18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 520/9668/19
провадження № 61-14424св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Зі-Зі», державний реєстратор Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» Кушнерова Римма Вячеславівна, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року в складі судді Салтан Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року в складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_7 , Комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» (далі - КП «Агенція державної реєстрації»), третя особа - ОСОБА_6 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Протокольною ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2019 року залучено як відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Зі-Зі» (далі - ТОВ «Зі-Зі») та замінено первісного відповідача ОСОБА_7 на належних відповідачів: ОСОБА_5 , ОСОБА_9 .
У травні 2019 року позивач подала до суду позов у новій редакції, який пред'явлено до ТОВ «Зі-Зі», державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерової Р. В., ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , третя особа - ОСОБА_6 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивований тим, що 05 червня 2018 року між нею та її дочкою - ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г. В. за реєстровим номером 976, відповідно до умов якого до неї перейшло право власності на нежитлове приміщення салону-магазину загальною площею 33,6 кв. м, основною площею 17,6 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на зазначене майно було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 червня 2018 року за індексним номером 41437757.
Наприкінці квітня 2019 року ОСОБА_1 дізналась, що її майно хтось намагається продати без її відома, доручення чи згоди.
Отримавши довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, їй стало відомо, що згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 квітня 2019 року, індексний номер: 46425426, прийнятого державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Кушнеровою Р. В., здійснено реєстрацію права власності на нежитлові приміщення салону-магазину загальною площею 33,6 кв. м, основною площею - 17,6 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Зі-Зі», без її згоди та за відсутності будь-якого виданого нею доручення на вчинення дій щодо спірного майна.
Надалі ТОВ «Зі-Зі» відчужило спірне майно ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 17 квітня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н. В., реєстровий номер 832.
Новий власник спірного майна - ОСОБА_7 здійснив його відчуження ОСОБА_5 і ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу від 08 травня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г.В., реєстровий номер 896.
ОСОБА_1 вважала, що спірне майно вибуло з її володіння без її волі, у зв'язку з чим, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, таке повинно бути витребувано у останніх набувачів на її користь.
З огляду на викладене ОСОБА_1 з урахуванням уточнення позовних вимог просила витребувати у ОСОБА_5 та ОСОБА_10 нерухоме майно у вигляді приміщення салону-магазину загальною площею 33,6 кв. м, основною площею 17,6 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1568668351101.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 травня 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цій справі відмовлено.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що набуття ОСОБА_1 права власності на спірні нежитлові приміщення салону-магазину відбулося під час існування та дії договору від 08 серпня 2006 року, укладеного між ТОВ «Український промисловий Банк» та ОСОБА_2 (дочкою позивача). Іпотека на підставі статті 23 Закону України «Про іпотеку» зберігала свою чинність для нового власника ОСОБА_1 під час відчуження ОСОБА_2 предмету іпотеки.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором АТ «Дельта Банк» звернулося з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2014 року в справі № 520/1194/14-ц позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено; стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (поручитель) на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06 у розмірі 532 830,57 грн. У мотивувальній частині рішення зафіксовано суму заборгованості у розмірі 63 882,44 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України становить 532 830,57 грн, з яких: тіло кредиту - 43 900,87 дол. США; відсотки - 19 981,57 дол. США; комісії - 22 218,23 грн. При цьому, в рішенні Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2014 року факт припинення кредитного договору від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06 не встановлений.
Після набуття прав вимоги за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06 та договором іпотеки, посвідченим 08 серпня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н. В. за реєстровим номером 2786, ТОВ «Зі-Зі» направило боржнику ОСОБА_2 , поручителю ОСОБА_8 та власнику іпотечного майна ОСОБА_1 повідомлення в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» (листи ТОВ «Зі-Зі» від 21 лютого 2019 року № 1-21/02, 2-21/02, 3-21/02). У визначений законодавством та повідомленням термін ані боржником, ані поручителем, ані власником іпотечного майна вимоги щодо погашення боргу за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06 виконано не було. У зв'язку з чим ТОВ «Зі-Зі» скористалось правом, передбаченим статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та положеннями розділу 5 договору іпотеки, й звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності.
Суд зазначив, що ОСОБА_5 та ОСОБА_11 є добросовісними набувачами спірного майна, а саме нежитлових приміщень салону-магазину загальною площею 33,6 кв. м, основною площею 17,5 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування на її користь майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 та ОСОБА_10 задоволенню не підлягають.
Крім того, у зв'язку з відмовою у позові судові витрати ОСОБА_1 не відшкодовуються.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 30 січня 2020 року виправлено описку в рішенні Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року у цій справі, вказавши правильно, що третя особа ОСОБА_2 - «у судовому засіданні підтримала позовні вимоги».
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 травня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на нежитлове приміщення салону - магазину загальною площею 33,6 кв. м, основною площею 17,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до завершення розгляду справи Одеським апеляційним судом. В іншій частині заяви відмовлено.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача задоволено. Залучено ОСОБА_8 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21 березня 2024 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як правонаступників позивача у справі ОСОБА_1 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , залишено без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року - без змін. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 травня 2020 року, у вигляді арешту на нежитлове приміщення салону-магазину загальною площею - 33,6 кв. м, основною площею - 17,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд виходив з того, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить в залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
Встановлено, що 08 серпня 2006 року між ТОВ «Український промисловий Банк» та ОСОБА_2 (дочкою позивача) був укладений кредитний договір № 126/ПК-08/06, згідно з умовами якого ОСОБА_2 отримала у банка кредит в розмірі 57 000,00 дол. США строком до 07 серпня 2016 року. Цього ж дня, в якості забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором, між ОСОБА_2 і ТОВ «Український промисловий Банк» був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим номером 2786, відповідно до умов якого вона передала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно витягу з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який міститься в матеріалах справи, відомості про договір іпотеки від 08 серпня 2006 року були внесені до реєстру 08 серпня 2006 року.
05 червня 2018 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 , а остання прийняла у власність нежитлові приміщення салону-магазину загальною площею - 33,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г. В.
З огляду на викладені обставини апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що наявність відповідних записів в реєстрі про реєстрацію договору іпотеки від 08 серпня 2006 року унеможливлювали будь-яку можливість відчуження спірних нежитлових приміщень салону-магазину.
Апеляційний суд вказав, що фактично квартира АДРЕСА_2 та салон-магазин за адресою: АДРЕСА_1 це одне і теж приміщення. 10 жовтня 2011 року, тобто під час дії іпотечного застереження на квартиру, з метою уникнення стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на салон-магазин.
Незважаючи на існування в реєстрі записів про чинність договору іпотеки від 08 серпня 2006 року, 05 червня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу відбулася зміна власника спірних нежитлових приміщень салону-магазину загальною площею - 33,6 кв. м, основною площею - 17,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , із ОСОБА_2 (дочки позивача) на ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_2 , відчужуючи спірне майно своїй матері ОСОБА_1 , була обізнана про факт існування договору іпотеки від 08 серпня 2006 року, укладеного між нею ТОВ «Український промисловий Банк», про що свідчить існуюче на час відчуження обтяження в Державному реєстрі іпотек.
Відчуження ОСОБА_2 спірного нежитлового приміщення під час наявності існуючої іпотеки на користь ОСОБА_1 , свідчить лише про заміну іпотекодавця за договором іпотеки. Тому правильним є висновок суду першої інстанції про те, що на підставі статті 23 Закону України «Про іпотеку» відчуження ОСОБА_2 предмету іпотеки ОСОБА_1 іпотека зберегла свою чинність для нового власника.
Апеляційний суд відхилив доводи про припинення кредитних правовідносин за кредитним договором від 08 серпня 2006 року, укладеним між ОСОБА_2 і ТОВ «Український промисловий Банк», адже такі не підтверджені жодними доказами. Звернення з вимогою про дострокове повернення кредитної заборгованості протягом 30 календарних днів з дня отримання вимоги, не є підставою для припинення кредитних зобов'язань у цілому, а стосується лише нарахування банком поза межами строку дії договору, процентів за невиконання грошового зобов'язання.
Надалі, після набуття прав вимоги за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06 та договором іпотеки, посвідченим 08 серпня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н. В. за реєстровим номером 2786, ТОВ «Зі-Зі» направило боржнику ОСОБА_2 , поручителю ОСОБА_8 та власнику іпотечного майна ОСОБА_1 повідомлення у порядку, передбаченому статтею 35 Закону України «Про іпотеку» (листи ТОВ «Зі-Зі» від 21 лютого 2019 року № 1-21/02, № 2-21/02 та № 3-21/02).
Відповідно до пункту 6.2. кредитного договору від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06, укладеного між ОСОБА_2 і ТОВ «Український промисловий Банк», банк має право вимагати дострокового повного повернення кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій, та інших платежів, передбачених цим договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору та/або договорів, укладених у забезпечення виконання позичальником зобов'язань за цим договором, а позичальник зобов'язаний протягом 15 календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги (а у випадку передбаченому пунктом 4.2.5 - не пізніше наступного робочого дня) повернути суму заборгованості по кредиту, що залишилась, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, інші платежі за цим договором, а також відшкодувати збитки, завдані банку.
Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення № 6502613105503, ОСОБА_2 отримала зазначений лист ТОВ «Зі-Зі» 25 лютого 2019 року. Інформація про отримання ОСОБА_2 поштового відправлення № 6502613105503 міститься і на офіційному сайті «Укрпошта».
