16 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/1838/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Вронської Г. О., Губенко Н. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Племптахокомбінат "Запорізький"
на додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025
(головуюча - Богацька Н. С., судді: Діброва Г. І., Савицький Я. Ф.)
у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Персей-Плюс"
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові енергетичні проекти"
за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Племптахокомбінат "Запорізький"
про стягнення 302 800,00 грн
суб'єкт оскарження Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Цинєв Віталій Олександрович.
Рух справи
1. У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Персей-Плюс" звернулося до Господарського суду Одеської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нові енергетичні проекти" (далі - ТОВ "Нові енергетичні проекти", боржник) заборгованості в розмірі 302 800,00 грн та 302,80 грн витрат по сплаті судового збору.
2. 14.05.2025 Господарський суд Одеської області видав судовий наказ, який набрав законної сили 05.06.2025, про стягнення з ТОВ "Нові енергетичні проекти" на користь ТОВ "Персей-Плюс" заборгованості у розмірі 302 800,00 грн та судового збору у розмірі 302,80 грн.
3. 18 червня 2025 року ТОВ "Персей-Плюс" звернулося до Господарського суду Одеської області із заявою, в якій просило звернути стягнення на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Племптахокомбінат "Запорізький" (далі - ТОВ "ППК "Запорізький") у розмірі 303 102,80 грн, яке має заборгованість перед ТОВ "Нові енергетичні проекти" згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2024 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 16.04.2025 у справі № 904/2815/24, в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Нові енергетичні проекти" перед ТОВ "Персей-Плюс" на підставі судового наказу, виданого Господарським судом Одеської області від 14.05.2025 у справі № 916/1838/25.
4. 07.07.2025 Господарський суд Одеської області постановив ухвалу, якою заяву ТОВ "Персей-Плюс" задовольнив, звернув стягнення на грошові кошти ТОВ "ППК "Запорізький" у розмірі 303 102,80 грн, яке має заборгованість перед ТОВ "Нові енергетичні проекти" у справі № 904/2815/24 в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Нові енергетичні проекти" перед ТОВ "Персей-Плюс" на підставі судового наказу, виданого Господарським судом Одеської області від 14.05.2025 у справі № 916/1838/25.
5. 14.07.2025 від ТОВ "ППК "Запорізький" до суду надійшла скарга на дії Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Цинєва Віталія Олександровича (далі - приватний виконавець).
6. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.07.2025 у задоволенні скарги ТОВ "ППК "Запорізький" відмовлено.
7. 07.10.2025 Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу ТОВ "ППК "Запорізький" залишив без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.07.2025 у цій справі про відмову у задоволенні скарги на дії приватного виконавця - без змін.
8. 13.10.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання приватного виконавця про ухвалення додаткового рішення у справі № 916/1838/25, в якому просив стягнути з ТОВ "ППК "Запорізький" на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.
Короткий зміст додаткової постанови суду апеляційної інстанції
9. 25.11.2025 Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалив додаткову постанову, якою заяву приватного виконавця про ухвалення додаткового рішення задовольнив, стягнув з ТОВ "ППК "Запорізький" на користь приватного виконавця витрати на правову допомогу, пов'язану з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 25 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу.
10. 12.12.2025 ТОВ "ППК "Запорізький" звернулося до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" з касаційною скаргою, в якій просить додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні клопотання приватного виконавця про розподіл судових витрат відмовити.
11. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що оскаржувана додаткова постанова є незаконною і необґрунтованою, ухваленою з неповним встановленням обставин, які мають суттєве значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зокрема, суд неправильно застосував норми статті 124, частини восьмої статті 129, частини першої статті 221 ГПК України, в частині додержання приватним виконавцем (його представником) визначеної законом процедури розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, щодо необхідності подання разом з першою заявою по суті спору попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. Скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22. Скаржник також зазначає, що судами були грубо порушені положення статей 126, 129 ГПК України в частині стягнення із скаржника суми витрат на правову допомогу без додержання відповідних критеріїв, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, а також без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені в пунктах 33-34, 37 додаткової постанови від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц, додаткової ухвали Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20; апеляційний господарський суд порушив право скаржника на участь в судовому засіданні - не приєднав скаржника до відеоконференції.
12. Верховний Суд ухвалою від 18.12.2025 відкрив касаційне провадження у справі та призначив касаційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
13. Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Цинєв Віталій Олександрович подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ТОВ "ППК "Запорізький" - залишити без задоволення, а додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 - без змін.
14. Вказаний відзив мотивовано наступним:
- у письмових поясненнях на апеляційну скаргу (перша заява по суті спору), представником виконавця, адвокатом Зауліною О.Г. було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс приватний виконавець і які очікує понести у зв'язку із розглядом скарги складає від 25 000,00 грн витрат на правничу допомогу. Таким чином, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат подано у відповідності до вимог ГПК України;
- фіксований розмір стягнутої судом правничої допомоги у розмірі 25 000 грн згідно укладеного договору між виконавцем та адвокатом є цілком обґрунтованим;
- адвокат здійснював не тільки представництво в суді, а й вивчав та аналізував матеріали справи; здійснював пошук та вивчення судової практики для формування правової позиції, подавав пояснення до суду.
Позиція Верховного Суду
15. Здійснюючи касаційне провадження Суд зазначає таке.
16. 16.07.2025 між адвокатом Зауліной О.Г. (адвокат) та приватним виконавцем (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги (далі договір), за умовами пунктів 1, 3 якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Необхідність сплати та розмір гонорару визначається сторонами за домовленістю сторін відповідно до чинного законодавства України. Порядок обчислення гонорару (погодинна оплата, фіксований розмір), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення та інше сторони фіксують у додаткових угодах, що є невід'ємною частиною цього договору. Остаточний розмір гонорару визначається у Акті виконаних робіт. Фактичні витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги (витрати на відрядження, копіювання документів, вартість поштових відправлень та інше) відшкодовується клієнтом.
17. 07.10.2025 між адвокатом Зауліною О.Г. та приватним виконавцем укладено додаткову угоду № 3 до договору, відповідно до якої сторони домовились про наступне:
- адвокат надає клієнту послуги із представництва інтересів клієнта у Південно-західному апеляційному господарському суді у справі № 916/1838/25 за апеляційною скаргою ТОВ "ППК "Запорізький" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.07.2025, якою у задоволенні скарги ТОВ "ППК "Запорізький" на дії приватного виконавця з виконання судового наказу було відмовлено;
- за умовами даної додаткової угоди клієнт доручає, а адвокат зобов'язується здійснити всі необхідні дії для захисту інтересів клієнта під час розгляду апеляційної скарги ТОВ "ППК "Запорізький" на ухвалу Господарського суду Одеської області від 21.07.2025;
- вартість правничої допомоги за даною додатковою угодою встановлюється у фіксованому розмірі 25 000 грн та сплачується клієнтом на користь адвоката протягом 30 днів з моменту закінчення розгляду апеляційної скарги Південно-західним апеляційним господарським судом;
- ця додаткова угода є невід'ємною частиною договору про надання правничої допомоги від 16.07.2025, складена та підписана у двох оригінальних примірниках, які мають однакову юридичну силу по одному для кожної із сторін.
18. 07.10.2025 на виконання умов договору та додаткової угоди № 3 до нього, між сторонами складено та підписано без жодних зауважень відповідний Акт виконаних робіт.
19. У силу положень пункту 12 частини третьої статті 12 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
20. Впровадження зазначеного принципу має на меті забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
21. Згідно із положеннями статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
22. Згідно з частинами першою - третьою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
23. Частинами першою, другою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
24. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 237 ГПК України в числі питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, зазначено розподіл між сторонами судових витрат.
25. Зокрема, відповідно до положень частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
26. Отже, з аналізу наведених норм можна зробити висновок, що питання про стягнення/визначення/розподіл судових витрат є складовою судового процесу - правом сторони на користь якої ухвалено судове рішення відшкодувати свої судові витрати.
27. Наведені норми процесуального закону визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов'язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
28. Разом з тим, положеннями статті 221 ГПК України визначено: якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
29. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
30. Наведені вище положення статей 124, 126, 129 ГПК України у сукупності з положеннями статті 221 ГПК дають підстави дійти висновку, що у разі подання стороною таких доказів до закінчення судових дебатів у справі, суд може вирішити питання розподілу судових витрат під час ухвалення судового рішення. У разі якщо сторона (з поважних причин) до закінчення судових дебатів не подала докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, але зробила про це відповідну заяву суд може вирішити питання про судові витрати, шляхом ухвалення додаткового рішення.
31. Частиною восьмою статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
32. Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що обов'язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.
33. Водночас докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку: 1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; 2) або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.
34. Наведені вище положення ГПК України у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов'язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов'язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 ГПК України.
35. Разом з тим процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів.
36. Аналогічні правові висновки викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22.
37. Судом апеляційної інстанції у справі № 916/1838/25 встановлено, що на виконання вимог частини першої статті 124 ГПК України у відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 25.08.2025 від 32.09.2025/Д1) приватний виконавець зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс приватний виконавець і які очікує понести у зв'язку з розглядом апеляційної скарги, складає 25 000 грн витрат на правничу допомогу.
38. Суд апеляційної інстанції правомірно наголосив на різниці між заявою про стягнення судових витрат та заявою про намір подати докази понесення судових витрат, про яку йдеться у частині восьмій статті 129 ГПК України. У частині восьмій статті 129 ГПК України йдеться не про заяву про стягнення витрат, а саме про те, що розмір цих витрат встановлюється на підставі доказів, поданих або до закінчення судових дебатів у справі, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
39. Тому, ключовим є те, коли саме особа, яка має намір стягнути судові витрати, подала до суду докази та які дії для цього вчинила.
40. В свою чергу положення частини восьмої статті 129 ГПК України підлягають застосуванню судом під час дослідження обставин стосовно дотримання стороною порядку та строків подання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, і у разі дотримання стороною цих вимог, суд здійснює розподіл судових витрат. У разі не дотримання стороною порядку та строків на подання таких доказів суд залишає таку заяву без розгляду.
41. Судом апеляційної інстанції встановлено, що у відзиві на апеляційну скаргу від 22.08.2025 приватний виконавець зазначив, що очікує понести витрати на правничу допомогу у зв'язку з розглядом скарги.
42. Враховуючи, що ГПК України не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми заяви про намір подати докази понесення судових витрат, то вищевказане зазначення приватним виконавцем про очікувані витрати на професійну правничу допомогу є за своєю суттю заявою, поданою на виконання частини першої статті 124 ГПК України.
43. В протилежному випадку, висновки суду про те, що відповідна заява не є належним підтвердженням виконанням вимог ГПК України, містили б ознаки надмірного формалізму, який обмежує сторону судового провадження права на відшкодування судових витрат, яке є однією із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 914/1493/24.
44. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що оскаржувана додаткова постанова ухвалена з неповним встановленням обставин, неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та неврахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22.
45. Щодо доводів скаржника про те, що судом апеляційної інстанції були порушені положення статей 126, 129 ГПК України в частині стягнення із скаржника суми витрат на правову допомогу без додержання відповідних критеріїв, які слід застосовувати суду при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, а також без врахування висновків Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне.
46. Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
47. Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
48. Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:
(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");
(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
49. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
50. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пунктах 130-131 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
51. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
52. Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
53. У разі погодження між адвокатом (адвокатським бюро/об'єднанням) та клієнтом фіксованого розміру гонорару такий гонорар обчислюється без прив'язки до витрат часу адвоката на надання кожної окремої послуги. Фіксований розмір гонорару не залежить від витраченого адвокатом (адвокатським бюро/об'єднанням) часу на надання правничої допомоги клієнту. Подібні висновки Верховного Суду містяться у постанові від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21.
54. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
55. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
56. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
57. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.
58. Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
- чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
- чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
- поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.
59. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
60. Водночас, за приписами частини шостої цієї ж статті обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
61. Отже, процесуальне законодавство надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у разі незгоди з розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві.
62. Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів відзначає, що у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);
- витрати на надану професійну правничу допомогу, в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
63. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
64. Судом у цій справі встановлено, що у даному випадку адвокатський гонорар визначений сторонами у фіксованому розмірі.
65. Окрім того, за встановленими судами обставинами, ТОВ "ППК "Запорізький" у розумінні статей 76 - 79 ГПК України не доведено неспівмірності та/або нерозумності, та/або нереальності витрат на професійну правничу допомогу приватного виконавця, а також те, що такі послуги не були надані.
66. При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що розмір заявленої до стягнення правничої допомоги відповідає критерію розумності, такі витрати є співмірними із виконаною адвокатом роботою, а їх відшкодування не матиме надмірний характер.
67. Враховуючи вищевикладене у сукупності, обґрунтованими є висновки суду про стягнення з ТОВ "ППК "Запорізький" на користь приватного виконавця витрат на правову допомогу, пов'язану з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 25 000 грн.
68. Щодо доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц, колегія суддів зазначає наступне.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц зазначено про те, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначено про те, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. В цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначено про те, що фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначено про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
69. Тому, дослідивши зміст наведених постанов, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість тверджень скаржника, оскільки суд апеляційної інстанції в цьому випадку правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відповідні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, а висновки суду ґрунтуються на встановлених обставинах, які в цьому випадку формують зміст правовідносин у справі та відповідні висновки суду.
70. Щодо доводів скаржника про те, що апеляційний господарський суд порушив право скаржника на участь в судовому засіданні - не приєднав скаржника до відеоконференції, колегія суддів зазначає наступне.
71. Як встановлено судом апеляційної інстанції, в судове засідання 25.11.2025 представники учасників справи не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомили.
72. При цьому, 01.10.2025 від ТОВ "ППК "Запорізький" надійшла заява (вх. 3904/25) про участь його представника в усіх судових засіданнях у справі № 916/1838/25 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
73. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2025 вказану заяву було задоволено та надано можливість представнику ТОВ "ППК "Запорізький" брати участь в усіх судових засіданнях у справі № 916/1838/25 в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку "EasyCon".
74. Проте, за встановленими судом апеляційної інстанції обставинами, 25.11.2025 встановити зв'язок з представниками ТОВ "ППК "Запорізький" (Гедіковим С.Л., Ковалем М.О.) в режимі відеоконференції не виявилось за можливе, оскільки вони перебували в режимі офлайн, у зв'язку з чим відеозапис судового засідання не здійснювався.
75. Ці обставини підтверджуються відповідною довідкою від 25.11.2025, складеною секретарем судового засідання.
76. Відповідно до частини п'ятої статті 197 Господарського процесуального кодексу України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
77. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.
78. Окрім того, відповідно до пункту 7 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.
79. Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами.
80. З огляду на викладене, доводи скаржника визнаються судом безпідставними та необґрунтованими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
81. Пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
82. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).
83. З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для її скасування.
Керуючись статтями 126, 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Племптахокомбінат "Запорізький" залишити без задоволення.
2. Додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025 у справі № 916/1838/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча І. Кондратова
Судді Г. Вронська
Н. Губенко