нп 2/490/444/2026 Справа № 472/613/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
23 березня 2026 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Могила Д.І., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ "Споживчий центр"до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В травні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначає, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем 12.05.2024 року укладено Кредитний договір (оферти) № 12.05.2024-100000796. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 10000 грн. строком на 98 днів з фіксованою незмінною ставкою 1,5 % за день користування.
Позивач виконав свої зобов'язання перед відповідачем, 12.05.2024року відповідач отримав вказані кошти, а в свою чергу відповідач не виконав свої зобов'язання , утворилась заборгованість у розмірі 30 700 грн. що складається з заборгованості за тілом кредиту 10 000 грн, процентів у розмірі 14 700 грн, комісії у розмірі 1000 грн. та неустойки у розмірі 5000 грн.
На письмові вимоги позивача відповідач не реагує, заборгованість не погашає, чим порушуються права та інтереси позивача.
Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 30.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
21.07.2025 року надійшов відзив на позов , в якому зазначають, що договір № 12.05.2024-100000796не містить ознак кредитного договору, не надано суду доказів того, що ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами наданого кредиту та взагалі отримувала кредитні кошти.
Нараховані позивачем відсотки до стягнення не ґрунтуються на умовах договору і наданому розрахунку, отже не підлягають до задоволення. Розрахунок позивача є одностороннім, отже позивач належними та допустимими доказами не довів розмір заборгованості.
Також звертає увагу суду на те, що розмір заборгованості перевищує суму наданого кредиту , що суперечить положенням ЗУ «Про споживче кредитування», розмір неустойки також не є обґрунтованим.
Щодо стягнення комісії в розмірі 1000 грн., то такі вимоги не підлягають до задоволення, оскільки нарахування позичальнику комісії за споживчим кредитом є неправомірним та ці положення договору є нікчемними в силу ст.. 228 ЦК України.
Також зазначає, що на період дії воєнного стану в Україні зупинена дія ст.. 625 ЦК України щодо нарахування на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пні).
Також зазначає, що позивачем не надано доказів спроби досудового врегулювання спору та надсилання позичальникові досудової вимоги про сплату кредитної заборгованості.
29.07.2025 року представником позивача надана відповідь на відзив, в якій посилається на висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», викладені у постанові Верховного Суду у справі №404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20. Відтак, між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 12.05.2024 р.; 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору № 12.05.2024-100000796 (кредитної лінії) від 12.05.2024 р.; 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №12.05.2024 100000796 (кредитної лінії) від 12.05.2024 р. Таким чином, було укладено Кредитний договір №12.05.2024-100000796 від 12.05.2024 р. у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Стороною позивача (Кредитодавця) документи, що складають Кредитний договір підписувались електронним підписом. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий - 0663948628. Окрім того, даний номер телефону зазначений як контактний номер телефону відповідача в шапці відзиву на позовну заяву, що підтверджує належність номеру телефона НОМЕР_1 відповідачу. Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору 12.05.2024. Відповідач не заперечує, що вказаний засіб зв'язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв'язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.
Також, підписуючи Оферту відповідач підтвердив той факт, що розуміє умови на яких укладається договір : “Я розумію, що підписую та укладаю кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код з смс-повідомлення): Для підписання та укладання Документ сформований в системі «Електронний суд» 29.07.2025 4 договору введіть код з смс - повідомлення, яке було відправлене на Ваш фінансовий номер 0663948628 E513“ У відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), відповідачем вкотре було підтверджено розуміння та чіткість умов укладання даного договору : “Я розумію, що підписую та укладаю кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код з смс повідомлення): Для підписання та укладання договору введіть код з смс повідомлення, яке було відправлене на Ваш фінансовий номер 0663948628 E513“ Тобто, відповідач підтвердив факт ознайомлення зі змістом кредитного договору та погодився на відповідні умови кредитування. Також, відповідачем не було надано відомостей щодо оскарження умов кредитного договору у судовому порядку.
Відповідач заперечує вірність розрахунку спірної заборгованості, проте не зробив власного, а відтак вести мову предметно про конкретні суми не доводиться. Позивач додає Картку субконто з детальним розрахунком заборгованості, яка є належним та допустимим доказом. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов'язку по наданню коштів протягом дії договору відповідачка не заявляла.
Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується Квитанція №2461043394 від 12.05.2024 р., яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет еквайрингу - Liqpay, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів, чим позивач виконав свої зобов'язання за договором своєчасно та в повному обсязі.
До суду було надано електронні докази в паперовій формі (роздруківка тексту заявки кредитного договору №12.05.2024-100000796, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцент) кредитного договору №12.05.2024-100000796), підписані одноразовим ідентифікатором «E513», які містить номер особистого електронного платіжного засобу Відповідача, а саме: 5168-75XX-XXXX-5841.Таким чином, електронний платіжний засіб відповідач зазначав самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею якою володіє виключно Банк-емітент картки. Відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено порядок розкриття банками банківської таємниці, зокрема за рішенням суду. У зв'язку з наведеним, квитанція від 12.05.2024 про перерахування коштів, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором. Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, представник відповідача не надав до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку 5168-75XX-XXXX-5841, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов'язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов'язання за кредитним договором № 12.05.2024-100000796 від 12.05.2024 в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Сторона позивача вважає безпідставними доводи відзиву про ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти законності розміру процентної ставки, передбаченої в кредитному договорі. У зв'язку з чим повідомляємо, що Законом України “Про споживче кредитування», передбачено пункт 17 прикінцевих положень, який повністю спростовує доводи відповідача стосовно незаконності розміру процентної ставки. Розділ IV "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 17 згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023, яким передбачено наступне: тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Слід звернути увагу, що закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" набув чинності 24.12.2023. Отже, денна процентна ставка у 1,5 % є застосованою та законною для договорів, укладених до 20 серпня 2024 року, при цьому кредитний договір 12.05.2024-100000796 був укладений 12.05.2024 .
Щодо аргументу відповідача про не здійснення спроб досудового врегулювання спору, то нормами чинного законодавства не передбачено обов'язок позивача проводити заходи врегулювання спору в досудовому порядку, а лише, відповідно статті 175 ЦПК України, зазначити чи проводились такі заходи перед зверненням з позовною заявою до суду. Окрім того, положеннями кредитного договору не передбачено заходи досудового врегулювання спору щодо заборгованості по договору, яка виникла у відповідача.
Щодо комісії, то така комісія пов'язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 зауважила, що немає підстав вважати умову конкретного кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом нікчемною ані з огляду на приписи статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ані з огляду на приписи статті 228 ЦК України. Ця умова є недійсною як оспорювана.
Щодо неустойки, то на підставі законодавчих змін, за договорами укладеними з 24.01.2024 року, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов'язань. Кредитний договір з відповідачем був укладений 12.05.2024 року, тобто після набуття чинності змін до ЗУ "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустокий є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування
23.10.2025 року на адресу суду від Жовтої А.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшла заява, у якій вона просить суд для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи здійснити перехід до розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін. Також просить суд провести судове засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 17.11.2025 клопотання Жовтої Анни Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 задоволено . Постановлено здійснити перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін до розгляду справи в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін по цивільній справі за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Призначено судове засідання за участю адвоката Жовтої А.С. в режимі відеоконференції та всіх наступних судових засіданнях поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та профілю у системі відеоконференц зв язку "EASYCon".
05.12.2025 року представником відповідача адвокатом Жовтою А.С. надано заперечення на відзив, в яких посилається на висновок, викладений у постанові № 296/7213/15 вiд 22.06.2022 Верховний Суд дійшов висновку, що виконаний банком розрахунок заборгованості за відсутності первинних документів не є достатнім доказом заборгованості за кредитом.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21), від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20 (провадження № 61-168св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20 (провадження № 61-9207св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц (провадження № 61-14046св21), від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц (провадження № 61-648св21). Але позивачем на обґрунтування позовних вимог до матеріалів справи не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у відповідача за кредитним договором заборгованості. У матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості, який дозволив би перевірити правильність нарахування відсотків, а також, зробити висновок, що заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем. Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. До позовної заяви позивач додає розрахунок заборгованості за кредитним договором, який не відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, а отже не є належним доказом, який би підтверджував розмір заборгованості за кредитним договором.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16). Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Встановлення сторонами договору розміру відсотків за несвоєчасно виконані зобов'язання за кожен день прострочки, що в результаті становить 14 700 грн, є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, адже тіло кредиту становить лише 10 000 гривень.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Від представника позивача до суду надано клопотання про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач та її представник у судове засідання не з'явилися, до суду надано клопотання про розгляд справи за їх відсутність, позовні вимоги зарперечцють, просять відмовити в задволенні позову з підстав викладених в відзиві та додатоквих запереченнях.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною,Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно дост. 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Дослідивши надані сторонами і долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Судом при розгляді справи встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 12.05.2024 року укладено Кредитний договір (оферти) № 12.05.2024-100000796. Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 10000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 12.05.2024року на картку Мастеркард, маска НОМЕР_2 , строком на 98 дні до 17.08.2024.
Процентна ставка "Стандарт" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку
Згідно п.8 Кредитного договору, комісія, пов'язана з наданням кредиту (економічна сутність - плата за надання кредиту) - 1000 грн.
Відповідно до п.6 Кредитного договору, денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 1,18 %.
Згідно п. 12 договору - орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 31064,91 %. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 21 599,71 грн., загальні витрати за споживчим кредитом - 11599,71 грн.
Пунктом 13 передбачена сплата неустойки у розмірі 100 грн, що нараховується за кожен день невиконання зобов'язання .
Такі ж відомості містяться в паспорті споживчого кредиту, який такий підписано позичальником одноразовим ідентифікатором А 513.
Кожна сторінка кредитного договору підписана позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Е513.
Як вбачається з довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором від 12.05.2024 року, у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у загальному розмірі 30 700 грн., з яких: 10000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 14 700 грн. - нараховані за період з 12 травня по 17 серпня 2014 року проценти, 1000 грн. - комісія за надання кредиту, 5000 грн. - неустойка.
Як вбачається з доданої позивачем картки субконто за договором від 12.05.2024 року - проценти нараховувалися з 12.05.2024 року по 17.08.2024 року - по 150 грн. кожного дня , тобто в загальному розмірі 14 700 грн., плюс 1000 грн. комісії в день надання кредиту.
До суду було надано електронні докази в паперовій формі (роздруківка тексту заявки кредитного договору №12.05.2024-100000796, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №12.05.2024-100000796), підписані одноразовим ідентифікатором «E513», які містить номер особистого електронного платіжного засобу Відповідача, а саме: 5168-75XX-XXXX-5841.Таким чином, електронний платіжний засіб відповідач зазначав самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею якою володіє виключно Банк-емітент картки.
ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, не відкривало позичальнику рахунку у банку, а лише перерахувало за допомогою сервісу Liqpay.ua кредитні кошти на вже наявну картку ОСОБА_1 .
Так, згідно довідки від 12.05.2024 року на платіжну картку ОСОБА_1 номер НОМЕР_3 перераховано кошти на суму 10000 грн за допомогою Liqpay.ua.
Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет еквайрингу - Liqpay, що підтверджується квитанцією про перерахування коштів, чим позивач виконав свої зобов'язання за договором своєчасно та в повному обсязі.
Відповідач в ході розгляду справи не надав альтернативних розрахунків заборгованості за кредитними договорами, а тому суд погоджується з розрахунком заборгованості, наданого позивачем.
Отже, відповідачем були порушені умови договору щодо своєчасного погашення заборгованості та сплати обумовлених договорами платежів.
Вирішуючи вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч.3ст. 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України).
Згідно зіст. 5 ЦПК Українисуд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ст. 626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом ч.1 ст. 205ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Згідно з ст. 1046ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 ст. 1047ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) №12.05.2024-100000796 дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразових ідентифікаторів.
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладених в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає доведеним, що вказаний кредитний договір підписаний позичальником ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що і є її безпосереднім підписом.
Позивач ТОВ «Споживчий центр» з урахуванням перерахування коштів на банківську карту банком-емітентом якої є АТ КБ «Приватбанк», не володіє та не може володіти первинними бухгалтерськими документами, оскільки він не є банком.
Факт перерахування відповідачу коштів в розмірі 10000,00 грн підтверджується квитанцією АТ КБ ПриватБанк від 12.05.2024 , що відповідає часу підписання електронним підписом пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) та укладення кредитного договору (12.05.2024 року 11.34 год), призначенням платежу: видача за договором кредиту № 12.05.2024 -100000796, номер картки 516875*41 , саме цю картку вказано відповідачкою при погодженні оферти та поданні заявки на отримання кредиту .
З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов'язання за вказаним договором у строки, передбачені договором щодо повернення суми позики та процентів за користування позикою не виконав, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за тілом та відсотками по кредиту.
Відповідно до основних засад цивільного судочинства - змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України), обов'язків з доказування (частина перша статті 81 ЦПК України), саме відповідач має довести безпідставність позовних вимог і наданих позивачем доказів, а не суд, в якого відсутні такі повноваження поза межами перевірки доводів, які міг би надати відповідач.
Разом з тим, заперечуючи факт отримання грошових коштів за цим кредитним договором від 12.05. 2024 року, відповідачка та її представники не надали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень, зокрема виписки з власного банківського рахунку, доступ до якої вона має як клієнт банку-емітента платіжної картки АТ КБ «Приватбанк», або довідки про відсутність у неї такого рахунку на момент укладення договору та перерахування коштів.
Суд вважає, що така процесуальна поведінка відповідача не відповідає принципам добросовісності, відкритості та поваги до інших учасників процесу і суду. Вона не спрямована на сприяння суду у своєчасному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин справи й справедливому вирішенні спору, а свідчить про намагання уникнути виконання взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.
Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
Доводи відзиву про те, що в матеріалах справи відсутні документальні підтвердження укладення кредитного договору, не можуть бути підставою для відмови у позові, оскільки за нормами Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.
Відповідно до п. 2.2. Договору електронний кредитний договір складається з таких електронних документів, які містять всі його істотні умови: 2.2.1. пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на вебсайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця, 2.2.2. заявка, сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації Позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем, 2.2.3. відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Пунктом 2.3 Договору передбачена технологія (порядок) укладення електронного кредитного договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору: 2.3.1. кредитодавець розміщує на власному веб-сайті пропозицію укласти електронний договір (оферту); 2.3.2. позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.3. позичальник в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір; 2.3.4. у випадку погодження кредитодавця на обрані позичальником умови кредитодавець у особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця направляє позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку, а також формує формуляр форми відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) в електронній формі для її заповнення та підписання позичальником; 2.3.5. також для підписання позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті; 2.3.6. позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку; 2.3.7. примірник договору споживача підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу.
Отже, порядок укладення електронного кредитного договору побудований таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами, на яких бажає укласти електронний кредитний, позичальник не міг перейти до наступного етапу підписання правочину.
Крім того, за змістом п. 18 заявки від 12.05.2024 року, яка є невід'ємною частиною договору, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , позичальник підтвердив, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в частинах 1, 5 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», примірник цього договору, паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».
Також відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), яка є частиною електронного кредитного договору, містить підтвердження позичальника про те, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору від 12.05.2024 № 12.05.2024 -100000796, з якими відповідачка була попередньо ознайомлена.
Кредитний договір підписаний кредитодавцем електронним підписом КЕП ТОВ «Споживчий центр», КНЕДП ТОВ «Центр сертифікації ключів «Україна», відповідачкою одноразовим ідентифікатором Е513 .
За такого, встановлено, що договір між кредитором та відповідачем укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.
Оскільки без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, то цей правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Враховуючи вищевикладене, суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором і взяті на себе зобов'язання не виконав, у передбачені в договорах строки грошові кошти (кредиту) та нараховані відсотки не повернув, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка не сплачувалась кредитору.
Разом з тим, щодо вимог про стягнення у виді неустойки за невиконання умов кредитного договору у розмірі 5000 грн.- слід зазначити наступне.
Відповідно доЗакону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022, а також п. 18Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18Прикінцевих таперехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).
Разом з тим, щодо неустойки за цим кредитним договором , суд зазначає, що неустойка нарахована з серпня 2024 року, тобто, в період воєнного стану, що прямо суперечить п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Отже, суд вважає, що нарахування неустойки за невиконання грошового зобов'язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 5000 грн слід відмовити.
Що стосується вимог про стягнення з відповідача на користь позивача комісії , то суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Водночас Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно пунктів 8,9 Заявки кредитного договору комісія, пов'язана із наданням кредиту одноразова 1000 грн.
Водночас, згідно ч. 3ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3ст. 47Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.
Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).
Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).
Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженихпостановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, провадження №61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог щодо стягнення комісії за надання кредиту з відповідача.
Доводи ТОВ «Споживчий Центр» про відсутність підстав для відмови у стягненні комісії за відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії не заслуговують на увагу з огляду на встановлене вище.
Згідност. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При подачі позову позивачем сплачено 2422,40 грн. судового збору , отже до стягнення підлягає судовий збір в розмірі 1948, 96 грн.
Керуючись ст.ст.76-81,89,141,258-259,263-265,268,273 ЦПК України, суд -
Позов ТОВ "Споживчий центр" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ТОВ "Споживчий центр" (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за Кредитним договором № 12.05.2024-100000796 від 12.05.2024 року в сумі 24 700 грн. з яких: 10 000 грн. - основний борг; 14 700 грн. - проценти.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ТОВ "Споживчий центр" судовий збір 1948, 96 грн.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду в 30-ти денний строк з дня отримання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гуденко О.А.