19 березня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 676/6698/25
Провадження № 22-ц/820/444/26
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Янчук Т.О. (суддя-доповідач),
Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,
секретар: Плінська І.П.,
за участю представника апелянта адвоката Країла С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 09 грудня 2025 року (суддя Польова В.Є.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: виконавчий комітет Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що з 04 листопада 2001 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою, який розірваний рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 01 червня 2023 року. Від шлюбу мають двох дітей, з яких донька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 є малолітньою.
В 2023 році відповідач виїхала до Естонії та залишила малолітню доньку на чоловіка. З тих пір та по теперішній час дівчинка проживає разом із батьком. Рішенням виконавчого комітету Шаргородської міської ради від 25.08.2023 року визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 .
Мати не спілкується і не бажає спілкуватися зі своєю донькою, не приймає участі у її вихованні та утриманні, не цікавиться її життям, здоров'ям, навчанням.
З урахуванням зазначеного, просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 09 грудня 2025 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції керувався тим, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи ОСОБА_1 не доведено. Позивач не надав суду беззаперечних та достатніх доказів на підтвердження винної поведінки відповідачки, її свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками стосовно доньки, що могли б бути підставою для позбавлення його батьківських прав.
Сам по собі встановлений судом факт, що мати не бере участь у вихованні дитини у достатній мірі, не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав.
Суд першої інстанції не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки в ньому відсутня інформація, яка підтверджує винну поведінку матері, свідоме та систематичне нехтування батьківськими обов'язками, ухилення від виховання та утримання дитини, попередження її про відповідальність за неналежне виконання батьківських обов'язків. Не надано підтвердження того, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину.
Посилання позивача на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов'язки не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки простої бездіяльності з боку матері недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав, тому підстав для позбавлення батьківських прав відповідача судом не встановлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність вини відповідача, не надавши належної оцінки сукупності доказів, які підтверджують її свідоме та тривале ухилення від виконання батьківських обов'язків, а саме фактичну відсутність участі у вихованні, навчанні та медичному забезпеченні дитини, виїзд за кордон і відсутність будь-якого інтересу до її життя та розвитку. Відповідачка з 2023 року проживає за межами України, з донькою не спілкується, не цікавиться її успіхами, станом здоров'я.
Судом також проігноровано безумовне визнання відповідачем позовних вимог, яке не суперечить закону та відповідає найкращим інтересам дитини, визнання відповідачем позову в сукупності з іншими матеріалами справи мали б дати суду достатньо підстав для задоволення позову, а не для відмови у ньому.
Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників по справі не надходило.
В судовому засіданні представник апелянта адвокат Країло С.В. підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, за місцем її реєстрації, поштове відправлення повернулося з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Представник третьої особи виконавчого комітету Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області як орган опіки та піклування в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, судова повістка доставлена до електронного кабінету 12.02.2026 року.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 04.11.2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 01 червня 2023 року справа №152/603/23 (а.с.8).
Відповідно до свідоцтва про народження, батьками неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , значаться ОСОБА_1 та ОСОБА_2 копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 року від 22 лютого 2012 року.
Згідно витягів з реєстру територіальних громад встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_1 з 23 січня 1998 року; ОСОБА_2 зареєстрована в АДРЕСА_2 з 05 травня 2023 року (а.с.51,53 на звороті).
Рішенням Виконавчого комітету Шаргородської міської ради №230 від 25 серпня 2023 року визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.60 на звороті).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.64).
Згідно із актом обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , умови проживання ОСОБА_4 є гарними, вихованням ОСОБА_5 займається батько ОСОБА_1 , який виконує свої обов'язки на належному рівні. Мати більше двох років проживає за кордоном, повертатись не має намірів (а.с.59 на звороті, 60).
Відповідно до характеристики на ученицю 8-Б класу Шаргородського ліцею №2 ОСОБА_4 , 2012 року народження, мати ОСОБА_2 протягом двох років не відвідувала батьківські збори. Батько ОСОБА_1 брав активну участь у шкільному життя ОСОБА_5 , відвідував батьківські збори, цікавився успіхами дитини (а.с.55).
Даними характеристики на ОСОБА_1 , 1976 року народження та довідки Шаргородської міської ради, останній зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 , освіта середня, розлучений, не працює. Склад сім'ї слідуючий: дочка ОСОБА_4 , син ОСОБА_4 2002 року народження. (а.с.55, 56 на звороті).
Згідно із письмовими поясненнями ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 проживає разом із своєю донькою ОСОБА_4 , близько 2 років. Матір ОСОБА_2 не проживає із сім'єю, не приймає учаті у вихованні дитини. Вихованням доньки займається виключно батько, який є ввічливим, працездатним, без шкідливих звичок (а.с 56 на звороті, 57).
В довідці ФОП ОСОБА_8 зазначено, що ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 та особисто вчасно опікується здоров'ям дитини (а.с.58).
Висновком виконавчого комітету Шаргородської міської ради як органу опіки та піклування встановлено доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням виконавчого комітету Шаргородської міської ради №259 від 24 жовтня 2025 року затверджено висновок про доцільність позбавлення матері батьківських прав (а.с.48 на звороті, 49,50).
Разом з висновком органу опіки та піклування суду першої інстанції, даним органом надавався додаток на 32 аркушах, в яких міститься заява ОСОБА_2 у відповідні компетентні органи, засвідчена у липні 2025 року нотаріальним органом Естонії, місто Тарту, про те, що ОСОБА_2 не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, щодо її малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає разом із батьком ОСОБА_1 (а.с.58 на звороті, 59).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (див.: постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див.: постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише від фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції надав правову оцінку поданим сторонами доказам і встановили, що відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу щодо ОСОБА_2 як позбавлення її батьківських прав відносно дитини.
Суд не встановив обставин остаточного й свідомого ухилення матері від виконання своїх батьківських обов'язків. Позивач відповідних доказів суду не надав.
Зазначені доводи позивача в позовній заяві не свідчать про остаточне й свідоме ухилення матері від виконання своїх батьківських обов'язків.
Проживання дитини на час розгляду справи разом із батьком, який займаюється вихованням і розвитком дитини, не свідчить про те, що мати доньки не бажає брати участь в утриманні і вихованні дитини, тобто свідомо й умисно нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Крім того, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
При цьому не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Отже, у цій справі позбавлення батьківських прав відповідачки відносно донька ОСОБА_5 не відповідає її якнайкращим інтересам, оскільки обставини ухилення матері від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження, що спростовує доводи апелдяційної скарги у цій частині.
Колегія суддів вважає, що питання щодо належного виховання дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання дитини з мамою.
Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 645/1592/24.
Суд першої інстанції на виконання вимог статті 19 СК надав оцінку висновку органу опіки та піклування та дійшов правильного висновку про неврахування такого висновку про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
В свою чергу Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного з батьків батьківських прав (див. постанову Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19).
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що позивач не надав достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу й відсутня необхідність у його застосуванні.
Аналогічні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 542/342/24, від 23 липня 2025 року у справі № 638/3925/24, від 30 липня 2025 року у справі № 279/1536/24.
Щодо посилань апелянта про визнання відповідачкою позовних вимог та не заперечення проти позбавлення її батьківських прав, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує /судовий розгляд.
Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №675/2136/19, від 29 листопада 2023 року у справі №607/15704/22).
Колегія суддів зазначає, що заява відповідачки, в якій вона не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 та просить відповідну справу про позбавлення її батьківських прав розглянути без її участі, не може слугувати підставою для задоволення позову, з огляду на те, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства (ч. 3 ст. 155 СК України) та не відповідає інтересам дитини.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховним Судом у постанові від 10 листопада 2023 року справі №401/1944/22.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для розподілу судових витрат не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 09 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23 березня 2026 року.
Судді: Т.О. Янчук
Л.М. Грох
О.І. Ярмолюк