вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" лютого 2026 р. Справа№ 910/10064/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача : Балика П.О.;
від відповідача : Лизогубенко І.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування»
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 (Повний текст рішення складено та підписано 19 листопада 2025 року)
у справі №910/10064/25 (суддя - Є.В. Павленко)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК"
до Акціонерного товариства "Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування"
про стягнення 593 306,35 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування" (Компанія) 593 306,35 грн, з яких: 481 122,48 грн - інфляційні втрати, 112 183,87 грн - три проценти річних, що нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання на суму 5 396 625,00 грн, яке підтверджене рішенням Господарського суду міста Києва від 25 березня 2025 року в справі № 910/15248/24.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі №910/10064/25 позов задоволено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, від Акціонерного товариства "Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування" надійшла апеляційна скарга, у якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/10064/25 та ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги.
Зокрема апелянт стверджує, що суд безпідставно дійшов висновку, що відповідач не може бути звільнений від відповідальності за прострочення зобов'язання та заявлені обставини не є підставою для зменшення інфляційних втрат та трьох процентів річних. Але у даному випадку прострочення виконання зобов'язання виникло не з вини Відповідача, а внаслідок форс-мажорних обставин, прямого пошкодження об'єктів критичної інфраструктури, в результаті чого відбулася призупинка частини виробництва, що і привело до суттєвих затримок у виконанні фінансових зобов'язань.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/10064/25, розгляд апеляційної скарги призначено на 21.01.2026.
17.12.2025 через систему «Електронний суд» ТОВ "ВВК" було подано відзив на апеляційну скаргу у якому позивач просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Протокольною ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 у судовому засіданні оголошено перерву до 18.02.2026.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів встановила, що рішенням Господарського суду міста Києва від 25 березня 2025 року в справі № 910/15248/24 за позовом Товариства до Компанії про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили 29 квітня 2025 року, встановлено, що 14 лютого 2023 року між сторонами було укладено договір № 51-23, за умовами якого позивач зобов'язався виготовити та поставити визначену в специфікації продукцію, а Компанія - прийняти й оплатити даний товар на умовах, передбачених цією угодою.
Вказаним рішенням встановлено, що на виконання умов зазначеного правочину відповідач 6 липня 2023 року та 5 січня 2024 року перерахував передоплату на суму 66 558 375,00 грн. У свою чергу, позивач поставив Компанії товар на загальну суму 71 955 000,00 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи № 910/15248/24 копіями відповідних видаткових накладних та банківської виписки по особовому рахунку позивача. Однак, залишок вартості поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару на суму 5 396 625,00 грн у визначений договором строк оплачений не був, у зв'язку з чим у Компанії перед позивачем виникла заборгованість на вказану суму.
Зазначеним рішенням позов Товариства задоволено частково, стягнуто з Компанії на користь позивача 5 396 625,00 грн основної заборгованості, 451 967,29 грн інфляційних втрат, нарахованих на вищевказану суму основного боргу за період з 5 січня 2024 року по 31 жовтня 2024 року, 141 953,85 грн трьох процентів річних, нарахованих на відповідні суми основної заборгованості (вартості частково поставленого товару) за загальний період прострочення з 16 листопада 2023 року по 1 грудня 2024 року, та 89 858,20 грн судового збору.
Вказані обставини не заперечувались представниками сторін у судовому засіданні в даній справі.
5 травня 2025 року на виконання вказаного рішення було видано відповідний наказ.
За частиною 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
У зв'язку із тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 25 березня 2025 року в справі № 910/15248/24 на момент подачі даного позову відповідачем виконано не було, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Компанії 248 881,34 грн трьох процентів річних, нарахованих на вищевказану суму основної заборгованості за період з 2 грудня 2024 року по 11 серпня 2025 року, а також 281 675,82 грн інфляційних втрат, нарахованих на відповідну суму основної заборгованості за період з 1 листопада 2024 року по 30 червня 2025 року.
За частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. При цьому, чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 15 серпня 2019 року в справі № 910/8625/18.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2019 року в справі № 910/12604/18.
Оскільки невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року № 127/15672/16-ц, Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 10 квітня 2018 року № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року № 918/117/18, від 30 січня 2019 року № 905/2324/17, від 13 лютого 2019 року № 924/312/18.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
При цьому, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на своє скрутне фінансове становище, зумовлене втратою/пошкодженням виробничих потужностей, а також необхідністю відновлення нормальної господарської діяльності за рахунок власних обігових коштів, оскільки частиною 2 статті 617 ЦК України та частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, чітко встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу і статтею 193 ГК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 112 183,87 грн трьох процентів річних та 481 122,48 грн інфляційних втрат у заявленому розмірі.
Щодо тверджень апелянта про наявність підстав для зменшення судом інфляційних втрат та трьох процентів річних колегія суддів відзначає наступне.
Сплата трьох процентів річних та інфляційних втрат передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 703/2718/16-ц.
З огляду на зазначене, три проценти річних та інфляційні втрати не відносяться до неустойки, а тому до цих компенсаційних виплат не застосовуються положення статті 551 ЦК України, на яку посилався відповідач у своїй заяві.
Також і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 2 липня 2025 року в справі № 903/602/24 виклала правовий висновок щодо неможливості зменшення сум інфляційних втрат та мінімального розміру трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України.
З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про зменшення сум нарахованих позивачем компенсаційних виплат.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/10064/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/10064/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/10064/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Акціонерне товариство «Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування».
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 23.03.2026
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран