язані розглянути альтернативні засоби забезпечення її явки до суду“ (§ 114);
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі "Тандир проти України" від 22 січня 2026 року визнав, що тримання під вартою без права застави протягом тривалого часу становить порушення статті 5 Конвенції про захист прав людини
Враховуючи існування об'єктивних причин неможливості завершення судового розгляду даного кримінального провадження протягом найкоротшого терміну, зумовленого необхідністю допиту значної кількості свідків, дослідження письмових доказів по справі, й одночасно тривалість понад рік перебування обвинуваченого під вартою, суд вважає за можливе визначити альтернативний запобіжний захід - заставу - у встановленому законодавством розмірі
Відповідно до ч.1, ч.4 статті 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу. Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно ч.5 статті 182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах:
1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Враховуючи наведені приписи законодавства, суд вважає за необхідне визначити альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених станом на 01 січня поточного року, з покладенням обов'язків, встановлених статтею 194 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 176-178, 183, 193, 194, 196, 314-316, 372 КПК України, суд
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити строк запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді тримання під вартою, в Державній установі "Харківській слідчий ізолятор" на 60 (шістдесят) днів, тобто до 21 травня 2026 року, включно.
Визначити обвинуваченому запобіжний захід у виді застави для забезпечення виконання процесуальних обов'язків, визначених КПК України, в сумі 266240,00 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень, що становить 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених станом на 01 січня поточного року, яка може бути внесена як самим обвинуваченим (підозрюваним), так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок: р/р ua 208201720355299002000006674, одержувач: ТУ ДСА України у Харківській області, код одержувача: 26281249, банк одержувача: ДКСУ м Київ, МФО одержувача: 820172. Призначення платежу: застава за _____ (ПІБ) , згідно ухвали Зміївського районного суду Харківської області внесені (ПІБ особи, що вносить заставу).
Обвинувачений (підозрюваний) або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою протягом дії ухвали.
У разі внесення застави покласти на підозрюваного наступні обов'язки:
- прибувати за першою вимогою - до прокурора, слідчого судді, суду;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та засобів зв'язку
У разі невиконання підозрюваним обов'язків, покладених цією ухвалою, застава звертається в дохід Державного бюджету України та може бути застосовано інший запобіжний захід.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду, а особами, які не були присутні під час її проголошення - з дня отримання копії судового рішення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_10