11.03.2026 року м. Дніпро Справа № 904/2075/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Верхогляд Т.А., Мороза В.Ф.,
при секретарі судового засідання: Кишкань М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Крижний О.М.) від 11.06.2025р. у справі № 904/2075/25
за позовом ОСОБА_1 , Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг
до відповідача-1: Приватного підприємства "ВІК", Дніпропетровська область, м. Нікополь відповідача-2: Нікопольської районної державної адміністрації, Дніпропетровська область, м. Нікополь
про визнання припиненими трудових відносин та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного підприємства "ВІК" та Нікопольської районної державної адміністрації, у якій просить:
- визнати припиненими з 26.04.2025 трудові відносини ОСОБА_1 з Приватного підприємства "ВІК" у зв'язку зі звільненням з займаної посади директора Приватного підприємства "ВІК" за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України;
- зобов'язати Нікопольську районну адміністрацію провести реєстраційну дію з виключення (внесення змін) запису (відомостей) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про юридичну особу Приватне підприємство "ВІК" щодо керівника (директора), підписанта Приватного підприємства "ВІК" - ОСОБА_1 .
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2025р. у справі № 904/2075/25 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства "ВІК" про визнання припиненими трудових відносин - відмовлено; судові витрати понесені ОСОБА_1 покладено на ОСОБА_1 .
Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2025р. у справі № 904/2075/25 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- позивачем дотримано визначений Законом України "Про з обмеженою та додатковою відповідальністю" порядок скликання загальних зборів учасників товариства з власної ініціативи. Як вбачається із повідомлення про скликання позачергових загальних зборів (в графі документи (додатки), що додаються), до вказаного повідомлення додано проєкт рішення єдиного учасника Приватного підприємства "ВІК" від 12.04.2025 в якому серед порядку денного визначено звільнення директора Приватного підприємства "ВІК" та призначення на посаду директора підприємства. При цьому учасник Приватного підприємства "ВІК" повідомлявся про результати свого ігнорування обов'язку бути присутнім на позачергових зборах 12.04.2025 та про подану заяву про звільнення на підставі ч.1 ст. 38 Кодексу законів про працю України;
- позивачем були вчинені всі необхідні, передбачені законодавством та статутом залежні від нього дії для звільнення з посади директора Приватного підприємства "ВІК". Своєю бездіяльністю, яка виразилася в не розгляді та не вжитті заходів для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 в межах статутної діяльності підприємства відповідачем були порушені конституційні та трудові права позивача, зокрема свобода праці і право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, право на вільне обрання місця роботи на власний розсуд;
- обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права як визнання трудових відносин з Приватним підприємством "ВІК" припиненими є цілком правомірним, оскільки позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин із підприємством, а отже у суду наявні підстави у задоволені позовних вимог в повному обсязі та визнані трудових відносин припиненими;
- надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції. (постанова Верховного Суду від 5 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц (провадження № 61 2250св20), постанова Верховного Суду від 01 серпня 2024 року у справі № 903/1199/23);
- позовна вимога до щодо проведення реєстраційних дій до Нікопольської районної державної адміністрації взагалі судом не досліджувалась, не давалось повного та всебічного розгляду зазначеної вимоги та результату розгляду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2025р. у справі № 904/2075/25, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 09.12.2025р.
У судовому засіданні оголошувалась перерва з 09.12.2025р. по 18.03.2025р.
Представник позивача у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсягу та просив її задовольнити.
Відповідач-2 подав до матеріалів справи відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу безпідставною, посилаючись при цьому на відсутність порушень ним будь-яких прав та інтересів позивача.
Відповідачі своїм правом участі у судовому засіданні не скористались, про дату, час та місце судового засідання повідомлені апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов'язковою, а неявка представників відповідачів не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті за відсутності представників відповідачів.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги позивача, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до п. 2 протоколу загальних зборів засновників Приватного підприємства "ВІК" від 23.10.2009 обрано на посаду директора ПП "ВІК" ОСОБА_1 .
Згідно з наказом № 02/к від 03.11.2009 ОСОБА_1 приступила до виконання обов'язків директора Приватного підприємства "ВІК".
05.11.2009 внесені дані до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань про зміну керівника Приватного підприємства "ВІК".
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань засновником підприємства є: Боскор Інвестментс ЛТД, країна резиденства: Кіпр, адреса: Кіпр, Оміру, 3 Агіос Ніколас, П.С. 3095, Лімассол. Кінцевий бенеціфіарний власник (контролер) - Деспоїна Харалампус Ніколау, Кіпр, м. Лімассол район міста Агіос Ніколас вулиця Оміру, буд. 3.
Позивачка зазначає, що на початку березня 2025 року виявила бажання реалізувати своє право, передбачене ч.1 ст. 38 КЗпП України та припинити трудові відносини з відповідачем.
12.03.2025 директором Приватного підприємства "ВІК" скероване до Боскор Інвестментс ЛТД повідомлення (вих№12-03/25 від 12.03.2025) Про скликання позачергових загальних зборів ПП "ВІК". У повідомленні зазначено про необхідність ініціювання скликання загальних зборів учасників ПП "ВІК" 12.04.2025 о 12:00 год за адресою: 53282, Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Кам'янське, вул. Дніпропетровська, буд. 36 для вирішення питання щодо звільнення ОСОБА_1 з займаної посади директора ПП "ВІК" на підставі ч.1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (порядок денного) та прийняття відповідного рішення власника ПП "ВІК". Додатком до вказаного повідомлення зазначено Проєкт протоколу загальних зборів учасників Приватного підприємства "ВІК" від 12.04.2025.
12.04.2025 Приватним підприємством "ВІК" складений акт про відсутність учасників/представників учасників Приватного підприємства "ВІК" на загальних зборах, а тому даним актом засвідчує, що 12.04.2025 збори учасників Приватного підприємства "ВІК" не відбулися.
12.04.2025 позивачка звернулася до Приватного підприємства "ВІК" із заявою про звільнення з посади директора за власним бажанням з 26.04.2025.
Пунктом 11.1 Статуту Приватного підприємства "ВІК" передбачено, що вищим органом підприємства є власник. До виключної компетенції засновника належить, зокрема призначення та звільнення директора (п. 11.2 Статуту).
Згідно з п. 12.1 Статуту у підприємстві діє одноособовий виконавчий орган - директор. Директор призначається власником, підзвітний йому та організовує виконання його рішень.
Позивачка вказує, що як директор підприємства, не має самостійних повноважень щодо вирішення питання про своє звільнення з посади директора, у зв'язку з чим вважає, що бездіяльність учасника підприємства щодо проведення загальних зборів та вирішення питання про її звільнення, як директора, є грубим порушенням її прав на звільнення та обрання іншого місця роботи на власний розсуд.
Вказане і стало причиною звернення до суду з даним позовом про визнання припиненими з 26.04.2025 трудових відносин ОСОБА_1 з Приватним підприємством "ВІК" у зв'язку зі звільненням з займаної посади директора Приватного підприємства "ВІК" за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України та про зобов'язання Нікопольської районної адміністрації провести реєстраційну дію з виключення (внесення змін) запису (відомостей) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про юридичну особу Приватне підприємство "ВІК" щодо керівника (директора), підписанта Приватного підприємства "ВІК" - ОСОБА_1 .
У пункті 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Даний спір стосується трудових відносин позивача з відповідачем, однак питання про звільнення позивача має бути розглянуте загальними зборами учасників товариства (див. постанову від 11.08.2021 у справі № 404/1255/21).
Предметом доказування у даній справі є: встановлення наявності трудових відносин позивача з відповідачем, наявність підстав для його звільнення, порядок звільнення з посади директора та наявність порушень прав позивача.
Відповідно до ч.1 ст. 62 Господарського кодексу України, який був чинним на час ухвалення рішення у справі, підприємством є самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (ч.1 ст. 113 цього ж Кодексу).
Частиною 1 ст 63 Господарського кодексу України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2019 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.
Отже, приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.
Разом із цим за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв'язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.
У зв'язку із цим на ПП "ВІК" у даній справі розповсюджується порядок скликання та проведення загальних зборів, передбачений Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та статутом підприємства.
Статтею 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства, виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства, виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства, повідомлення про проведення загальних зборів надсилається поштовим відправленням з описом вкладення, але статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення.
12.03.2025 позивачка направила повідомлення "Про скликання загальних зборів" за місцезнаходженням єдиного засновника Приватного підприємства "ВІК" - Боскор Інвестментс ЛТД, м. Лімассол, Кіпр.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка посилається на те, що у зв'язку з неявкою учасника Приватного підприємства "ВІК" на загальні збори позивачка позбавлена можливості реалізувати передбачене частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Посилаючись на передбачену статтею 22 Кодексу законів про працю України заборону будь-якого прямого або непрямого обмеження прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору, просила у судовому порядку припинити її трудові відносини з Приватним підприємством "ВІК" на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України.
У пункті 4 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Згідно з частиною першою статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Конституційний Суд України у рішеннях від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.
Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.
Відповідно до ч. 13 ст. 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов'язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків (частина тринадцята статті 39 Закону № 2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII, підпункт "є" пункту 8.5 Статуту).
При цьому директор має дотриматись вимог статті 32 Закону № 2275-VIII та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства.
Як вже було зазначено, 12.03.2025 позивачка направила повідомлення "Про скликання загальних зборів" за місцезнаходженням єдиного засновника Приватного підприємства "ВІК" - Боскор Інвестментс ЛТД, м. Лімассол, Кіпр. При цьому у повідомленні зазначено, що позивачка ініціює скликання загальних зборів учасників Приватного підприємства "ВІК" 12.04.2025 о 12:00 год за адресою: 53282, Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Кам'янське, вул. Дніпропетровська, буд. 36 для вирішення питання щодо звільнення ОСОБА_1 з займаної посади директора ПП "ВІК" на підставі ч.1 ст. 38 Кодексу законів про працю України (порядок денного) та прийняття відповідного рішення власника ПП "ВІК". Додатком до вказаного повідомлення зазначено Проєкт протоколу загальних зборів учасників Приватного підприємства "ВІК" від 12.04.2025.
Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до наявного у справі опису вкладення засновнику направлений лише лист-повідомлення ПП "ВІК" №12-03/25 від 12.03.2025 "Про скликання загальних зборів". При цьому загальна кількість предметів - 1 предмет на 1 аркуші (а.с.37). Саме повідомлення "Про скликання загальних зборів" міститься на 1 аркуші (з двох сторін). Опис вкладення підтверджує, що проєкт протоколу загальних зборів не направлявся.
З викладеного слідує, що позивачкою не направлено засновнику проєкт протоколу загальних зборів (додаток до повідомлення) у якому визначений інший порядок денний зборів, у тому числі про обрання нового директора. А у самому повідомленні порядок денний складається з питання про звільнення ОСОБА_1 з посади директора. Також суд звертає увагу, що порядок денний повинен міститися саме у повідомленні про скликання загальних зборів, а не у проєкті протоколу.
Отже, позивач не дотримався порядку звільнення, передбаченого Законом, оскільки не довів до відома засновника порядок денний. При цьому суд зауважує, що зазначення у проєкті рішення учасника цього порядку денного, у тому числі включення до нього питання про обрання нового директора, не може вважатися виконанням вимоги Закону, оскільки по-перше порядок денний, з обов'язковим включенням питання про обрання нового директора чи тимчасово виконуючого обов'язки директора, мав бути визначений у самому повідомленні про скликання загальних зборів, а по-друге, матеріали справи не містять доказів направлення засновнику цього проєкту рішення загальних зборів.
Бо навіть у випадку, якщо збори відбулися, прийняття рішення було б неможливим, оскільки прийняття рішення про звільнення директора неможливе без розгляду питання про призначення нового директора, що не було передбачено у порядку денному.
Підсумовуючи суд виснував, що оскільки позивачем недотриманий визначений Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" порядок скликання загальних зборів учасників Товариства з власної ініціативи, відповідно відсутні підстави для висновку про порушення прав позивача внаслідок позбавлення його можливості припинити свої повноваження як директора товариства з незалежних від нього причин.
Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками господарського суду, адже вони є передчасними та зроблені без повного з'ясування всіх істотних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а самі висновки не відповідають фактичним даним, які убачаються з наявних у матеріалах доказів.
Так, 12.03.2025 у відповідності до положень Статуту та Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» директором Приватного підприємства "ВІК" направлено засобами електронного зв'язку (електронною поштою) та поштового зв'язку Боскор Інвестментс ЛТД повідомлення (вих№12-03/25 від 12.03.2025) Про скликання позачергових загальних зборів ПП "ВІК" 12.04.2025 о 12:00 год за адресою: 53282, Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Кам'янське, вул. Дніпропетровська, буд. 36 для вирішення питання щодо звільнення ОСОБА_1 з займаної посади директора ПП "ВІК" на підставі ч.1 ст. 38 Кодексу законів про працю України, з документами (додатками до неї) (надалі - повідомлення про скликання позачергових загальних зборів).
Як слідує із повідомлення про скликання позачергових загальних зборів (в графі документи (додатки), що додаються), до вказаного повідомлення додано Проєкт Протоколу загальних зборів учасників ПП "ВІК" від 13.04.2025 в якому серед порядку денного визначено питання “звільнення директора підприємства» та призначення на посаду директора підприємства».
Отже, вказаним повідомленням “Про скликання позачергових загальних зборів ПП "ВІК"» визначено дату загальних зборів, час загальних зборів, місце загальних зборів та порядок денного загальних зборів.
Натомість на позачергові збори Підприємства у дату 12 квітня 2025 року о 12 год. 00 хв учасник не з'явився, про що складено відповідний Акт від 12.04.2025р. про відсутність учасників/представників учасників Приватного підприємства "ВІК".
Учасник Підприємства, який був завчасно повідомлений про такі збори, не надсилав та не повідомляв про підстави та причини не прибуття, а також не висловлювали будь-яким шляхом свою незгоду щодо порядку денного загальних зборів учасників Підприємства призначеного на 12.04.2025, а саме щодо звільнення ОСОБА_1 як директора Приватного підприємства "ВІК" на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу Законів про працю України.
12.04.2025 позивачка звернулася до Приватного підприємства "ВІК" із заявою про звільнення з посади директора за власним бажанням з 26.04.2025.
Крім того, 12 квітня 2025р. ОСОБА_1 повідомила учасника Приватного підприємства "ВІК" про припинення ним трудових відносин з ПП "ВІК" з 26 квітня 2025 року шляхом направлення відповідної заяви-повідомлення від 12.04.2025 № 13-04/25, з документами (додатками до неї).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як зазначалось вище, докази направлення відповідного повідомлення про проведення позачергових зборів ПП "ВІК"» із зазначенням дати, місця, часу, порядку денного наявні в матеріалах справи.
Таким чином, судом встановлено, що позивачем були вчинені всі необхідні, передбачені законодавством та Статутом залежні від нього дії для звільнення з посади директора ПП "ВІК"».
Однак оскільки засновником (учасником) підприємства не прийнято жодного рішення з питання його звільнення з займаної посади директора відповідача, можливість вирішити питання щодо припинення трудових правовідносин між сторонами в позасудовому порядку відсутня.
Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Разом з тим, у даному випадку спірні правовідносини врегульовані нормами не лише трудового, але, насамперед, корпоративного законодавства.
Чинна редакція Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлює обрання особи виконавчим органом товариства або до складу цього органу в межах відносин з управління товариством і окремо передбачає укладення цивільно-правового або трудового договору.
Частиною першою статті 29 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» встановлено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства. Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (частина перша статті 30 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.
Відповідно до частин першої - третьої статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно зі Статутом позивач, як директор Підприємства, не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора. При цьому до виключної компетенції засновника належить, зокрема призначення та звільнення директора (п. 11.2 Статуту).
З урахуванням викладеного, позивач, як директор Підприємства, не має самостійних повноважень щодо вирішення питання про своє звільнення з посади директора.
Відповідно до частин другої, третьої статті 32 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов'язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.
У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду. Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
Такий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20, яка виснувала, що виникнення трудових правовідносин припиненими у ретроспективі є належним способом захисту.
У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 520/11437/16-ц, від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, від 19.01.2022 у справі № 911/719/21).
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, на 12.04.2025 у визначеному Законом України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статутом відповідача порядку позивачем як директором відповідача були скликані загальні збори учасників ПП "ВІК. Відповідні загальні збори учасників відповідача з порядком денним, не тільки були скликані у встановленому порядку із повідомленням учасників, проте учасники на них не з'явилися, жодних рішень ухвалено не було, відповідно заява директора ОСОБА_1 про припинення трудових правовідносин з 26.04.2025 не задовольнялася і іншого керівника або т.в.о керівника не обиралося. Отже, позивачем дотримана процедура звільнення із займаної посади директора Підприємства, що передбачена Статутом відповідача.
Уповноважений на звільнення директора орган ПП "ВІК проігнорував повідомлення позивача про бажання звільнитися і не розглянув по суті заяву про звільнення протягом передбачених законодавством строків, не виконав покладених на нього Статутом обов'язків.
Неприйняття учасником Підприємства рішення про відкликання директора позбавило позивачку можливості припинити свої повноваження як директора ПП "ВІК в позасудовому порядку.
Оскільки рішення учасників ПП "ВІК про звільнення позивачки з посади директора у встановлений спосіб прийнято не було, і така бездіяльність відповідача порушує права позивачки, зокрема, право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням та право на вільне обрання місця роботи, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині визнання трудових відносини між ОСОБА_1 та Приватним підприємством “ВІК» припиненими з 26.04.2025 у зв'язку із його звільненням з посади директора за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України підлягають задоволенню.
Задовольняючи позову вимогу про припинення трудових відносин, враховуючи, що для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19).
Вищенаведені обставини судом першої інстанції враховано не було та залишено поза увагою дотримання позивачем умов, з наявністю яких пов'язується можливість задоволення його вимог.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає помилковими висновки господарського суду, що позивач не довів до відома засновника (учасника) порядку денного, у тому числі питання про обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків, що у будь-якому випадку призвело б до неможливості розглянути питання про звільнення позивача з посади директора, які є проявом надмірного формалізму в оцінці конкретних обставин справи та поведінки сторін.
Зокрема, вказуючи на те, що опис поштового відправлення містить кількість аркушів лише один, поза увагою суду лишилось те, що сторонами не оспорюється, що в повідомленні-вимозі від 12.03.2025 року №12-03/25 зазначено в графі документи (додатки), що додаються), до вказаного повідомлення додано Проєкт Протоколу загальних зборів учасників ПП "ВІК" від 12.04.2025, тобто додання до цього повідомлення відповідного Рішення. Також сторонами не ставиться під сумнів направлення повного пакету документів (повідомлення із рішенням). Як стверджує апелянт, при формуванні опису була допущена описка у зазначенні кількості аркушів. Також позивачем було допущено описку у
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі “WALCHLI V. FRANCE» від 26.07.2007). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі “PEREZ DE RADA CAVANILLES V. SPAIN» від 28.10.98). Отже, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.
Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції (див. постанови Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №177/1163/16-ц, від 21.05.2021 у справі № 1.380.2019.006107, від 22.07.2021 у справі №340/141/21, від 16.09.2021 у справі № 240/10995/20, від 12.09.2022 у справі №120/16601/21-а, від 14.11.2023 у справі №480/5762/22, від 01.08.2024 у справі №903/1199/23).
Отже, оскаржуване судове рішення в частині позовних вимог про визнання трудових відносин припиненими підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову.
Позивачем також було заявлено вимогу: зобов'язати зобов'язати Нікопольську районну адміністрацію провести реєстраційну дію з виключення (внесення змін) запису (відомостей) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про юридичну особу Приватне підприємство "ВІК" щодо керівника (директора), підписанта Приватного підприємства "ВІК" - ОСОБА_1 .
В обґрунтування зазначено, що Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 виснував, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов'язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з підприємством за рішенням суду має супроводжуватись виключенням директора з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до п. 14 ст. 1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» суб'єктами державної реєстрації, зокрема, є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріуси - у разі державної реєстрації юридичних осіб (крім випадків, передбачених абзацами другим - четвертим цього пункту) та фізичних осіб - підприємців (крім випадків, передбачених статтею 25-1 цього Закону).
Тобто, позивач вважає, що з огляду на вказані вище приписи закону та з врахуванням знаходження позивача в межах Нікопольського району, Нікопольська районна державна адміністрація Дніпропетровської області є суб'єктом державної реєстрації.
На думку скаржника, беручи до уваги задоволення позовної вимоги про припинення трудових відносин, враховуючи, що для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19), а також з метою виконання завдань господарського судочинства, можна дійти висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису (відомості) про ОСОБА_1 як керівника ПП “ВІК».
Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що частиною першою статті 25 Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.
Згідно з сталою судовою практикою, рішення суду про визнання трудових відносин припиненими і є підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (див. постанови Верховного Суду від 04.03.2025 у справі № 922/2226/24, від 17.01.2024 у справі № 333/3177/22).
Щодо посилання в апеляційній скарзі на лист Міністерства юстиції України №44324/8.4.3/32-24 від 21.03.2024, то такий не є джерелом права та не відповідає правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування відповідних норм законодавства, які регулюють подібні до даних спірні правовідносини.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, на підставі документів, поданих у паперовій формі, проводиться в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя за місцезнаходженням юридичної особи чи громадського формування, що не має статусу юридичної особи, чи відокремленого підрозділу юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави.
Наведене вище у своїй сукупності виключає можливість задоволення вимог до відповідача-2 про його зобов'язання провести реєстраційну дію з виключення (внесення змін) запису (відомостей) Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних - осіб підприємців та громадських формувань про юридичну особу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арнад Груп" щодо керівника (директора).
Згідно ч. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
В той же час, оскільки позовні вимоги у цій частині судом не розглядалися та їм не надавалася правова оцінка, чим було допущено порушення норм процесуального права, оскаржуване судове рішення слід скасувати в повному обсязі.
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зважаючи на те, що підстави апеляційного оскарження знайшли своє часткове підтвердження, колегія суддів вважає за можливе скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2025 та постановити нове рішення про часткове задоволення позову, а саме в частині задоволення вимог до відповідача про визнання трудових відносин припиненими. В решті вимог належить відмовити.
Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
З огляду на результат розгляду апеляційної скарги та вирішення справи, судові витрати у справі належить покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам, стягнувши з відповідача-1 на користь позивача судовий збір, сплачений за подання позову на суму 2 422,40 грн та апеляційної скарги - 3633,60грн.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2025р. у справі № 904/2075/25 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2025р. у справі № 904/2075/25 - скасувати.
Ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнати припиненими з 26.04.2025 трудові відносини ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) з Приватним підприємством "ВІК" (Ідентифікаційний код юридичної особи: 30450524, місцезнаходження 53282, Дніпропетровська обл., Нікопольський район, селище Кам'янське, вул. Дніпропетровська, буд. 36) у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з займаної посади директора Приватного підприємства "ВІК" за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Приватного підприємства "ВІК" (Ідентифікаційний код юридичної особи: 30450524, місцезнаходження 53282, Дніпропетровська обл., Нікопольський район, селище Кам'янське, вул. Дніпропетровська, буд. 36) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку за даними Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 2422,40грн. та апеляційної скарги в розмірі 3633,60грн.
Видачу наказу, на виконання даної постанови, у відповідності до ст. 327 ГПК України доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 23.03.2025 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя Т.А. Верхогляд