19 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 911/1705/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву Громадської організації масив садівницьких товариств "Дружба"
про ухвалення додаткового рішення
(за результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 )
у справі № 911/1705/22
за позовом ОСОБА_2
до Громадської організації масив садівницьких товариств "Дружба"
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_3 , 2) ОСОБА_4 , 3) ОСОБА_5 , 4) ОСОБА_6 , 5) ОСОБА_7 , 6) ОСОБА_8 , 7) ОСОБА_9
про визнання недійсними рішень органів управління громадської організації
З метою всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи Верховний Суд дійшов висновку про розгляд заяви Громадської організації масив садівницьких товариств "Дружба" у розумний строк у розумінні положень статті 114 ГПК України, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.
Історія справи
1. ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Громадської організації масив садівницьких товариств "Дружба" з вимогами про: 1) визнання незаконним та скасування наказу голови правління ГО МСТ "Дружба" №1-ГП/2022 від 01.02.2022; 2) визнання недійсними рішення конференції ГО МСТ "Дружба", які оформлені протоколом від 02.07.2022; 3) визнання недійсними рішення ради ГО МСТ "Дружба", які оформлені протоколом №1/03.07.2022 від 03.07.2022.
2. Рішенням Господарського суду Київської області від 14.04.2023 у задоволенні позову відмовлено.
3. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_10 та ОСОБА_1 , як особи, які не брали участі у справі, звернулися до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просили скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.
4. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_10 та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 14.04.2023 у справі № 911/1705/22.
5. Постановою Верховного Суду від 12.02.2026 ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі №911/1705/22 залишено без змін.
Стислий виклад вимог заяви та аргументи учасників справи
6. Громадська організація масив садівницьких товариств "Дружба" звернулась до Верховного Суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі № 911/1705/22 у якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь заявника 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
7. Заперечень з приводу поданої заяви від ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходило.
Щодо суті поданої заяви про ухвалення додаткового рішення
8. Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
9. Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
10. Положеннями статті 45 ГПК України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
11. Відповідно до частини першої-четвертої статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
12. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, чи заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги (частина тринадцята статті 129 ГПК України).
13. Наведені вище положення ГПК є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто встановлене ними нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування у правозастосовчій діяльності.
14. Системний аналіз положень статей 45, 126, 129 ГПК України дає підстави для висновку, що судові витрати та витрати, пов'язані з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, за відсутності прямої вказівки в процесуальному законі щодо покладення таких витрат на іншу особу, можуть бути покладені за результатами вирішення спору лише на сторони такого спору.
Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у справах №911/2115/19 (постанова від 13.10.2020), №925/1105/19 (ухвала від 16.12.2020), №912/2601/19 (постанова від 24.02.2021), №5017/2833/2012 (ухвала від 22.09.2021), №923/447/15 (додаткова постанова від 05.07.2022), №927/108/22 (додаткова ухвала від 27.06.2023).
15. Разом з тим, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.04.2025 у справі № 907/947/22, норми процесуального закону (статті 2, 123, 129 ГПК України) визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на принципі обов'язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
16. При цьому чинним процесуальним законом не передбачено заборони стягувати витрати на професійну правничу допомогу з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у випадку, якщо ця особа подала апеляційну/касаційну скаргу, вимоги якої не були задоволені чи частково незадоволені та заперечувала проти позовних вимог (за наявності відповідної заяви особи про їх розподіл).
Подібний висновок викладено у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 910/13137/21.
17. Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 08.04.2025 у справі № 907/947/22 дійшов висновку, що у випадку оскарження судового рішення третьою особою, а не відповідною стороною, покладення тягаря оплати витрат на правничу допомогу на відповідну сторону не відповідає принципам пропорційності та верховенства права, закріпленим у статті 2 ГПК України, оскільки в такому випадку ризик настання наслідків, пов'язаних зі вчиненням третьою особою відповідних процесуальних дій, автоматично покладається на особу, яка таких дій не вчиняла, і, по суті, призводить до того, що відповідні негативні наслідки (у вигляді обов'язку сплати витрат на правничу допомогу іншого учасника справи, який був фактично опонентом при розгляді відповідної апеляційної чи касаційної скарги) несе сторона спору, яка такі рішення не оскаржувала, тобто не вчиняла дій, які стали підставою для понесення витрат відповідним опонентом.
18. Звертаючись до Суду із заявою про стягнення витрат на правову допомогу у цій справі, Громадська організація масив садівницьких товариств "Дружба" на власний розсуд визначилася зі змістом заяви та заявила вимоги про стягнення судових витрат у справі у розмірі 7000 грн, визначивши суб'єкта для їх відшкодування - ОСОБА_1 .
19. Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.
20. Згідно зі статтею 13 вказаного Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
21. За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
22. З наведених положень чинного процесуального законодавства вбачається, що саме учасники справи, які наділені певною процесуальною ініціативою, при зверненні до суду з заявами визначають свої вимоги (в межах яких і відбувається розгляд цих заяв судом) та несуть ризик настання або ненастання наслідків, пов'язаних з вчиненням відповідних процесуальних дій.
23. Верховний Суд зазначає, що факт подання Громадською організацією масив садівницьких товариств "Дружба" заяви про розподіл судових витрат із зазначенням вимог до ОСОБА_1 , є реалізацією права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні частини третьої статті 3 ГПК України, що зумовлює обов'язок суду, керуючись принципом диспозитивності, розглянути заяву із застосуванням норм процесуального закону, чинного на дату звернення із вказаною заявою.
24. При з'ясуванні суб'єктного складу учасників справи та змісту поданої заяви, Верховний Суд, керуючись принципом диспозитивності у господарському процесі, виходить з того, як їх визначено заявником при зверненні з відповідною заявою про розподіл судових витрат, та не вправі самостійно, з власної ініціативи змінювати суть заявленої вимоги, якщо її вимоги пред'явлено до особи, яка не є стороною у справі.
25. За таких обставин, зважаючи на відсутність в процесуальному законі положень щодо покладення витрат на іншу ніж сторони у справі особу, заява Громадської організації масив садівницьких товариств "Дружба" про розподіл судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у Верховному Суді, задоволенню не підлягає.
26. В контексті наведеного Суд також враховує правову позицію, викладену у додатковій постанові Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 915/1406/21.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 244, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Заяву Громадської організації масив садівницьких товариств "Дружба" про ухвалення додаткового рішення у справі № 911/1705/22 залишити без задоволення.
Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді О. М. Баранець
О. О. Мамалуй