ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
10 березня 2026 року Справа № 903/124/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Тимошенко О.М.
секретар судового засідання Дика А.І.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився
відповідача: Мохнюк М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська агенція приватизації" на рішення Господарського суду Волинської області, ухваленого 02.10.25р. суддею Шум М.С. у м. Луцьку, повний текст складено 10.10.25р. у справі № 903/124/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська агенція приватизації"
до Сільськогосподарського приватного підприємства "Несвіч"
про стягнення 281 000,00 грн, визнання недійсним або неукладеним додаткового договору
Рішенням Господарського суду Волинської області від 02.10.2025 у справі №903/124/25 відмовлено у позові.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська агенція приватизації" до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська агенція приватизації" просить поновити відповідно до ч. 2 ст. 256 ГПК України строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Волинської області від 02.10.2025 року у справі №903/124/25. Рішення Господарського суду Волинської області від 02.10.2025 р. у справі №903/124/25 скасувати. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Всеукраїнська агенція приватизації" у повному обсязі, а саме: стягнути з СГПП "Несвіч" 281 000,00 грн; встановити обставини укладеності або неукладеності Додаткового договору №2 від 26.01.2022; у разі встановлення його неукладеності застосувати наслідки ст. 1212 ЦК України; у разі встановлення його укладеності оцінити підстави для визнання його недійсним; визнати наявність підстав для зупинення провадження у справі відповідно до ст. 227 ГПК України та ст. 251 ЦПК України у зв'язку з мобілізацією керівника позивача, з урахуванням наданої згоди позивача на продовження розгляду справи.
Листом № 903/124/25/5779/25 від 05.11.2025 матеріали справи витребувано у Господарського суду Волинської області. 18.11.2025 до суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська агенція приватизації" на рішення Господарського суду Волинської області від 02.10.25 у справі № 903/124/25. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
10.12.25 від СГПП "Несвіч" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
16.12.25 від ТОВ "Всеукраїнська агенція приватизації" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла відповідь на відзив.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Юрчука М.І. на підставі службової записки головуючого судді Розізнаної І.В. від 09.02.26 за розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду проведено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 09.02.26 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Тимошенко О.М..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська агенція приватизації" на рішення Господарського суду Волинської області від 02.10.25 у справі № 903/124/25 колегією суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Тимошенко О.М..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.26 постановлено проводити розгляд справи № 903/124/25 в судовому засіданні з повідомленням(викликом) сторін. Розгляд апеляційної скарги призначено на 10.03.2026 о 14:30 год.
10.03.26 через підсистему "Електронний Суд" від ТОВ "Всеукраїнська агенція приватизації" до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку за допомогою власних технічних засобів.
10.03.26 у судове засідання з'явився представник відповідача Мохнюк М.В.. Представник позивача у зв'язку з технічними несправностями не зміг приєднатись до відеоконференції, про що зафіксовано у протоколі судового засідання.
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що згідно ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву.
10.03.26 представник відповідача надав усні пояснення з приводу апеляційної скарги та оскаржуваного судового рішення.
Згідно з ст.ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час дослідження матеріалів справи колегією суддів апеляційної інстанції встановлено наступне.
07.04.2021 між Сільськогосподарським приватним підприємством "Несвіч" (довіритель, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська агенція приватизації" (повірений, позивач) було укладено договір доручення за №040721-ДДзаг-1Травня/НААН (надалі - основний договір/договір)(том 1,а.с. 16 на звороті - 18).
У відповідності до п.1.1. вказаного договору повірений зобов'язується за оплату, від імені та за рахунок довірителя вчинити комплекс юридичних фактичних дій (згідно примірника плану приватизації Державного підприємства "Дослідницьке господарство "Перше Травня" Волинської державної сільськогосподарської дослідницької станції Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, що є додатком 1 до договору) з проведення супроводу, контролю приватизації вказаного Державного підприємства, місцезнаходження: 45150 Волинська обл., Рожищенський р-н, с. Копачівка, а також для участі в аукціоні для приватизації ДП.
Пунктом 1.3. договору встановлено, що перелік дій повіреного, вказаний у п.п. 1.2.3. -1.2.10. цього договору носить загальний інформаційний характер. Для визначення повного конкретного переліку дій по кожному окремому із зазначених пунктів договору сторони укладають додатковий договір до цього договору, в якому також зазначається сума коштів як засобів для забезпечення виконання визначених дій та порядок їх сплати. Згідно п. 1.4. договору виконання повіреним доручення (комплексу дій) за цим договором здійснюється на підставі довіреності, виданої довірителем.
У п.1.5 договору сторони узгодили, що повірений виконує дане йому доручення як особисто, так і за допомогою залучених ним інших осіб: виконавців, фахівців, експертів тощо.
У відповідності до п. 2.1.1. договору доручення довіритель приймає на себе наступні зобов'язання, а саме видати повіреному в день укладення цього договору довіреність на вчинення юридичних і фактичних дій, визначених цим договором, забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання повіреним наданого за цим договором доручення, а саме: грошовими коштами.
26.01.2022 між Сільськогосподарським приватним підприємством "Несвіч" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська агенція приватизації" (укладено додатковий договір № 2-0126/040721-ДДзаг-1Травня/НААН про припинення (дострокове розірвання) договору доручення №040721-ДДзаг-1Травня/НААН від 07.04.2021 (надалі - додатковий договір) (том 1, а.с. 19-22).
Відповідно до п.1 вказаного додаткового договору сторони у відповідності до ч. 1 ст. 651, ст. 1008 Цивільного кодексу України та п.2.4.2, 4.6. основного договору за їх взаємною згодою припиняють (достроково розривають) основний договір.
В п. 4 додаткового договору вказується, що основний договір вважається припиненим з 05.03.2022 року.
У пунктах додаткового договору вказується, що після повернення коштів довірителю скасовується право довірителя на результати виконання доручення та в строк до 5 днів після повернення коштів повіреним довіритель повертає повіреному отримані результати виконання зазначеного доручення.
Згідно акта виконаних робіт № 2 від 15.06.21 повіреним було виконано роботи (дії, послуги) згідно п.1.2.2 договору доручення від 07.04.2021 р. № №040721-ДДзаг-1Травня/НААН та п. 0 Примірника плану приватизації Державного підприємства "Дослідницьке господарство "Перше Травня" Волинської державної сільськогосподарської дослідницької станції Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України, код ЄДРПОУ - 00729310. Загальна вартість послуг склала 281 000,00 грн. без ПДВ. Довіритель не має претензій до повіреного стосовно наданих послуг. Було надано звіти № 1-12 з додатками (том 1, а.с. 24 на звороті - 49).
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем було здійснено часткове повернення відповідачу коштів за рахунок власних коштів.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.04.2024 р. у справі № 910/453/24 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська агенція приватизації" на користь Сільськогосподарського приватного підприємства "Несвіч" 722884 (сімсот двадцять дві тисячі вісімсот вісімдесят чотири) грн неповернутих коштів, 200432 (двісті тисяч чотириста тридцять дві) грн 39 коп. інфляційних втрат, 38322 (тридцять вісім тисяч триста двадцять дві) грн 75 коп. 3% річних, а також 14424 (чотирнадцять тисяч чотириста двадцять чотири) грн 59 коп. судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 р. у справі №910/453/24 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська агенція приватизації " залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 у справі №910/453/24 - без змін
Позивач, з урахуванням узагальнених доводів позовної заяви, просив місцевий господарський суд визнати прострочення виконання зобов'язання відповідачем на суму 281 000.00 грн., і як наслідок, визнати виникнення збитків у позивача на суму 281 000.00 грн.; - визнати додатковий договір неукладеним та зобов'язати відповідача повернути позивачу сплачені кошти у сумі 281 000 грн.; - у разі визнання додаткового договору укладеним, визнати додатковий договір недійсним та зобов'язати відповідача повернути позивачу безпідставно отримані кошти у сумі 281 000 грн.; - стягнути з відповідача в користь позивача борг у розмірі 281 000 грн.; - визнати наявність підстав для зупинення провадження у справі.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 02.10.2025 у справі №903/124/25 відмовлено у позові.
Мотиви, які висвітлені у оскаржуваному судовому рішенні:
- щодо клопотання про зупинення провадження у справі місцевим господарським судом встановлено, що представник позивача у судовому засіданні просив здійснювати розгляд справи, оскільки підтримував заявлений ним позов у повному обсязі. До того ж матеріали справи не містять клопотання про зупинення провадження у справі;
- позивачем не додано до матеріалів справи ані додаткових договорів з конкретним переліком дій на вчинення яких відповідач уповноважив позивача та узгоджену їх вартість, ані довіреність, у якій вказано перелік дій, в тому числі щодо дій із залученням виконавців;
- згідно правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, вимога позивача про визнання додаткового договору неукладеним не є ефективним способом захисту прав та інтересів;
- місцевий господарський суд відхилив доводи апелянта щодо визнання недійсним додаткового договору із огляду на дослідження зазначеного договору в межах розгляду справи № 910/453/24, у якому також і досліджувалися обставини його виконання.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" від ТОВ "Всеукраїнська агенція приватизації" до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга.
Доводи апелянта зводяться до наступного:
- суд першої інстанції не розглянув вимогу про зупинення провадження у даній справі;
- місцевий господарський суд не дослідив питання укладеності додаткового договору № 2;
- місцевий господарський суд неправомірно проігнорував вимогу позивача про визнання додаткового договору № 2 недійсним та не дослідив наведені фактичні обставини.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Згідно положень ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
У відповідності до положень ст. 1005 ЦК України повірений повинен виконати дане йому доручення особисто. Повірений має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові), якщо це передбачено договором або якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя. Повірений, який передав виконання доручення замісникові, повинен негайно повідомити про це довірителя. У цьому разі повірений відповідає лише за вибір замісника. Довіритель має право у будь-який час відхилити замісника, якого обрав повірений.
У ч. 1 ст. 1007 ЦК України зазначається, що довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.
Щодо незгоди ТОВ "Всеукраїнська агенція приватизації" із оскаржуваним судовим рішенням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Як убачається з матеріалів справи апелянт зазначає, що місцевий господарський суд безпідставно не зупинив провадження у даній справі. У той же час директор та представник ТОВ "Всеукраїнська агенція приватизації" ОСОБА_1 є військовослужбовцем.
Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів перебування ОСОБА_1 у Збройних Силах України (військовий квиток, накази командира військової частини, довідка за формою № 5 тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі (див. п. 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 754/947/22).
До того ж у п. 6 позовної заяви позивач просив місцевий господарський суд визнати наявність підстав для зупинення провадження у справі, але відповідно до згоди і прохання позивача, останній клопотав продовжити розгляд справи (том 1, а.с. 8).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 754/947/22 зазначено, що якщо військовослужбовець висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення і продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.
Матеріали даної справи не містять окремого клопотання про зупинення провадження у даній справі із наданням належних та допустимих доказів перебування ОСОБА_1 в Збройних Силах України. До того ж ряд процесуальних документів, які знаходяться в матеріалах справи підписувались саме ОСОБА_1 ..
Також колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що правова позиція, яка висвітлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі №754/947/22 сформована відносно сторони процесу, якою є фізична особа та яка перебуває в складі Збройних Сил України.
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що у даній справі сторонами судового процесу є юридичні особи, а саме позивач - ТОВ "Всеукраїнська агенція приватизації" та відповідач - СГПП "Несвіч". Водночас ОСОБА_1 , як фізична особа не є стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Ураховуючи вищезазначене колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що у місцевого господарського були відсутні матеріально-правові підстави для зупинення провадження у даній справі.
Також апелянт просить визнати додатковий договір № 2 від 26.01.2022 неукладеним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц зазначено наступне:
"Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів".
У рішенні Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/453/24 місцевим господарським судом було встановлено наступне:
"До матеріалів справи долучено оригінал Додаткового договору який містить підписи директорів обох сторін та печатки юридичних осіб позивача та відповідача.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Належних і допустимих доказів на спростування презумпції правомірності Додаткового договору, встановленої статтею 204 ЦК України, матеріали справи не містять".
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 у справі №910/453/24 апеляційну скаргу ТОВ "Всеукраїнська агенція приватизації" було залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 у справі № 910/453/24 залишено без змін.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вищезазначені судові рішення набрали законної сили. Сторонами у справі №910/453/24 є ті самі учасники справи, що й у даній справі. Відтак обставини, встановлені рішеннями судів при розгляді справи № 910/453/24 мають преюдиційне значення для справи № 903/124/25.
Ураховуючи зазначене колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що із урахуванням доказів, які наявні в матеріалах справи, вимога позивача про визнання додаткового договору неукладеним не буде відповідати способу захисту прав та інтересів, установлених законом із огляду на те, що між сторонами виникли правовідносини на підставі додаткового договору № 2 від 07.04.2021, правова оцінка якому вже надана господарськими судами у рішенні Господарського суду міста Києва від 25.11.2024 та постанові Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 у справі № 910/453/24 (том 1, а.с. 113-131).
Щодо визнання недійсним додаткового договору, апелянт покликається на правову позицію Верховного Суду у постанові від 26.01.2022 у справі №916/913/21.
Дослідивши зміст постанови Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 916/913/21 колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що предметом спору в даній справі було визнання недійсним договору про надання комплексу послуг з організації вантажопереробки зернових вантажів на рейді Одеського морського порту та/або "борт-борт" біля причалів від 27.12.2017, а також стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів. Позивач покликався на те, що договір № 2174-П-ОДФ-17 укладений внаслідок зловживання відповідачем монопольним становищем на ринку, а послуги за ним є нав'язаними, носять декларативний характер та не несуть для позивача жодного корисного ефекту.
На переконання суду апеляційної інстанції зазначена судова практика не є релевантною до даної справи ані за предметом доказування, ані за змістом спірних правовідносин.
Покликання апелянта про те, що у позовній заяві були наведені численні фактичні підстави для недійсності додаткового договору № 2, зокрема, суперечність його умов вимогам закону та фактично неможливість виконання передбачених ним доручень, на переконання суду апеляційної інстанції є необґрунтованими, адже суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому доводи апелянта в даній частині не є конкретизованими та містять узагальнений характер. Разом із тим колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено порушень, визначених ст. 207 ЦК України (вимоги до письмової форми правочину). До того ж колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу апелянта, що згідно п. 3 ч. 1 ст. 46 ГПК України відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом. У межах справи № 910/453/24 апелянт не скористався правом оскаржити дійсність правочину, який входив в предмет доказування.
Відтак суд апеляційної інстанції вважає доводи апелянта в зазначеній частині безпідставними, а мотиви суду першої інстанції такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що згідно п. 1.4 договору, виконання повіреним доручення (комплексу дій) за цим договором здійснюється на підставі довіреності, виданої довірителем.
Тобто сторони основного договору узгодили між собою, що виконання умов договору має виконуватися на підставі довіреності, виданої довірителем. Окремого документа, який визначав би коло та обсяг робіт/послуг, на які довірителем надано згоду, апелянтом не долучено до матеріалів справи.
Відтак позиція місцевого господарського суду в частині того, що перелік дій повіреного, вказаних у п.п. 1.2.3 - 1.2.10 договору містять лише загальний інформаційний характер, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, є обґрунтованою.
Колегія суддів апеляційної інстанції враховує доводи відповідача, що позивач не узгоджував із відповідачем кандидатури залучених третіх осіб, розмір оплати вартості їх робіт та як наслідок діяв у порушення умов укладеного договору доручення. На переконання суду апеляційної інстанції: - залучення повіреним третіх осіб без узгодження їх кандидатур із довірителем; - без отриманої довіреності згідно п. 1.4 договору, свідчить про те, що позивач не діяв у інтересах відповідача.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що виплата третім особам-виконавцям коштів здійснювалася повіреним на свій страх і ризик без узгодження з довірителем.
Колегія суддів апеляційної інстанції також враховує доводи відповідача, що ним підписано додатковий договір із метою повернення коштів, які були передані ним для позивача.
Разом з тим, в акті виконаних робіт, на якому акцентує скаржник, не конкретизовано вид послуги, яка надавалася. Долучені до матеріалів справи звіти не мітять підписів посадових осіб відповідача, які б підтвердили факт прийняття певної роботи/послуги. Також матеріали справи не містять доказів того, що відповідач надав згоду на виконання саме цих робіт і саме з зазначеними контрагентами (довіреності матеріали справи не містять).
Відтак суд апеляційної інстанції виснує, що факт передачі будь-яких результатів робіт виконавцями чи позивачем відповідачу не доведений належними та допустимими доказами.
Також колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності усіх обов'язкових умов настання цивільно-правової відповідальності за завдані збитки, а саме: протиправної поведінки відповідача, факту заподіяння збитків, причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та заявленими збитками, а також вини відповідача, що у своїй сукупності виключає можливість покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків відповідно до положень ЦК України.
Частиною 3 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Згідно ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення.
Відтак колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишенні без змін оскаржуваного судового рішення.
На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Всеукраїнська агенція приватизації" на рішення Господарського суду Волинської області від 02.10.25 у справі №903/124/25 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.
3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст судового рішення складено 23.03.26
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Тимошенко О.М.