вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" березня 2026 р. Справа №910/9220/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Савченка Андрія Сергійовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2025
у справі №910/9220/25 (суддя Васильченко Т.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстарлайн Інкорпорейтед"
до Фізичної особи-підприємця Савченка Андрія Сергійовича
про стягнення 86 750,00 грн
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрстарлайн Інкорпорейтед" (далі - ТОВ "Укрстарлайн Інкорпорейтед") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Савченка Андрія Сергійовича заборгованості у розмірі 86 750,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, на вимогу позивача, не повернув грошові кошти, які останнім помилково перераховані відповідачу згідно з платіжними дорученнями від 08.10.2019 №61, від 15.10.2019 №50, від 22.10.2019 №56, від 29.10.2019 №46 та від 04.11.2019 №50, у зв'язку з чим позивач, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), звернувся до суду з вимогою про повернення безпідставно набутого майна (коштів) у розмірі 86 750,00 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.12.2025 у справі №910/9220/25 позов задоволено.
Стягнуто з ФОП Савченка А.С. на користь ТОВ "Укрстарлайн Інкорпорейтед" 86 750,00 грн безпідставно отриманих коштів та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що за відсутності у матеріалах справи доказів укладення між сторонами договору або надання відповідачем послуг на суму 86 750,00 грн, у останнього наявний обов'язок повернути перераховані позивачем грошові кошти у зазначеному розмірі, на підставі статті 1212 ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ФОП Савченко А.С. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2025 у справі №910/9220/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки при його ухваленні суд першої інстанції не з'ясував обставини, що мають значення для справи, а недоведені обставини, які мають значення для справи, визнав встановленими з порушення норм процесуального права.
Так, апелянт зазначає, позиція позивача щодо відсутності договірних відносин між сторонами є необґрунтованою та суперечливою, оскільки наявність підписаного договору, актів приймання-передачі послуг та здійснення відповідного розрахунку між сторонами, свідчить про дійсність договірних відносин, що існували між сторонами та факту наданих послуг скаржником позивачу.
Також в прохальній частині апеляційної скарги містяться клопотання про поновлення строку на подання доказів та приєднання до матеріалів справи №910/9220/25 ряду нових доказів.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2026 апеляційну скаргу ФОП Савченка А.С. у справі №910/9220/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Савченка А.С. на рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2025 у справі №910/9220/25. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9220/25. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 05.02.2026.
29.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/9220/25.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
02.02.2026, через систему "Електронний суд", позивачем подано відзив, у якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ФОП Савченка А.С.
Так, позивач зазначає, що неотримання відповідачем матеріалів справи та ухвали про відкриття провадження у справі зумовлені не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою відповідача щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу, зокрема, нездатністю відповідача організувати прийом поштової кореспонденції, яка надсилається на його поштову адресу. Таким чином, наведені відповідачем підстави для поновлення процесуального строку на подання додаткових доказів не є винятковими, і усі додаткові докази, які додані відповідачем до апеляційної скарги не повинні братися до уваги при розгляді справи.
Також, позивач зауважує, що додані відповідачем до апеляційної скарги примірники договору про надання послуг та акти виконаних робіт відсутні у позивача, а вказані суми не відображалися в податковому та бухгалтерському обліку. Акти приймання-передачі наданих послуг містять у собі численні помилки у датах та не розкривають зміст виконаних робіт, її обсяг та вартість за одиницю чи годину витраченого часу.
Крім того, у разі прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, які долучені до апеляційної скарги позивач просить поновити процесуальні строки на подання клопотання про призначення судової технічної експертизи та призначити у справі судово-технічну експертизу документів, проведення якої доручити спеціалістам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Заяви та клопотання учасників справи з процесуальних питань, результати їх вирішення
Щодо наданих відповідачем до суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою нових доказів: договору про надання інформаційних та комерційних послуг від 07.10.2019 №0810/19, актів приймання-передачі наданих послуг від 04.11.2019, від 08.10.2019, від 14.10.2019, від 21.10.2019, від 28.10.2019, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Так, скаржник просить поновити строк на подання вищенаведених нових доказів, посилаючись на фактичне отримання ухвали Господарського суду міста Києва від 06.08.2025 та позовної заяви з додатками у справі №910/9220/25 тільки 09.01.2026.
У той же час, колегією суддів встановлено, що ухвала Господарського суду міста Києва від 06.08.2025 про відкриття провадження у справі №910/9220/25 доставлена до "Електронного кабінету" відповідача - 06.08.2025 о 21 год 15 хв.
Крім того, наведена ухвала також направлялася відповідачу на адресу його місцезнаходження листом №0610272800718. Однак, вказаний лист повернувся до суду першої інстанції за закінченням терміну зберігання.
Згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат відмовився", "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, судова колегія вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, яку суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав судову кореспонденцію за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
У постанові від 09.12.2021 у справі №911/3113/20 Верховний Суд, здійснивши аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 94, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "за закінченням терміну зберігання" вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.
Пунктом 6 частини 2 статті 42 ГПК України на учасників справи покладено обов'язок виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 113 ГПК України).
Статтею 42 ГПК України визначені права і обов'язки учасників справи.
Учасники справи мають право зокрема, ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень (пункт 1 цієї статті).
Посилання скаржника на той факт, що в поштовій накладній вказаний неправильний телефонний номер одержувача свідчить про помилки в оформленні накладних і не спростовує факту направлення позивачем позовної заяви на належну адресу відповідача.
Дана обставина могла б бути врахована судом у випадку отримання відповідачем ухвали суду від 06.08.2025 у такий строк, що дійсно не дозволяв би своєчасно подати відзив на позовну заяву та відповідні докази.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо причин неотримання відповідачем копії позовної заяви і доданих до неї документів, які наведені в апеляційній скарзі є надуманими, а неотримання ним поштової кореспонденції, якою на його адресу спрямовувалася копія позовної заяви і додані до неї документи, обумовлені виключно діями відповідача.
Згідно зі статтею 119 ГПК України суд, за заявою учасника справи, поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Колегія суддів не визнає поважними причини пропуску відповідачем строку на подачу доказів в даній справі.
У силу статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, з метою забезпечення своєчасного розгляду справ і правової визначеності, унеможливлення зловживання процесуальними правами та підвищення ефективності судочинства в цілому, чинним ГПК України встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів.
Так, з аналізу наведених вище норм слідує, що суд апеляційної інстанції може прийняти до розгляду докази, які не були подані стороною до суду першої інстанції, лише у виняткових випадках за умови, якщо учасник справи доведе, що з об'єктивних, незалежних від нього причин не мав можливості подати їх до суду першої інстанції.
Разом із тим, відповідач не надав докази неможливості подання вищенаведеного документа до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За наведених обставин, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання нових доказів, оскільки на підставі частини 3 статті 269 ГПК України, останній не надав суду апеляційної інстанції доказів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З огляду на відмову у задоволенні клопотання відповідача поновлення строку на подання доказів та приєднання до матеріалів справи №910/9220/25 нових доказів, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи, у зв'язку з чим наведене клопотання не підлягає задоволенню.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
У період жовтень-листопад 2019 року ТОВ "Укрстарлайн Інкорпорейтед" перераховано на користь ФОП Савченка А.С., згідно з платіжними інструкціями від 08.10.2019 №61, від 15.10.2019 №50, від 22.10.2019 №56, від 29.10.2019 №46 та від 04.11.2019 №50 грошові кошти в загальному розмірі 86 750,00 грн, з зазначенням в графі призначення платежу: "розрахунок за надання послуг за договором 0810/19".
Однак, як стверджує позивач, між ним та відповідачем не укладалося жодного договору про надання послуг у письмовій чи в усній формі. Предмет договору, порядок та строки надання послуг сторонами договору у письмовій або усній формі визначені не були. Рахунків на оплату послуг від відповідача позивач не отримував, а жодного іншого правочину, по якому позивач повинен був сплатити відповідачу грошові кошти не існує.
Позивач наголошує, що грошові кошти в розмірі 86 750,00 грн перераховані ФОП Савченку А.С. помилково та без наміру на настання цивільно-правових зобов'язань. Помилка у визначенні призначення вказаних платежів пояснюється тим, що внаслідок механічної похибки допущеної при наборі в клієнт-банку чергового платежу бухгалтером позивача неправильно введено дані отримувача коштів, внаслідок чого спірні грошові кошти відправлено на користь неналежного отримувача.
25.05.2025 позивач звернувся до відповідача з листом на повернення коштів від 23.05.2025 №2, досудовою вимогою від 23.05.2025 №1 та претензією від 23.05.2025 №3, що підтверджується копією опису вкладення у цінний лист від 25.05.2025 №5321300092330 та копією накладної АТ "Укрпошта" від 25.05.2025 №53210300092330. У вказаних листах позивач просив відповідача повернути помилково перераховані кошти у загальному розмірі 86 750,00 грн. Втім, відповідач вказані листи залишив без задоволення, як і не надав на них відповіді, що і стало підставою для звернення позивача до суду за даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна та не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) завдання шкоди у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану цих осіб.
За приписами статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2018 у справі №910/11210/16 зробив правовий висновок з питання застосування статті 1212 ЦК України, згідно з якого конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони, в порядку виконання договірного зобов'язання, не вважається безпідставним.
Тобто в разі коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв'язку тим, що виконання зобов'язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/9055/17.
Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 202, статті 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).
За приписами статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як вбачається з матеріалів справи, платіжними інструкціями: від 08.10.2019 №61 на суму 12 000,00 грн, від 15.10.2019 №50 на суму 21 350,00 грн, від 22.10.2019 №56 на суму 6 600,00 грн, від 29.10.2019 №46 на суму 18 800,00 грн, від 04.11.2019 №50 на суму 28 000,00 грн підтверджується, що позивачем на рахунок відповідача перераховано грошові кошти у сумі 86 750,00 грн, з вказівкою в графі призначення платежу "розрахунок за надання послуг за договором 0810/19".
При цьому, позивач стверджує, що будь-яких договорів у формі єдиного письмового та/або усного правочину сторонами не укладалося та не вчинялося, а зазначення реквізитів договору у призначенні спірних платежів відбулося внаслідок механічних помилок під час заповнення платіжних документів бухгалтером позивача у Клієнт-банку.
У свою чергу, скаржник вважає, що позиція позивача щодо відсутності договірних відносин між сторонами є необґрунтованою та суперечливою, оскільки договірні відносини між сторонами існували.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. and Others v. Sweden") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Колегія суддів вважає, що твердження позивача про відсутність договірних між сторонами є менш вірогідними ніж твердження відповідача про наявність таких відносин, з огляду на те, що Київська філія №1 ТОВ "Укрстарлайн Інкорпорейтед" у період жовтень-листопад 2019 року неодноразово перерахувала на користь ФОП Савченка А.С., згідно з платіжними інструкціями від 08.10.2019 №61, від 15.10.2019 №50, від 22.10.2019 №56, від 29.10.2019 №46 та від 04.11.2019 №50 грошові кошти в загальному розмірі 86 750,00 грн, саме з призначенням в графі платежу: "розрахунок за надання послуг за договором 0810/19".
Оцінивши обставини у справі в їх сукупності, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ФОП Савченка А.С. на користь ТОВ "Укрстарлайн Інкорпорейтед" безпідставно набутих коштів, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2025 у справі №910/9220/25 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, відповідно до статті 277 ГПК України, зокрема, є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ФОП Савченка А.С. підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2025 у справі №910/9220/25 скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Розподіл судових витрат
Судові витрати за подання апеляційної скарги ФОП Савченка А.С. на рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2025 у справі №910/9220/25 покладаються на ТОВ "Укрстарлайн Інкорпорейтед", відповідно до приписів статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Савченка Андрія Сергійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2025 у справі №910/9220/25 задовольнити.
2. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2025 у справі №910/9220/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстарлайн Інкорпорейтед" (53201, Дніпропетровська область, Нікопольський район, місто Нікополь, проспект Трубників, будинок 91, офіс 220; ідентифікаційний код 39494769) на користь Фізичної особи-підприємця Савченка Андрія Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
5. Матеріали справи №910/9220/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран