ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.02.2026Справа №910/563/26
За позовомДніпропетровського обласного центру зайнятості
доАкціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія"
про відшкодування збитків у розмірі 26 800,00 грн
Суддя Бойко Р.В.
секретар судового засідання Кучерява О.М.
Представники сторін:
від позивача: Сліпчук О.І.
від відповідача:Кулик С.А.
У січні 2026 року Дніпропетровський обласний центр зайнятості звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" про відшкодування шкоди у розмірі 26 800,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог Дніпропетровський обласний центр зайнятості вказує, що ним на виконання Порядку надання роботодавцю компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб внаслідок проведення бойових дій під час воєнного стану в України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №331, та на підставі наказів від 25.01.2023 №7 і від 27.02.2023 №77 було перераховано Філії "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб внаслідок проведення бойових дій під час воєнного стану в Україні на загальну суму 26 800,00 грн по особам: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Однак, як стверджує позивач, на момент прийняття Дніпропетровським обласним центром зайнятості рішень про надання компенсації витрат 25.01.2023 та 27.02.2023 Філія "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" не відповідала критеріям, визначеним у Порядку і, відповідно, не мала правових підстав для отримання компенсації витрат відповідно до Порядку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2026 відкрито провадження у справі №910/563/26; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін; визначено сторонам у справі строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив; судове засідання призначено на 24.02.2026.
11.02.2026 через систему "Електронний суд" від Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" надійшов відзив на позов, в якому відповідач вказує, що станом на момент винесення рішень про надання компенсації витрат на оплату праці ВПО діючим був "Порядок надання роботодавцю компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб внаслідок проведення бойових дій під час воєнного стану в Україні", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №331, в редакції від 18.01.2023. Відповідач наголошує, що на момент винесення рішень, а саме на 25.01.2023 та 23.02.2023, про надання компенсації витрат на оплату праці філії "ВГМК" АТ "ОГХК" жодних інших вимог до роботодавця, жодних посилань на Закон №5026 "Про організації роботодавців, їх об'єднання, права та гарантії діяльності" Порядок №331 не містив. Також відповідач зазначає, що лист-роз'яснення Міністерства економіки України від 21.06.2023 року №4702-08/30052-05 має інформаційний характер і не встановлює жодних правових норм. Відповідач стверджує, що Філія "ВГМК" АТ "ОГХК" повністю відповідала та відповідає усім критеріям та вимогам, які передбачені були для роботодавців у Порядку №331. Крім того, відповідач зазначає, що розмір заробітної плати працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за грудень 2022 року та січень 2023 року був нарахований із дотриманням усіх вимог діючого законодавства, без будь-яких порушень, і становить менше 6 700 грн з урахуванням фактично відпрацьованого часу. До того ж, відповідач вважає, що позивачем було порушено принцип "належного урядування", оскільки, на думку відповідача, Дніпропетровський обласний центр зайнятості намагається стягнути з Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" кошти через власну помилку у трактуванні норм Постанови КМУ №331.
Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
В частині 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України вказано, що відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.
Пунктом 7 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 27.01.2026 у справі №910/563/26 встановлено Дніпропетровському обласному центру зайнятості строк на подання відповіді на відзив - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив.
Згідно долученої до відзиву квитанції №5919237 відзив був доставлений до електронного кабінету позивача 10.02.2026 о 17 год. 08 хв.
Відтак, керуючись приписами ч. 1 ст. 116, п. 2) ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що Дніпропетровський обласний центр зайнятості вправі було подати відповідь на відзив до 18.02.2026 (включно), однак таким своїм правом не скористався.
В судове засідання 24.02.2026 з'явились представники сторін, надали свої пояснення по суті спору, за змістом яких Дніпропетровський обласний центр зайнятості позов підтримує та просить його задовольнити, а Акціонерне товариство "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.
В судовому засіданні 24.02.2026 судом завершено розгляд справи №910/563/26 по суті, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
22.12.2022 Філією "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" через портал Дія була подана заява №34445 про компенсацію витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб, а саме: 1) ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) дата працевлаштування - 07.11.2022, (наказ №198 від 21.10.2022); 2) ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), дата працевлаштування - ІНФОРМАЦІЯ_1 , (наказ №199 від 31.10.2022); 3) ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), дата працевлаштування - 21.11.2022 (наказ №205 від 17.11.2022).
25.01.2023 на підставі наказу №7 Дніпропетровським обласним центром зайнятості було прийнято рішення про надання компенсації витрат за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
22.02.2023 Філією "ВГМК" АТ "ОГХК" через портал Дія була подана заява №38861 про компенсацію витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб, а саме: ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ), дата працевлаштування - 17.11.2022 (наказ №204 від 11.11.2022).
27.02.2023 на підставі наказу №77 Дніпропетровським обласним центром зайнятості було прийнято рішення про надання компенсації витрат за працевлаштування внутрішньо переміщеної особи - ОСОБА_4 .
Загальний розмір перерахованої Дніпропетровським обласним центром зайнятості на користь Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування вищезазначених ВПО згідно наказів від 25.01.2023 №7 і від 27.02.2023 №77 становить 26 800,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №202 від 02.02.2023 на суму 20 100,00 грн та платіжною інструкцією №571 від 01.03.2023 на суму 6 700,00 грн.
Наказом Дніпропетровського обласного центру зайнятості від 04.07.2023 №224 скасовано рішення про надання компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб по вказаним особам.
Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача, що на момент прийняття Дніпропетровським обласним центром зайнятості рішень про надання компенсації витрат 25.01.2023 та 27.02.2023 Філія "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" не відповідала критеріям, визначеним у Порядку надання роботодавцю компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб внаслідок проведення бойових дій під час воєнного стану в України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №331, і, відповідно, не мала правових підстав для отримання компенсації витрат відповідно до Порядку, а тому кошти у розмірі 26 000,00 грн підлягають стягненню з відповідача в якості відшкодування збитків.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 22 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Верховний Суд у постанові від 14.11.2024 у справі №910/17582/23 зазначає, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконане боржником.
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (утрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а збитки - наслідком такої протиправної поведінки.
Також відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.
Отже, при зверненні з позовом про стягнення збитків, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків.
На думку позивача, відповідач не мав права на одержання виплат згідно Порядку надання роботодавцю компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб внаслідок проведення бойових дій під час воєнного стану в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. №331 (надалі - Порядок).
Зокрема позивач вказує, що у Порядок вносилися зміни, а оскільки роботодавцем є філія, то у період з 18.01.2023 по 09.06.2023 така особа не відповідала критерію роботодавець в розумінні Порядку.
З урахуванням викладеного, у предмет доказування у даній справі входить відповідь суду на таке питання: чи існували правові підстави для одержання відповідачем 26 800,00 грн в якості компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування вказаних ВПО?
Сторонами визнається факт звернення Філією "Вільногірський гірничо-металургійний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" із заявами №34445 від 22.12.2022 та №38861 від 22.02.2023 про компенсацію витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб.
Згідно частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Щодо редакцій Порядку.
В редакції Порядку, чинному до 18.01.2023 (пункти 1, 2), термін роботодавець вживається в значенні, наведеному в Податковому кодексі України. Компенсація витрат надається роботодавцю, крім роботодавців, які є бюджетними установами (за винятком надавачів соціальних послуг), фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, за кожну працевлаштовану особу на умовах строкового або безстрокового трудового договору (контракту), гіг-контракту, зокрема за сумісництвом.
В редакції Порядку, чинному з 18.01.2023 по 09.06.2023, відсутня норма про вжиття терміну роботодавець в значенні, наведеному в Податковому кодексі України. Компенсація витрат надається роботодавцю, крім роботодавців, які є бюджетними установами (за винятком надавачів соціальних послуг), фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, за кожну працевлаштовану особу на умовах строкового або безстрокового трудового договору (контракту), гіг-контракту, зокрема за сумісництвом.
В редакції Порядку, чинному з 09.06.2023 (пункти 1, 2), де-факто повернуто норму, яка існувала до 18.01.2023 щодо того, що термін роботодавець вживається в значенні, наведеному в Податковому кодексі України. Компенсація витрат надається роботодавцю, крім роботодавців, які є бюджетними установами (за винятком надавачів соціальних послуг), фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, за кожну працевлаштовану особу на умовах строкового або безстрокового трудового договору (контракту), зокрема за сумісництвом.
Тобто Кабінет міністрів України в період з 18.01.2023 по 09.06.2023 змінив Порядок таким чином, що прибрав норму-роз'яснення, що термін "роботодавець" вживається в значенні, наведеному в Податковому кодексі України.
При цьому, нормотворець не визначив у спірний період іншого значення терміну роботодавець, який треба вживати для застосування Порядку.
Вимога "якості закону" становить основу верховенства права та поширюється і на інші нормативно-правові акти.
Будь-яка норма підзаконного нормативного акту має бути чіткою, точною, передбачуваною та доступною для розуміння, встановлюючи зрозумілі правила та процедури. Вона повинна бути логічною, послідовною і не містити двозначностей, що забезпечує справедливе застосування та відповідність законам і Конституції України.
Відсутність в Порядку норми, що термін "роботодавець" вживається в значенні, наведеному в Податковому кодексі України, за відсутності іншого розуміння цього терміну, мало однакове послідовне розуміння як державою (позивач), так і відповідачем, та мало наслідком прийняття рішення про виплату компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб внаслідок проведення бойових дій під час воєнного стану в України.
Наступна спроба ревізії державою Порядку у такий спосіб, що в період з 18.01.2023 по 09.06.2023 термін "роботодавець" необхідно розуміти іншим чином, ніж до і після цього періоду - є спробою перекласти негативні наслідки від порушення "якості закону" на особу, яка працевлаштувала ВПО.
Повернення в Порядку в редакції, чинній з 09.06.2023, Кабінетом Міністрів України роз'яснення як треба розуміти норму "роботодавець" є лише свідченням помилковості виключення цієї норми з 18.01.2023.
Таким чином, у період з період з 18.01.2023 по 09.06.2023 термін "роботодавець", застосований у Порядку мав тлумачитися у той самий спосіб, які і до та після цього періоду.
Щодо різниці різних термінів роботодавець.
Позивач з посиланням на роз'яснення Міністерства економіки України від 21.06.2023 за №4702-08/30052-03 вказує, що термін "роботодавець" у редакції Порядку від 18.01.2023, необхідно розуміти у значенні частини другої статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 №5067-VI.
Термін "роботодавці" вживаються у Законі України "Про зайнятість населення " у значеннях, наведених у законах України "Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності", "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", "Про соціальний діалог в Україні", "Про основні засади молодіжної політики", "Про професійний розвиток працівників", "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні".
Позивач обирає значення роботодавець відповідно до положень частини першої статті 1 Закону України "Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності" "роботодавець" - юридична особа (підприємство, установа, організація) або фізична особа-підприємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб, та вказує, що у даному визначенні відсутня "філія", а тому у разі працевлаштування ВПО у філіях роботодавців, підстави для одержання компенсації за Порядком відсутні.
Суд дослідить визначення роботодавців і в інших законах, на які міститься посилання частини другої статті 1 Закону України "Про зайнятість населення":
Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" роботодавцями є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про професійний розвиток працівників" роботодавець - власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та виду діяльності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.
Відповідно до пункту 14.1.222 Податкового кодексу України роботодавець - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов'язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.
Отже, має місце різне законодавче визначення терміну "роботодавець", а Податковий кодекс України та Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначають філії роботодавцями, а Закон України "Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності" - не відносить філії до роботодавців, а Закон України "Про професійний розвиток працівників" взагалі визначає роботодавцем не юридичну особу, а власника підприємства.
Вимога щодо "якості закону" та обов'язок суду застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення закону, який не відповідає визначеним критеріям якості закону, ґрунтуються передусім на положеннях ч. 1 ст. 57 Конституції України, яка встановлює, що "кожному гарантується право знати свої права і обов'язки". Із цієї конституційної норми відомо те, що у випадку встановлення судом того факту, що закон сформульований у спосіб, який не дозволяє особі знати свої права і обов'язки, застосування (тлумачення) такого закону повинно відбуватися судом на користь особи, яку позбавили (звузили) на підставі цього закону певного права або встановили (розширили) для неї нові обов'язки.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 констатував, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Вирішуючи спір в цій частині, суд відзначає крім описаного раніше, обрання позивачем терміну з Закону України "Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності", а не Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (де визначена філія), хоча обидва визначені в Законі України "Про зайнятість населення" як джерело терміну роботодавець. Це свідчить про необ'єктивну вибірковість позивача, спрямовану на обрання норми, яка поставить відповідача у гірше становище, хоча при будь-якій суперечності норм, має застосовуватися більш сприятлива для суб'єкта господарювання.
Також, в розумінні всіх термінів роботодавця визначальним є використання найманої праці фізичних осіб, що породжує соціальний захист та гарантії держави щодо таких осіб.
Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (Цивільний кодекс України).
"Філія" означає місце, в якому ведеться діяльність, інше ніж головний офіс, що є частиною інвестиційної компанії, яка не має статусу юридичної особи та яка надає послуги з інвестування та/або здійснює інвестиційну діяльність, яка також може надавати додаткові послуги, на здійснення якої інвестиційна компанія отримала ліцензію; всі місця, де організовано діяльність у тій самій державі-члені компанією з інвестування, головний офіс якої знаходиться в іншій державі-члені, вважаються єдиною філією (Директива 2004/39/ЄС Європейського Парламенту та Ради "Про ринки фінансових інструментів, що вносить зміни в Директиви Ради 85/611/ЄЕС і 93/6/ЄЕС та Директиву 2000/12/ЄС Європейського Парламенту та Ради і припиняє дію Директиви Ради 93/22/ЄЕС" від 21.04.2004).
Як вказано у пункті 8 статті 86 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом №1678-VII від 16.09.2014, філія юридичної особи означає місце ведення господарської діяльності без правосуб'єктності, яке:
a) має ознаки постійної організації, тобто є продовженням материнської компанії,
b) має управлінську структуру; та
c) пристосоване для економічного співробітництва з третіми сторонами у такий спосіб, що останні, хоч і знають, що, за необхідності, може мати місце правовий зв'язок з материнською компанією, головний офіс якої знаходиться за кордоном, не повинні мати справу безпосередньо з такою материнською компанією, але можуть проводити економічні операції на місці здійснення діяльності, яке за своєю природою є продовженням материнської компанії
Таким чином, філія в аспекті трудових та цивільних відносин не є самостійним суб'єктом цих правовідносин, а діє виключно від імені та в інтересах юридичної особи.
Відтак, безвідносно до оформлення працівника до філії чи іншого відокремленого підрозділу юридичної особи, взаємні права та обов'язки виникають між працівником та такою юридичною особою (адже філія не має самостійною правоздатності).
Суперечність законодавчих норм щодо точності визначення терміну "роботодавець" не змінює суті цих правовідносин та в аспекті вирішення даного спору не впливає на поширення Порядку на юридичних осіб, які працевлаштували ВПО у власних філіях, та через такі філії звернулися до центрів зайнятості для одержання компенсацій.
Інше розуміння цих норм призведе до дискримінації працівників, працевлаштованих на філіях юридичних осіб, що не узгоджується із статтями 24, 46 Конституції України.
Саме таке розуміння норм Порядку та терміну "роботодавець" із законодавчим визначенням поняття філія свідчить про правомірність набуття відповідачем коштів 26 800,00 грн в якості компенсації витрат на оплату праці за працевлаштування вищезазначених ВПО, правильність первісних рішень Дніпропетровського обласного центру зайнятості про проведення виплати компенсацій та виключає висновок про наявність в діях Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" протиправної поведінки.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно вимог статей 73, 76, 77 та 79 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оскільки Дніпропетровським обласним центром зайнятості не доведено наявність протиправної поведінки Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (його філії) та причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати на оплату судового збору за подачу даного позову необхідно покласти на Дніпропетровський обласний центр зайнятості з огляду на відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -
1. У задоволенні позову Дніпропетровського обласного центру зайнятості (49006, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Чорновола В'ячеслава, буд. 12; ідентифікаційний код 03490909) до Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (03035, м. Київ, вул. Монастирського Дениса, буд. 3; ідентифікаційний код 36716128) про відшкодування збитків у розмірі 26 800,00 грн відмовити повністю.
2. Судові витрати позивача на оплату судового збору покласти на Дніпропетровський обласний центр зайнятості.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 23.03.2026.
Суддя Роман БОЙКО