19 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/7872/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державної казначейської служби України
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Бойка Р. В.
від 09.10.2025 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Сибіга О. М. - головуючий, Тищенко А. І., Тищенко О. В.
від 12.02.2026
за позовом Фізичної особи-підприємця Коренчука Андрія Арнольдовича
до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції України в Рівненській області, Державної казначейської служби України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Державне підприємство "Волинський військовий лісгосп"
про відшкодування збитків у розмірі 568 222,28 грн,
У червні 2025 року Фізична особа-підприємець Коренчук Андрій Арнольдович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної поліції України, Головного управління Національної поліції України в Рівненській області, Державної казначейської служби України про стягнення з Державного бюджету України 568 222,28 грн в рахунок відшкодування збитків, завданих внаслідок неправомірних дій Головного слідчого управління Національної поліції України та Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Рівненській області.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі № 910/7872/25 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Коренчука Андрія Арнольдовича 568 222,28 грн збитків, 6 818,66 грн судового збору, 32 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 15 000,00 грн витрат на оплату експертизи.
Господарський суд міста Києва виходив з того, що позивачем доведено:
- протиправну поведінку держави в особі її органів (незабезпечення збереження вилученого майна, безпідставне його утримання протягом десятків місяців всупереч ухвалам суду, які зобов'язали слідчий орган повернути позивачу таке майно);
- розмір шкоди (розмір суми знецінення колод дубу та вартість робіт по ремонту спірних автомобілів);
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідачів і збитками (неналежне та безпідставне тривале утримання майна, внаслідок якого спірне майно знецінилось та вийшло з ладу).
За вказаних обставин, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про задоволення позову Фізичної особи-підприємця Коренчука Андрія Арнольдовича про стягнення збитків у розмірі 568 222,28 грн. Крім того, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що сплачені позивачем кошти за проведення судової експертизи у розмірі 15 000,00 грн є судовими витратами, які у відповідності до приписів пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Також, у зв'язку із задоволенням позову, заявлені до стягнення витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 32 000,00 грн підлягають покладенню на відповідача (яким в даному випадку є Держава Україна).
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Державна казначейська служба України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі № 910/7872/25 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Коренчука Андрія Арнольдовича 6 818,66 грн судового збору, 32 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 15 000,00 грн витрат на оплату експертизи; прийняти постанову, якою судові витрати на користь позивача стягнути з Національної поліції України та Головного управління Національної поліції України в Рівненській області.
Постановою від 12.02.2026 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 у справі № 910/7872/25.
05 березня 2026 року Державна казначейська служба України звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить:
- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2026 у справі № 910/7872/25 в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця Коренчука Андрія Арнольдовича судового збору у розмірі 6 818,66 грн, відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у сумі 32 000,00 грн та витрат на оплату експертизи у розмірі 15 000,00 грн;
- прийняти в цій частині нову постанову, якою стягнути з Національної поліції України та Головного управління Національної поліції в Рівненській області на користь Фізичної особи-підприємця Коренчука Андрія Арнольдовича судовий збір у розмірі 6 818,66 грн, відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у сумі 32 000,00 грн та витрати на оплату експертизи у розмірі 15 000,00 грн; в іншій частині рішення залишити без змін.
Перевіривши касаційну скаргу Державної казначейської служби України, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, в касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Господарським процесуальним кодексом України.
Так, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" визначено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.
Предметом спору у цій справі є стягнення 568 222,28 грн, що менше, ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (1 514 000,00 грн).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 07.02.1995, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.
Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
З тексту касаційної скарги Державної казначейської служби України вбачається, що підставою касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2026 у справі № 910/7872/25 є наявність виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували частини 1, 2 статті 126, пункт 2 частини 1, частину 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, додатковій постанові Касаційного господарського суду від 27.11.2024 у справі № 912/1377/23, постанові Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.10.2024 у справі № 361/1926/19; постановах Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.03.2023 у справі № 750/958/20 та від 30.04.2025 у справі № 317/2638/24, тощо.
Поряд із цим, в касаційній скарзі Державної казначейської служби України не вказано про наявність випадків для відкриття касаційного провадження у справі, ціна позову в якій не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, й, відповідно, не обґрунтовано їх належним чином. Однак, саме пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Pelevin v. Ukraine" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ashingdane v. the United Kingdom").
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судові рішення у справі, ціна позову якої не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та відсутність випадків/обґрунтувань, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/7872/25 за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2026 згідно із з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/7872/25 за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2026.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді Г. О. Вронська
І. Д. Кондратова