23 березня 2026 року
м. Київ
справа № 211/9210/25
провадження № 61-3571ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Мотуз Олександр Володимирович, на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Міський тролейбус», третя особа - Первинна профспілкова організація Вільної профспілки залізничників України Комунального підприємства «Міський тролейбус», про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КП «Міський тролейбус», в якому просила зобов'язати розробити графік змінності на 2025 рік та 2026 рік для водія тролейбуса служби експлуатації депо № 2 ОСОБА_1, в якому зазначити тривалість зміни у годинах та хвилинах, початок та закінчення зміни, початок та кінець перерви на обід, кількість робочих та вихідних днів в кожному місяці, норму годин, яку потрібно відпрацювати кожного місяця, та подати його на затвердження до Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України КП «Міський тролейбус»; стягнути з КП «Міський тролейбус» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 163 107,84 грн та стягнути суму сплаченого нею судового збору та витрати на правничу допомогу.
Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 05 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Зобов'язав КП «Міський тролейбус» розробити графік змінності на 2025 рік та на 2026 рік для водія тролейбуса служби експлуатації депо № 2 ОСОБА_1 , в якому зазначити тривалість зміни у годинах та хвилинах, початок та закінчення зміни, початок та кінець перерви на обід, кількість робочих та вихідних днів в кожному місяці, норму годин, яку потрібно відпрацювати кожного місяця, та подати його на затвердження до Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України КП «Міський тролейбус».
В іншій частині в задоволенні позову відмовив.
Стягнув з КП «Міський тролейбус» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат на сплату судового забору 968,96 грн.
Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області додатковим рішенням від 04 грудня 2025 року заяву представника позивача Мотуза О. В. про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.
Стягнув з КП «Міський тролейбус» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу 6 500,00 грн. В іншій частині в задоволенні заяви відмовив.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 17 лютого 2026 року апеляційну скаргу представника позивача адвоката Мотуза О. В. залишив без задоволення.
Апеляційні скарги КП «Міський тролейбус» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2025 року, та на додаткове рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 грудня 2025 року задовольнив.
Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2025 року в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання КП «Міський тролейбус» розробити графік змінності на 2025 рік та на 2026 рік для водія тролейбуса служби експлуатації депо № 2 ОСОБА_1, в якому зазначити тривалість зміни у годинах та хвилинах, початок та закінчення зміни, початок та кінець перерви на обід, кількість робочих та вихідних днів в кожному місяці, норму годин, яку потрібно відпрацювати кожного місяця, та подати його на затвердження до Первинної профспілкової організації Вільної профспілки залізничників України КП «Міський тролейбус» скасував та в цій частині ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовив.
Додаткове рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 грудня 2025 року скасував та у задоволенні заяви представника позивача адвоката Мотуза О. В. відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь КП «Міський тролейбус» судовий збір за подання апеляційної скарги 1 453,44 грн.
18 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О. В., через систему «Електронний суд», подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року в указаній справі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
22 листопада 2023 року Конституційний Суд України у рішенні у справі № 10-р(II)/2023 визнав пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України таким, що відповідає Конституції України (є конституційним). Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у вчиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов'язкове до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.
Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено, що у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі 3 328,00 грн.
Предметом позову у цій справі є вимоги про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ціна позову у цій справі становить 163 107,84 грн, яка станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн).
Отже спір між сторонами у цій справі виник з трудових правовідносин.
Отже, ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України), і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
З огляду на предмет позову та встановлені судами попередніх інстанцій
обставини справи Верховний Суд вважає, що ця справа має незначну
складність.
Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що справа має виняткове для заявниці значення.
Посилання у касаційній скарзі на те, що справа має виняткове значення для позивачки не є достатніми для застосування пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваним судовим рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено передбачених законом підстав для перегляду оскаржуваних судових рішень в касаційному порядку, оскільки заявником не наведено даних щодо фундаментального значення цього питання.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (пункт 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення, що згідно положень ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Мотуз Олександр Володимирович, на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Міський тролейбус», третя особа - Первинна профспілкова організація Вільної профспілки залізничників України Комунального підприємства «Міський тролейбус», про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко