адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
12.03.2026 Справа № 917/503/24(917/178/26)
м.Полтава
за позовною заявою Фермерського господарства "Солард Агрокультура" (вул. Шкільна, буд. 37, с. Висока Вакулівка, Кременчуцький район, Полтавська область, 39130) в особі ліквідатора арбітражного керуючого Косякевича Сергія Олександровича (04211, м. Київ, а/с 5)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Політехніка" (вул. Космічна, буд. 121-В, м. Запоріжжя, 69050)
про визнання недійсною угоди про зарахування однорідних вимог від 01.01.2024
в межах справи №917/503/24
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр - Агро" (вул. Промислова, буд. 20, м. Обухів, Київська область, 08702; код ЄДРПОУ 36348550)
до Фермерського господарства "Солард Агрокультура" (вул. Шкільна, буд. 37, с.Висока Вакулівка, Кременчуцький район, Полтавська область, 39130; код ЄДРПОУ 43002488)
про банкрутство
Cуддя Паламарчук В.В.
Секретар судового засідання Біленко І.О.
Представники учасників справи: відсутні (явка обов'язковою не визнавалась)
Обставини справи: у провадженні Господарського суду Полтавської області знаходиться справа №917/503/24 про банкрутство Фермерського господарства "Солард Агрокультура".
09.02.2026 Фермерське господарство "Солард Агрокультура" в особі ліквідатора Косякевича С.О. звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою (вхід. №184/26 від 09.02.2026) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Політехніка", про визнання недійсною угоди про зарахування однорідних вимог від 01.01.2024 укладеної між Фермерським господарством "Солард Агрокультура" (код ЄДРПОУ 43002488; 39130, Полтавська область, Кременчуцький район, с.Висока Вакулівка, вул. Шкільна, буд. 37) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Політехніка" (вул. Космічна, буд.121-В, м. Запоріжжя, 69050).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу, передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.02.2026 зазначений позов передано на розгляд судді Паламарчуку В.В. та присвоєно єдиний унікальний номер справи 917/503/24(917/178/26).
За ухвалою від 13.02.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі в межах справи про банкрутство Фермерського господарства "Солард Агрокультура"; розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи; судове засідання призначено на 12.03.2026 на 10:00год; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що укладення угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.01.2024 було проведено з порушенням норм цивільного законодавства та мало на мені уникнення проведення розрахунків з іншими кредиторами Фермерського господарства "Солард Агрокультура". Як стверджує позивач спірна угода укладена менше ніж за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, і укладаючи її боржник оплатив іншій особі у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна. Відтак, спірна угода підлягає визнанню недійсною з підстав визначених ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
У відзиві на позовну заяву (вхід. №2680 від 27.02.2026) ТОВ "Політехніка" просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень, відповідач вказує на те, що позивачем не надано жодного доказу та твердження щодо фіктивності правочину, порушення принципу добросовісності, зловживанням правом та порушення публічного порідку, що є основним при задоволенні позову при визнанні угоди фраудаторним правочином.
Разом з тим, зазначає, що договірні відносини між ФГ "Солард Агрокультура" та ТОВ "Полетехніка", виникли та врегульовані, договором поставки №АБВ-007/2020 від 14.03.2020 і договором №БЛ-2019/2021 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 01.12.2021, з врахуванням додаткових угод та специфікацій до них. Виникнення кредиторських вимоги між собою ФГ "Солард Агрокультура" та ТОВ "Полетехніка" виникли протягом 2020-2021 років в процесі нормальної підприємницької діяльності та до виникнення кредиторських вимог кредиторів і до порушення процедури банкрутства, а отже така домовленість ніяк не могла вплинути на майнове становище позивача.
В підтвердження виникнення та виконання договірних зобов'язань, які виникли між ФГ "Солард Агрокультура" та ТОВ "Полетехніка", відповідачем долучено до відзиву копії договорів, видаткових накладних, специфікацій та акти взаєморозрахунків.
У відповіді на відзив (вхід. №2911 від 05.03.2026) ліквідатор Косякевич С.О. зазначає, що відзив відповідача не містить належних доводів, які б спростовували обставини викладені у позові, та не підтверджений належними та допустимими доказами у розумінні Господарського процесуального кодексу України.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
В судовому засіданні 12.03.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.06.2024 відкрито провадження у справі №917/503/24 про банкрутство Фермерського господарства "Солард Агрокультура" (код ЄДРПОУ 43002488); введено процедуру розпорядження майном; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Косякевича Сергія Олексійовича.
Постановою Господарського суду Полтавської області від 14.11.2024 ФГ "Солард Агрокультура" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором ФГ "Солард Агрокультура" призначено арбітражного керуючого Косякевича Сергія Олексійовича.
На даний час провадження у справі №917/503/24 перебуває на стадії ліквідаційної процедури.
Згідно з частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Зважаючи на перелічені правові норми, зазначений спір вирішується в межах справи №917/503/24 про банкрутство Фермерського господарства "Солард Агрокультура" .
Так, судом встановлено, що 01.01.2024 між Фермерським господарством "Солард Агрокультура" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Політехніка" була укладена Угода про зарахування однорідних вимог.
За умовами укладеної угоди, Фермерське господарство "Солард Агрокультура" мало кредиторські вимоги до ТОВ "Полетехніка" на підставі Договору №БЛ-219/2021 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 01.12.2021 у розмірі 2 612 833,49грн . В свою чергу ТОВ "Полетехніка" мало кредиторські вимоги до Фермерське господарство "Солард Агрокультура" на підставі Договору АБВ-007/2020 від 14.03.2020 у розмірі 3 454 267,03грн.
Пунктом 3 Угоди сторони погодили, що на підставі ст.601 ЦК України дійшли згоди про припинення взаємних грошових зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 2 612 833,49грн:
припиняються грошові зобов'язання ТОВ "Полетехніка" перед Фермерським господарством "Солард Агрокультура" у розмірі 2 612 833,49грн за Договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №БЛ-219/2021 від 01.12.2021;
припиняються грошові зобов'язання Фермерського господарства "Солард Агрокультура" перед ТОВ "Полетехніка" у розмірі 2 612 833,49грн за Договором №АБВ-007/2020 від 14.03.2020.
Також сторони погодили, що усі правовідносини, що виникають з цієї Угоди або пов'язані із нею, у тому числі пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цієї Угоди, тлумачення її умов, визначення наслідків недійсності або порушення Угоди, регулюються цією Угодою та відповідними нормами чинного законодавства України, а також звичаями ділового обороту, які застосовуються до таких правовідносин на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості (п. 4 Угоди.).
Ліквідатор стверджує, що про факт укладення зазначеного правочину йому стало відомо лише в ході розгляду господарським судом справи №917/503/24(917/1345/25) за позовом ліквідатора Фермерського господарства "Солард Агрокультура" арбітражного керуючого Косякевича Сергія Олексійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Політехніка" про стягнення 201 000,00грн заборгованості згідно податкових накладних №2 від 07.12.2021 на суму 365 040,00грн (кукурудза 3 клас) та №1 від 03.12.2021 на суму 4 443 710,34грн (кукурудза 3 клас). Зокрема, із відзиву на позов ліквідатор Косякевич С.О. дізнався, що дана заборгованість на підставі угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог погашена.
Вважаючи зазначений правочини вчиненим з порушенням норм цивільного законодавства та на шкоду іншим кредиторам, позивач звернувся до суду із вимогами про визнання угоди недійсною і з підстав, передбачених ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Підставами для цього слугує те, що:
- угода укладена менше ніж за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство;
- укладення спірної угоди було проведено з порушенням норм цивільного законодавства та мало на меті уникнення проведення розрахунку з іншими 4-ма кредиторами ФГ "СОЛАРД АГРОКУЛЬТУРА";
- боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
- ФГ "СОЛАРД АГРОКУЛЬТУРА" відмовилося від власних майнових вимог.
Крім того, ліквідатор в позовній заяві зазначає, про те, що в лютому 2025 року, під час ознайомлення із Єдиним державним реєстром судових рішень, ліквідатору банкрута стало відомо, що ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.02.2025 по справі №870/3/25 прийняти до розгляду заяву ТОВ "ПОЛЕТЕХНІКА" від 30.01.2025 про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Правова Ліга" від 02 травня 2023 року у справі № 21/2022.
Під час ознайомлення з матеріалами справи та підготовкою апеляційної скарги по справі № 870/3/25 ліквідатором банкрута встановлено, що ТОВ "Полетехніка" звернулося до Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Правова Ліга" з позовом до ФГ "Солард Агрокультура", ОСОБА_1 , ТОВ "АПЦ-Груп" про стягнення 8 722 794,88 грн. заборгованості. Спір у справі виник внаслідок невиконання боржниками (відповідачами) своїх обов'язків за договором №АБВ-007/2020 від 14.03.2020 та договором поруки від 14.03.2020.
Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Правова Ліга" від 02.05.2023 у справі №21/2022 (третейський суддя Кудінов В.В.) (з урахуванням ухвали від 16.05.2023 у справі №21/2022 про виправлення описки) клопотання ТОВ "Полетехніка", ФГ "Солард Агрокультура", ОСОБА_1 та ТОВ "АПЦ-ГРУП" про затвердження мирової угоди задоволено. Провадження у справі №21/2022 припинено.
Предметом мирової угоди є врегулювання на підставі взаємних поступок спору у справі №21/2022, який виник між сторонами в результаті неналежного виконання відповідачами зобов'язань з оплати товару за Договором №AБВ-007/2020 від 14.03.2020.
Рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Правова Ліга" від 02.05.2023 у справі № 21/2022 не скасоване та є чинним.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 видано наказ на примусове виконання рішення третейського суду від 02.05.2023 у справі №21/2022, в якому наведено мирову угоду між ТОВ "Полетехніка", ФГ "Солард Агрокультура", ОСОБА_1 та ТОВ "АПЦ-ГРУП", затверджену 19.04.2023 в третейській справі №21/2022.
Постановою Верховного Суду від 29.04.2025 по справі №870/3/25, якою апеляційну скаргу ФГ "СОЛАРД АГРОКУЛЬТУРА" залишено без задоволення.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, ліквідатор зазначає про те, що є підстави ставити під сумнів "справжність" Угоди про зарахування однорідних вимог від 01.01.2024.
При винесенні рішення суд виходив з наступного:
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.
Стаття 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відтак, у кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Так, в силу статей 16, 203,215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 тощо.
За вказівками ч.1 ст. 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, суд може визнати недійсними правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Також, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора у разі якщо: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).
Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
У спірних правовідносинах, відповідно до досягнутих домовленостей учасники цього спору домовилися припинити взаємні зобов'язання, уклавши оскаржувану Угоду.
За встановленими законодавцем у статті 601 Цивільного кодексу України правилами, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав, та відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов'язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування.
Водночас однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 року в справі №910/11116/19 сформовані, зокрема, такі висновки щодо застосування статті 601 Цивільного кодексу України та статей 202, 203 Господарського кодексу України:
- зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами;
- вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому, правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги;
- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;
- за дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним;
- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог;
- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
За змістом статті 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Як встановлено Господарським судом Полтавської області (рішення від 02.12.2025 справа №917/503/24(917/1345/25)), договірні відносини між ФГ "Солард Агрокультура" та ТОВ "Полетехніка", виникли та врегульовані, договором поставки №АБВ-007/2020 від 14.03.2020 і договором №БЛ-2019/2021 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 01.12.2021, з врахуванням додаткових угод та специфікацій до них.
З умов зазначених договорів вбачається, що:
ФГ "Солард Агрокультура" для здійснення своєї господарської діяльності - вирощування зернових культур, звертався та отримував від ТОВ "Полетехніка" насіння для сівби, засоби захисту рослин (гербіцид, пестицид, інсектицид), добрива на оплатній основі, строк розрахунку за кожен товар визначений в специфікаціях до договору. Також, з метою забезпечення виконання зобов'язань по договору, в заставу ТОВ "Полетехніка" надано: два легкові автомобілі та фінансову аграрну розписку - не менша 800 тон кукурудзи - забезпечення;
В свою чергу, ТОВ "Полетехніка" для здійснення своєї господарської діяльності купує 667,882 тон кукурудзи, строк для проведення оплати визначено в договорі.
Станом на 01.01.2024 заборгованість ФГ "Солард Агрокультура" перед ТОВ "Полетехніка" згідно договору №АБВ-007/2020 від 14.03.2020 становила 3 454 267,03 грн., а заборгованість ТОВ "Полетехніка" перед ФГ "Солард Агрокультура" згідно договору №БЛ-2019/2021 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 01.12.2021 становила 2 612 833,49грн, що підтверджено актами звірки.
Оскільки, строк виконання зобов'язань кожної сторони за зазначеними вище договорами настав і сторони визнали та підтвердили суми заборгованості, між сторонами укладено 01.01.2024 угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 2 612 833,49 грн.
При цьому суд відзначає, що оскаржувана Угода повністю відповідала як вище переліченим умовам, так і вимогам, що визначались у ст.601 ЦК України, а саме: зобов'язання її учасників були зустрічними; зобов'язання сторін були однорідними (зараховувались вимоги про сплату грошових коштів у гривні); строк виконання зобов'язань настав, сторони мали заборгованість одна перед одною; вимоги сторін, розмір заборгованості ніким із контрагентів не оскаржувався та не оспорювався; усі умови договорів погоджено та прийнято їх контрагентами.
Суд звертає увагу на те, що стаття 1087 Цивільного кодексу України "Форми розрахунків" закріплює дві форми розрахунків: готівкову та безготівкову. Натомість, зарахування зустрічних однорідних вимог є не формою розрахунків, а однією з підстав припинення зобов'язань, врегульованих главою 50 Цивільного кодексу "Припинення зобов'язань". Зарахування зустрічних однорідних вимог регулюється статтями 601-602 Цивільного кодексу України, ця підстава припинення зобов'язання відрізняється від виконання зобов'язання (стаття 599 Цивільного кодексу України) або припинення зобов'язання за домовленістю сторін (стаття 603 Цивільного кодексу України). Висновок про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог не є формою розрахунків, також викладений у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 року в справі №910/11116/19.
Отже посилання ліквідатора на те, що боржник оплатив іншій особі, у день коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна, не знайшло свого підтвердження, оскільки укладення угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, фактично мало наслідком зменшення існуючого боргу позивача.
На переконання суду, посилання позивача на підозрілий період при укладенні Угоди при загрозі неплатоспроможності та наявній заборгованості, не можуть слугувати окремою підставою для визнання угоди фраудаторною, оскільки у такому разі має бути намір сторін завдати шкоди кредитору або ухилитися від виконання обов'язку, чого ліквідатором не доведено.
Так само, окрім висловлених сумнівів щодо "справжньості" спірної угоди належних та допустимих доказів, які б цю обставину засвідчили матеріали справи не містять. Однак, на переконання суду, самі лише припущення одного з учасників судового процесу щодо фіктивності договорів не можуть слугувати достатньою правовою підставою для визнання їх недійсними.
Позивачем також не надано і доказів, які б підтверджували настання неплатоспроможності боржника внаслідок укладення спірної угоди.
При цьому суд відзначає, що за змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс ймовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
З урахуванням наведеного суд вважає, що позивачем не доведено факт наявності порушених прав кредиторів боржника внаслідок укладення спірної угоди. Натомість вказано ряд обставин, без підтвердження відповідними доказами, що жодним чином не впливають на визнання спірної угоди фраудаторною та укладеною з порушенням вимог чинного законодавства. Враховуючи вищевикладене позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати покладаються на позивача згідно приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 129, 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.
2. Копію рішення направити сторонам по справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено та підписано 23.03.2026.
Суддя Паламарчук В.В.