Посилання особи, яка подала апеляційну скаргу на те, що досудову вимогу ні нею, ні будь-ким хто має право на отримання від її імені вказаних листів не було отримано, тому неможливо встановити хто саме отримав вказану вимогу, суд апеляційної інстанції вважав безпідставними, оскільки відповідні обставини не було спростовано.
У визначений законодавством та повідомленням термін ані боржником, ані поручителем, ані власником іпотечного майна вимоги щодо погашення боргу за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06 виконано не було. Тому ТОВ «Зі-Зі» скористалось правом, передбаченим статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та положеннями розділу 5 договору іпотеки, та звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на тека майно.
Надалі, 17 квітня 2019 року, між ТОВ «Зі-Зі» та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень салону-магазину загальною площею 33,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. за реєстровим номером 832.
Як вбачається з пункту 1 договору купівлі-продажу від 08 травня 2019 року ОСОБА_7 передав у власність, а ОСОБА_5 та ОСОБА_11 прийняли у спільну часткову власність нежитлові приміщення салону-магазину загальною площею 33,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , по 1/2 частці кожному. Вказаний об'єкт нерухомого майна було придбано ОСОБА_5 та ОСОБА_11 за ціною 651 000,00 грн, які продавець ОСОБА_7 отримав від покупців повністю до підписання вказаного договору у безготівковій формі. Тобто, на час підписання договору розрахунки за спірний об'єкт нерухомості між сторонами були здійснені в повному обсязі та сторони щодо їх проведення претензій один до одному не мали. Крім того, у пункті 5 договору продавець ( ОСОБА_7 ) засвідчив, що він дійсно є власником нежитлових приміщень салону-магазину, не має обмежень щодо свого права розпорядження нежитловими приміщеннями салону-магазину, ні нежитлові приміщення салону-магазину, ні будь-яка інша частина на момент укладення цього договору не заставлена, не надана в іпотеку, заборона та арешт на них не накладено, а також прав у третіх осіб як у межах, так і за межами України не має, питання права власності на нежитлові приміщення салону-магазину не є предметом судового розгляду, будь-які спори щодо зазначених нежитлових приміщень салону-магазину відсутні, обов'язками щодо третіх осіб продавець не зв'язаний. Факт відсутності заборони відчуження або арешту, а також обтяження іпотекою вказаної квартири підтверджувався і даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, апеляційний суд погодився з тим, що ОСОБА_5 та ОСОБА_11 є добросовісними набувачами, які правомірно набули право власності на спірні нежитлові приміщення. Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що вказані обставини, виключають можливість витребування спірного майна на користь ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 388 ЦК України у останніх набувачів.
Суд апеляційної інстанції відхилив аргументи апеляційної скарги щодо порушення права власності позивача, оскільки, придбавши нежитлові приміщення магазину під час дії договору іпотеки, до неї перейшли всі права та обов'язки іпотекодавця. У зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору, було реалізовано право на звернення стягнення на предмет іпотеки. За таких обставин порушення права власності ОСОБА_1 під час реалізації предмету іпотеки не знайшли свого підтвердження.
Крім того, ухвалою Одеського апеляційного суду від 15 травня 2020 року вжито заходи забезпечення позову у вигляді арешту на нежитлове приміщення салону - магазину загальною площею 33,6 кв. м, основною площею 17,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено й це судове рішення підлягає залишенню без змін, то необхідність у забезпеченні позову відсутня. Тому вжиті апеляційним судом заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року скасувати, а справу направити на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди розглянули справу не об'єктивно та взяли до уваги лише доводи відповідачів, чим не дотримались завдань цивільного судочинства. Крім того, суди взагалі проігнорували той факт, що об'єктом іпотеки була квартира АДРЕСА_2 , та вирішили спір щодо нежитлового приміщення салону - магазину за тією ж адресою, застосувавши норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» до об'єкту, який ніколи не був предметом іпотеки. Фактично вказані об'єкти є різними приміщення із різним плануванням та адресами, що оформлені на різних фізичних осіб. Це підтверджується технічним паспортом від 17 липня 2006 року на квартиру АДРЕСА_2 , технічним паспортом від 13 липня 2011 року на нежитлове приміщення салону - магазину за адресою: АДРЕСА_1 та паспортом окраски оздоблення фасаду салону магазину;
зобов'язання припиняється виконанням здійсненим належним чином. ОСОБА_2 сплатила у повному обсязі кредитні кошти та всі платежі за рішенням суду, а тому відповідно до статті 599 ЦК України кредитне зобов'язання було припинене його повним виконанням шляхом сплати коштів за кредитом. Будь-яких інших грошових коштів чи інших претензій щодо їх сплати від банку не поступало. Відповідні докази знаходяться у матеріалах справи, зокрема рішення суду про стягання грошових коштів за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06 у повному обсязі, а також докази повного виконання цього рішення, проте суд безпідставно вказав, що позивач не підтвердив відповідні аргументи жодними доказами. Більше того, апеляційний суд зазначив, що відповідно до пункту 6.2 кредитного договору від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06 банк має право вимагати дострокового повного повернення кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій, передбаченим цим договором. Вказані дій було вчинено банком шляхом звернення до суду, а ОСОБА_2 виконала зобов'язання перед банком, виконавши рішення суду про стягнення коштів за цим кредитним договором. Крім того, оскільки банк використав своє право на дострокове повернення грошових коштів за кредитним договором, тобто змінив строк виконання основного зобов'язання, після чого як кредитодавець втратив право нараховувати будь-які передбачені договором платежі, висновок суду щодо наявності будь-якої заборгованості є помилковим;
суди помилково вважали, що ОСОБА_5 і ОСОБА_11 є добросовісними набувачами, які нібито правомірно набули право власності на спірне нежитлове приміщення салону магазину. Проте вказані особи знали, що набувають майно незаконно та що на час набуття цього майна є претензії третьої особи ОСОБА_2 щодо такого майна. Це підтверджується тим, що усі договори теплопостачання, електропостачання укладені на її ім'я й усі комунальні послуги сплачувала саме ОСОБА_2 , навіть після того як ОСОБА_5 і ОСОБА_11 купили спірний об'єкт. Водночас продавцем спірного об'єкту нерухомого майна за договором був ОСОБА_7 . Крім того, жодних довідок про відсутність заборгованості під час нотаріального оформлення договору купівлі-продажу ОСОБА_7 надано не було. Отже, судові рішення підлягають скасуванню внаслідок неповного з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, а також невідповідності висновків суду обставинам справи;
суди розглянули спір по суті без залучення до справи як відповідача ОСОБА_8 (солідарного боржника за рішення суду у справі № 520/1194/14-ц та співвласника заставного майна, яке є предметом спору і набуте у шлюбі) та фактично ухвалили рішення про його права, свободи, інтереси та обов'язки. Більше того, суди фактично відновили зобов'язання за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06, за яким згідно з договором поруки від 08 серпня 2006 року №126/ПК- 08/06-П в якості поручителя виступав ОСОБА_8 ;
після сплати кредитної заборгованості на виконання рішення суду про її стягнення ОСОБА_2 неодноразово зверталась до банку для отримання довідки про відсутність заборгованості за кредитом для надання нотаріусу, надавши квитанцію про сплату. Водночас, 14 грудня 2015 року Другим Київським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції зазначені кошти було перераховано на користь ПАТ «Дельта Банк». Отже, зобов'язання ОСОБА_2 і ОСОБА_8 (як солідарного боржника та поручителя) перед банком за кредитним договором від 08 серпня 2006 року були виконані в повному обсязі, що підтверджується відповіддю Другого Київського відділу державної виконавчої сляби у місті Одесі та платіжними дорученнями від 14 грудня 2015 року за № 2994 і № 2995. Більш того у банку їй повідомили, що після заходження коштів на рахунок представник банку сам вчинить дії щодо припинення обтяження іпотеки;
05 червня 2018 року, після фактичного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г. В. та зареєстрований в реєстрі за номером 976. Відповідно до цього договору до набувача перейшло право власності на спірне нежитлове приміщення салону, що свідчить про відсутність будь-яких обмежень на вчинення правочину на момент укладання договору купівлі-продажу;
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 померла. Після ОСОБА_1 на підставі заяви ОСОБА_2 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Філімоновою Г. В. відкрито спадкову справу № 50/2021;
наприкінці квітня 2019 року позивачу стало відомо, що Правлінням Національного банку України була прийнята постанова №150 від 02 березня 2015 року «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних». Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було здійснено оголошення про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду в ПАТ «Дельта Банк». 02 квітня 2018 року в рамках процедури продажу активів ПАТ «Дельта Банк» Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на офіційному сайті було розміщено оголошення про проведення 23 травня 2018 року відкритих торгів з продажу активів, що обліковуються на балансі ПАТ «Дельта Банк», зокрема, лоту Fl 1GL19574 (право вимоги за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06, укладеним між ТОВ «Український промисловий Банк» та ОСОБА_2 , який вже на той час був виконаний позивачем у повному обсязі);
права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Проте на момент укладення між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Фінансова компанія «Морган Капітал» договору № 627/К купівлі-продажу майнових прав у ПАТ «Дельта Банк» не було прав кредитора у зобов'язаннях за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06, у зв'язку з його виконанням на підставі рішення суду. У тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній уповноважений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається. Аналогічно відступлення припиненого права вимоги (тобто майнового права вимоги, якого не існує на момент укладення відповідного договору у будь-якого суб'єкта) також не створює жодних правових наслідків для особи - власника майна, яке було обтяжено іпотекою. Проте за наслідком здійснення відступлення прав вимоги неіснуючих вимог за кредитним договором на цей час власником спірних нежитлових приміщень салону-магазину є ОСОБА_5 і ОСОБА_13 у рівних частках, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У січні 2025 року від ОСОБА_5 надійшов відзив на касаційну скаргу, який поданий представником ОСОБА_14 . Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Відзив обґрунтований тим, що:
08 серпня 2006 року ТОВ «Український промисловий Банк» і ОСОБА_2 (дочка ОСОБА_1 ) уклали кредитний договір № 126/ПК-08/06, за умовами якого ОСОБА_2 отримала кредит в розмірі 57 000,00 дол. США строком до 07 серпня 2016 року. Одночасно в якості забезпечення повного і своєчасного виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_2 і ТОВ «Український промисловий Банк» уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 2786, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру загальною площею 33,6 кв. м, житловою площею 17,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 . 30 червня 2010 року ТОВ «Український промисловий Банк», АТ «Дельта Банк» та Національний банк України уклали договір про передачу активів та кредитних зобов'язань, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором ТОВ «Український промисловий Банк» передав (відступив) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, серед яких і кредитний договір від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06 та договір іпотеки від 08 серпня 2006 року. Оскільки ОСОБА_2 досудову вимогу АТ «Дельта Банк» про погашення заборгованості за кредитним договором не виконала, банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_8 (поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2014 року у справі № 520/1194/14-ц позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено, з відповідачів в солідарному порядку на користь АТ «Дельта Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06 у розмірі 532 830,57 грн та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 654,00 грн;
02 березня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнята постанова «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» № 150. 03 березня 2015 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб здійснено оголошення про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду в ПАТ «Дельта Банк». У рамках процедури продажу активів ПАТ «Дельта Банк» 02 квітня 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на офіційному сайті розмістив оголошення про проведення 23 травня 2018 року відкритих торгів з продажу активів, що обліковуються на балансі ПАТ «Дельта Банк», в тому числі і лоту F11GL19574 - право вимоги за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06, позичальник ОСОБА_2 . Відомості про лот F11GL19574 визначені в Публічному паспорті активу на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 22 травня 2018 року ТОВ «Зі-Зі» і ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» уклали договір комісії № 159-К, відповідно до якого комісіонер (ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал») зобов'язався за дорученням комітента (ТОВ «Зі-Зі») за комісійну винагороду вчинити за рахунок комітента від свого імені правочини та інші дії щодо придбання лоту на аукціоні за ціною не більше 645 000,00 грн, включаючи всі супутні витрати, в тому числі винагороду комерційних посередників, юридичний супровід дій, спрямованих на придбання лоту та інші витрати, в строк до 31 грудня 2018 року;
23 травня 2018 року на сайті PROZORRO продажі відбулися відкриті торги з реалізації лоту F11GL19574 - право вимоги за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06, укладеним з ОСОБА_2 . Відповідно до протоколу електронного аукціону від 23 травня 2018 року № UA-EA- 2018-04-02-000383-a переможцем електронних торгів з продажу права вимоги за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06, укладеним з ОСОБА_2 , визнано ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал». 13 червня 2018 року ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» уклали договір купівлі-продажу майнових прав № 627/К, за яким продавцем ПАТ «Дельта Банк» шляхом продажу були відступлені покупцю - ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» права вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06, укладеним з ТОВ «Український промисловий Банк», право вимоги за якими перейшло до АТ «Дельта Банк». 13 червня 2018 року ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» уклали договір відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до якого на умовах договору купівлі-продажу майнових прав від 13 червня 2018 року № 627/К та на підставі протоколу електронного аукціону від 23 травня 2018 року № UA- EA-2018-04-02-000383-a, первісний іпотекодержатель передав (відступив) новому іпотекодержателю право вимоги за іпотечним договором від 08 серпня 2006 року, укладеним між ТОВ «Український промисловий Банк» та ОСОБА_2 , в якості забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06. 19 лютого 2019 року ТОВ «Зі-Зі» та ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» на виконання договору комісії від 22 травня 2018 року № 159-К, акта прийому-передачі права вимоги від 13 червня 2018 року уклали договір про відступлення прав за договором іпотеки, відповідно до якого останнє прийняло права вимоги за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06, договором іпотеки, посвідченим 08 серпня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н. В., за реєстровим номером 2786;
21 лютого 2019 року ТОВ «Зі-Зі» направило на адресу боржника, поручителя та власника іпотечного майна повідомлення в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку». У квітні 2019 року ТОВ «Зі-Зі» звернуло стягнення на предмет іпотеки, посилаючись про залишення боржником, поручителем та іпотекодавцем вимоги товариства про погашення заборгованості за кредитним договором без виконання. 11 квітня 2019 року державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Кушнеровою Р. М. проведена державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення салону-магазину площею 33,6 кв. м, житловою площею 17,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 за ТОВ «Зі-Зі». 17 квітня 2019 року ТОВ «Зі-Зі» та ОСОБА_7 уклали договір купівлі-продажу нежитлових приміщень салону-магазину, загальною площею 33,6 кв. м, основною площею 17,5 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 ), який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н. В. за реєстровим номером 832. 08 травня 2019 року ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_13 уклали договір купівлі-продажу нежитлових приміщень салону-магазину, загальною площею 33,6 кв. м, основною площею 17,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г. В. за реєстровим номером 896. Таким чином, на цей час власником спірних нежитлових приміщень є ОСОБА_5 та ОСОБА_13 в рівних частках, що підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно;
реалізація спірних нежитлових приміщень відбулася внаслідок відкритих торгів з продажу активів ПАТ «Дельта Банк» у зв'язку з невиконанням боржником ОСОБА_2 умов кредитного договору. Спірне майно було придбано ОСОБА_13 та ОСОБА_5 за відплатним договором, внаслідок придбання боргу ОСОБА_2 ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал», внаслідок проведених прилюдних торгів, у зв'язку із ліквідацією первісного кредитодавця та іпотекодержателя АТ «Дельта Банк». Отже, в даному випадку витребування спірного майна від добросовісних набувачів ОСОБА_5 та ОСОБА_13 є неможливим, а відтак, позовні вимоги як і вимоги касаційної скарги ОСОБА_2 є необґрунтованими та не можуть підлягати задоволенню;
крім того, 14 травня 2019 року мати ОСОБА_2 - ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Одеси із позовом до ТОВ «Зі-Зі», державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації» Кушнерової Р. В., приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоусової Н. В., ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, визнання незаконними і скасування рішень про державну реєстрацію прав, витребування майна з чужого незаконного володіння. Цій справі присвоєно єдиний унікальний № 520/10448/19. Предметом спору у вказаній справі виступало нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення салону-магазину загальною площею 33,6 кв. м, основною площею 17,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 . Тобто, позивач ОСОБА_12 (мати ОСОБА_2 ) намагалась витребувати у ОСОБА_5 , ОСОБА_13 приміщення спірного салону-магазину, загальною площею 33,6 кв. м, основною площею 17,5 кв. м, яке є предметом спору у справі № 520/9668/19. Проте рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 липня 2020 року в задоволенні зазначеного позову відмовлено. Це рішення суду залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, а ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у відкритті касаційного провадження відмовлено. Тобто, вказане рішення суду набрало законної сили;
правомірність такого рішення підтверджено й постановою Верховного Суду від 06 грудня 2024 року за касаційною скаргою чоловіка ОСОБА_2 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2023 року, якою було закрито апеляційне провадження за його скаргою з підстав відсутності порушеного права особи, яка подала апеляційну скаргу. Судами у цій справі встановлено, що ОСОБА_5 і ОСОБА_13 правомірно придбали та володіють об'єктом спірного нерухомого майна, а саме приміщенням салону-магазину, яке раніше було квартирою № 38 , що належала ОСОБА_2 , і виступало предметом іпотеки за іпотечним договором, укладеним між ОСОБА_2 і ТОВ «Український промисловий Банк», в якості забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06. Також судами було встановлено законність та правомірність реалізації ТОВ «Зі-Зі» предмета іпотеки (приміщенням салону-магазину) за адресою: АДРЕСА_1 , яке раніше мало вигляд квартири. Отже, встановлені судами в цій справі обставини є преюдиційними та не підлягають додатковому доказуванню;
підстав для задоволення касаційної скарги немає, адже доля предмета спору, а саме: салону-магазину, загальною площею 33,6 кв. м, основною площею 17,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , яке раніше мало вигляд квартири № 38 , вже вирішена у справі № 520/10448/19, а скаржник намагається переглянути в цій справі № 520/9668/19 обставини, які встановлені остаточним рішенням у справі № 520/10448/19. Крім того, суб'єктний склад спору, предмет спору, підстави спору та частково предмет позову у справі № 520/10448/19, у якій ухвалено остаточне рішення, є ідентичним з суб'єктним складом спору, підставою спору та частково предметом позову у справі № 520/9668/19, яка розглядається касаційним судом.
У січні 2025 року від ТОВ «Зі-Зі» до суду надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2025 року відкрито касаційне Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 07 листопада 2024 року указані недоліки було усунуто.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 520/9668/19 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У січні 2025 року матеріали справи № 520/9668/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2026 року в задоволенні клопотання ОСОБА_5 про поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу відмовлено; продовжено ОСОБА_5 строк для подання відзиву на касаційну скаргу; справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 10 грудня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 лютого 2020 року в справі № 912/1120/16, від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20, від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 та у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2008 року в справі № 2/164-35/246, від 30 березня 2016 року у справі № 814-3015-14; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 08 серпня 2006 року між ТОВ «Український промисловий Банк» та ОСОБА_2 (дочкою позивача) укладений кредитний договір № 126/ПК-08/06, згідно з яким ОСОБА_2 отримала у банка кредит у розмірі 57 000,00 дол. США строком до 07 серпня 2016 року.
Цього ж дня як забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором, укладеного між ОСОБА_2 і ТОВ «Український промисловий Банк» був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим № 2786, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .
30 червня 2010 року між ТОВ «Український промисловий Банк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України укладений договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Український промисловий Банк» на користь АТ «Дельта Банк», відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором ТОВ «Український промисловий Банк» передав (відступив) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком України, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінив ТОВ «Український промисловий Банк» як кредитора (став новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі ТОВ «Український промисловий Банк» АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, АТ «Дельта Банк» перейшло (відступилось) право вимагати (замість ТОВ «Український промисловий Банк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.
02 березня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнята постанова «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» від 02 березня 2015 року № 150.
03 березня 2015 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було здійснено оголошення про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду в ПАТ «Дельта Банк».
В рамках процедури продажу активів ПАТ «Дельта Банк» 02 квітня 2018 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на офіційному сайті останнього було розміщено оголошення про проведення 23 травня 2018 року відкритих торгів з продажу активів, що обліковуються на балансі ПАТ «Дельта Банк», зокрема, лоту F11GL19574.
Відомості про лот F11GL19574 були визначені в Публічному паспорті активу на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
22 травня 2018 року між ТОВ «Зі-Зі» і ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» був укладений договір комісії № 159-К, відповідно до якого комісіонер (ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал») зобов'язався за дорученням комітента (ТОВ «Зі-Зі») за комісійну винагороду вчинити за рахунок комітента від свого імені правочини та інші дії щодо придбання лоту на аукціоні за ціною не більше 645 000,00 грн, включаючи всі супутні витрати, в тому числі винагороду комерційних посередників, юридичний супровід дій, спрямованих на придбання лоту та інші витрати, в строк до 31 грудня 2018 року.
23 травня 2018 року на сайті PROZORRO Продажі відбулися відкриті торги з реалізації лоту F11GL19574 - право вимоги за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06, укладеним з ОСОБА_2 .
З Протоколу електронного аукціону від 23 травня 2018 року №UA-EA-2018-04-02-000383-a вбачається, що переможцем електронних торгів з продажу права вимоги за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06, укладеним з ОСОБА_2 , було визнано ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал».
13 червня 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» були укладені договір № 627/К купівлі-продажу майнових прав, за яким продавцем ПАТ «Дельта Банк» шляхом продажу були відступлені покупцю - ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» права вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06, укладеним з ТОВ «Український промисловий Банк», право вимоги за якими перейшло до АТ «Дельта Банк».
13 червня 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал» був укладений договір відступлення прав за іпотечним договором, відповідно до якого на умовах договору № 627/К купівлі-продажу майнових прав від 13 червня 2018 року та на підставі Протоколу електронного аукціону від 23 травня 2018 року № UA-EA-2018-04-02-000383-a, первісний іпотекодержатель передав (відступив) новому іпотекодержателю право вимоги за іпотечним договором від 08 серпня 2006 року, укладеним між ТОВ «Український промисловий Банк» і ОСОБА_2 , в якості забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06.
19 лютого 2019 року між ТОВ «Зі-Зі» і ТОВ «Фінансова компанія «Морган кепітал», на виконання договору комісії від 22 травня 2018 року № 159-К, акта прийому-передачі права вимоги від 13 червня 2018 року, було укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки, відповідно до якого ТОВ «Зі-Зі» прийняло права вимоги за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06, договором іпотеки, посвідченим 08 серпня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н. В. за реєстровим № 2786.
Протягом визначеного законом строку ТОВ «Зі-Зі» направило на адресу боржника, поручителя та власника іпотечного майна повідомлення про усунення порушення, в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку».
У визначений законодавством та повідомленням термін ані боржником, ані поручителем, ані власником іпотечного майна вимоги щодо погашення боргу за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06 виконано не було. У зв'язку з чим ТОВ «Зі-Зі» скористалось правом, передбаченим статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та положеннями Розділу 5 Договору іпотеки, та звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності.
11 квітня 2019 року державним реєстратором КП «Агенція державної реєстрації» Кушнеровою Р. М. здійснена державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення салону-магазину загальною площею 33,6 кв. м, основною площею 17,5 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за ТОВ «Зі-Зі».
17 квітня 2019 року між ТОВ «Зі-Зі» та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень салону-магазину загальною площею 33,6 кв. м, основною площею 17,5 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. за реєстровим № 832.
08 травня 2019 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_15 та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень салону-магазину, загальною площею 33,6 кв. м, основною площею 17,5 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г. В. за реєстровим номером 896.
На момент ухвалення рішення у справі власником спірних нежитлових приміщень салону-магазину загальною площею 33,6 кв. м, основною площею 17,5 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_5 і ОСОБА_11 в рівних частках.
Позиція Верховного Суду
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» цієї глави «Позика. Кредит. Банківський вклад», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (стаття 1054 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України в редакції, що діяла на момент укладення договору іпотеки).
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 598, стаття 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (абзац 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку»).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її, з інших підстав, передбачених цим Законом (стаття 17 Закону України «Про іпотеку»).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).
Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
За частиною першою статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
Отже, відступлення припиненого права вимоги (тобто майнового права вимоги, якого не існує на момент укладення відповідного договору у будь-якого суб'єкта) не створює жодних правових наслідків для особи - власника майна, яке було обтяжено іпотекою (заставою).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) вказано, що «наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв'язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі. У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21) зроблено висновок, що з урахуванням того, що рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 01 листопада 2010 року з особи на користь банку стягнута в повному обсязі заборгованість за тілом кредиту, вказане судове рішення виконано повністю, що підтверджується постановою від 07 листопада 2019 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, відомості про скасування постанови державного виконавця від 07 листопада 2019 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 в матеріалах справ відсутні, наявні підстави вважати зобов'язання за кредитним договором виконаним. За таких обставин, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що з моменту виконання у повному обсязі зобов'язань, визначених рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 01 листопада 2010 року про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, припинилися зобов'язання позивача як за договором кредиту, так і за договором іпотеки. Зазначене узгоджується із висновком, що міститься у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16 (провадження
№ 14-88цс19).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 570/1657/18 (провадження № 61-7781св21) зроблено висновок, що особа виконала зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, що відповідно до вимог закону є підставою для припинення іпотеки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається».
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, яка переглядається:
при зверненні до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 посилалась на те, що ТОВ «Зі-Зі» протиправно набуло право власності на її нерухоме майно, тому подальше відчуження такого майна є незаконним;
суди встановили, що:
- у зв'язку з невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов'язань за кредитним договором АТ «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором;
- рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2014 року в справі № 520/1194/14-ц позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено; стягнено солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (поручитель) на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06 у розмірі 532 830,57 грн. У мотивувальній частині рішення зафіксовано суму заборгованості у розмірі 63 882,44 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України становить 532 830,57 грн, з яких: тіло кредиту - 43 900,87 дол. США; відсотки - 19 981,57 дол. США; комісії - 22 218,23 грн (т. 1, а. с.155-156);
аналіз матеріалів справи свідчить, що надалі це судове рішення за заявою ПАТ «Дельта Банк» виконувалось у примусовому порядку. Постановою державного виконавця від 11 серпня 2015 року закінчено виконавче провадження стосовно виконання виконавчого листа № 520/1194/14-ц від 17 квітня 2015 року про стягнення із ОСОБА_2 та ОСОБА_8 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06 у розмірі 532 830,57 грн у зв'язку із його виконанням (т. 1, а. с. 160). Сплата ОСОБА_2 коштів на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 червня 2014 року в справі № 520/1194/14-ц також підтверджується квитанцією від 27 липня 2015 року (т. 1, а. с. 159);
суди фактично вважали, що вимоги щодо погашення боргу за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06 належним чином виконано не було, адже належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів, яка вказана в резолютивній частині судового рішення в іноземній валюті, а не її еквіваленту у гривні, визначеного за курсом на час ухвалення рішення;
проте суди не врахували, що у постанові державного виконавця зазначено про фактичне виконання в повному обсязі рішення суду та у зв'язку із цим закінчення відповідного виконавчого провадження. Відомості про оскарження вказаної постанови та її скасування відсутні. Таким чином, суди попередніх інстанцій належним чином не з'ясували чи виконали ОСОБА_2 та ОСОБА_8 зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, чи припинилось зобов'язання за кредитним договором, що відповідно до вимог закону є підставою для припинення іпотеки, чи була оскаржена постанова про закінчення виконавчого провадження;
крім того, суди зазначили, що право вимоги за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06 та договором іпотеки від 08 серпня 2006 року почергово набувалось та переходило від АТ «Дельта Банк» до ТОВ «Зі-Зі», яке і звернуло стягнення на предмет іпотеки;
разом з цим, не з'ясувавши те, чи виконали ОСОБА_2 та ОСОБА_8 зобов'язання за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № 126/ПК-08/06, суди не перевірили того, чи є припиненим зобов'язання за забезпечувальним договором іпотеки від 08 серпня 2006 року.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частини четверта статті 411 ЦПК України).
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
За таких обставин суди попередніх інстанцій зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Оскільки встановлені підстави для скасування судових рішень, суд касаційної інстанції інші підстави касаційного перегляду не аналізує.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року та постанова Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко