КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА
Справа № 488/481/24
Провадження № 2-а/488/3/26 р.
Іменем України
23.03.2026 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого по справі - судді Селіщевої Л.І.,
при секретарі - Гейко І.О.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Камінського В.І.,
та представника відповідача - Палієнко Д.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із даним адміністративним позовом, в обґрунтування якого вказав, що постановою БАД № 042860 від 01.01.2024 р., винесеною інспектором 2 взводу 1 роти 4 батальйону УПП в Миколаївській області старшим лейтенантом поліції Колесник Н.О., він був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, у вигляді штрафу у розмірі 425 грн.
Дана постанова мотивована тим, що 01.01.2024 року близько 09 год. 38 хв. У м. Миколаєві, по пр. Богоявленському біля буд. 342 водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом марки OPEL OMEGA, р/н НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 4.4. «Рух прямо або праворуч» та здійснив рух ліворуч. При зупинці у водія не було при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.1 а ПДР України, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП. Згідно ст. 36 КУпАП стягнення накладається у межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення, у вигляді штрафу у розмірі 425 грн.
Вказану постанову позивач вважає безпідставною і такою, що була винесена з порушенням діючого законодавства. Позивач вказав, що 01.01.2024 р. біля 11 год. 00 хв. він знаходився біля магазину «Міда» на перетині пр. Богоявленського та вул. Генерала Попеля у м. Миколаєві, і в цей час до нього підійшли працівники поліції та почали вимагати у нього документи, звинувативши його у порушенні Правил дорожнього руху. При цьому доказів вчинення порушення ПДР йому не представили, не надали можливості скористатися правовою допомогою, та безпідставно застосували до нього фізичну силу та спецзасоби у вигляді кайданок. Внаслідок протиправних дій працівників поліції він отримав тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, у зв'язку з чим перебував на амбулаторному лікуванні. Позивач також вказує на те, що у випадку протиправних дій інспекторів поліції та не надання ними доказів вчинення ним правопорушення, він мав право не пред'являти їм документи, визначені п. 2.1 ПДР України, хоча й мав їх при собі.
Посилаючись на таке, позивач просив:
-скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії БАД № 042860 від 01.01.2024 р. про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення;
-визнати дії інспектора 2 взводу 2 роти 4 батальйону УПП в Миколаївській області молодшого лейтенанта поліції Аннич Р.М. та інспектора 2 взводу 1 роти 4 батальйону УПП в Миколаївській області старшого лейтенанта поліції Колесник Н.О. щодо застосування до нього фізичної сили, спецзасобів та адміністративного затримання - протиправними .
Ухвалою судді від 16.02.2024 р. було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін.
За клопотанням позивача, ухвалою від 22.05.2024 р. суд здійснив перехід до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову та пояснила, що позивач був правомірно притягнутий до адміністративної відповідальності при обставинах, викладених в оскаржуваній ним постанові. Через агресивну поведінку позивача і для того, щоб він своїми діями не зашкодив собі і оточуючим, до нього були застосовані спецзасоби у вигляді кайданків, про що інспектором Аничем Р. був складений відповідний рапорт. Крім цього, позивач мав явні ознаки алкогольного сп'яніння, тому йому було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння, проте він категорично відмовився. Зважаючи на те, що позивач проходить службу у батальйоні № 4 «Тавр» УПОП № 2 Департаменту поліції особливого призначення «ОШБ НПУ «Лють» та має доступ до вогнепальної зброї, працівниками поліції, які прибули на виклик, було проведено поверхневу перевірку згідно вимог ст. 34 Закону України «Про Національну поліцію». На думку представника відповідача при розгляді справи про адміністративне правопорушення були правомірними і відповідали обставинам справи.
Відзив відповідача долучений до матеріалів даної справи.
У відповіді на відзив позивач посилався на відсутність доказів вчинення ним адміністративного правопорушення та неправомірність дій працівників патрульної поліції.
Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши надані ними письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом тощо.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд, яке включає в себе право на доступ до правосуддя.
У статті 1 Конституції України, Україна проголошується правовою державою.
Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов'язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних і справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплено як основоположні принципи в Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 62 Конституції України визначено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли маються підстави для звільнення від доказування. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, у тому числі передбачені ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
В силу положень ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, зокрема і передбачених частиною першою, другою і третьою статті 122, статтями 124-1 - 126.
Відповідно до ст. 258 КУпАП протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.
Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Статтею 36 КУпАП визначено, що при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою Наказом МВС України від 07.11.2015 р. № 1395 (із внесеними змінами) передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (п. 4 розділу І Інструкції).
Пункт 8 розділу ІІІ Інструкції передбачає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності повинна бути заслухана, досліджені докази і вирішені клопотання (п. 9 розділу ІІІ Інструкції).
Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (п. 10 розділу ІІІ Інструкції).
Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Судовим розглядом встановлено і таке підтверджується наявними та дослідженими у справі доказам, що позивач по даній справі - ОСОБА_1 постановою серії БАД № 042860 від 01.01.2024 р., винесеною інспектором 2 взводу 1 роти 4 батальйону УПП в Миколаївській області ст. лейтенантом поліції Колесник Н.О., був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. Постанова мотивована тим, що 01.01.2024 року близько 09 год. 38 хв. у м. Миколаєві, по пр. Богоявленському біля буд. 342 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки OPEL OMEGA, р/н НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 4.4. «Рух прямо або праворуч» та здійснив рух ліворуч. При зупинці у водія не було при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.1 а ПДР України, та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП. Адміністративне стягнення було накладено межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення, у вигляді штрафу у розмірі 425 грн.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» № 3353 від 30.06.1993 р., визначають Правила дорожнього руху, затверджені Постановою КМУ № 1306 від 10.10.2001 р. (із внесеними змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Так, пунктами 1.3. та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно до п.2.1.а) ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Аналогічні положення викладені у ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» № 3353-ХІІ від 30.06.1993 р., яка визначає, що водій зобов'язаний, зокрема:
-мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред'являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством;
-виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, а водії військових транспортних засобів - поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами.
У випадку подання сигналу про зупинку водій зобов'язаний, зокрема:
а) зупинити транспортний засіб з дотриманням вимог Правил дорожнього руху;
б) тримати руки в полі зору поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України і не виходити з транспортного засобу без дозволу;
- на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка") або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на паперовому чи електронному носії або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), інші документи, що визначені законодавством;
- не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у випадку якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Виходячи з наведених вище правових норм право органів Національної поліції зупиняти транспортні засоби у випадку порушення ПДР та перевіряти у водіїв наявність документів, визначених п.2.1 ПДР, є таким, що кореспондується із обов'язком водіїв мати при собі та на вимогу поліцейського пред'явити такі документи.
Згідно ч. 1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Зі змісту дослідженого у судовому засіданні відеозапису з автомобільного та нагрудних відеореєстраторів вбачається, що позивач був зупинений інспекторами патрульної поліції, які пояснили йому причину зупинки, а саме - порушення ним ПДР. Порушення полягало у тому, що він при виїзді на проспект Богоявленський в районі будинку № 342, всупереч вимогам дорожнього знаку 4.4 «Рух прямо або праворуч», здійснив поворот ліворуч.
Після цього, інспектор поліції попросив позивача пред'явити документи, визначені п.2.1.а) ПДР України, проте позивач неодноразово та в категоричній формі відмовився їх надавати.
Доводи позивача про те, що йому не повідомили причину зупинки та не надали належних доказів порушення ним ПДР, що стало причиною зупинки, суд знаходить безпідставними і необґрунтованими, оскільки дослідженим відеозаписом підтверджується, що працівники поліції повідомили позивачу причину зупинки - конкретне порушення ним ПДР, а також мали намір продемонструвати йому дорожній знак, вимоги якого він порушив. Проте перед цим вимагали пред'явити документи, визначені ПДР, які позивач категорично відмовився надати.
