19 березня 2026 року
м. Київ
справа № 588/2153/24
провадження № 51-1014 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 23 січня 2025 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 21 січня 2026 року,
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень та встановлені обставини
За вироком Тростянецького районного суду Сумської області від 23 січня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Сумського апеляційного суду від 21 січня 2026 року, ОСОБА_5 засуджено за ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Суд визнав ОСОБА_5 винуватим в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Як установив суд, ОСОБА_5 є військовозобов'язаним, перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до своєї військово-облікової спеціальності підлягає призову на військову службу під час мобілізації. За результатами військово-лікарської комісії ОСОБА_5 , визнаний придатним за станом здоров'я до військової служби.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 відібраний для комплектування військової частини НОМЕР_1 .
25 жовтня 2024 року ОСОБА_5 викликаний до ІНФОРМАЦІЯ_1 та йому цього ж дня у приміщенні кабінету № 5 ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) начальником відділення рекрутингу та комплектування ОСОБА_6 вручено бойову повістку на відправку у військову частину НОМЕР_1 , в якій була вказана дата та час прибуття до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ), а саме на 09:00 год 26 жовтня 2024 року для відправки у вказану військову частину. При цьому, ОСОБА_5 оголошено зміст повістки, дату та час збору з метою відправки його до військової частини НОМЕР_1 для несення військової служби по мобілізації. Також, останньому роз'яснено наслідки за ухилення від неявки за повісткою без поважних причин, що полягають у притягненні до кримінальної відповідальності за ст. 336 КК.
Знаючи та розуміючи зміст повістки, ОСОБА_5 діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи умисел, спрямований на ухилення від призову на військову службу під час загальної мобілізації на особливий період оголошеної 24 лютого 2022 року згідно з Указом Президента України № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», яка в подальшому продовжувалася та триває до цього часу, а саме в період дії воєнного стану, введеного із 05:30 год 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який в подальшому продовжено, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ) о 09 год. 00 хв. 26 жовтня 2024 року, тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на підстави, передбачені пунктами 2 та 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій та на підставі ч. 1 ст. 75 КК звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Захисник зазначає, що призначене місцевим судом покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально є занадто суворим, оскільки суд хоча й зазначив у вироку про наявність обставин, що пом'якшують покарання, однак не врахував їх та помилково не застосував положення ст. 75 КК. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на допущене порушення та безпідставно залишив вирок місцевого суду без змін.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору виду та міри покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку, з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з їх урахуванням визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Виходячи зі змісту ст. 75 КК застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Місцевий суд керувався наведеними законодавчими положеннями при виборі засудженому заходу примусу та порядку його відбування.
Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_5 покарання, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, характер вчиненого діяння, особу обвинуваченого, який не працює, в порядку ст. 89 КК визнаний таким, що не має судимості, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. Обставиною, що пом'якшує покарання суд визнав активне сприяння обвинуваченого у розкритті злочину, оскільки він добровільно своїми активними діями надавав допомогу органам досудового розслідування та суду в з'ясуванні тих обставин вчинення кримінального правопорушення, що мають істотне значення для повного його розкриття. Обставин, що обтяжують покарання суд не встановив.
При цьому, місцевий суд не врахував щире каяття, як обставину, що пом'якшує покарання ОСОБА_5 , зазначивши, що повне визнання вини ще не свідчить про щире каяття. Каяття включає в себе щирий жаль щодо вчиненого злочину та осуд своєї поведінки. Обвинувачений не шкодує про вчинене, не бажає виправити ситуацію, що склалася, а в період воєнного стану, під час військової агресії ворога відкрито відмовився виконати передбачений ст. 65 Конституції України обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Таким чином, з урахуванням вказаних обставин, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 мінімального покарання передбаченого санкцією ст. 336 КК у виді позбавлення волі, оскільки саме таке покарання найбільш відповідатиме меті його призначення відповідно до ст. 50 КК. При цьому, суд зазначив, що звільнення від відбування покарання з випробуванням військовозобов'язаного за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання конституційного обов'язку пов'язаного із захистом Батьківщини. Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Із позицією місцевого суду щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_5 покарання погодився й апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою сторони захисту в межах, визначених ст. 404 КПК.
Цей суд спростував позицію сторони захисту щодо можливості застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК, навівши належні мотиви прийнятого рішення. При цьому спростував доводи сторони захисту про наявність таких пом'якшуючих покарання обставин як щире каяття і визнання вини, зазначивши, що щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. Проте, у матеріалах кримінального провадження відсутні дані на підтвердження того, що ОСОБА_5 намагався виправити наслідки вчиненого, і вживав для цього якісь конкретні дії.
Також суд апеляційної інстанції спростовуючи позицію сторони захисту щодо суворості призначеного місцевим судом покарання, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, Європейського суду з прав людини від 30 січня 2015 року у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12, обґрунтовано зазначив, що таке покарання не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Призначене ОСОБА_5 покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, то вид і розмір визначеного покарання є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими, відповідають вимогам статей 370, 419 КПК та не викликають сумнівів у їх правильності.
Обраний засудженому захід примусу є мінімальним у межах визначених санкцією ст. 336 КК, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через суворість Суд не вбачає.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 23 січня 2025 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 21 січня 2026 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3