17 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 903/335/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І.М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
прокуратури - Яворський С.С. (Офіс Генерального прокурора)
позивача - Дригуля Т. П. (самопредставництво)
відповідача - Таргоній В. О. (адвокат)
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону
на рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2025 та
постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2025
за позовом Державної екологічної інспекції у Волинській області
за участю на стороні позивача Заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону
до Державного підприємства "Волинський військовий лісгосп"
про стягнення 2 633 870,37 грн шкоди.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Державна екологічна інспекція у Волинській області (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Державного підприємства "Волинський військовий лісгосп" (далі - ДП "Волинський військовий лісгосп", відповідач) про стягнення 2 633 870,37 грн шкоди, а саме: 2 219 256,87 грн шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, 414 613,50 грн шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності та 39 508,06 грн судових витрат по справі.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Господарський суд Волинської області рішенням від 26.06.2025 (суддя Шум М.С.) у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 (колегія суддів у складі: Саврій В. А., Юрчук М. І., Коломис В. В.) рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2025 у справі № 903/335/23 залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (далі - прокурор, скаржник) з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 у справі № 903/335/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).
4.2. На обґрунтування касаційної скарги із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права (положення статей 1166, 1172 ЦК України), а також не врахував висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах:
- від 26.05.2022 у справі № 922/2317/21, від 26.07.2022 у справі № 924/883/21, від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 19.09.2024 у справі № 918/1356/23 (щодо встановлення факту правопорушення, згідно з яким основним доказом є акт перевірки, в якому зафіксований факт правопорушення та який відповідно до статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" є документом, що фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства, зокрема, у сфері охорони навколишнього природного середовища);
- від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 30.01.2025 у справі № 907/48/24, від 08.07.2025 № 925/556/24, а також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 (щодо обов'язку забезпечення охорони лісових насаджень, покладеного саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев);
- від 10.11.2020 у справі № 903/504/16, від 03.11.2021 у справі № 922/1705/20, від 15.10.2024 у справі № 560/16934/23 (про те, що лісорубні квитки є дозвільними документами, які, зокрема, надають право на здійснення вирубки, однак, по-перше, самі по собі не можуть підтверджувати факт здійснення заготівлі, по-друге, визнання їх недійсними не має наслідком відновлення або захист прав та інтересів, про порушення яких зазначав у позовній заяві прокурор);
- від 14.12.2021 у справі № 908/2961/20 (щодо підтвердження порушення відповідачем природоохоронного законодавства не лише протоколом про адміністративне правопорушення, в якому уповноважена відповідальна особа визнала свою провину та факт порушення природоохоронного законодавства, зазначивши про усунення порушень, а й постановою про накладення адміністративного стягнення, актом обстеження, актом відбору проб ґрунтів, протоколом вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів, оцінених судами у їх сукупності);
- від 23.08.2023 у cправі № 912/2836/21, від 15.03.2023 у справі № 754/204/21 (щодо необхідності надання оцінки наявним у матеріалах справи доказам у сукупності, оскільки висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами);
- від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 22.10.2019 у справі № 910/2039/18, від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17 (щодо застосування частини четвертої статті 75 ГПК України);
- від 09.09.2021 у справі № 904/4941/20, від 20.10.2021 у справі № 920/759/20, від 16.12.2021 у справі № 920/266/19 (щодо застосування положень статей 1166, 1172 ЦК України);
- від 12.05.2021 у справі № 910/5757/20, від 10.06.2025 у справі № 910/1885/23, від 16.10.2025 у справі № 910/12561/23 (щодо застосування статей 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України).
4.3. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано пункт 2.7 Правил рубок головного користування, затверджених наказом Держкомлісгоспу від 23.12.2009 № 364 (далі - Правила рубок) та пункт 4 Порядку видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 761 (далі - Порядок), за відсутністю висновку Верховного Суду щодо їх застосування.
4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях не наведено аргументованих доводів щодо відхилення доказів і позиції прокуратури та позивача в частині наданого акту позапланової перевірки від 03.04.2020 № 228/04.20, його визнання відповідачем, а також проігноровано факт притягнення відповідального працівника ДП "Волинський військовий лісгосп" до адміністративної відповідальності.
4.5. Крім того, скаржник зауважує, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, зокрема не застосовано вимоги частини четвертої статті 75 ГПК України - не взято до уваги рішення у справах № 903/478/20, № 903/1081/21, предметом доказування в яких, серед іншого, також був акт Державної екологічної інспекції у Волинській області від 03.04.2020 № 228/04.2020. Зазначений акт визнаний судом законним, обґрунтованим, встановлено, що порушення, вказані у ньому, визнані ДП "Волинський військовий лісгосп". Цими ж рішеннями також визнано незаконність дій лісгоспу, а позови до останнього, які ґрунтувалися на акті Державної екологічної інспекції у Волинській області від 03.04.2020 № 228/04.2020, задоволені судом.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу ДП "Волинський військовий лісгосп" просить Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права.
5.2. Відповідач у своєму відзиві на касаційну скаргу звертає увагу на безпідставність посилання прокурора на рішення у справах № 903/478/20 та № 903/1081/21, стверджуючи про преюдиційність обставин, оскільки у справі, що розглядається предметом дослідження є конкретно визначені в акті від 03.04.2020 № 228/04.20 порушення під пунктами 48 та 69, які не були предметом дослідження у зазначених скаржником справах, оскільки стосувалися інших періодів та лісосік.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. За наслідками проведення Державною екологічною інспекцією у Волинській області в період з 23.03.2020 по 03.04.2020 позапланової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства ДП "Волинський військовий лісгосп", за яким закріплено Володимир-волинське, Луцьке, Бережницьке, Черемошнянське, Поворське, Бахівське лісництва, Державною екологічною інспекцією складено акт від 03.04.2020 №228/04.2.
6.2. Згідно з цим актом Державною екологічною інспекцією у Волинській області зафіксовано порушення природоохоронного законодавства на території Володимир-Волинського лісництва та Луцького лісництва ДП "Волинський військовий лісгосп":
1. На ділянці рубки головного користування 2019 року у кварталі 71.5 виділ 11.4, площею 1,0 га, Володимир-Волинського лісництва ДП "Волинський військовий лісгосп", відведення лісосіки та виписку лісорубного квитка здійснено із порушенням строку примикання лісосік: ділянка примикає до лісосік 2018 року квартал 71 виділ 11.1 площею 0.9 га та квартал 71 виділ 11.2 площею 1,0 га (строк примикання для дубових лісів - 3 роки). Ділянка примикає до лісосік головного користування 2018 року по дубовій господарській секції твердолистяного господарства: кв. 71 вид 11.1 площею 0,9 га та кв. 71 вид 11.2 площею 1,0 га. Незаконно зрубано 216 дерев породи дуб, граб, черешня, осика. Розмір заподіяної шкоди становить 2 219 256,87 грн.
2. Недотримання строків примикання лісосік для дубових лісів при проведені рубок головного користування у Луцькому лісництві ДП "Волинський військовий лісгосп" - рубка головного користування 2019 року у кв.14 вид.9 площею 0,5 га. Відведення лісосіки, виписка лісорубного квитка та сама рубка, здійснена із порушенням строку примикання лісосік для дубових лісів (строк примикання лісосік/без врахування року рубки/ для дубових лісів становить 3 роки). Недотримано строк примикання із лісосікою по дубовій господарській секції рубки головного користування 2017 року кв. 14 вид 9 площею 1,5 га. Незаконно зрубано 109 дерев породи дуб, сосна, граб осика, черешня. Розмір заподіяної шкоди 414 613, 50 грн.
6.3. Акт позапланової перевірки від 03.04.2020 №228/04.20 підписано тимчасово виконуючим обов'язки директора ДП "Волинський військовий лісгосп" Лебичем А. А., а також підписано третіми особами, які брали участь у проведені заходу державного нагляду (контролю), з них лісничим Луцького лісництва Фурсом А. І. та лісничим Волинського лісництва Тарасюком А. М.
6.4. Щодо лісничого Тарасюка А. М. 27.03.2020 складено протокол про адміністративне правопорушення № 001084 за статтею 64 Кодексу України про адміністративне правопорушення (допустив невиконання вимог щодо строку примикання лісосік при відведенні ділянок головного користування 2019) та накладено на лісничого штраф в розмірі 255 грн. Тарасюком А.М. відповідний протокол підписано, постанова не оскаржувалася, а штраф сплачено, що підтверджується квитанцією від 06.04.2020.
6.5. До матеріалів справи долучено претензію Державної екологічної інспекції у Волинській області від 17.04.2020 №6-2/816, адресовану ДП "Волинський військовий лісгосп", на загальну суму 7 990 679, 69 грн і в тому числі щодо порушень, що є предметом спору у цій справі. Доказів надіслання претензії в матеріалах справи немає.
6.6. До матеріалів справи також долучено лісорубні квитки від 28.02.2019 та 28.05.2019, що виданий Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.
6.7. Судом, за клопотанням відповідача, призначено у справі інженерно-екологічну експертизу з відповідним переліком питань, а саме:
1. Чи завдана екологічна шкода для лісового господарства рубкою головного користування 2019 року на лісовій ділянці у кварталі 71 (виділ 11.4 площею 1,0 га) Володимир-Волинського лісництва (підстава: лісорубний квиток від 28 травня 2019 року №010615, серія ЛЬ ЛРК, виданий Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства).
1.1. Чи підтверджується розрахунок розміру шкоди, зумовленої зазначено рубкою відповідно до пункту 48 Опису виявлених порушень вимог законодавства за результатами проведення заходу державного нагляду (контролю), що оформлений актом Державної екологічної інспекції у Волинській області від 03.04.2020 №228/04.20 проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів Державним підприємством "Волинський військовий лісгосп"?
1.2. У разі не підтвердження правильності проведеного розрахунку, визначити який розмір шкоди завдано для лісового господарства рубкою головного користування 2019 року на лісовій ділянці у .кварталі 71 (виділ 11.4 площею 1,0 га) Володимир-Волинського лісництва (підстава: лісорубний квиток від 28 травня 2019 року №010615, серія ЛЬ ЛРК, виданий Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства).
2. Чи завдана екологічна шкода для лісового господарства рубкою головного користування 2019 року на лісовій ділянці у кварталі 14 (виділ 9 площею 0,5 га) та РГК-17 р. в кварталі 14 (виділ 9 площею 1,5 га) Луцького лісництва (підстава: лісорубний квиток від 28 лютого 2019 року №010590 серія ЛЬ ЛРК, виданий Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства).
2.1. Чи підтверджується розрахунок розміру шкоди, зумовленої зазначеною рубкою відповідно до пункту 69 Опису виявлених порушень вимог законодавства за результатами проведення заходу державного нагляду (контролю), що оформлений актом Державної екологічної інспекції у Волинській області від 03.04.2020 №228/04.20 проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів Державним підприємством "Волинський військовий лісгосп"?
2.2. У разі не підтвердження правильності проведеного розрахунку, визначити який розмір шкоди завдано для лісового господарства рубкою головного користування 2019 року на лісовій ділянці у кварталі 14 (виділ 9 площею 0,5 га) та РГК-17 р. в кварталі 14 (виділ 9 площею 1,5 га) Луцького лісництва (підстава: лісорубний квиток від 28 лютого 2019 року №010590 серія ЛЬ ЛРК, виданий Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства).
6.8. Згідно з Висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 12.05.2025 № 26504/23-63 зазначено таке:
- Рубкою головного користування 2019 року на лісовій ділянці у кварталі 71 (виділ 11.4 площею 1,0 га) Володимир-Волинського лісництва (підстава: лісорубний квиток від 28 травня 2019 року №01061 серія ЛЬ ЛРК, виданий Волинським обласним управлінням лісового та мисливсько господарства) не завдана екологічна шкода для лісового господарства.
- Рубкою головного користування 2019 року на лісовій ділянці у кварталі 14 (виділ 9 площею 0,5 га) та РГК-17 р. в кварталі 14 (виділ 9 площею 1,5 га) Луцького лісництва (підстава: лісорубний квиток від 28 лютого 2019 року №010590 серія ЛЬ ЛРК, виданий Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства) не завдана екологічна шкода для лісового господарства.
- У наданих матеріалах справи № 903/335/23 відсутні будь-які спростування факту належного (з точки зору сучасного лісівництва) лісовідновлення (шляхом створення лісових культур). Відповідно, відсутні спростування досягнення мети (повноцінного лісовідновлення на принципат сучасного лісівництва) для забезпечення якої і розроблені та діють норми (правила) щодо дотримання строку примикання лісосік.
- Рубкою головного користування 2019 року на лісовій ділянці у кварталі 71 (виділ 11.4 площею 1,0 га) Володимир-Волинського лісництва не завдана екологічна шкода для лісового господарства. Рубкою головного користування 2019 року на лісовій ділянці у кварталі 14 (виділ 9 площею 0,5 га) Луцького лісництва не завдана екологічна шкода для лісового господарства.
- З урахуванням вищевказаного, питання наявності правових підстав для обчислення розміру шкоди, як такої, що заподіяна Державним підприємством "Волинський військовий лісгосп" незаконними рубками дерев, відноситься до питань права, вирішення яких експерту забороняється згідно п. 2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 №53/5.
6.9. Без вирішення питання наявності правових підстав для обчислення розміру шкоди, заподіяної ДП "Волинський військовий лісгосп" рубками головного користування 2019 року на лісовій ділянці у кварталі 71 (виділ 11.4 площею 1,0 га) Володимир-Волинського лісництва та на лісовій ділянці у кварталі 14 (виділ 9 площею 0,5 га), не вбачається за можливе надати висновок з наступних питань:
-"Чи підтверджується розрахунок розміру шкоди, зумовленої зазначеною рубкою відповідно до пункту 48 Опису виявлених порушень вимог законодавства за результатами проведення заходу державного нагляду (контролю), що оформлений актом Державної екологічної інспекції у Волинській області від 03.04.2020 №228/04.20 проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів Державним підприємством "Волинський військовий лісгосп"?;
-"У разі не підтвердження правильності проведеного розрахунку, визначити який розмір шкоди завдано для лісового господарства рубкою головного користування 2019 року на лісовій ділянці у кварталі 71 (виділ 11.4 площею 1,0 га) Володимир-Волинського лісництва (підстава: лісорубний квиток від 28 травня 2019 року №010615, серія ЛЬ ЛРК, виданий Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства)";
-"Чи підтверджується розрахунок розміру шкоди, зумовленої зазначеною рубкою відповідно до пункту 69 Опису виявлених порушень вимог законодавства за результатами проведення заходу державного нагляду (контролю), що оформлений актом Державної екологічної інспекції у Волинській області від 03.04.2020 №228/04.20 проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів Державним підприємством "Волинський військовий лісгосп"?";
-"У разі не підтвердження правильності проведеного розрахунку, визначити який розмір шкоди завдано для лісового господарства рубкою головного користування 2019 року на лісовій ділянці у кварталі 14 (виділ 9 площею 0,5 га) та РГК-17 р. в кварталі 14 (виділ 9 площею 1,5 га) Луцького лісництва (підстава: лісорубний квиток від 28 лютого 2019 року №010590 серія ЛЬ ЛРК, виданий Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства)".
6.10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, встановили відсутність складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
8.2. У справі, що переглядається, предметом позову є стягнення з відповідача шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.
8.3. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
8.4. Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
8.5. Відповідно до частин першої, другої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
8.6. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
8.7. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення, а саме:
(1) протиправної поведінки особи;
(2) шкоди (збитків);
(3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками;
(4) вини особи, яка заподіяла збитки.
8.8. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.
8.9. Відповідно, суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди (збитків), мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.
8.10. За відсутності хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає.
8.11. Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
8.12. У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 912/823/18, від 18.12.2020 у справі № 922/3414/19, від 02.06.2022 у справі № 920/821/18, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20, від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 19.09.2024 у справі № 918/1356/23.
8.13. При цьому господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).
8.14. Згідно зі статтею 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
8.15. Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.
8.16. З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.
8.17. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
8.18. За статтею 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
8.19. Відповідно до частини першої статті 1 Лісового кодексу України ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
8.20. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
8.21. Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі.
8.22. Відповідно до статті 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
8.23. Статтею 19 Лісового кодексу України визначено, що постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створення сприятливих умов для їх охорони, захисту та відтворення покладено на постійного лісокористувача.
8.24. Нормами статей 86, 89, 90 Лісового кодексу України встановлено, що організація і забезпечення охорони і захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок, покладається на постійних лісокористувачів відповідного до цього кодексу.
8.25. Згідно зі статтею 69 Лісового кодексу України спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно.
8.26. В контексті доводів касаційної скарги Суд звертає увагу на те, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
8.27. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
8.28. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
8.29. Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. 8.30. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи (частини перша -четверта статті 98 Господарського процесуального кодексу України).
8.31. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 Господарського процесуального кодексу України).
8.32. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
8.33. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зазначив, що обставина не завдання екологічної шкоди лісовому господарству:
- рубкою головного користування 2019 року на лісовій ділянці у кварталі 71 (виділ 11.4 площею 1,0 га) Володимир-Волинського лісництва (підстава: лісорубний квиток від 28 травня 2019 року №01061 серія ЛЬ ЛРК, виданий Волинським обласним управлінням лісового та мисливсько господарства);
- рубкою головного користування 2019 року на лісовій ділянці у кварталі 14 (виділ 9 площею 0,5 га) та РГК-17 р. в кварталі 14 (виділ 9 площею 1,5 га) Луцького лісництва (підстава: лісорубний квиток від 28 лютого 2019 року №010590 серія ЛЬ ЛРК, виданий Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства); - є доведеною, а відтак з врахуванням фактичних обставин справи, наявність шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, як необхідний елемент настання деліктної відповідальності, Державною екологічною інспекцією у Волинській області не підтверджено, тому збитки в розмірі 2 633 870, 37 грн, нараховані позивачем, є необґрунтованими та безпідставними.
8.34. Твердження прокурора на преюдиційність обставин справи про нанесення шкоди навколишньому середовищу з посиланням на рішення у господарських спорах, підставою позовних вимог яких був також акт позапланової перевірки від 03.04.2020 №228/04.20, суд визнав безпідставними, оскільки предметом спору у цій справі є конкретно визначені в акті від 03.04.2020 №228/04.20 порушення визначені під пунктами 48 та 69, які не були предметом спору у інших справах.
8.35. Крім того, суд першої інстанції критично оцінив доводи прокурора про підставність позовних вимог, оскільки протоколом про адміністративне правопорушення від 27.03.2020 №001084 на лісничого ОСОБА_1 за статтею 64 Кодексу України про адміністративне правопорушення (допустив невиконання вимог щодо строку примикання лісосік при відведенні ділянок головного користування 2019) накладено штраф в розмірі 255 грн, ОСОБА_1 відповідний протокол підписано, постанова не оскаржувалася, а штраф сплачено.
8.36. Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що спірною рубкою не завдана екологічна шкода (збитки) для лісового господарства, а відтак постанова про адміністративне правопорушення від 03.04.2020 №000695, яка набрала законної сили, не змінює правових висновків, яких дійшов суд про безпідставність покладення на ДП "Волинський військовий лісгосп" грошового стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в розмірі 2 219 256, 87 грн.
8.37. Тобто, судами встановлено, що позивачем та прокурором не доведено такі елементи складу цивільного правопорушення, як протиправна поведінка особи, шкода (збитки) та причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками. Наведене судом касаційної інстанції не переоцінюється в силу положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
8.38. Водночас, надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити таке.
8.39. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.40. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.41. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.42. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.43. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.44. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.45. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
8.46. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.47. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
8.48. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.49. Скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, що містяться в постановах Верховного Суду, які зазначені в розділі 4 цієї постанови.
8.50. У більшій частині наведених прокурором постановах Верховного Суду, а саме у справах: № 922/2317/21, № 924/883/21, № 914/669/22, № 918/1356/23, № 907/48/24, 925/556/24, № 909/976/17, № 922/1705/20, № 908/2961/20, № 912/2836/21, № 904/4941/20, № 920/759/20, № 920/266/19- предметом розгляду були вимоги про стягнення шкоди (збитків), завданої незаконною рубкою дерев (порушення природоохоронного законодавства). Вказана справа (№ 903/335/23) є схожою в частині, що стосується предмета позову (стягнення шкоди), та за схожим нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин, однак, перевіривши доводи скаржника в цій частині, Суд виходить з того, що вказані справи різняться встановленими судовими інстанціями обставинами справи та наявними у справах доказами.
8.51. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо неврахування попередніми судовими інстанціями позиції касаційної інстанції щодо застосування статей 1166, 1172 ЦК України в аспекті використання такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, зокрема щодо наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, скаржник по суті намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції немає повноважень встановлювати нові обставини та переоцінювати докази в силу приписів статті 300 ГПК України.
8.52. Щодо справи № 903/504/16, то предметом її розгляду було визнання не чинними та скасування лісорубних квитків. Верховний Суд в зазначеній справі звернув увагу на те, що лісорубні квитки є дозвільними документами, які, зокрема, надають право на здійснення вирубки, однак, по-перше, самі по собі не можуть підтверджувати факт здійснення заготівлі, по-друге, визнання їх недійсними не має наслідком відновлення або захист прав та інтересів, про порушення яких зазначав у позовній заяві прокурор.
8.53. У справі № 560/16934/23 розглядався спір про визнання протиправними дії Хмельницького обласного управління лісомисливського господарства щодо видачі лісорубного квитка від 19.05.2021 серії ХМ ЛРК №001855 для проведення суцільних рубок головного користування на ділянці площею 3,3 га, розташованій на території Вовковинецького лісництва Державного підприємства "Летичівське лісове господарство".
8.54. Правові висновки у зазначених скаржником справах: № 910/5757/20 (стягнення недоотриманої вартості позитивного небалансу), № 910/1885/23 (визнання недійсним рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України від 24.11.2022 № 51-р/тк "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу"), № 910/12561/23 (стягнення солідарно пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва) щодо застосування статей 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 ГПК України, є загальними та універсальними, адже є нормами процесуального права, вміщеними у ГПК України, та застосування яких не залежить від категорії спорів, що розглядаються судами, а залежить від предмету доказування, доводів і аргументів сторін, які є вагомими і ключовими з точки зору доказів та обставин справи, і які впливають на кваліфікацію спірних правовідносин.
8.55. Скаржник також зазначає про те, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги статті 75 ГПК України без врахування висновків Верховного Суду у зазначених вище справах.
8.56. Проте, правовідносини у справах (№ 922/643/19, № 910/6356/19, № 910/2039/18, 916/1041/17), на які посилається скаржник, є неподібними з правовідносинами у справі № 903/335/23, що переглядається, оскільки в кожній із наведених справ, Верховний Суд сформував висновки на підставі конкретних обставин, які встановлювалися господарськими судами під час дослідження питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування приписів статті 75 ГПК України.
8.57. У постанові від 19.12.2025 у справі № 910/10365/15, до закінчення перегляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20, пункт 7.10), від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 (провадження № 12-41гс21, пункт 9.8)).
8.58. Суд зауважує, що у застосуванні преюдиції необхідно чітко розмежовувати обставини, що мають преюдиціальне значення, від правової оцінки судом обставин, про що неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19.
8.59. У цьому аспекті колегія суддів враховує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях оцінили докази та встановили обставини справи, за результатами чого зауважили, що предметом спору у цій справі є конкретно визначені в акті від 03.04.2020 №228/04.20 порушення під пунктами 48 та 69, які не були предметом спору у інших справах (№ 903/478/20 та № 903/1081/21), чим відхилили посилання скаржника на преюдиційність обставин.
8.60. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.61. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
8.62. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
8.63. Висновки у зазначених скаржником справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У жодній із зазначених скаржником постанов Верховного Суду правовідносини не були подібні зі справою № 903/335/23. Отже, скаржником не доведено, що рішення судів попередніх інстанцій суперечать висновкам Верховного Суду, які були б викладені саме у подібних правовідносинах із урахуванням усіх особливостей спору, який розглядали суди.
8.64. Проаналізувавши зміст постанов, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та міркування, викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже відрізняється за підставою позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а тому вони не є релевантними до обставин цієї справи.
8.65. З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, які зазначені в розділі 4 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постанові Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.66. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.67. Отже, Верховний Суд, враховуючи мотиви, наведені вище, дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
8.68. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, то відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
8.69. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
8.70. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
8.71. Скаржник у своїй касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 2.7 Правил рубок головного користування, затверджених наказом Держкомлісгоспу від 23.12.2009 № 364, та пункту 4 Порядку видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 761.
8.72. Втім, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини щодо порушення норм права судами попередніх інстанції за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, а також перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі. Скаржник наводить власне викладення обставин, які на його думку мали бути встановлені, що не узгоджується з положеннями статті 300 ГПК України, оскільки, касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8.73. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник повинен обґрунтувати в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
8.74. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
8.75. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
8.76. Враховуючи викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.
8.77. Щодо іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
8.78. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
8.79. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду.
8.80. Крім того, як уже зазначалося вище, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому і підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду також відсутні.
8.81. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин.
8.82. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
8.83. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
8.84. Ураховуючи наведене у цій постанові через призму встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень, з огляду на межі касаційного оскарження колегія суддів дійшла висновку, що підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.
8.85. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.
8.86. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicata можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
8.87. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України - необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення.
10. Судові витрати
10.1. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 у справі № 903/335/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 у справі № 903/335/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду Волинської області від 26.06.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 у справі № 903/335/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова