23 березня 2026 року
м. Київ
справа № 201/10058/25
провадження № 61-3689ск26
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 11 вересня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2026 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни, заінтересовані особи - ОСОБА_1 , акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро», орган опіки та піклування в особі Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані неповнолітні діти,
У серпні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька О. О. звернулась до суду з цим поданням, в якому просила звернути стягнення на нерухоме майно боржника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме квартиру АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані неповнолітні діти, та надати дозвіл на звернення стягнення на вказане нерухоме майно.
Соборний районний суд міста Дніпра ухвалою від 11 вересня 2025 року, яку залишив без змін Дніпровський апеляційний суд постановою від 04 березня 2026 року, подання задовольнив. Постановив звернути стягнення на нерухоме майно боржника - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані неповнолітні діти.
20 березня 2026 року ОСОБА_4., який діє від імені ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 11 вересня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2026 року у цій справі.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Суд установив, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької О. О. перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1, до складу якого входять три окремі виконавчі провадження на загальну суму стягнення 928 685,63 грн, а саме:
ВП НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 201/5272/23 від 20 травня 2024 року, виданого Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованості за кредитним договором № 22038000271240 в розмірі 714 085,09 грн, з яких залишок за строковим кредитом 242 859,26 грн, заборгованість за простроченим кредитом 176 624,10 грн, заборгованість за простроченими відсотками 8 062,84 грн, заборгованість за простроченою комісією 286 538,89 грн;
ВП НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 201/5272/23 від 20 травня 2024 року, виданого Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованості за договором № 262080000413696 в розмірі 200 876,12 грн, з яких залишок простроченого кредиту 89 995,57 грн, залишок прострочених відсотків 110 880,55 грн;
ВП НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 201/5272/23 від 20 травня 2024 року, виданого Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» витрат зі сплати судового збору в розмірі 13 724,42 грн.
23 липня 2024 року постановами приватного виконавця відкриті вказані виконавчі провадження, постанови направлені сторонам виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією за адресами, визначеними у виконавчому документі, що підтверджується представленими суду доказами.
Приватний виконавець при відкритті виконавчого провадження направив запити до органів реєстрації про наявність майна, на яке можливо звернути стягнення, запити про наявність рахунків та доходів боржника.
23 липня 2024 року, 05 лютого 2025 року отримана інформація з Міністерства внутрішніх справ України про відсутність зареєстрованих за боржником транспортних засобів.
23 липня 2024 року, 02 лютого 2025 року, 10 липня 2025 року отримана інформація з Державної податкової служби України, згідно якої інформація про доходи боржника відсутня.
23 липня 2024 року, 02 лютого 2025 року, 25 червня 2025 року отримана інформація з Державної фіскальної служби України про те, що боржник не має відкритих рахунків та фізичну особу знято з обліку в контролюючих органах.
Відповідно до відповідей Пенсійного фонду України від 23 липня 2024 року, 01 лютого 2025 року, 10 липня 2025 року відсутні дані про отримання доходу боржником.
Згідно інформації, отриманої шляхом взаємообміну банківських установ та Автоматизованої системи виконавчого провадження, кошти на рахунку боржника відсутні.
29 липня 2024 року у відповідності до вимог статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт коштів боржника, які направлено до банківських установ, з метою блокування рахунків боржника відкритих в банківських установах.
Приватний виконавець направив постанову про арешт коштів до АТ «ПУМБ», АТ АБ «Радабанк», АТ «Укрексімбанк», АБ «Укргазбанк», АБ «Південний», АТ «А-Банк», АТ «Банк Січ», АТ «Банк «Кредит Дніпро», АТ «Креді Агріколь Банк», АТ «Ощадбанк», АТ «Піреус Банк МКБ», АТ «Правекс Банк», АТ «АКБ «Конкорд», АТ «МР Банк», АТ КБ «ПриватБанк», АТ «Універсалбанк», АТ «Оксі Банк», АТ «Таскомбанк», АТ «Райффайзен Банк», ПАТ «Індустріалбанк», ПАТ «Банк Восток», АТ «Прокредит Банк», АТ «АК «Львів», АТ «Кредобанк», АТ «ОТП Банк», АТ «Ідея Банк», АТ «УкрСиббанк», АТ «Банк Авангард», АТ «Сенс Банк», АТ «Банк Альянс», АТ «Південний», АТ «Альтбанк», АТ «ІНГ Банк», ПАТ АБ «Укргазбанк».
