17 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/15719/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Кондратова І.Д., Губенко Н. М.
за участю секретаря судового засідання Дуб С.І.,
представників учасників справи:
від позивача: Кока С.А.,
від відповідача: Синельнікова М.О., Петрука В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Енерджі Матч"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС"
про стягнення 2410383,64 грн,
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Солар Енерджі Матч" (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (далі - Відповідач, Скаржник) про стягнення 2 410 383,64 грн.
2. В обґрунтування своїх вимог Позивач посилався на порушення Відповідачем умов договору добровільного страхування майна № FA-105511 від 07.04.2021 в частині виплати страхового відшкодування у зв'язку з настанням страхового випадку, а саме пошкодженням комплексної трансформаторної підстанції (далі - КТП-1) за адресою: Запорізька обл., Якимовський район, смт. Якимівка, вул. Хмельницького Богдана, будинок 58г.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 у справі № 910/15719/24, позов задоволено в повному обсязі, стягнуто з Відповідача 2 410 383,64 грн страхового відшкодування та 28 924,60 грн судового збору.
4. Судові рішення, зокрема, мотивовані таким:
- стан системи пожежної сигналізації КТП-1 станом на 08.06.2021 знаходився у працездатному стані, що відповідав нормам пожежної та техногенної безпеки;
- пошкодження КТП-1 перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку із стихійним явищем у вигляді погіршення погодних умов (блискавка), що призвело до пожежі, яка, в свою чергу, є страховим випадком у розумінні укладеного між сторонами договору добровільного страхування майна № FA-105511 від 07.04.2021.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи
5. 14 листопада 2025 року Скаржник, із використанням підсистеми "Електронний суд", звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 у справі №910/15719/24, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
6. Скаржник зазначив, що подав касаційну скаргу на підставі:
- пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), частин першої-третьої статті 311 ГПК України, а саме підставами оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду;
- пункту 4 частини другої статті 287 та пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, а саме: суд першої та апеляційної інстанції не дослідили зібрані у справі докази, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання Відповідача про витребування і дослідження доказів та клопотання (заяву) Відповідача про призначення експертизи, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів;
- пункту 6 частини першої статті 310 ГПК України, а саме: оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням правил територіальної юрисдикції.
7. На обґрунтування підстав касаційного оскарження Скаржником зазначено норми матеріального права, які неправильно застосували суди:
- стаття 16 Закону України "Про страхування" №85/96-ВР від 07.03.1996 (який діяв на момент укладення договору);
- стаття 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- стаття 8 Закону України "Про страхування";
- пункт 3 частини першої статті 988 ЦК України.
Скаржник також наводить перелік висновків щодо застосування норм права, викладених у статтях 8, 16 Закону України "Про страхування", пункті 3 частини першої статті 988 ЦК України та пункті 3 частини першої статті 20 Закону України "Про страхування", статтях 979, 990, 991 ЦК України у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду та які не застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні:
- в постанові Верховного Суду України від 23.04.2012 у справі №6-101цс11 та постановах Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №522/1903/15-ц, від 03.04.2019 у справі №463/3605/16-ц;
- в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №382/677/17;
- в постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №643/2768/16-ц;
- в постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №910/1661/21;
- в постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №910/11699/20;
- в постанові Верховного Суду від 14.05.2024 у справі №357/13500/18.
Також Скаржником зазначено про неправильність застосування норми права статті 26 Закону України "Про страхування", а саме не застосовано частину другу статті 26 Закону України "Про страхування" та частину другу статті 991 ЦК України.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у статті 26 Закону України "Про страхування", статті 991 ЦК України у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду та які не застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні:
- в постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №2604/24373/12;
- в постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №937/7972/19;
- у постановах від 31.07.2019 у справі №404/2470/17, від 04.09.2019 у справі №521/12198/15-ц, від 11.04.2018 у справі №910/13174/17, від 24.10.2018 у справі №161/9156/15-ц, від 30.11.2018 у справі №910/2061/18;
- у постановах від 04.05.2022 у справі №643/11629/19, від 11.04.2022 у справі №752/3512/19, від 31.07.2019 у справі №404/2470/17, від 17.10.2018 у справі №711/4458/16-ц, від 03.11.2021 у справі №757/39725/19-ц.
Скаржником також зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, які були надані Відповідачем на підтвердження підстав відмови у виплаті страхового відшкодування, а саме передбачених пунктами 12.3.2, п.13.2, 42.6, 46.2 договору та не зазначили в оскаржуваних судових рішеннях мотивів відхилення таких аргументів Відповідача, рішення про відмову у страховій виплаті якого ґрунтувалося на зібраних у справі доказах.
Крім того, Скаржником зазначено, що оскаржувані рішення ухвалені з порушенням правил територіальної юрисдикції.
8. 23 лютого 2026 року, у межах встановленого Верховним Судом строку, Позивач, з використанням підсистеми "Електронний суд", подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні в повному обсязі, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
9. 07.04.2021 між Відповідачем (далі - страховик) та Позивачем (далі - страхувальник) укладено договір добровільного страхування майна № FA-105511 (далі - договір).
10. Відповідно до п. 1.1 договору страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку виплатити страхове відшкодування на умовах і в обсязі, передбаченими цим договором, а страхувальник зобов'язується вчасно і в повному обсязі оплачувати страхові платежі і виконувати інші умови договору.
11. За п. 2.12 договору матеріальним збитком є поточна вартість витрат на відтворення, заміщення або відшкодування вартості застрахованого майна без урахування неодержаних майбутніх вимог.
12. Згідно з п. 2.16 договору під пошкодженням майна слід розуміти часткову втрату майном своїх експлуатаційних якостей, що можуть бути відновленні з подальшим використанням майна за своїм призначенням.
13. Предметом договору при добровільному страхуванні майна є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані із володінням, користуванням та/або розпорядженням наступним майном: будівлі (ЗПУ, включаючи оздоблення, комунікації та системи відеоспостереження, зовнішнє освітлення) вартістю 1 789 623,00 грн, сонячні панелі вартістю 54 783 538,00 грн, інвертори зі смарт-логерами вартістю 8 910 356,00 грн, 2 КТП з трансформаторами вартістю 8 842 043,00 грн, столи ФЕМ вартістю 38 226 623,00 грн, огородження вартістю 1 395 725,00 грн, кабельно-провідникова продукція вартістю 2 246 036,00 грн, що входять до складу сонячної електростанції потужністю - 5,24 МВт, розташованій на земельній ділянці загальною площею 9,9977 га, загальною вартістю 116 193 944,00 грн та знаходяться за адресою: Запорізька обл., Якимовський район, смт. Якимівка, вул. Хмельницького Богдана, будинок 58-г, кадастровий номер земельної ділянки 2320355100:10:005:0044 (п. 3 договору).
14. У відповідності до пп. 41.5.3 п. 41.5 договору страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у передбачений цим договором строк.
15. Як передбачено п. 7 договору, страховим випадком при страхуванні майна за цим договором є пошкодження, знищення або викрадення застрахованого майна внаслідок, зокрема вогневих ризиків, а саме: пожежа та задимлення в результаті пожежі, удар блискавки, вибух газу, що використовується для побутових потреб, падіння пілотованих літальних об'єктів.
16. Згідно з пп. 9.1.1 п. 9.1 договору страхування визначає, що під "пожежею" слід розуміти вогонь, що виник поза місцем, спеціально призначеним для його розведення і підтримки, або що поширився за його межі, і здатний поширюватися самостійно.
17. Пунктом 9.1.2 укладеного договору сторони погодили, що страхові ризики в рамках цього договору мають наступні визначення: удар блискавки - пошкодження або знищення застрахованого майна внаслідок безпосередньої термічної або електродинамічної дії на нього блискавки. Під ударом блискавки мається на увазі безпосередній перехід заряду блискавки на майно, що стало причиною знищення або пошкодження застрахованого майна. Не вважається застрахованим і не підлягає відшкодуванню спричинення шкоди: електричним пристроям в результаті дії електричного струму (перенапруження) або теплової дії через надмірне навантаження або атмосферні умови, таких як статична електрика, індукція через атмосферний розряд і інші аналогічні явища, захисним запобіжникам будь-якого роду захисним вимикачам, грозовим розрядникам, громовідводам і іншому аналогічному устаткуванню в ході їх звичайної експлуатації.
18. До страхових випадків не відносяться і страхове відшкодування не виплачується, якщо збитки страхувальника, пов'язані з подією, яка: спричинена навмисними діями, необережністю страхувальника (вигодонабувача), осіб, які з ним здійснюють спільну діяльність на території розташування застрахованого майна та які знайшли прояв, зокрема, у порушенні ними встановлених законом або іншими нормативними актами правил та норм пожежної безпеки, норм по безпечному проведенню робіт, будівельних норм та правил, умов, правил та інструкцій, що регламентують експлуатацію, зберігання та утримання майна, в т.ч. електро-, газових приладів, опалювального обладнання, вогненебезпечних або вибухових речовин та предметів, а також використання застрахованого майна з іншою метою, ніж та, для якої воно призначено (пп. 12.3.2 п. 13.2 договору).
19. Відповідно до пп. 13.2.2 п. 13.2 договору при пошкодженні майна розмір матеріального збитку визначається в розмірі витрат на його відновлення до стану, в якому майно знаходилося безпосередньо перед настанням страхового випадку.
20. Як передбачено п. 13.3 договору, витрати на відновлення включають: витрати на матеріали, деталі і запасні частини, що необхідні для ремонту, витрати на транспортування матеріалів, вузлів та деталей до місця проведення відновлювальних/ремонтних робіт, інші витрати, необхідні для відновлення застрахованованого майна до стану, у якому воно знаходилося безпосередньо перед настанням страхового випадку.
21. У відповідності до п. 45.2 договору виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі заяви страхувальника (вигодонабувача) і страхового акта, складеного страховиком або уповноваженою ним особою.
22. Згідно з п. 42.4 договору, якщо страхувальник порушує встановлені чинним законодавством та нормативними актами правила пожежної безпеки, охорони майна, безпеки проведення робіт або інші аналогічні норми або, якщо такі порушення здійснюються з відома страхувальника, то такі порушення розглядаються як обставини, що призводять до підвищення ступеню ризику.
23. Відповідно до п. 42.6 договору, якщо ступінь ризику підвищиться і страхувальник не сповістить про це страховика, то при настанні страхового випадку страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування.
24. 08.06.2021 о 12 год. 23 хв. на об'єкті КТП-1, яка розташована за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка, вул. Богдана Хмельницького, 58-г, власником якої є Позивач, сталась пожежа, що підтверджується актом про пожежу від 08.06.2021.
25. Згідно з актом обстеження від 11.06.2021 спеціалістами Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрТехІндукція" після удару блискавки було виконано обстеження КТП-1, яка знаходиться за адресою: Запорізька обл., смт. Якимівка, вул. Хмельницького Богдана, будинок 58-г.
26. Вказаним актом обстеження було встановлено, що громо та блискавкозахист знаходився на КТП-1 та не спрацював в повній мірі у зв'язку із потраплянням блискавки не тільки в блискавкозахист, а і в повітропровід. Громо та блискавкозахист знищено на 100% та відновленню не підлягає.
27. З метою аналізу пожежної небезпеки, оцінки ефективності та достатності протипожежного захисту об'єкту Позивач замовив у Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБН Автоматика" експертизу.
28. 23.02.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "ВБН Автоматика" складено висновок № 10/12 від 23.02.2021.
29. У вказаному висновку було встановлено дотримання Позивачем вимог законодавства у сфері пожежної безпеки на об'єкті: наземна сонячна електростанція, розташована адресою: Запорізька обл., смт. Якимівка, вул. Хмельницького Богдана, будинок 58-г.
30. 29.07.2021 Головним управлінням державної служби з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області було складено припис № 126 про усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, в якому з метою усунення виявлених під час перевірки порушень щодо додержання (виконання) вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, вказаних в акті, складеному за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, вiд 28.07.2021 № 163, відповідно до статті 69 Кодексу цивільного захисту України, частини восьмої статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", пункту 48 Положення про державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Мiнiстрiв України від 16.12.2015 № 1052, вимагалося від Позивача до 28.10.2021 вжити відповідних заходів.
31. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.04.2022 у справі №160/1981/22 позов Позивача до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування припису задоволено. Визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області від 29.07.2021 № 126 про усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки.
32. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.08.2022 рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.04.2022 у справі №160/1981/22 залишено без змін.
33. 09.06.2021 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про настання події з застрахованим майном.
34. 11.06.2021 Відповідач направив на адресу Позивача лист № Р.2.01 з проханням надати повний перелік документів про причини виникнення пожежі.
35. З метою належного виконання зобов'язань за договором страхування та прийняття рішення про визнання випадку страховим, 23.06.2021, 30.06.2021, 02.07.2021, 05.07.2021, 06.07.2021, 06.09.2021, 15.09.2021, 16.09.2021, 27.09.2021, 19.10.2021, 10.11.2021, 14.12.2021 Позивач надіслав Відповідачу перелік запитуваних документів.
36. Листами № 02015/0121 від 07.07.2021 та № 02040/0121 від 08.07.2021 Відповідач повідомив Позивача про те, що ним не було прийнято рішення про визнання випадку страховим та/або виплату страхового відшкодування до отримання результатів товарознавчої, пожежно-технічної та електротехнічної експертизи.
37. 10.06.2021 для з'ясування причин та обставин вказаного випадку Відповідач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро інвентаризації, оцінки та експертизи" з запитом про проведення експертного комплексного пожежно-технічного та електротехнічного дослідження пожежі, яка сталася 08.06.2021 в КТП-1 за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 58-г, смт. Якимівка, Якимівський р-н, Запорізька область. На вирішення експертного дослідження Відповідач поставив наступні питання: 1. Де був осередок пожежі (місце виникнення початкового горіння)? 2. Яка причина виникнення пожежі? 3. Чи відповідав стан об'єкта вимогам Правил пожежної безпеки? 4. Чи можливо загоряння трансформаторної підстанції безпосередньо від удару блискавки (безпосереднього переходу розряду в трансформаторну підстанцію)? 5. Чи є причиною виникнення пожежі аварійний стан електричної мережі (коротке замикання, перевантаження і т.д.)? 6. Чи знаходилось обладнання перед подією в повному робочому стані?
38. Висновком № 23/09-21-1 за результатами проведення експертного комплексного пожежно-технічного та електротехнічного дослідження від 23.09.2021, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро інвентаризації, оцінки та експертиз", встановлено, що причиною пожежі, яка виникла 08.06.2021, стало загоряння твердих горючих матеріалів від дії на них небезпечної теплової енергії атмосферної електрики у вигляді прямого удару блискавки та(або) її вторинних проявів. Протипожежний стан КТП-1 за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 58-г, смт. Якимівка, Якимівський р-н, Запорізька область, на час виникнення пожежі 08.06.2021 не відповідав у повному обсязі вимогам нормативно-законодавчих актів у сфері пожежної безпеки, а саме: п. п. 6.3, 7.2 ДСТУ 8828:2019 Пожежна безпека. Загальні положення; п. 1.21, роз. IV та п. 1.1, роз. V Правил пожежної безпеки в Україні, а також п.п. 12.1.1 та 12.3.7 ДБН В.2.5-56:2014. Системи протипожежного захисту.
39. 03.12.2021 Відповідач визнав відсутніми підстави для виплати страхового відшкодування стосовно збитку, який виник внаслідок пожежі на об'єкті КТП-1, розташованої за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка, вул. Богдана Хмельницького, 58-г.
40. Вказане рішення Відповідача сформовано на підставі висновку № 23/09-21-1 за результатами проведення експертного комплексного пожежно-технічного та електротехнічного дослідження від 23.09.2021, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро інвентаризації, оцінки та експертиз".
41. 24.10.2024 Позивач звернувся до Відповідача із скаргою № 2110/2024/1 на рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування № 24583/5121 від 03.12.2021.
42. Листом № 03260/0124/ТС від 21.11.2024 Відповідач повідомив Позивача про відсутність правових підстав для перегляду рішення про відмову виплати страхового відшкодування.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
43. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.
44. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
45. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, доводи Скаржника стосуються як вирішення спору, так і допущених судами попередніх інстанцій, на його думку, процесуальних порушень.
46. У зв'язку із цим, першочерговим для перевірки є доводи Скаржника щодо недотримання судами попередніх інстанцій правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Щодо територіальної юрисдикції (підсудності)
47. Згідно з частиною третьою статті 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
48. Відповідно до частини першої статті 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
49. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 вказала, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
50. У спорі, що виник між сторонами у цій справі, права і обов'язки сторін виходять виключно з договору страхування та стосуються не нерухомого майна, а виконання обов'язків страховика, які не були виконані, відповідно до укладеного сторонами договору, що як наслідок, є порушенням зобов'язання щодо виплати суми страхового відшкодування.
51. Відповідно до частини першої статті 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
52. Тобто предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
53. Договори страхування поділяються на види залежно від предмета страхування, тобто інтересів, які підлягають захисту.
54. В даному випадку підставою для стягнення коштів з Відповідача є саме договір добровільного страхування майна, як різновид договору страхування. Тому визначальним є відшкодування коштів, які не були сплачені при виконанні умов договору страхування, а не спір який пов'язаний з правовим режимом управлінням/володінням/користуванням майном.
55. Крім того, як заявляє сам Скаржник у касаційній скарзі, ним не заявлялось питання про непідсудність справи при розгляді справи судом першої інстанції.
56. Суд зауважує, що в даному випадку підлягає застосуванню частина перша статті 27 ГПК України (підсудність за місцезнаходженням відповідача).
57. Отже, враховуючи те, що місцезнаходженням Відповідача є місто Київ, справа розглянута Господарським судом міста Києва, в силу частини першої статті 27 ГПК України, у зв'язку з чим доводи Скаржника про порушення судами попередніх інстанцій правил територіальної юрисдикції (підсудності) є необґрунтованими.
Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
58. Скаржник у касаційній скарзі наводить перелік висновків щодо застосування норм права, викладених у статтях 8, 16 Закону України "Про страхування", пункті 3 частини першої статті 988 ЦК України та пункті 3 частини першої статті 20 Закону України "Про страхування", статтях 979, 990, 991 ЦК України у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду та які не застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні:
- в постанові Верховного Суду України від 23.04.2012 у справі №6-101цс11 та постановах Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №522/1903/15-ц, від 03.04.2019 у справі №463/3605/16-ц;
- в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №382/677/17;
- в постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №643/2768/16-ц;
- в постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №910/1661/21;
- в постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №910/11699/20;
- в постанові Верховного Суду від 14.05.2024 у справі №357/13500/18.
Також Скаржником зазначено про неправильність застосування норми права статті 26 Закону України "Про страхування", а саме не застосовано частину другу статті 26 Закону України "Про страхування" та частину другу статті 991 ЦК України та не враховано правові позиції:
- в постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №2604/24373/12;
- в постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №937/7972/19;
- в постановах від 31.07.2019 у справі №404/2470/17, від 04.09.2019 у справі №521/12198/15-ц, від 11.04.2018 у справі №910/13174/17, від 24.10.2018 у справі №161/9156/15-ц, від 30.11.2018 у справі №910/2061/18;
- в постановах від 04.05.2022 у справі №643/11629/19, від 11.04.2022 у справі №752/3512/19, від 31.07.2019 у справі №404/2470/17, від 17.10.2018 у справі №711/4458/16-ц, від 03.11.2021 у справі №757/39725/19-ц.
Проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у зазначених Скаржником постановах, Суд звертає увагу на таке.
59. Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (частина перша статті 6 Закону України "Про страхування", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
60. Відповідно до статті 8 Закону України "Про страхування" страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
61. Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України "Про страхування").
62. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
63. Підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування передбачені статтею 991 ЦК України та статтею 26 Закону України "Про страхування".
64. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону (частина друга статті 991 ЦК України).
65. За змістом статей 988 ЦК України та статті 20 Закону України "Про страхування" обов'язок страховика здійснити страхове відшкодування виникає лише у разі настання страхового випадку.
66. В постановах Верховного Суду від 23.04.2012 у справі № 6-101цс11, від 01.02.2018 у справі № 522/1903/15-ц, від 21.02.2018 у справі № 382/677/17, від 23.04.2018 у справі N 910/7686/17, від 03.05.2018 у справі N 643/2768/16-ц, від 31.05.2022 у справі № 910/1661/21, від 19.01.2023 у справі №910/11699/20, від 14.05.2024 у справі № 357/13500/18, на які посилається Скаржник в касаційній скарзі, викладений висновок щодо застосування статті 16 Закону України "Про страхування", статті 979 ЦК України, статті 8 Закону України "Про страхування", пункті 3 частини першої статті 988 ЦК України та пункті 3 частини першої статті 20 Закону України "Про страхування" у подібних правовідносинах, а саме зазначено, що обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику виникає у разі, якщо такий страховий випадок прямо передбачений умовами договору страхування. Якщо ж подія, що настала, не може бути кваліфікована як страховий випадок відповідно до вимог договору страхування або закону, обов'язок у страховика здійснити страхову виплату не виникає. Настання події, яка може залежати до страхових ризиків, але згідно з умовами договору страхування є винятком із страхових випадків, не породжує обов'язку страховика щодо виплати страхового відшкодування.
67. Дослідивши наведені Скаржником висновки Верховного Суду, Суд встановив, що вони мають загальний характер та підлягають дотриманню господарськими судами у всіх без винятку справах незалежно від предмета і підстав позову.
68. Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками проведеного радіографічного (рентгенівського) дослідження Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальмонтажсервіс" було складено протокол досліджень № 08/03-LRT від 03.08.2023 двох металевих смуг, розміром 4х40х150 мм та 4х40х140 мм, наданих в запечатаному пакеті поштовий № 5900950803482, який розкрито о 13:35 02.08.2024, встановлено відсутність внутрішніх дефектів у досліджуваних металевих смугах, розміром 4х40х150 мм та 4х40х140 мм. Також зазначені металеві смуги (пластини) у складі заземлюючої шини та шини блисковідводу (громовідвід) наземної сонячної електростанції за адресою: Запорізька область, смт. Якимівка, вул. Богдана Хмельницького, 58-г, а також їх зварні з'єднання були досліджені 14.11.2019 дефектоскопистом ОСОБА_1 , результат яких зокрема викладений у висновку № 11/14-IRT з радіологічного контролю якості зварних з'єднань, дефектів виявлено не було.
69. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази порушення Позивачем Правил пожежної безпеки в Україні, пошкодження КТП-1 перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку із стихійним явищем у вигляді погіршення погодних умов (блискавка), що призвело до пожежі, яка, в свою чергу, є страховим випадком у розумінні укладеного між сторонами договору добровільного страхування майна № FA-105511 від 07.04.2021.
70. Суд звертає увагу, що алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичні обставини у справі, що формуються, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права.
71. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
72. Крім того, у справі № 463/3605/16-ц, на яку посилається Скаржник, розглядався позов фізичної особи до страхової компанії про стягнення страхового відшкодування. У своїй постанові у цій справі Верховний Суд врахував висновки про те, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав), а особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови.
73. На відміну від вказаної справи, у справі, яка переглядається (№910/15719/24), установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини є відмінними від обставин справи № 463/3605/16-ц.
74. Доводи касаційної скарги про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 404/2470/17, від 04.09.2019 у справі № 521/12198/15-ц, від 11.04.2018 у справі № 910/13174/17, від 24.10.2018 у справі № 161/9156/15-ц, від 30.11.2018 у справі № 910/2061/18, від 19.11.2020 у справі № 2604/24373/12, від 14.04.2021 у справі № 937/7972/19 також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини справи.
75. Так, у справі № 404/2470/17 предметом спору було стягнення пені за несвоєчасну сплату страхового відшкодування. Верховний Суд зазначив, що заявник не виконав обов'язку, передбаченого умовами страхового договору щодо повідомлення страховика про передачу спірного майна в оренду, з урахуванням договірних положень та дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення грошових коштів.
76. У справі № 521/12198/15-ц розглядався спір щодо повідомлення страховика про суттєві зміни, що сталися з застрахованим транспортним засобом, з урахуванням договірних положень. Верховний Суд зазначив, що оскільки технічний стан застрахованого автомобіля зазнавав змін, позивач повинен був повідомити відповідача про такі зміни.
77. У справі № 910/13174/17 Верховний Суд дійшов висновку, що виплата страхового відшкодування може здійснюватися страховиком лише на підставі рішення страхувальника, що підтверджується відповідним листом, який не містить відомостей про особу, якій належить виплатити страхове відшкодування страховиком, та не свідчить про відсутність невиконаних зобов'язань лізингоодержувача за договором фінансового лізингу, включаючи, але не обмежуючись заборгованістю за договором фінансового лізингу.
78. У справі № 161/9156/15-ц вказано, що Позивач мав право не надати страховій компанії свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) лише у разі викрадення транспортного засобу шляхом грабежу та/або розбою, однак доказів вчинення розбою не надав. Враховуючи норми укладеного між сторонами договору страхування, які надають страховику право відмовити у виплаті страхового відшкодування, та оскільки свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, в порушення умов договору страхування, залишено в застрахованому автомобілі, що свідчить про безвідповідальне ставлення до застрахованого майна, у страховика були підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування.
79. У справі № 910/2061/18, Верховний Суд зазначив, що право страхувальника на отримання страхового відшкодування не є безумовним, а пов'язується з поданням до страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування). Оскільки під час розгляду даної справи Позивач не надав доказів звернення до Відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування з необхідними документами у зв'язку з відповідною дорожньо-транспортною пригодою, у Відповідача не виник обов'язок з виплати зазначеного страхового відшкодування.
80. У справі № 2604/24373/12 висвітлено висновок, що непроведення автотоварознавчого дослідження Відповідачем не спростовує факт надання неправдивих відомостей про предмет договору, що могли вплинути на розмір страхового відшкодування.
81. У справі №937/7972/19 підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування стало невиконання страхувальником умов договору щодо повідомлення страховика про обставини, що мають істотне значення для оцінки ступеня страхового ризику переобладнання транспортного засобу шляхом встановлення газобалонного обладнання.
82. Таким чином, правовідносини між сторонами у зазначених вище справах та у справі, що розглядається, не є подібними за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
83. Враховуючи викладене, Суд не знайшов підтверджень обґрунтованості тверджень щодо неврахування судами попередніх інстанцій у цій справі висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, з огляду на нерелевантність вказаної Скаржником судової практики.
84. Отже, підстава касаційного оскарження, наведена у касаційній скарзі у цій справі, визначена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилася.
Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України
85. Скаржник у касаційній скарзі вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, які були надані Відповідачем на підтвердження підстав відмови у виплаті страхового відшкодування, а саме передбачених пунктами 12.3.2, п.13.2, 42.6, 46.2 договору та не зазначили в оскаржуваних судових рішеннях мотивів відхилення таких аргументів Відповідача, рішення про відмову у страховій виплаті якого ґрунтувалося на зібраних у справі доказах.
86. У контексті наведеного Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
87. Суд зауважує, що відповідно до приписів частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
88. Відхиляючи доводи позивача щодо неповноти з'ясування судом обставин справи, Суд акцентує, що Верховний Суд виконує функцію "суду права", а не "суду факту" та відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
89. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
90. Крім того, у касаційній скарзі Скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання Відповідача про витребування і дослідження доказів та клопотання (заяву) Відповідача про призначення експертизи.
91. Відповідно до пунктів 3 та 4 частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
92. Зі змісту вказаної норми вбачається, що підставою для скасування судового рішення є не будь-яке порушення норм процесуального права, а лише таке, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
93. У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, Скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.
94. Суд зазначає, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
95. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК).
96. Водночас за приписами статті 76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
97. Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19.
98. Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК).
99. За змістом статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
100. Згідно із частинами першою, другою статті 77 ГПК обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19.
101. Скаржник не обґрунтовує таких тверджень та не доводить наявності встановлених законом обставин, які би зумовлювали визнання доказів недопустимими. Отже, такі доводи не можна визнати аргументованими, тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Саме лише прагнення Скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.
102. Доводи Скаржника в частині необґрунтованого відхилення судом апеляційної інстанцій його клопотань про витребування і дослідження доказів та призначення експертизи Суд вважає безпідставними та необґрунтованими, так як за текстом касаційної скарги Скаржник лише вказує на те, що питання встановлення причин виникнення пожежі потребує спеціальних знань, тобто висновку експерта при цьому в аспекті визначеної ним підстави касаційного оскарження (пункт 3 частини третьої статті 310) не доводить, що така відмова є необґрунтованою, зокрема у контексті висновків, які суд апеляційної інстанції поклав в її основу.
103. Так, судом апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні клопотань про витребування і дослідження доказів та призначення експертизи зазначив наступне:
- судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з'ясування обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмета доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто, у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, або коли наявні у справі докази є взаємно суперечливими. З огляду на наявні у матеріалах справи докази, апеляційним господарським судом не встановлено необхідності на стадії апеляційного перегляду справи у призначенні вказаної судової експертизи;
- Відповідач не був позбавлений можливості у порядку частини четвертої статті 80 ГПК України письмово та завчасно повідомити суд першої інстанції про неможливість подання у встановлений законом строк доказів, та об'єктивних причини, з яких такі докази не могли бути подані у встановлений строк. Крім того, в матеріалах справи наявні інші докази для дослідження обставин справи.
104. При цьому Суд враховує, що будь-якого іншого обґрунтування визначеної Скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктами 3 та 4 частини третьої статті 310 ГПК, що корелюється з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК, Скаржник за текстом касаційної скарги не наводить.
105. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої пунктами 3 та 4 частини третьої статті 310 ГПК, що корелюється з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування і дослідження доказів та призначення експертизи та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів), необхідно залишити без задоволення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
106. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
107. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
108. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що вони ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Судові витрати
109. Понесені Скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на нього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 у справі №910/15719/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді І. Кондратова
Н. Губенко