Слід зазначити, що здійснення позивачем повороту ліворуч підтверджується відеозаписом, на якому зафіксовано здійснений ним поворот ліворуч та його пояснення, в яких він не оспорював цього та вказав, що він так робив неодноразово і всі інші водії це також роблять.
Суд не може взяти до уваги доводи позивача про те, що працівники поліції не представилися належним чином, тому він мав підстави не надавати їм свої документи, оскільки як вбачається із відеозапису, працівники поліції після його зупинки, повідомили що вони є представниками патрульної поліції Миколаївської області, вони рухалися на службовому автомобілі, були одягнені у формений одяг (однострій), мали спеціальні жетони з індивідуальними номерами та відповідні знаки розрізнення. Тому, на думку суду, позивач, який сам є поліцейським спецпідрозділу Національної поліції України «Лють», не мав обґрунтованих підстав сумніватися в їх повноваженнях та не виконувати їх законні вимоги.
Суд констатує той факт, що інспектори поліції дійсно під час зупинки позивача не вказали своїх прізвищ, посад та спеціальних звань, що є порушенням ч. 3 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», однак це не впливає на суть вчиненого позивачем правопорушення.
Крім цього, суд вважає, що склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП, є формальним, тобто достатньо встановити факт непред'явлення водієм документів, визначених законом, а мотиви його відмови не мають правового значення та не спростовують факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.
За такого суд вважає, що позивач був правомірно притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення ним правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, і через це не вбачає підстав для скасування оспорюваної ним постанови.
Щодо вимоги позивача про визнання неправомірними дій інспекторів УПП щодо застосування фізичної сили, спецзасобів та адміністративного затримання, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на протиправність дій поліцейських у відношенні до нього під час здійснення ними процедури притягнення до адміністративної відповідальності.
Так, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій (оперативно-службової діяльності), крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Одночасно, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом (Рішення Конституційного Суду від 14.12.2011 р. № 19-рп/2011).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №815/3591/17.
Крім цього, Верховний Суд у своїй постанові від 21.11.2024 р. № 380/8102/24 дійшов висновку, що спори про визнання протиправними дій посадових осіб патрульної поліції щодо адміністративного затримання особи та застосування спеціальних засобів впливу поза межами кримінального провадження підлягають розгляду відповідно до правил КАС України судами адміністративної юрисдикції як такі, що є публічно-правовими за своєю правовою природою.
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
В силу положень ч.ч. 1-2 ст. 30 КУпАП поліція для виконання покладених на неї завдань вживає заходів реагування на правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним процесуальним кодексом України, на підставі та в порядку, визначених законом. Поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим Законом.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень. Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним. Обраний поліцейський захід є законним, якщо він визначений законом. Поліцейському заборонено застосовувати будь-які інші заходи, ніж визначені законами України. Обраний поліцейський захід є необхідним, якщо для виконання повноважень поліції неможливо застосувати інший захід або його застосування буде неефективним, а також якщо такий захід заподіє найменшу шкоду як адресату заходу, так і іншим особам. Застосований поліцейський захід є пропорційним, якщо шкода, заподіяна охоронюваним законом правам і свободам людини або інтересам суспільства чи держави, не перевищує блага, для захисту якого він застосований, або створеної загрози заподіяння шкоди. Обраний поліцейський захід є ефективним, якщо його застосування забезпечує виконання повноважень поліції. Поліцейський захід припиняється, якщо досягнуто мети його застосування, якщо неможливість досягнення мети заходу є очевидною або якщо немає необхідності у подальшому застосуванні такого заходу.
Відповідно до частин першої - третьої статті 42 Закону № 580-VIII поліція під час виконання повноважень, визначених цим Законом, уповноважена застосовувати такі заходи примусу: 1) фізичний вплив (сила); 2) застосування спеціальних засобів; 3) застосування вогнепальної зброї.
Фізичним впливом є застосування будь-якої фізичної сили, а також спеціальних прийомів боротьби з метою припинення протиправних дій правопорушників.
Спеціальні засоби як поліцейські заходи примусу - це сукупність пристроїв, приладів і предметів, спеціально виготовлених, конструктивно призначених і технічно придатних для захисту людей від ураження різними предметами (у тому числі від зброї), тимчасового (відворотного) ураження людини (правопорушника, супротивника), пригнічення чи обмеження волі людини (психологічної чи фізичної) шляхом здійснення впливу на неї чи предмети, що її оточують, з чітким регулюванням підстав і правил застосування таких засобів та службових тварин.
Для виконання своїх повноважень поліцейські можуть використовувати такі спеціальні засоби, зокрема, засоби обмеження рухомості (кайданки, сітки для зв'язування тощо); засоби, споряджені речовинами сльозогінної та дратівної дії (частина четверта статті 42).
Згідно ч. 1 ст. 260 КУпАП у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення осіб від керування транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Поліцейський може застосовувати фізичну силу, у тому числі спеціальні прийоми боротьби (рукопашного бою), для забезпечення особистої безпеки або/та безпеки інших осіб, припинення правопорушення, затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших поліцейських заходів не забезпечує виконання поліцейським повноважень, покладених на нього законом (ч. 1 ст. 44 Закону № 580-VIII).
Відповідно до ч. 7 ст. 42 цього ж Закону, - поліцейський зобов'язаний негайно зупинити застосування певного виду заходу примусу в момент досягнення очікуваного результату.
Частина 3 ст. 45 Закону визначає загальні правила застосування спеціальних засобів, зокрема, кайданки та інші засоби обмеження рухомості застосовуються:
а) до особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення та чинить опір поліцейському або намагається втекти;
б) під час затримання особи;
в) під час конвоювання (доставляння) затриманого або заарештованого;
г) якщо особа своїми небезпечними діями може завдати шкоду собі і оточуючим;
ґ) проведення процесуальних дій з особами у випадках, коли вони можуть створити реальну небезпеку оточуючим або собі.
Дослідженим у судовому засіданні відеозаписом встановлено, що позивач після його зупинки категорично та неодноразово відмовлявся виконувати вимоги поліцейських та надати для перевірки документи, вів себе агресивно та неодноразово намагався залишити місце зупинки з метою уникнення відповідальності. При цьому позивач неодноразово був повідомлений поліцейськими про необхідність змінити поведінку і можливість застосування фізичної сили і спецзасобів, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 43 Закону. Свою поведінку позивач змінив лише після застосування до нього фізичної сили та спецзасобів (кайданків), в яких він перебував орієнтовно 17 хв., після чого кайданки з нього були зняті. Про застосування спецзасобів інспектором патрульної поліції Анничем Р. було складено рапорт, копія якого наявна у матеріалах даної справи (а.с. 33).
Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що доводи позивача про неправомірність дій інспекторів патрульної поліції при притягненні його до адміністративної відповідальності не знайшли свого підтвердження судовим розглядом. Крім цього, судовим розглядом також було встановлено, що дії поліцейських були предметом службового розслідування, за результатами якого факти можливих неправомірних дій працівників патрульної поліції щодо позивача також не знайшли свого підтвердження. З огляду на таке суд не вбачає підстав для визнання їх дій протиправними, та залишає такі вимоги без задоволення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
- залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
- скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
- скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
- змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З урахуванням вищевикладеного, суд знаходить даний адміністративний позов необґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню у повному обсязі.
На підставі ст. 139 КАС України позивачу не відшкодовуються понесені ним судові витрати через те, що у задоволенні його позову відмовлено у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 5-6; 8-9, 11, 241 - 245, 250, 293, 295 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень - відмовити.
Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення до П'ятого апеляційного адміністративного суду. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач - Департамент патрульної поліції Національної поліції України , місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста 3, код ЄДРПОУ 40108646.
Суддя Л.І. Селіщева