12 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/6824/25
Судді Верховного Суду Кролевець О.А.
1. Щодо постанови Верховного Суду від 12.03.2026, прийнятої за наслідками розгляду касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 у справі №910/6824/25 за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплосфера ЮА" про стягнення заборгованості у розмірі 133 964 372,02 грн.
2. Постановою Верховного Суду від 12.03.2026 колегією суддів Верховного Суду Кролевець О.А., (головуюча), Баранець О.М., Губенко Н.М., закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Центренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 у справі №910/6824/25 з підстави касаційного оскарження передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Касаційну скаргу ПАТ "Центренерго" з підстав касаційного оскарження передбачених п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
3. При прийнятті вказаного судового рішення суддею Кролевець О.А., було висловлено окрему думку, наступного змісту.
Обставини справи
4. Судами встановлено, що 20.09.2024 між ТОВ "Теплосфера ЮА" (далі - постачальник) та ПАТ "Центренерго" (далі - покупець) було укладено договір поставки вугілля №111/10 (далі - "договір"), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити (передати) у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити вугільну продукцію (далі - вугілля) на зазначених у договорі умовах.
5. За змістом розділу 2 договору поставка вугілля по Договору здійснюється залізничним транспортом на умовах DDP (залізнична станція відправлення) згідно з "Інкотермс 2010. Правила ІСС з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі", з урахуванням передбачених Договором особливостей. Узгоджений сторонами в відповідній Специфікації обсяг вугілля постачається окремими партіями. Право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання сторонами акту приймання-передачі вугілля згідно з умовами Договору. (п.п. 2.1, 2.2, 2.5 договору).
6. Згідно із п. 3.1 договору приймання вугілля за кількістю та якістю здійснюється спільно Вантажоотримувачем і уповноваженим представником постачальника на території Вантажоотримувача і на обладнанні Вантажоотримувача.
7. Пунктами 6.1, 6.2 договору встановлено, що загальна сума Договору складається з визначеної відповідно до умов Договору фактичної вартості поставленого вугілля, вартості доставки вугілля від залізничної станції відправлення до залізничної станції призначення територією України (далі - вартість доставки) у випадку її оплати постачальником і відшкодування покупцем, ПДВ у випадку його нарахування та не може перевищувати 1 000 000 000,00 грн. Базова ціна означає ціну однієї тони вугілля при вказаних в пункті 5.1 Договору базових показниках якості і не включає в себе вартість доставки. Базова ціна вугілля становить 5 076,00 грн., в т.ч. ПДВ (20%) - 846,00 грн.
8. Водночас, положеннями п. 7.2 договору встановлено, що покупець має право здійснити попередню оплату за вугілля на підставі рахунку постачальника на суму, що не перевищує вартості вказаного в відповідній Специфікації вугілля. Вартість вугілля для здійснення попередньої оплати розраховується по вказаній в Договорі базовій ціні. Постачальник надає гарантійний лист з зобов'язаннями поставити покупцю вугілля в обсязі, відповідно до якого покупець здійснює попередню оплату. Якщо розмір визначеної відповідно до умов Договору фактичної вартості вугілля, поставленого по відповідній Специфікації, виявиться меншим від розміру здійсненної покупцем попередньої оплати за це вугілля, різниця між фактичною вартістю вугілля і попередньою оплатою зараховується як попередня оплата по наступних специфікаціях, у випадку їх укладення, або повертається постачальником протягом 20 (двадцяти) банківських днів з кінцевої дати складання Актів приймання-передачі вугілля по відповідній Специфікації, якщо наступні Специфікації не укладались, або з моменту відправлення покупцем відповідної вимоги постачальнику про повернення попередньої оплати. Постачальник протягом 1 (одного) банківського дня після закінчення вказаного в Специфікації строку (терміну) поставки повертає покупцю попередню оплату в повному обсязі якщо поставка вугілля в вказаний в відповідній Специфікації строк (термін) не здійснювалась.
9. 20.09.2024 сторонами було підписано Специфікацію №1 до договору, згідно якої погоджено поставку в рамках виконання Договору вугілля кам'яного в обсязі 33,5 (+/- 5%) тис.т., у період з 23.09.2024 по 31.12.2024, з наступними умовами: Вантажоотримувач: Зміївська ТЕС та Трипільська ТЕС; виробник: АТ "ДТЕК Добропільська ЦЗФ", АТ "Жовтнева ЦЗФ", ДП "Волиньвугілля", ВП "Шухта Бужанська" ДП "Волиньвугілля", ПрАТ "Шахта "Надія"; вантажовідправник: ДП "Добропіллявугілля-видобуток", АТ "Жовтнева ЦЗФ", ТОВ "Райс Трейдинг", ДП "Волтиньвугілля", ПрАТ "Шахта "Надія"; залізнична станція відправлення: ст. Добропілля, ст. Петропавлівка, ст. Родинська, ст. Соснівка, ст. Іваничі; марка (група) згідно ДСТУ 3472: Г(Г2), ГЖ, ГЖП, ДГ; умовне позначення: Г(Г2) (0-100), ГЖ (0-200), ГЖП (0-100), ДГ (0-13), ДГ (0-200).
10. 26.09.2024 та 04.10.2024 ПАТ "Центренерго" було перераховано на користь ТОВ "Теплосфера ЮА" грошові кошти у загальному розмірі 132 000 000,00 грн. в якості попередньої оплати за поставку вугілля згідно Договору, що підтверджується платіжними інструкціями №2846 від 26.09.2024 та №2969 від 04.10.2024.
11. Листами №06/4347 від 18.10.2024, №06/4436 від 25.10.2024, №06/4497 від 29.10.2024, №06/4652 від 07.11.2024, №06/4751 від 18.11.2024 ПАТ "Центренерго", враховуючи відсутність жодного відвантаження вугілля, зверталось до ТОВ "Теплосфера ЮА" з вимогою негайно розпочати поставку вугілля за Договором та надати графік його відвантаження з врахування встановленого Специфікацією №1 терміну поставки для погашення дебіторської заборгованості, вчасного виконання взятих зобов'язань та забезпечення ТЕС ПАТ "Центренерго" паливом в достатній кількості для проходження ОЗП 2024-2025.
12. 29.11.2024 листом №06/4910 ПАТ "Центренерго" звернулося з вимогою до ТОВ "Теплосфера ЮА", в якій вказувало на те, що на поточний момент по договору не поставлено жодної тони вугілля, а в листопаді поточного року лише відвантажено 2 вагони вугілля, у зв'язку з чим вкотре вимагало негайно відвантажити вказане в відповідній специфікації вугілля в повному обсязі для погашення дебіторської заборгованості, вчасного виконання взятих зобов'язань та забезпечення ТЕС ПАТ "Центренерго" паливом в достатній кількості для проходження ОЗП 2024-2025 або повернути попередню оплату в розмірі, що відповідає вартості недопоставленого вугілля.
13. Листом №1812/1 від 18.12.2024 ТОВ "Теплосфера ЮА" звернулося до ПАТ "Центренерго" з проханням продовжити строк поставки вугілля по Специфікації №1 до 31.03.2025Ю з посиланням на те, що в силу технічних та технологічних причин, які виникли у виробників запланованого до поставки вугілля, ТОВ "Теплосфера ЮА" не змогло виконати свої зобов'язання у визначені терміни.
14. В подальшому, ПАТ "Центренерго" звернулося до ТОВ "Теплосфера ЮА" з листом №06/5208 від 23.12.2024, в якому з метою прийняття зваженого рішення щодо продовження строку (терміну) поставки вугілля просило надати помісячний графік поставки вугілля на ТЕС ПАТ "Центренерго" впродовж запропонованого періоду продовження строку поставки, у відповідь на який ТОВ "Теплосфера ЮА" надало графік відвантаження вугілля, відповідно до якого запропоновано: січень 2025 року - 6790 тон, лютий 2025 року - 11 800 тон, березень 2025 року - 14910 тон.
15. Додатковою угодою №1 від 25.12.2024 до Договору сторонами продовжено визначені в Специфікації №1 строки поставки, визначивши новий період поставки з 23.09.2024 по 31.03.2025.
16. На виконання умов Договору та Специфікації №1 до нього, у період з 30.11.2024 по 13.03.2025 ТОВ "Теплосфера ЮА" було поставлено вугілля у загальній кількості 1 519,4 т. на суму 7 014 335,47 грн., що підтверджується складеними та підписаними сторонами актами приймання-передачі вугільної продукції за Договором №1-ТС/10 від 30.11.2024, №2-ТС/10 від 13.12.2024, №3-ТС/10 від 07.01.2025, №4-ТС/10 від 10.02.2025, №5-ТС/10 від 12.02.2025, №6-ТС/10 від 24.02.2025, №7-ТС/10 від 13.03.2025.
17. Листом №06/1327 від 04.04.2025 ПАТ "Центренерго" звернулося до ТОВ "Теплосфера ЮА" з вимогою негайно повернути на рахунок ПАТ "Центренерго" різницю між фактичною вартістю вугілля і попередньою оплатою у розмірі 124 985 664,53 грн.
Мотиви прийняття судами судових рішень у справі та доводи касаційної скарги
18. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.08.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2025, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 124 985 664, 53 грн, пеню за недопоставку товару у розмірі 551 489, 24 грн, пеню за прострочення повернення передоплати у розмірі 1 486 130, 92 грн, 3% річних у розмірі 143 819, 12 грн та судовий збір. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
19. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди вказували на те, що відповідач не виконав у повному обсязі поставку товару та не повернув частину попередньої оплати, сплаченої позивачем, відтак суди встановили прострочення зобов'язань щодо поставки товару та повернення попередньої оплати, відповідно наявні підстави для нарахування пені за несвоєчасну поставку товару та повернення попередньої оплати. Водночас, суди вказали на наявність вимоги позивача про повернення попередньої оплати, що на думку судів свідчить про відмову від договору. Зважаючи на те, що у постачальника не може існувати одночасно обов'язку з повернення суми попередньої оплати, і поставки товару, що безпосередньо вбачається з приписів як п. 7.2 Договору, так і положень ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, а тому, суди вказали на неправильний розрахунок позивачем пені за несвоєчасну поставку товару, та відмовили в частині нарахування пені за несвоєчасну поставку товару, виключивши період, що настав після відмови позивача від договору.
20. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про стягнення пені за недопоставку продукції у розмірі 2 895 318, 50 грн та ухвалити нове рішення про задоволення позову у цій частині.
21. У скарзі скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті при неналежній та неповній оцінці доказів у справі, з невірним застосуванням умов договору, з урахуванням законодавства, а тому, такі рішення підлягають скасуванню.
22. Рішення судів попередніх інстанцій оскаржувались позивачем на підставі п.1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки вони прийняті з невірним застосуванням до спірних правовідносин ст. ст. 530, 549, 610, 612 ЦК України, без урахування правових висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 та від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.
23. Так, скаржник вказує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зазначено, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і в порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
24. Крім того, скаржник зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, Суд зазначив, що приписами частин 2 та 3 статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
25. Крім того скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються позивачем на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки вони прийняті в порушення ст. 86, ч.5 ст. 236 ГПК України, із невірним трактуванням умов договору поставки вугілля № 111/10 від 20.09.2024, а саме п.2 Специфікації №1 від 20.09.2024 до договору, п.11.1, п. 7.1., п.7.2., п.8.1.1., п. 8.4.1., п. 9.13. договору, відповідно до яких сторони погодили обов'язок ТОВ "Теплосфера ЮА" щодо поставки обсягу товару та строки такого виконання, а також передбачили відповідальність за порушення строків виконання зобов'язання по поставці (передачі) вугілля, що призвело до не застосування до спірних правовідносин ст.530, ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України, при цьому, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
26. Верховний Суд, приймаючи постанову 12.03.2026, відхиляючи доводи касаційної скарги, викладені в обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, щодо прийняття судових рішень з невірним застосуванням до спірних правовідносин ст. ст. 530, 549, 610, 612 ЦК України, без урахування правових висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 та від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, вказував на те, що судові рішення на які вказує скаржник є неподібними до справи, що розглядається, враховуючи всі критерії подібності.
- щодо п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, Суд вказав на те, що Верховний Суд у застосуванні положень частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України неодноразово наголошував на тому, що умовою їх застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки закон не визначив форми пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.01.2026 у справі № 914/2033/24, від 09.12.2025 у справі № 910/14570/24, від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17.
27. Так, колегія суддів, розглядаючи справу зазначила, що у постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 925/125/14, від 04.11.2020 у справі № 910/9739/19 сформовано такий висновок щодо застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України: "Визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати за своїм змістом є правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару.".
У постанові Верховного Суду від 16.07.2024 у справі № 910/3574/23 також сформовано висновок щодо застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, а саме: "норми Цивільного кодексу України не ставлять застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України у залежність від того, чи передбачена попередня оплата саме як обов'язок покупця за договором (за умови фактичного здійснення попередньої оплати покупцем)."
28. Я не погоджуюсь з такими висновками колегії суддів та висловлюю окрему думку, наступного змісту.
Мотиви висловлення окремої думки
29. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
30. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
31. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
32. Як вказувалось, відповідно до п.8.1.1. договору, постачальник зобов'язується поставити (передати) покупцеві вугілля на умовах Договору та на підставі підписаних Сторонами Специфікацій.
33. Відповідно до п. 7.1 договору оплата вартості вугілля та відшкодування вартості його доставки здійснюється покупцем на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування вартості доставки в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту підписання відповідних актів.
34. Водночас, положеннями п. 7.2 договору встановлено, що покупець має право здійснити попередню оплату за вугілля на підставі рахунку постачальника на суму, що не перевищує вартості вказаного в відповідній Специфікації вугілля. Вартість вугілля для здійснення попередньої оплати розраховується по вказаній в Договорі базовій ціні. Постачальник надає гарантійний лист з зобов'язаннями поставити покупцю вугілля в обсязі, відповідно до якого покупець здійснює попередню оплату. Якщо розмір визначеної відповідно до умов Договору фактичної вартості вугілля, поставленого по відповідній Специфікації, виявиться меншим від розміру здійсненної покупцем попередньої оплати за це вугілля, різниця між фактичною вартістю вугілля і попередньою оплатою зараховується як попередня оплата по наступних специфікаціях, у випадку їх укладення, або повертається постачальником протягом 20 (двадцяти) банківських днів з кінцевої дати складання Актів приймання-передачі вугілля по відповідній Специфікації, якщо наступні Специфікації не укладались, або з моменту відправлення покупцем відповідної вимоги постачальнику про повернення попередньої оплати.
35. Так, відповідно до п. 1 Специфікації №1 від 20.09.2024, підписаної сторонами договору, постачальник поставить (передасть), а Покупець прийме вугілля кам'яне в обсязі 33,5 (+/- 5%) тис. тон. Згідно п.2 Специфікації №1 від 20.09.2024 (з урахуванням змін внесених Додатковою угодою №1 від 25.12.2024), Строк (термін) поставки (передачі) вугілля: з 23 вересня 2024 по 31 березня 2025 р.
36. Водночас, у п. 2 Додаткової угоди № 1 від 25.12.2024 сторонами погоджено, що решта умов договору залишаються незмінними і обов'язковими до виконання сторонами.
37. Разом з цим, відповідно до п.11.1 договору, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє по 31.12.2025, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.
38. Як вбачається з судових рішень у справі розглядаючи спір, в частині стягнення пені за несвоєчасну поставку за договором, підставою для відмови у стягнення оспорюваної суми пені, за період з 01.04.2025 по 20.05.2025, послугувало те, що позивач фактично відмовився від поставки товару за договором, зважаючи на вимогу позивача від 04.04.2025, отже у відповідача відсутній обов'язок з поставки товару за договором після такої відмови, а тому є неправомірним нарахування пені за несвоєчасну поставку товару за вказаний період.
39. Проаналізувавши дії сторін у справі та обставини такої відмови, як вбачається з вимоги позивача від 04.04.2025, останній просив відповідача повернути різницю між фактичною вартістю отриманого вугілля та попередньою оплатою. Інформації про відмову від договору вказана вимога не містить.
40. На вказані обставини звертав увагу суду касаційної інстанції скаржник у касаційній скарзі. Я вважаю, обґрунтованими такі доводи касаційної скарги.
41. Так, скаржник у скарзі вказував на неврахування, правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, в якій Суд зазначив, що приписами частин 2 та 3 статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
42. Отже, у п. 7.2 договору сторонами було погоджено що покупець має право здійснити попередню оплату. Але, крім того, сторонами визначено, якщо розмір визначеної відповідно до умов Договору фактичної вартості вугілля, поставленого по відповідній Специфікації, виявиться меншим від розміру здійсненної покупцем попередньої оплати за це вугілля, різниця між фактичною вартістю вугілля і попередньою оплатою зараховується як попередня оплата по наступних специфікаціях, у випадку їх укладення, або повертається постачальником протягом 20 (двадцяти) банківських днів з кінцевої дати складання Актів приймання-передачі вугілля по відповідній Специфікації, якщо наступні Специфікації не укладались, або з моменту відправлення покупцем відповідної вимоги постачальнику про повернення попередньої оплати.
43. З урахуванням зазначеного, я вважаю, що вказана умова містить право покупця на повернення попередньої оплати, і таке право не свідчить про відмову від договору, відповідно до положень ст. 693 ЦК України.
44. А тому, я не погоджуюсь, з позицією колегії суддів, що "обов'язок відповідача з постачання вугілля є припиненим з 08.04.2025 (з дати направлення позивачем відповідно до пункту 7.2 договору та частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідної вимоги відповідачу про повернення суми невикористаної попередньої оплати - тобто повідомлення про своє волевиявлення щодо припинення поставки). Відповідно судами попередніх інстанцій обґрунтовано відмовлено позивачу у стягненні пені за недопоставку продукції, яка була нарахована після 08.04.2025".
45. З урахуванням зазначеного, я вважаю неправильними, аргументи колегії суддів про наявність підстав для застосування в даному випадку наслідків положень частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, щодо відмови покупця від договору, та посилання колегії суддів на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 925/125/14, від 04.11.2020 у справі № 910/9739/19, щодо застосування таких положень.
46. Так, правовий висновок - це відповідне тлумачення конкретної норми права щодо її застосування, сформований Верховним Судом з метою правильного та справедливого вирішення спору.
47. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини. Термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст.
48. Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
49. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
50. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація подібності правовідносин полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
51. При цьому, необхідно виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
52. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
53. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
54. Отже, визначальним для застосування того чи іншого правового висновку, викладеного у постанові Верховним Судом, є насамперед, наявність висновку щодо застосування (тлумачення) норми права в постанові (постановах) Верховного Суду в подібних правовідносинах.
55. Тоді як, правові висновки Верховного Суду, щодо застосування положень ст. 693 ЦК України, на які вказує колегія суддів, у справі, що розглядається Судом, викладено у справах у яких обставини справ встановлені судами, (зокрема умови договорів, які укладались сторонами та обставини виконання таких договорів) не є подібними до справи, що розглядається Судом.
56. Вважаю, що колегією суддів помилково застосовано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 925/125/14, від 04.11.2020 у справі № 910/9739/19, від 13.01.2026 у справі № 914/2033/24, від 09.12.2025 у справі № 910/14570/24, від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, оскільки, правовідносини у вказаних справах не є подібними до справи, що розглядається Судом.
57. Так, у вказаних справах застосовуючи положення частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, Верховний Суд зауважив, що умовою застосування таких положень є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки закон не визначив форми пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду
58. Отже, суд касаційної інстанції вказав, що у разі несвоєчасної поставки товару у покупця є альтернативні дії: вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Водночас, враховуючи умови договору саме п. 7.2., в якому зазначено, якщо розмір визначеної відповідно до умов Договору фактичної вартості вугілля, поставленого по відповідній Специфікації, виявиться меншим від розміру здійсненної покупцем попередньої оплати за це вугілля, різниця між фактичною вартістю вугілля і попередньою оплатою зараховується як попередня оплата по наступних специфікаціях, у випадку їх укладення, або повертається постачальником протягом 20 (двадцяти) банківських днів з кінцевої дати складання Актів приймання-передачі вугілля по відповідній Специфікації, якщо наступні Специфікації не укладались, або з моменту відправлення покупцем відповідної вимоги постачальнику про повернення попередньої оплати, я вважаю, що відсутні підстави вважати, що покупець відмовився від договору, а тому у нього не було підстав для нарахування пені за несвоєчасну поставку товару, після такої відмови.
59. На неврахування зазначених умов договору та обставин справи вказував скаржник у касаційній скарзі, зазначаючи, що суди невірно трактували умови договору поставки вугілля, а саме п.2 Специфікації №1 від 20.09.2024 до договору, п.11.1, п. 7.1., п.7.2., п.8.1.1., п. 8.4.1., п. 9.13. договору, відповідно до яких сторони погодили обов'язок відповідача щодо поставки обсягу продукції та строки такого виконання, а також передбачили відповідальність за порушення строків виконання зобов'язання по поставці (передачі) вугілля.
60. Таким чином, я вважаю, що касаційна скарга підлягала задоволенню, рішення судів в частині відмови у позові про стягнення 2 895 318, 50 грн пені за недопоставку продукції необхідно було скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позову щодо стягнення 2 895 318, 50 грн пені за недопоставку продукції.
Суддя О.А. Кролевець