17 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/6412/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Мамалуя О. О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Удалової О.Г.
від 25.09.2025
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Удалової О.Г.
від 05.11.2025
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Тищенко О.В., Кравчука Г.А., Сибіги О.М.
від 28.01.2026 (повний текст складено 05.02.2026)
у справі за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс"
про зобов'язання вчинити певні дії,
Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" про зобов'язання Товариства виконати умови форвардного контракту на продаж майна від 17.12.2021 шляхом продажу машини лісозаготівельної Форвардер АМКОДОР 2662-01, код комплектації 0008 (з маніпулятором Tajfun LIV 90KF (80), заводський номер АВ102662NM0100130, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2021 р. в., покупцю (Підприємство) за ціною 923 400,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємство є належним правонаступником ДП "Рава-Руське лісове господарство", в т.ч. в особі філій, а тому угоди, укладені ДП "Рава-Руське лісове господарство" підлягають обов'язковому виконанню із позивачем. При цьому, відмова відповідача від виконання форвардного контракту на продаж майна від 17.12.2021 є недобросовісним ухиленням від виконання обов'язків за вказаним контрактом, чим порушуються права позивача, які підлягають захисту на підставі п. 5 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 у справі № 910/6412/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.
29.09.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій останнє просило стягнути з позивача 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу з посиланням на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі № 910/6412/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково; стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" втрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн; в іншій частині заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингфінанс" відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 у справі № 910/6412/25 рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі № 910/6412/25 - залишено без змін.
25.02.2026 Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 у справі № 910/6412/25. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2026 (головуючий суддя - Баранець О.М., судді Кролевець О.А., Мамалуй О.О.).
Перевіривши матеріали касаційної скарги судом встановлено, що вона подана без дотримання вимог статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" № 3674-VI в редакції від 16.07.2025.
За приписами підпункту 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір", в редакції чинній на момент звернення з касаційною скаргою, за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Правова позиція щодо необхідності застосування ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті в електронній формі, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22.
Предметом позову є вимога немайнового характеру, а саме про зобов'язання вчинити певні дії.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено з 1 січня - 3 028,00 грн.
Таким чином, з урахуванням вимог касаційної скарги та зважаючи на те, що касаційну скаргу подано в електронній формі через підсистему ЄСІТС "Електронний суд", судовий збір підлягає сплаті з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8, який підлягає застосуванню, а отже, за подання касаційної скарги скаржник мав сплатити судовий збір в розмірі 4 844,80 грн (3 028,00 х 200% х 0,8).
Проте, матеріали касаційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" не містять документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Натомість скаржник в касаційній скарзі виклав клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги, яке мотивоване тим, що відповідно до положень статті 8 Закону України "Про судовий збір", суд, враховуючи майновий стан сторони та інші обставини, має право відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк; Державне підприємство "Ліси України" є суб'єктом господарювання державного сектору економіки, фінансування якого здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану (кошторису); на момент подання цієї скарги підприємство перебуває на етапі виконання бюджету на 2026 рік; через особливості бюджетного самофінансування підприємство об'єктивно невзмозі вчасно сплатити судовий збір на момент подання цієї скарги і зобов'язується здійснити оплату після відкриття касаційного провадження.
Розглянувши це клопотання, Суд відмовляє в його задоволенні, зважаючи на таке.
Відповідно до частини другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати визначається статтею 8 Закону України "Про судовий збір".
Частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Верховний Суд зауважує, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а повноваження суду на власний розсуд (за наявності передбачених законом умов) звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір) (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.03.2021 у справі № 912/1061/20).
Разом з цим, особа, яка заявляє відповідне клопотання, зокрема, про відстрочення сплати судового збору, повинна надати докази того, що її майновий стан об'єктивно перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому порядку.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі "Княт проти Польщі" (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64).
У касаційній скарзі відсутні доводи та докази, що підтверджують реальну фінансову неспроможність скаржника сплатити судовий збір.
Крім того, звертаючись до Верховного Суду з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, скаржником не надано доказів, які б підтверджували можливість сплати судового збору протягом визначеного законом процесуального строку розгляду касаційної скарги до ухвалення рішення у справі.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що подане клопотання не містить достатніх та належних доказів, які б підтверджували об'єктивну неможливість сплатити судовий збір на момент звернення з касаційною скаргою.
Верховний Суд зауважує, що "право на суд" не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі").
З огляду на викладене та враховуючи відсутність умов, визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав для задоволення клопотання Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 у справі № 910/6412/25, а відтак, у його задоволенні необхідно відмовити.
Таким чином, скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги та надати суду документ на підтвердження сплати судового збору у встановлених законом порядку і розмірі, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до державного бюджету судового збору за розгляд справ Верховним Судом.
Також, відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини п'ятої статті 244 Господарського процесуального кодексу України додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
З огляду на те, що додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта є його невід'ємною складовою, і інший порядок оскарження додаткового судового рішення ГПК України не визначений, касаційне оскарження додаткового рішення здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для основного рішення (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування та / або порушення яких конкретно норм матеріального та / або процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну (конкретні) підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при формуванні відповідного висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
З огляду на зміст наведених вище вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:
пункт 1) - посилання на норму права, яка, на думку скаржника, була неправильно застосована/порушена судом, та обґрунтування, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права, з обґрунтуванням подібності правовідносин, в яких Верховний Суд сформував такий висновок, з правовідносинами у конкретній справі;
пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;
пункт 3) - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду про її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній. Скаржник має чітко вказати, яку саме норму права суди першої та (або) апеляційної інстанцій порушили/застосували неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах першій, третій статті 310 цього Кодексу. Якщо скаржник вважає, що суди порушили норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Однак, зміст касаційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі № 910/6412/25, не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
Системний аналіз зазначених вище положень Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що при касаційному оскарженні судових рішень (додаткового судового рішення), зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, заявник у касаційній скарзі має навести обґрунтування неправильного застосування та/або порушення судом (судами) норм матеріального права та/або процесуального права в обов'язковому взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, тобто на підставу касаційного оскарження судового рішення (додаткового судового рішення).
У касаційній скарзі Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" не зазначає жодної з підстав оскарження додаткового судового рішення передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно форми та змісту касаційної скарги.
За змістом частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Отже, незазначення скаржником конкретних підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, унеможливлює прийняття касаційної скарги до розгляду та відкриття за такою касаційною скаргою касаційного провадження. Суд касаційної інстанції не може за особу, яка подала касаційну скаргу, визначити підстави касаційного оскарження та норми права, які були неправильно застосовані судами попередніх інстанцій.
З огляду на викладене, враховуючи принципи диспозитивності та рівності усіх сторін перед законом та судом, Верховний Суд за результатом проведеної перевірки форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України встановив, що касаційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в частині оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 у справі № 910/6412/25, не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Частиною другою статті 174 вказаного Кодексу передбачено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
З огляду на вищезазначене, касаційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 у справі № 910/6412/25 підлягає залишенню без руху на підставі ч. 2 ст. 292 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" необхідно усунути недоліки касаційної скарги та надати суду оригінал документу, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, а саме - у розмірі 4 844,80 грн на реквізити рахунку для зарахування до державного бюджету судового збору за розгляд справ Верховним Судом:
- Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102,
- Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;
- Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
- Рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007;
- Код банку отримувача (МФО): 899998;
- Код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)"
- Символ звітності банку: 207
- Призначення платежу *;101; _________ (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом __________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від ______ (Дата оскаржуваного рішення) по справі _________ (Номер справи), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний господарський суд) (назва суду, де розглядається справа).
Крім того, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої та пункту 2 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України та усунути недоліки касаційної скарги у спосіб, визначений судом, а саме: протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу в новій редакції з посиланням на норми права, які були порушені та/або неправильно застосовані судом (судами) попередніх інстанцій при прийнятті додаткового рішення у справі, з обґрунтуванням неправильного застосування та/або порушення судом (судами) норм матеріального та/або процесуального права та із зазначенням конкретних підстав для касаційного оскарження додаткового судового рішення, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а також надати суду докази надіслання копії касаційної скарги в новій редакції іншим учасникам справи.
Усунувши недоліки касаційної скарги, скаржнику необхідно подати суду докази про дату вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, для визначення дотримання заявником касаційної скарги строку на усунення недоліків касаційної скарги, встановленого частиною другою статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
Наслідком неусунення названих недоліків протягом установленого строку є повернення касаційної скарги відповідно до частини четвертої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки касаційна скарга Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 у справі № 910/6412/25 підлягає залишенню без руху, то розгляд клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження буде здійснено касаційним судом при розгляді питання про можливість відкриття касаційного провадження, у разі усунення недоліків, які допущені при поданні касаційної скарги, у встановлені судом строки.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, частиною другою статті 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -
1. Відмовити Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 у справі № 910/6412/25.
2. Касаційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 у справі № 910/6412/25 залишити без руху.
3. Надати Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
4. Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" усунути недоліки касаційної скарги, встановлені в даній ухвалі у такий спосіб:
- надати суду оригінал документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 4 844,80 грн із зарахуванням сплаченої суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України;
- надати касаційну скаргу в новій редакції з посиланням на норми права, які були порушені та/або неправильно застосовані судом (судами) при прийнятті додаткового судового рішення, з обґрунтуванням неправильного застосування та/або порушення судом (судами) норм матеріального та/або процесуального права та із зазначенням належних підстав для касаційного оскарження додаткового судового рішення, передбачених частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а також надати докази надіслання копії касаційної скарги у новій редакції іншим учасникам справи.
5. Роз'яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали скарга буде вважатись неподаною та буде повернута скаржнику.
6. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кролевець
О. Мамалуй