Згідно наданих відповідей боржник має відкриті рахунки в АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Універсалбанк», АТ «Райффайзен Банк», АТ «Ощадбанк», АТ «Таскомбанк». Інші банківські установи залишили постанову про арешт коштів без задоволення, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не є клієнтом банку.
Відповідно до інформації з банківських установ АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Універсалбанк», АТ «Райффайзен Банк», АТ «Ощадбанк», АТ «Таскомбанк» кошти на рахунках боржника відсутні.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань боржник не є засновником будь-яких підприємств та відповідно не має корпоративних прав/часток в статутних капіталах підприємств.
Згідно відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, боржник у шлюбі не перебуває.
Відповідно до відомостей з Державної прикордонної служби України державний кордон України боржник не перетинала.
Отже, приватним виконавцем здійснюються періодичні запити щодо виявлення майна/доходів боржника. Майновий стан боржника не змінився.
За даними Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, за боржником зареєстроване нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до листа відділу обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 06 травня 2025 року № 11/5-95, відповідно до картотеки з питань реєстрації фізичних осіб у квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровано п'ять осіб:
з 30 липня 2020 року ОСОБА_2 , 1988 року народження - дочка боржника;
з 11 січня 2024 року ОСОБА_1 , 1967 року народження - боржник у зведеному виконавчому провадженні;
з 30 липня 2020 року ОСОБА_3 , 2014 року народження - онука боржника;
з 30 липня 2020 року ОСОБА_3 , 2017 року народження - онук боржника;
з 18 червня 2024 року ОСОБА_3 , 2024 року народження - онук боржника.
Відповідно до листа Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради від 23 липня 2025 № 5/6-87 адміністрацією розглянуто запит щодо надання дозволу на передачу на реалізацію арештованого майна боржника ОСОБА_1 , а саме квартири АДРЕСА_1 , право користування якою мають діти - ОСОБА_3 , 2014 року народження, ОСОБА_3 , 2017 року народження, ОСОБА_3 , 2024 року народження. Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради відмовила у наданні відповідного дозволу.
ОСОБА_2 (мати дітей та дочка божника) має у власності квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 16 липня 2024 року та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 439847315 від 18 серпня 2025 року.
Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Принцип обов'язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ECHR у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ECHR у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.
Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов'язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об'єктивності; розумності строків виконавчого провадження.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
У пункті 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Згідно із частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем (частина п'ята статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
У частині шостій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Підпунктом 3 пункту 3 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок), яким визначено перелік документів (в електронній або паперовий формі), які подаються разом із заявкою на реалізацію арештованого майна, встановлено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - надається копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.
У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.
У частині другій статті 6 СК України передбачено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Відповідно до частин другої, третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Згідно із частинами першою-третьою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
За змістом статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Вимога про отримання державним або приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених статтями 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», від можливого порушення.
Отже, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду, є неможливою.
Водночас законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.
У постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 Верховний Суд зазначив, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом у порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України.
Пункт 1 частини п'ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що боржник зобов'язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Частиною восьмою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (стаття 379 ЦК України).
Відповідно до частин першої, четвертої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Стаття 29 ЦК України не пов'язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.
Згідно з абзацом п'ятим статті 3 та частинами першою, десятою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Під час розгляду подання, суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні, чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення, чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання, чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання, яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини (див.: постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11, від 04 жовтня 2023 року у справі № 925/362/20).
Задовольняючи подання приватного виконавця, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтованого виходив з того, ОСОБА_1 не виконує рішення суду про стягнення з неї значної суми заборгованості, а відсутність дозволу органу опіки та піклування на реалізацію належної їй на праві власності квартири унеможливлює виконання рішення суду.
При цьому врахував, що всі троє дітей, які зареєстровані у квартирі є онуками боржника. Натомість мати дітей (дочка божника) ОСОБА_2 має у власності іншу трикімнатну квартиру, загальною площею 67,1 кв. м, житловою площею 39,1 кв. м, яку вона придбала у липні 2024 року за договором купівлі-продажу. Боржник ОСОБА_1 зареєструвала своє місце проживання у належній їй квартирі лише 11 січня 2024 року, тобто у період перебування у провадженні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська цивільної справи № 201/5272/23 за позовом АТ «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами четвертою, п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 11 вересня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2026 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни, заінтересовані особи - ОСОБА_1 , акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро», орган опіки та піклування в особі Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані неповнолітні діти.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров