23 березня 2026 року
м. Київ
справа № 219/10211/21
провадження № 61-3283ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Гуревич Максим Геннадійович, на ухвалу Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Бахмутського ВДВС у Бахмутському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ткаченко Дар'ї, боржник - Бахмутський коледж транспортної інфраструктури,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця Бахмутського ВДВС у Бахмутському районі Донецької області Східного МУ МЮ Ткаченко Д., у якій просила: визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Бахмутського ВДВС у Бахмутському районі Донецької області Східного МУ МЮ Ткаченко Д. від 13 червня 2025 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1; зобов'язати відповідну посадову особу Бахмутського ВДВС у Бахмутському районі Донецької області Східного МУ МЮ вчинити всі виконавчі дії, направлені на примусове стягнення з Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури на її користь залишку нестягнутої суми за виконавчим листом по справі № 219/10211/21 у розмірі 60 258,57 грн.
Свої вимоги заявниця мотивувала тим, що рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 02 квітня 2024 року у справі № 219/10211/21, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року, стягнуто з Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури» на її користь недоплачену заробітну плату в розмірі 79 371,33 грн, компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 182 622,46 грн та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн, а також судовий збір в сумі 908 грн.
На підставі вказаного рішення 11 вересня 2024 року видано виконавчий лист № 2/229/233/2024, 219/10211/21 та 14 жовтня 2024 року Бахмутським ВДВС у Бахмутському районі Донецької області Східного МУ МЮ відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
13 червня 2025 року старшим державним виконавцем Ткаченко Д. Б. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, яка мотивована тим, що відбулось фактичне повне виконання рішення суду. Водночас у цій же постанові вказано, що залишок нестягненої суми за виконавчим документом становить 60 258,57 грн, що відповідає дійсності.
На думку заявниці, державний виконавець, встановивши наявність залишку нестягненої за виконавчим документом суми в розмірі 60 258,57 грн, дійшов помилкового висновку про можливість закінчення виконавчого провадження, посилаючись на фактичне повне виконання рішення суду.
Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гуревича М. Г. залишено без задоволення. Ухвалу Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року залишено без змін.
13 березня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Гуревич М. Г., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалуДовгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 10 лютого 2026 року (повний текст постанови складено 11 лютого 2026 року), ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, не враховані висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 447-1 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Конституція України визначає, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Основного Закону).
Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і Законом. Виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 вказано, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори з присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. Відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.
Суди попередніх інстанцій встановили, що на виконанні у старшого державного виконавцем Бахмутського ВДВС у Бахмутському районі Донецької області Східного МУ МЮ перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання рішення Дружківського міського суду від 02 квітня 2024 року у справі № 219/10211/21 про стягнення з Бахмутського коледжу транспортної інфраструктури на користь ОСОБА_1 : 79 371,33 грн - недоплаченої заробітної плати, 182 622,46 грн - компенсації, 1 000 грн - моральної шкоди.
У пункті 3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 14 жовтня 2024 року вказано про стягнення з боржника виконавчого збору на користь держави у розмірі 10 відсотків суми, а саме 26 299,38 грн. Винесена постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження 200 грн.
Таким чином, загальна сума, яка підлягає до сплати Бахмутським коледжем транспортної інфраструктури у виконавчому провадженню № НОМЕР_1 склала 289 493,17 грн.
Бахмутським фаховим коледжем транспортної інфраструктури на виконання рішення суду та постанов державного виконавця були проведені наступні платежі на загальну суму 289 493,17 грн: основна сума присуджених коштів (з включенням утриманих податків) - 201 735,22 грн (зарплата, компенсація); моральна шкода - 1 000 грн; сплата ПДФО - 47 158,88 грн; військовий збір - 13 099,69 грн; виконавчий збір на користь держави - 26 299,38 грн; мінімальні витрати виконавчого провадження - 200 грн.
13 червня 2025 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним фактичним виконанням судового рішення.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що сплачена боржником сума у загальному розмірі 289 493,17 грн повністю покриває суму, стягнуту на підставі за судового рішення та постанов державного виконавця, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .
Судами попередніх інстанції вірно зазначено, що ОСОБА_1 безпідставно заявляє про залишок заборгованості у розмірі 60 258,57 грн, оскільки у цій сумі роботодавцем, як податковим агентом, утримані обов'язкові платежі з доходу заявниці.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 25 березня 2023 року у справі № 461/2729/22, на які заявниця послався у касаційній скарзі.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень не виявлено порушення судами норм ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження». Правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій вказаних вище норм права не викликає розумних сумнівів.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Гуревич М. Г., на ухвалу Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 жовтня 2025 року (не відноситься до переліку ухвал, якими закінчено розгляд справи) та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року є необґрунтованою.
Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Гуревич Максим Геннадійович, на ухвалу Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
від 07 жовтня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 10 лютого 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Бахмутського ВДВС у Бахмутському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ткаченко Дар'ї, боржник - Бахмутський коледж транспортної інфраструктури.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович