19 березня 2026 року
м. Київ
Справа № 910/3304/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О.,
представників учасників справи:
позивача - Степаненко Ю. М.,
відповідача-1 - не з'явився,
відповідача-2 - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Будмаш"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сітайло Л. Г., судді: Буравльов С. І., Шапран В. В.)
у справі № 910/3304/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс"
до: 1) Приватного підприємства "Будмаш", 2) Приватного підприємства "Будмонтаж"
про визнання недійсним договору, скасування запису про державну реєстрацію та відновлення становища, що існувало до порушення.
Короткий зміст позовних вимог
1. У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" (далі - ТОВ "Бімекс-Плюс", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Будмаш" (далі - ПП "Будмаш", відповідач-1, скаржник) та Приватного підприємства "Будмонтаж" (далі - ПП "Будмонтаж", відповідач-2) про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу машино-місця № 10 в підземному паркінгу від 22 травня 2023 року серія та номер - 262 (далі - Договір), розташованому на вулиці Гоголівській, 43 у місті Києві, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису від 22 травня 2023 року № 50347504 про державну реєстрацію машино-місця № 10 в підземному паркінгу на вулиці Гоголівській, 43 у місті Києві за ПП "Будмонтаж" та відновлення становища, що існувало до порушення, шляхом застосування наслідків недійсності Договору та повернення у власність ПП "Будмаш" машино-місця № 10 в підземному паркінгу на вулиці Гоголівській, 43 у місті Києві.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачами в порушення норм чинного законодавства України з метою уникнення ПП "Будмаш" сплати боргу за зобов'язанням, яке виникло на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 27 лютого 2023 року у справі № 910/17098/21, укладено спірний Договір, який має ознаки фраудаторного.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27 лютого 2023 року у справі № 910/17098/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13 червня 2023 року та постановою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року, визнано недійсною додаткову угоду від 18 лютого 2015 року про внесення змін та доповнень до договору від 30 червня 2000 року № 1 про дольову участь у будівництві житлово-офісного комплексу на вулиці Гоголівській, 43, укладену між ТОВ "Бімекс-Плюс" та ПП "Будмаш", та стягнуто з ПП "Будмаш" на користь ТОВ "Бімекс-Плюс" збитки у розмірі 15 371 824,00 грн, судовий збір у розмірі 232 847,40 грн та витрати на проведення експертизи у розмірі 9 438,50 грн.
4. 22 травня 2023 року між ПП "Будмаш" (продавець) та ПП "Будмонтаж" (покупець) укладено Договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуд Л. М. за номером 262, за умовами якого продавець передав (продав), а покупець прийняв у власність (купив) належне продавцю на праві приватної власності машино-місце № 10 в підземному паркінгу, який розташований за адресою: місто Київ, вул. Гоголівська, буд. 43.
5. 22 травня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуд Л. М. здійснено державну реєстрацію права власності за ПП "Будмонтаж" на вказане машино-місце, на підставі рішення про державну реєстрацію від 22 травня 2023 року № 67691073, номер відомостей про речове право - 50347504.
6. 05 липня 2023 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Олефіра О. О. відкрито виконавче провадження № 72177028 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29 червня 2023 року у справі № 910/17098/21 про стягнення з ПП "Будмаш" (боржник) на користь ТОВ "Бімекс-Плюс" (стягувач) збитків у розмірі 15 371 824,00 грн, 232 847,40 грн судового збору, 9 438,50 грн витрат на проведення експертизи.
7. Зі змісту листа приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Олефіра О. О. від 09 червня 2025 року № 2076 вбачається, що в ході здійснення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 72177028, погашено борг на суму:
- 1 839 306,00 грн за рахунок передачі у власність стягувача частини нерухомого майна боржника;
- 1 505 600,35 грн за рахунок реалізації частини нерухомого майна боржника;
- 152 022,87 грн за рахунок стягнення грошових коштів з рахунків боржника.
8. 07 березня 2024 року виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою.
9. 08 березня 2024 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Олефір О. О. відкрив виконавче провадження № 74394655 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29 червня 2023 року у справі № 910/17098/21.
10. В ході здійснення виконавчих дій в межах виконавчого провадження № 74394655 погашено борг на суму:
- 6 139 109,57 грн за рахунок реалізації частини нерухомого майна боржника;
- 68 923,23 грн за рахунок стягнення грошових коштів з рахунків боржника.
11. Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Олефір О. О. зазначає, що перед стягувачем (позивачем) погашено заборгованість на суму 9 704 962,02 грн, залишок заборгованості складає 5 909 147,88 грн.
12. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на відсутність у власності відповідача-1 іншого майна, на яке можна було б звернути стягнення в ході виконавчого провадження, зазначає, що укладення між відповідачами Договору є зловживанням своїми правами, яке завдає шкоди позивачу.
13. За доводами позивача, про фраудаторність спірного правочину свідчать наступні обставини: відчуження майна за Договором фактично відбулося одразу після ухвалення рішення Господарським судом міста Києва у справі № 910/17098/21; контрагентом за спірним договором є дружина засновника відповідача-1, отже майно фактично залишилося у спільній сумісній власності засновників відповідачів, оскільки обидва підприємства є приватними, тобто діють на основі приватної власності; ціна (375 738,00 грн) проданого відповідачу-2 паркомісця є значно нижчою за ринкову.
14. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-1 зазначив, що укладення Договору мало реальну господарську мету - оптимізація управління активами, частину нерухомого майна передано для організації роботи із здачі в оренду/комерційного продажу, частину для використання працівниками самого підприємства. ПП "Будмаш" після укладення оспорюваного правочину мало достатньо активів для виконання рішення суду у справі № 910/17098/21. Отже, твердження позивача, що укладення спірного договору є зловживанням правами не відповідає дійсності.
Короткий зміст судових рішень
15. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2025 року у справі № 910/3304/25 (суддя Пукшин Л. Г.) у задоволенні позову відмовлено.
16. Суд першої інстанції, ухвалюючи вказане рішення, дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу внаслідок існування укладеного між відповідачами Договору, у зв'язку з чим у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним Договору було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виснував, що, оскільки вимога про визнання недійсним Договору залишається без задоволення, похідні вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису та про відновлення становища, що існувало до порушення шляхом застосування наслідків недійсності Договору та повернення у власність відповідача-1 майна, також залишаються без задоволення.
17. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2025 року рішення Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2025 року у справі № 910/3304/25 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено повністю; визнано недійсним Договір; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 22 травня 2023 року № 50347504 про державну реєстрацію машино-місця № 10 в підземному паркінгу на вулиці Гоголівській, 43 у м. Києві за ПП "Будмонтаж"; застосовано наслідки недійсності Договору у такий спосіб: 1) зобов'язано ПП "Будмонтаж" повернути у власність ПП "Будмаш" машино-місце № 10 в підземному паркінгу на вулиці Гоголівській, 43 у місті Києві; 2) стягнуто з ПП "Будмаш" на користь ПП "Будмонтаж" грошові кошти у розмірі 375 738,00 грн.
18. Суд апеляційної інстанції виснував, що дії ПП "Будмаш", які виразилися у відчуженні на користь ПП "Будмонтаж" машино-місця № 10 на підставі Договору, свідчать про недобросовісну поведінку відповідача-1, оскільки його вчинки не відповідали критеріям розумності, вчинялися з наміром завдати шкоди ТОВ "Бімекс-Плюс" та призвели до неможливості задовольнити інтереси кредитора. Допущені порушення відповідачем-1 основоположних засад цивільного законодавства стали підставою для визнання Договору, укладеного між ПП "Будмаш" та ПП "Будмонтаж", недійсним.
19. При цьому апеляційний суд зазначив, що, оскільки колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним Договору, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав ПП "Будмонтаж", що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, то відповідні права чи обтяження припиняються та запис підлягає скасуванню.
20. Задовольняючи позовну вимогу позивача про застосування наслідків недійсності Договору, апеляційний господарський суд зазначив, що у цій справі очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони Договору - відповідачі) "вживали право на зло", оскільки цивільно-правовий інструментарій (спірний Договір) використовувався відповідачами для унеможливлення звернення стягнення на майно боржника ПП "Будмаш" і зумовив настання таких негативних наслідків.
21. Щодо обраного способу захисту позивача апеляційний господарський суд зазначив, що обраний ТОВ "Бімекс-Плюс" спосіб захисту (відновлення становища, яке існувало до порушення його права, шляхом застосування наслідків недійсності Договору, за яким кожна зі сторін оскаржуваного Договору зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину), передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
22. ПП "Будмаш" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій з урахуванням уточнених вимог просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2025 року у справі № 910/3304/25, а рішення Господарського суду міста Києва від 17 вересня 2025 року у цій справі залишити в силі.
23. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
24. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 січня 2026 року для розгляду касаційної скарги у справі № 910/3304/25 визначено колегію суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Малашенкова Т. М.
25. Верховний Суд ухвалою від 09 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження у справі № № 910/3304/25 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та призначив розгляд касаційної скарги ПП "Будмаш" у відкритому судовому засіданні на 19 березня 2026 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
26. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а саме:
- у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), де вказано, що фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку;
- у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 17 червня 2020 року у справі № 910/12712/19, від 20 січня 2021 року у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16 березня 2021 року у справі № 910/3356/20, від 18 березня 2021 року у справі № 916/325/20, від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20 щодо застосування статей 16, 203, 215 ЦК України, де зазначено, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду;
- у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, де зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів; відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин;
- у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, де зазначено, що за відсутності визначення поняття "заінтересована особа" під такою слід розуміти того, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції повинен був встановити, які саме негативні наслідки для прав та законних інтересів позивача має укладення оспорюваного Договору. Однак, на переконання скаржника, у цій справі наведена вище позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення порушення майнових прав та інтересів позивача не була врахована судом апеляційної інстанції.
Доводи інших учасників справи
27. Від позивача та відповідача-2 відзиви на касаційну скаргу ПП "Будмаш" не надійшли.
Межі розгляду справи судом касаційної інстанції
28. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
29. Нормами частини другої статті 300 ГПК України встановлені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
30. Згідно з частиною четвертою статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів скаржника і висновків суду апеляційної інстанції
31. Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.
32. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
33. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
34. Відповідно до положень статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
35. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
36. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
37. Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
38. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
39. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
40. Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
41. У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами правочину дій з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
42. Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
43. У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.
44. Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
45. Відповідно до частин першої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
46. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
47. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
48. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
49. Позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 та від 14 грудня 2022 року у справі № 372/437/20.
50. Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у пункті 169 постанови від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 конкретизувала наведений вище висновок, зазначивши, що позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
51. Отже, за усталеною судовою практикою Верховного Суду, особа (не сторона правочину), чиї майнові інтереси порушує правочин, може оскаржити такий (фраудаторний) правочин, якщо доведе, що власник майна уклав договір та відчужив за ним майно, свідомо погіршивши свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором, та зазначив, що належним способом захисту прав чи інтересів відповідного кредитора є повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення ситуації, яка існувала до цього.
52. Правові підстави для визнання правочинів недійсними, як фраудаторних, можуть бути різними. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках: фіктивних правочинів (стаття 234 ЦК України); порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); правочину, який порушує публічний порядок (частини перша, друга статті 228 ЦК України).
53. У постановах Верховного Суду від 09 серпня 2024 року у справі № 361/155/21, від 29 червня 2022 року у справі № 750/11492/19 вказано, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання в нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Водночас та обставина, що правочин з третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
54. Водночас критеріями для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
55. Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з'ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
56. Водночас слід враховувати, що кожен окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.
57. В свою чергу, пункт 5 частини третьої статті 162 ГПК України покладає саме на позивача обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову. Тобто, саме на позивача покладено обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини.
58. Оскаржуючи правочин з підстав його фраудаторності, позивач повинен навести вагомі докази того, що майно було відчужене, наприклад, за явно заниженою ціною, або взагалі безвідплатно, тобто що відчужувач не набув у зв'язку з таким продажем майнових благ.
59. У постанові від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23 Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, таких висновків: "…у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин".
60. Так, за змістом частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
61. Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
62. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 76 ГПК України).
63. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 86 ГПК України).
64. Як встановлено апеляційним господарським судом, під час розгляду справи № 910/17098/21 ПП "Будмаш" здійснило відчуження нерухомого майна, а саме, машино-місця № 10 в підземному паркінгу на вулиці Гоголівській, 43 у місті Києві за ціною 375 738,00 грн, уклавши оскаржуваний Договір. А тому, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що вищезазначені дії ПП "Будмаш" свідчать про його намір позбутися власних майнових активів, завдяки яким підприємство може виконати судове рішення та виплатити грошові кошти ТОВ "Бімекс-Плюс".
65. При цьому, колегія суддів апеляційного суду відхилила доводи відповідача-1, що у нього на момент укладення спірного Договору було наявне інше майно, на яке можна було звернути стягнення та за рахунок якого здійснити погашення заборгованості перед позивачем з метою виконання рішення суду. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що за наявності іншого майна у відповідача-1 у спірний період, матеріалами справи підтверджується погашення боргу не в повному обсязі, а саме укладення спірного договору (момент вчинення оспорюваного договору) відбулось після прийняття рішення, але до набрання ним законної сили у справі № 910/17098/21 про стягнення збитків з відповідача-1, що вказує на недобросовісність дій останнього.
66. Також, аналізуючи доводи позивача, наведені у позовній заяві і в апеляційній скарзі, про те, що ПП "Будмаш" відчужило належне йому майно на користь ПП "Будмонтаж", єдиним засновником якого є дружина засновника відповідача-1, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) учасником ПП "Будмаш" та його кінцевим беніфіціарним власником є ОСОБА_1 з часткою в статутному капіталі ПП "Будмаш" в розмірі 100 % та який має прямий вирішальний вплив. Разом з цим, відповідно до відомостей з ЄДР, кінцевим беніфіціарним власником ПП "Будмонтаж" є ОСОБА_2 , яка має прямий вирішальний вплив, відсоток частки статутного капіталу складає 100 %.
67. З огляду на наведене та наявне у законодавстві тлумачення понять "пов'язані особи", "кінцевий бенефіціарний власник", "контроль", суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав вважати, що на момент відчуження нерухомого майна ПП "Будмаш" та ПП "Будмонтаж" були пов'язаними юридичними особами, а доказів протилежного відповідачами суду не надано.
68. Крім того, апеляційний господарський суд зауважив, що наведене також підтверджується і самим відповідачем-1, який зазначив, що метою відчуження частини майна ПП "Будмонтаж" є оптимізація управління активами для передачі в оренду або комерційного продажу цього майна.
69. Також колегія суддів суду апеляційної інстанції звернула увагу, що відповідачами при укладенні Договору було допущено розстрочення оплати до квітня 2024 року. Водночас, матеріали справи не містять доказів погашення заборгованості відповідачем-1 перед позивачем за рахунок отриманих від продажу машино-місця коштів.
70. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з листа приватного виконавця Олефіра О. О. від 09 червня 2023 року, за наказом Господарського суду міста Києва від 29 червня 2023 року № 910/17098/21 про стягнення з ПП "Будмаш" на користь ТОВ "Бімекс-Плюс" 15 614 109,90 грн погашена заборгованість складає 9 704 962,02 грн. Залишок заборгованості складає 5 909 147,88 грн. Також приватним виконавцем встановлено наявність зареєстрованого за відповідачем-1 права власності на об'єкти нерухомого майна: машино-місце № 3, № 5, № 17, № 19, № 38, № 40, які розташовані за однією адресою: м. Київ, вулиця Гоголівська, будинок 43. При цьому, приватний виконавець посилався на технічні недоліки нерухомого майна (відсутність підйомного обладнання, що дозволяло б встановлювати автомобіль другим рівнем). Зважаючи на викладене, виконавець виснував, що зареєстровані за боржником (відповідачем-1) машино-місця "другого рівня" не є об'єктами нерухомості, оскільки знаходяться в повітрі та не прив'язані до землі, що таким об'єктам не притаманно. За таких обставин реалізація належних боржнику машино-місць "другого рівня" потягне за собою порушення прав володіння власників машино-місць "першого рівня", скасування такої реалізації зі стягненням з учасників правочину отриманих сум, в тому числі з приватного виконавця. З огляду на викладене, приватний виконавець не розглядав вказані машино-місця як майно, за рахунок якого можна погасити заборгованість відповідача-1 перед позивачем. Інше майно боржника приватним виконавцем не виявлено.
71. З огляду на наведене вище суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії ПП "Будмаш", які виразились у відчуженні машино-місця № 10 на підставі Договору ПП "Будмонтаж", свідчать про недобросовісну поведінку відповідача-1, оскільки його вчинки не відповідали критеріям розумності, вчинялись з наміром завдати шкоди ТОВ "Бімекс-Плюс" та призвели до неможливості задовольнити інтереси кредитора. Названі порушення відповідачем-1 основоположних засад цивільного законодавства стали підставою для визнання Договору недійсним.
72. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що на підставі недійсного Договору прийнято рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуд Л. М. (індексний номер 67691073 від 22 травня 2023 року) про державну реєстрацію права власності щодо нерухомого майна, що належало ПП "Будмаш" за ПП "Будмонтаж" на машино-місце № 10 в підземному паркінгу, загальною площею 17,5 м2, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, буд. 43 (реєстраційний номер об'єкта нерухомі майна 2022126080000).
73. При цьому, оскільки колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу, на підставі якого було проведено державну реєстрацію прав ПП "Будмонтаж" на нерухоме майно, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, то відповідні права чи обтяження припиняються та запис підлягає скасуванню.
74. Також за висновком апеляційного господарського суду учасники цих цивільних відносин (сторони Договору, відповідачі у справі) "вживали право на зло", оскільки цивільно-правовий інструментарій (Договір) використовувався ними для унеможливлення звернення стягнення на майно боржника ПП "Будмаш" і зумовив настання таких негативних наслідків.
75. Апеляційний суд вважав, що обраний ТОВ "Бімекс-Плюс" спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення його права, шляхом застосування наслідків недійсності Договору, за якими кожна з сторін оскаржуваного договору зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину), передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України, є ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
76. Таким чином, апеляційний суд виснував, що вимога позивача про застосування наслідків недійсності Договору шляхом зобов'язання ПП "Будмонтаж" повернути у власність ПП "Будмаш" машино-місце № 10 в підземному паркінгу на вулиці Гоголівській, 43 у м. Києві підлягає задоволенню.
77. 05 березня 2026 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглядала справу № 910/2244/25 за касаційною скаргою ПП "Будмаш" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2025 року. За результатами розгляду цієї справи Верховний Суд вказану касаційну скаргу залишив без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін. Зі змісту постанови Верховного Суду від 05 березня 2026 року у справі № 910/2244/25 вбачається, що правовідносини, які склалися у цій справі та справі, що розглядається, є подібними, зокрема, за складом учасників справи, предметом спору та правовим регулюванням спірних правовідносин. Відмінним між цими двома справами є номер паркомісця, яке було продано за договором купівлі-продажу ПП Будмонтаж". З огляду на викладене, колегія суддів враховує висновки, зроблені Верховним Судом у справі № 910/2244/25, під час розгляду цієї справи.
Щодо підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
78. Так, підставою касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
79. Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
80. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
81. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
82. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, щодо фраудаторності правочинів та необхідності доведення порушення майнових прав та інтересів позивача, викладених у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України від 24 листопада 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 17 червня 2020 року у справі № 910/12712/19, від 20 січня 2021 року у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16 березня 2021 року у справі № 910/3356/20, від 18 березня 2021 року у справі № 916/325/20, від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18.
83. Верховний Суд зауважує, що наведені скаржником висновки Верховного Суду та Верховного Суду України у справах № 905/2030/19 (905/2445/19), № 910/8357/18, № 910/3356/20 носять загальний характер, при цьому висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, таким висновками не суперечать, а зроблені з урахуванням конкретних фактичних обставин, встановлених у цій справі. Аналогічного висновку дійшла колегія суддів Верховного Суду у постанові від 05 березня 2026 року у справі № 910/2244/25, правовідносини у якій є подібними до цієї справи, що розглядається.
84. При цьому, враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України від 17 червня 2020 року у справі № 910/12712/19, від 18 березня 2021 року у справі № 916/325/20, від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16, від 20 січня 2021 року у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), оскільки вказані справи було розглянуто та ухвалено судові рішення у правовідносинах, які не є подібними до цієї справи.
85. Так, у справі № 910/12712/19 предметом спору було про визнання недійсним договору про поділ нежилого будинку. Позовні вимоги у цій справі були обґрунтовані тим, що всупереч вимог статей 203, 628, 638 ЦК України до предмету спірного договору не увійшла приналежна річ - димова труба, яка розташована поруч з будівлею та призначена для її обслуговування, що порушує права позивача, як співвласника майна, внаслідок незаконного одноособового використання цього спільного майна відповідачем та, відповідно, свідчить про недійсність договору про поділ в силу статті 215 ЦК України.
86. У справі № 916/325/20 предметом спору було визнання недійсним договору надання послуг з ремонту генератора та пускорегулювального реостату. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що оспорюваний правочин не було надано на погодження з Приватним акціонерним товариством "Українське дунайське пароплавство", у зв'язку з чим останнє не мало змоги мати інформацію щодо дії такого договору, виконання обов'язків по договору, надати правове обґрунтування та доцільності такого договору. Також позивач вважав, що послуги за спірним договором взагалі не надавалися та ремонтні роботи не проводилися, а тому, такий договір є фіктивним, оскільки вчинено без наміру створення правових наслідків, тобто без наміру проведення ремонтних робіт.
87. У справі № 904/2979/20 предметом спору було визнання недійсним укладеного відповідачами договору поруки на підставі статей 215, 234 ЦК України. Позовні вимоги у цій справі були обґрунтовані фіктивністю оспорюваного договору, який, за твердженням позивача, укладався не з метою настання реальних наслідків, а з метою приховати справжні наміри його сторін - змінити територіальну юрисдикцію (підсудність) пред'явлення позову про стягнення заборгованості за укладеним ТОВ "Серединецьке" (лізингоодержувач) та ТОВ "Агротек" (лізингодавець) договором фінансового лізингу, а також іншими укладеними договорами поруки, на Господарський суд Дніпропетровської області (за місцезнаходженням ТОВ "Торговий дім "Армада ЛТД").
88. У справі № 910/12787/17 розглядався спір про визнання недійсними згідно з переліком, наведеним у прохальній частині позовної заяви, окремих пунктів кредитних договорів, укладених упродовж 2005 - 2015 років між відповідачами у справі. Позовні вимоги було обґрунтовано тим, що згідно зі спірними кредитними договорами передбачено встановлення подвійної плати за користування кредитом і визначено інший спосіб оплати за користування кредитом, ніж нарахування процентів на основну суму боргу, що суперечить положенням статей 1048, 1054, 10561 ЦК України; такі договори в оспорюваній частині (щодо визначення і сплати винагороди за користування кредитом) порушують права позивача, збільшують обсяг його відповідальності перед АТ "КБ "ПриватБанк"; позивач хоча і не є стороною цих кредитних договорів, однак набув право власності на майно, що становить предмет іпотеки згідно з договорами іпотеки від 02 червня 2016 року, від 03 червня 2016 року, укладеними між ТОВ "Скорзонера" і ПАТ "КБ "ПриватБанк" у забезпечення виконання зобов'язань за цими кредитними договорами, та, відповідно, до позивача в силу закону перейшли права та обов'язки іпотекодавця за зазначеними договорами іпотеки.
89. У справі № 910/15262/18 розглядався спір про визнання недійсним договору зі змінами, внесеними додатковим договором про внесення змін до договору управління майном (активами) та про стягнення з відповідачів 1 471 398 грн збитків, які завдані позивачу внаслідок укладення оспорюваного договору. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що позивач є суборендарем нерухомого майна (нежитлові приміщення та офісні приміщення) за договором суборенди, а управитель майна фізично перешкоджає у доступі до орендованого майна позивачу та примушує його перестати виконувати свої зобов'язання за діючим договором суборенди та укласти новий договір оренди, без припинення попереднього договору, за завищеними ставками та на інший термін. Зазначене, на думку позивача, свідчить про те, що оспорюваний договір порушує право позивача на користування орендованим нерухомим майном.
90. У справі № 6-78цс13 Верховний Суд України розглядав спір про визнання недійсними договорів оренди землі. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що договори було укладено з порушенням вимог статті 15 Закону України "Про оренду землі", якою передбачено істотні умови договору оренди. Так, оспорювані договори не містять інформації про умови передачі в заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки; сторони не дійшли згоди щодо таких істотних його умов як: індексація орендної плати, умови передачі земельної ділянки орендарю, існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки. Крім того, деякі пункти оспорюваних договорів містять одночасно два протилежних і взаємовиключних варіанти реалізації сторонами своїх прав та обов'язків: обчислення орендної плати за землю здійснюється з урахуванням (без урахування) індексу інфляції (п. 10 договору), здійснення передачі земельної ділянки без розроблення (з розробленням) проекту її відведення (п. 18); встановлення (невстановлення) на орендовану земельну ділянку обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб (п. 26).
91. У справі № 6-806цс16 Верховний Суд України розглядав спір про визнання договору недійсними, припинення обтяжень нерухомого майна. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що дружина позивача 14 серпня 2008 року продала відповідачу належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру без урахування інтересів їх неповнолітньої дочки. У свою чергу цього ж дня відповідач передав вказану квартиру в іпотеку ПАТ "УкрСиббанк". Водночас, зі змісту вказаної скаржником постанови у цій справі судом не було встановлено ознак фраудаторності спірного договору.
92. У справі № 910/8992/19 (910/20867/17) Верховний Суд розглядав спір про визнання договору про переведення боргу недійсним в межах справи № 910/8992/19 за заявою ПАТ "Одеський Коровай" про банкрутство. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що станом на дату укладення договору про переведення боргу, ПАТ "Одеський коровай" мав та має значні грошові зобов'язання перед кредиторами, зокрема перед АТ "Сбербанк" на підставі договорів про відкриття кредитних ліній та договору поруки. Сума грошових зобов'язань ПАТ "Одеський коровай" перед АТ "Сбербанк" складає більше 750 000 000,00 грн. Зважаючи на багатомільйонні кредитні зобов'язання ПАТ "Одеський коровай", укладення спірного договору унеможливлює реальне його виконання, свідчить про те, що сторони на момент вчинення правочину наперед передбачали та свідомо допускали або навіть бажали ненастання правових наслідків, які обумовлюються цим договором, що в свою чергу підпадає під ознаки фіктивного правочину.
93. Таким чином, з наведеного вище вбачається, що за підставами позову, за змістом позовних вимог, за встановленими фактичними обставинами правовідносини у справах, наведених скаржником та у справі, що розглядається є неподібними, оскільки у всіх перелічених справах суди не встановлювали обставин фраудаторності оспорюваних правочинів.
94. Разом з тим колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у постанові від 05 березня 2026 року у справі № 910/2244/25. У зазначеній справі ТОВ "Бімекс-Плюс" звернулося до суду позовом до ПП "Будмаш" та ПП "Будмонтаж" про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу від 22 травня 2023 року серія та номер 260, машино-місця № 6 в підземному паркінгу на вулиці Гоголівській, 43 у місті Києві, скасування в Державному реєстрі речових прав запису про державну реєстрацію цього машино-місця за ПП "Будмонтаж", застосування наслідків недійсності договору та повернення у власність ПП "Будмаш" зазначеного машино-місця. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що відповідачами в порушення норм чинного законодавства України з метою уникнення ПП "Будмаш" від виконання зобов'язання зі сплати боргу за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/17098/21, укладено спірний договір купівлі-продажу, який має ознаки фраудаторного.
95. З наведеного убачається, що сторони спору та підстави позову у цій справі й у справі № 910/2244/25 є однаковими, предмет спору є подібним, оскільки спірні договори були укладені в один день (22 травня 2023 року) між одними і тими ж особами, різниця полягає у номері машино-місця. У справі № 910/2244/25 апеляційний суд своєю постановою задовольнив позов ТОВ "Бімекс-Плюс", визнав недійсним зазначений договір купівлі-продажу машино-місця № 6 в підземному паркінгу на вулиці Гоголівській, 43 у місті Києві, укладений 22 травня 2023 року між ПП "Будмаш" та ПП "Будмонтаж", скасував в Державному реєстрі речових прав запис про державну реєстрацію цього машино-місця за ПП "Будмонтаж", застосував наслідки недійсності правочину, шляхом повернення у власність ПП "Будмаш" зазначеного машино-місця. Верховний Суд постановою від 05 березня 2026 року у справі № 910/2244/25 касаційну скаргу ПП "Будмаш" залишив без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін з тих мотивів, що зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.
96. Враховуючи вищевикладене колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що дії ПП "Будмаш", які виразилися у відчуженні на користь ПП "Будмонтаж" машино-місця № 10 на підставі Договору, свідчать про недобросовісну поведінку відповідача-1, оскільки його вчинки не відповідали критеріям розумності, вчинялися з наміром завдати шкоди ТОВ "Бімекс-Плюс" та призвели до неможливості задовольнити інтереси кредитора. При цьому допущені порушення відповідачем-1 основоположних засад цивільного законодавства стали підставою для визнання Договору недійсним.
97. Під час вирішення цієї справи судом апеляційної інстанції не було допущено неправильного застосування статей 16, 203, 215 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, зроблених у подібних правовідносинах. Крім того, висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, яких дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 169 постанови від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24.
98. Таким чином, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
99. Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
100. Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
101. Враховуючи доводи касаційної скарги, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв'язку із чим підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні.
Судові витрати
102. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, то судові витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Будмаш" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 23 грудня 2025 року у справі № 910/3304/25 залишити без змін.
3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Л. Власов
Судді І. В. Булгакова
Т. М. Малашенкова