ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
23 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3227/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення та виклику сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2025 (повний текст складено та підписано 06.11.2025, суддя Д'яченко Т.Г.)
у справі №916/3227/25
за позовом Садівничого товариства “Відпочинок»
до ОСОБА_1
про стягнення 81090,43 грн
Садівниче товариство “Відпочинок» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 81090,43 грн
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань зі сплати членських внесків.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.11.2025 по справі №916/3227/25 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти за членський та цільові внески в розмірі 81090 грн. 43 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідач - ОСОБА_1 , є користувачем земельної ділянки 113 та членом СТ “Відпочинок» з 15.12.1997 року, що засвідчується довідкою СТ “Відпочинок» за № 24/01-24 від 24.12.2024, однак ним не виконуються визначені Статутом та загальними зборами товариства зобов'язання по сплаті членських, цільових внесків та внесків за воду.
Не погодившись із вказаними рішеннями до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду від 06.11.2025 в справі №916/3227/25 та замість нього ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
Узагальнюючі доводи за апеляційною скаргою є наступними:
- відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції;
- надана позивачем на підтвердження направлення копії позовної заяви відповідачеві квитанція приватної служби “Е-пост» не є належним доказом по справі, оскільки свідчить лише про надіслання позовних матеріалів до складу, а також про знищення їх, в разі неможливості вручення. При цьому, в якості телефону одержувача, вказано телефон відправника;
- ОСОБА_1 заперечує своє членство у Садівничому товаристві “Відпочинок»;
- надана позивачем довідка про членство ОСОБА_1 у СТ “Відпочінок», підписана Головою цього товариства та не відповідає дійсності;
- щодо наданої позивачем заяви колишньої дружини ОСОБА_1 , про те, що вона просить переоформити на відповідача ділянку, апелянт стверджує, що він ніколи не користувався такою земельною ділянкою, а на момент подачі цієї заяви, вже було постановлено та набуло чинності рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яке було постановлено у жовтні 1997 року;
- Статут СТ “Відпочинок» (п. 3.3.) передбачає, що прийняття в члени товариства, здійснюється на підставі заяви кандидата у члени, в якій він зобов'язується виконувати Статут Товариства. ОСОБА_1 , ніколи не брав на себе зобов'язання виконувати статут цього товариства та не подавав жодних заяв про вступ у нього.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження у цій справи та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що твердження апелянта про те, що він не вступав у СТ “Відпочинок» не відповідають дійсності.
Як стверджує позивач, керівник СТ «Відпочинок» підняв особисту справу ОСОБА_1 в якій містяться: 1. Лист на якому наявний підпис ОСОБА_1 про отримання ним членської книжки садовода від 15.12.1997 року (з перекладом) 2. Вказівка Дачненської сільської ради від 02.12.2002 року відповідно до якої вказано, що садова ділянка 113, яка належить ОСОБА_1 використовується не за цільовим призначенням та за нього своєчасно не сплачується земельний податок. 3. Пояснення особисто ОСОБА_1 від 06.03.2003 року про те, що він не обробляв свою земельну ділянку у зв'язку з занятістю по роботі. В подальшому він вказує, що буде займатися облаштуванням ділянки (з перекладом).
Відповідні докази, на переконання позивача, спростовують твердження ОСОБА_1 про те, що він ніколи не вступав у будь-які кооперативи чи садівничі товариства з назвою "Відпочинок", а довідка про членство ОСОБА_1 у СТ «Відпочинок» не відповідає дійсності.
До відзиву на апеляційну скаргу СТ “Відпочинок» було надано додаткові докази, а саме: 1) копію лист із фотокартками та розписками про отримання членських книжок та генерального плану забудови (з перекладом); 2) копію вказівки Дачненської сільської ради від 02.12.2002; 3) копію пояснень ОСОБА_1 від 06.03.2003.
Щодо таких додаткових доказів, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п. 4, 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов'язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанова Верховного Суду у справі № 910/16181/18 від 27.06.2023 та інші).
Згідно з частинами першою-третьою статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до правових позицій ВС КГС, викладених у постановах від 13.04.2021 у справі 909/722/14 та від 1 липня 2021 року по справі 46/603, положення ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Недоведеність таких обставин виключає процесуальні підстави для дослідження апеляційним судом таких додаткових доказів. Положення статті 269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.
У висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 зі справи 916/3130/17 та від 18.06.2020 зі справи 909/965/16, від 26.02.2019 зі справи 913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Також слід зауважити на правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, у якій судом касаційної інстанції зауважено на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
Як вбачається із матеріалів справи, надані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу документи не надавались під час розгляду справи судом першої інстанції, отже, подані докази, судом першої інстанції не досліджувалися. Крім того, як убачається із поданих доказів вони існували на момент винесення оскарженого рішення судом першої інстанції, отже не є новими доказами.
В свою чергу, відзив на апеляційну скаргу не містить клопотань процесуального характеру із обґрунтуванням поважності причин не подання таких доказів до суду першої інстанції та поновлення строку на їх подання в суді апеляційної інстанції.
Одночасно суд апеляційної інстанції бере до уваги висновок Верховного Суду викладений в постанові від 30.03.2018 у справі №910/24486/16 за яким неналежне виконання стороною свого процесуального обов'язку з доведення у суді першої інстанції обставин, на які остання (сторона) посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не може бути компенсоване цим учасником судового процесу на наступних етапах розгляду справи (у судах апеляційної чи касаційної інстанцій). В іншому випадку зазначене могло б призвести до безпідставного скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Відтак, судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги надані позивачем додаткові докази, оскільки не встановлено винятковості випадку та причин, що об'єктивно не залежали від заявника для надання таких доказів під час розгляду справи у суді першої інстанції.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як зазначив позивач, звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції, ОСОБА_1 , є користувачем земельної ділянки 113 та членом СТ «Відпочинок» з 15.12.1997, що підтверджується заявою ОСОБА_2 про переоформлення ділянки та довідкою СТ «Відпочинок» за № 24/01-24 від 24.12.2024.
За твердженням позивача, з метою виконання статутних завдань СТ «Відпочинок» встановлював розмір членського внеску, який має сплачуватися всіма членами товариства один раз на рік. Відповідні розміри членських внесків були встановлені в протоколах Загальних зборах.
В той же час, протоколом 2/25-ПР від 08 червня 2025 загальні збори СТ «Відпочинок» вирішили:
- всі борги по членським внескам та цільовим внескам за водопостачання, та за обслуговування електромереж Товариства по 2023 рік включно, з 01 серпня 2025 року, дорівняти до розміру Членського та Цільових внесків за 2024 рік, за кожен рік заборгованості;
- надати боржникам строк до 01 серпня 2025 року сплатити заборгованість по існуючих тарифах. 3 01 серпня 2025 року, керівнику Товариства перерахувати борги, по 2023 рік включно, за тарифами встановленими в пункті 8.1 даного Протоколу.
Протокол № 2/24-ПР від 09 червня 2024 року був встановлений розмір членського внеску за 2024 рік на в сумі 400 гривень за сотку.
Протоколом 6/15 Загальних зборів членів СТ «Відпочинок» від 31 жовтня 2015 року був встановлений цільовий внесок в розмірі 100 доларів США згідно курсу НБУ на день сплати внеску з усіх членів товариства.
Відповідно до п. 8.4. Правил внутрішнього розпорядку садівничого товариства “Відпочинок», які затверджено Загальними зборами СТ "Відпочинок" Протокол № 1/18 від 20 травня 2018 року, членські внески повинні бути сплачені виключно, в межах поточного фінансового року. Згідно Протоколу Загальних Зборів No2 / 15 від 17 травня 2015р.: «Оплата членських внесків і внесків за користування енергомережами повинна здійснюватися до 01 вересня поточного року, за несвоєчасну оплату накладається штраф в розмірі 10% щороку, на залишок заборгованості.
Крім того, протоколом № 3/21-ПР від 18 вересня 2021 року було вирішено нарахувати штраф боржникам у розмірі, який дорівнює загальній сумі боргу по Членському внеску, внеску за воду, внеску за обслуговування електромереж та цільовим внескам по 2020 рік включно з врахуванням інфляції.
За твердженням позивача, ОСОБА_1 має заборгованість щодо сплати членських внесків, які разом з штрафами становлять 81 090,43 грн.
Несплата відповідачем заборгованості щодо членського внеску з штрафами стала підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимог сторін дійшла наступних висновків.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Так, у даному випадку позивач обґрунтовує позовні вимоги до відповідача тим, що останній як член товариства має заборгованість по сплаті членських внесків.
В свою чергу, відповідач в апеляційній скарзі заперечує своє членство у товаристві.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, основним документом, який регулює діяльність Садівничого товариства «Відпочинок» є Статут.
Згідно з п. 1.2. Статуту Садівниче товариство «Відпочинок» є неприбуткове добровільне об'єднання громадян з метою надання допомоги його членам у вирішенні питань ведення садівництва, створеним на основі єдності інтересів для спільної реалізації мети діяльності Товариства, визначеної цим Статутом.
У відповідності до п. 1.3. Статуту Товариство зареєстроване 16.07.1992 на підстави рішення Дачнянської сільської ради від 16.04.1992 р. протокол № 2 (назва при реєстрації в 1992 році - Садовое Товарищество "Отдых" Виробничого об?єднання "Одесзалізобетон" (производственного объединения "Одесжелезобетон"), утвореного за рішенням загальних зборів працівників підприємства та розташованого на земельній ділянці, що складається з наданій у постійне користування рішенням Біляєвської районної ради народних депутатів за №107 від 16.03.1989 р. земельній ділянці площею 14,6 га, земельної ділянки приєднаної рішенням Дачненської сільської ради від 22.08.2008р. № 921/02-25 про приєднання земельних ділянок для ведення садівництва до СТ " Відпочинок" які розташовані за межами с. Дачне Біляївського району Одеської області загальною площею 0,453 га в кількості 6 участків розміром: ділянка №2 - 0,081 га; ділянка №4 - 0,081 га; ділянка №6 - 0,081 га; ділянка №8 - 0,081 га; ділянка №10 - 0,080 га; ділянка №12 - 0,049 га та земельних ділянок громадян, прийнятих у члени Товариства на підставі їх заяв. Земельні ділянки належать громадянам на праві приватної власності, праві користування та інших речових правах з метою ведення колективного садівництва без цілі отримання прибутку від своєї діяльності.
За умовами п. 3.1. Статуту членами Товариства можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які досягли 16-річного віку та є власниками/користувачами земельних ділянок, які знаходяться на території Товариства та/або особи, які активно сприяють виконанню статутних завдань Товариства. Членство в Товариства є фіксованим і підтверджується записом у реєстрі членів Товариства. На підтвердження наявності запису в реєстрі члену Товариства видається членська книжка.
Пунктом 3.2. Статуту визначено, що особа має право на вільну участь або неучасть в Товаристві, у тому числі в його утворенні, вступі в Товариство або припиненні членства (участі) в ньому.
Відповідно до п. 3.3. Статуту Правління Товариства приймає рішення про прийняття особи в члени Товариства та Керівник вносить відповідний запис у Реєстр членів Товариства не пізніше, ніж через два місяці після одержання письмової заяви на ім?я Керівника Товариства, в якій особа підтверджує зобов'язання виконувати Статут, а також згоду на обробку своїх персональних даних відповідно до статутних завдань і чинного законодавства. Приймання в число членів Товариства проводиться за рішенням Правління Товариства. Особа вважається членом Товариства, якщо за це проголосувала більшість присутніх членів Правління. Правління Товариства має право відмовити у прийнятті особи в члени Товариства. Правління Товариства мають право делегувати право прийняття в члени Товариства відокремленим підрозділам Товариства або іншим статутним органам (Керівнику). Всі рішення Правління Товариства, які стосуються прийняття або неприйняття осіб в члени Товариства, затверджуються рішення Загальних зборів на перших чергових зборах.
Пунктом 3.6. Статуту визначено, що підставою для набуття статусу члена Товариства є заява та сплата вступних внесків. Розмір та порядок сплати внеску встановлюється Положенням про сплату вступних внесків, що затверджується Загальними зборами Товариства. До заяви додаються контактні телефони, адреса для листування, електронна адреса та копії документів, а саме: паспорту громадянина України; реєстраційний номер облікової картки податків; правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності на земельну ділянку (витяг з реєстру прав власності та договір купівлі-продажу або державний акт тощо), правовстановлюючих документів, які підтверджуються право власності на житловий будинок (витяг з реєстру прав власності та договір купівлі-продажу або свідоцтво або будь-який інший документ відповідно до законодавства), технічний паспорт на житловий будинок.
Виходячи з наведених положень Статуту Садівничого товариства «Відпочинок», набуттю особою статусу члена даного товариства передує вчинення нею певних дій, а саме подання заяви та сплата членських внесків, прийняття Правлінням Товариства рішення про прийняття особи в члени, фіксацією такого членства записом у реєстрі членів Товариства.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до частин третьої - четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до приписів статей 76 - 78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Разом з цим, звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції позивач не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження членства ОСОБА_1 у Садівничому товаристві «Відпочинок», згідно з вимогами Статуту товариства, зокрема заяви останнього про прийняття у члени товариства, рішення Правління товариства про прийняття відповідача в члени, запису у реєстрі членів Товариства.
За положеннями п. 3.6. Статуту до заяви про членство у товаристві, особою мають бути надані, зокрема копії правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності на земельну ділянку (витяг з реєстру прав власності та договір купівлі-продажу або державний акт тощо), правовстановлюючих документів, які підтверджуються право власності на житловий будинок (витяг з реєстру прав власності та договір купівлі-продажу або свідоцтво або будь-який інший документ відповідно до законодавства), технічний паспорт на житловий будинок.
Втім, наявні матеріли справи не містять, а позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження наявності у відповідача права власності (користування) земельною ділянкою та/або житловим будинком, які заходяться на території Садівничого товариства «Відпочинок».
Колегія суддів, з огляду на вищенаведені вимоги щодо набуття статусу члена Садівничого товариства «Відпочинок», критично ставиться до наданих позивачем доказів, які на його думку підтверджують членство відповідача у товаристві, а саме заяву ОСОБА_2 про переоформлення ділянки та довідку СТ «Відпочинок» за № 24/01-24 від 24.12.2024.
Так, відповідна заява ОСОБА_2 про переоформлення ділянки не містить жодних ідентифікуючих ознак самої ділянки, яку остання просить переоформити, наявності згоди ОСОБА_1 на вчинення таких дій (шляхом подання заяви про членство), а також вчинення самим товариством дій щодо такого переоформлення, зокрема, але не виключно рішення Правління товариства про здійснення переоформлення ділянки на іншу особи, прийняття її до членів товариства тощо.
Надана позивачем довідка №24/01-24 від 24.12.2024 щодо членства ОСОБА_1 у товаристві є внутрішнім документом складеним заінтересованою особою (позивачем), а тому, за відсутності вищенаведених доказів, які вимагаються статутними документами товариства, також не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження членства відповідача у товаристві.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що у даному випадку позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б достеменно свідчили про те, що ОСОБА_1 дійсно є членом СТ «Відпочинок».
За відсутності таких доказів, є необґрунтованим та передчасним й рішення про стягнення з відповідача грошових коштів у вигляді членських внесків до товариства та штрафу нарахованого на несвоєчасне їх внесення, оскільки вчиненню таких дій передує встановлення членства особи у товаристві, та відповідно, наявності у неї обов'язку щодо здійснення таких платежів.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що у провадженні Господарського суду Одеської області перебувала сплата №916/214/25 за позовом Садівничого товариства “Відпочинок» до ОСОБА_1 про стягнення 60363,94 грн.
При цьому, в обґрунтування заявлених позовних вимог у справі №916/214/25 позивач, так само як у справі, яка наразі є предметом апеляційного перегляду, посилався на членство відповідача у товаристві на підставі заяви ОСОБА_2 про переоформлення ділянки та довідки СТ «Відпочинок» за №24/01-24 від 24.12.2024.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.04.2025 по справі №916/214/25, яку залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2025, позов залишено без розгляду.
Підставою для залишення позову Садівничого товариства “Відпочинок» у справі №916/214/25 без розгляду стало ненадання позивачем до суду витребуваних ухвалою суду оригіналів доданих до позову у копіях документів для їх огляду, а також не повідомлення суду про причину їх не подання та її поважність.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Разом з цим, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо допущення місцевим господарським судом процесуальних порушень, а саме неналежне повідомлення про подання позовної заяви та відкриття позовного провадження, з огляду на таке.
Пунктом 1 частини 1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 172 Господарського процесуального кодексу України позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копію та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Як вбачається із матеріалів справи позивач, на підтвердження направлення копії позовної заяви відповідачеві, надав квитанцію №1700869 від 19.08.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю "Поштова служба "Е-Пост" про сплату рахунку за послуги друку та доставки, а також опис вкладення по накладній №1700869.
У вказаній квитанції та описі вкладення зазначено найменування особи одержувача - ОСОБА_1 , а також адреса такої особи, яка збігається з зареєстрованим місцем проживання відповідача.
Закон України "Про поштовий зв'язок" визначає правові, соціально-економічні та організаційні основи діяльності у сфері надання послуг поштового зв'язку, а також регулює відносини між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, операторами поштового зв'язку і користувачами їхніх послуг.
Оператор поштового зв'язку - суб'єкт господарювання, що здійснює діяльність на території України та у встановленому законодавством порядку надає послуги поштового зв'язку (стаття 1 Закону України " Про поштовий зв'язок").
Послуги поштового зв'язку - діяльність оператора поштового зв'язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, у тому числі шляхом надання кур'єрських послуг, визначених цим Законом, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, спрямована на задоволення потреб користувачів (стаття 1 Закону України " Про поштовий зв'язок").
Товариство з обмеженою відповідальністю "Поштова служба "Е-Пост" внесено до Єдиного державного реєстру операторів поштового зв'язку.
Верховний Суд, в постанові від 15.07.2025 у справі № 911/2308/23(369/8871/23), врахувавши, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Поштова служба "Е-Пост" внесено до Єдиного державного реєстру операторів поштового зв'язку, дійшов висновку, що докази направлення копії апеляційної скарги засобами поштового зв'язку, наданими Товариством з обмеженою відповідальністю "Поштова служба "Е-Пост", є належними доказами виконання вимог статті 259 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи наведене, докази направлення копії позовної заява на адресу відповідача засобами поштового зв'язку, наданими Товариством з обмеженою відповідальністю "Поштова служба "Е-Пост", є належними доказами в підтвердження направлення поданої до суду позовної заяви відповідачу.
Відповідно до частини п'ятої статті 176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
Частиною сьомою статті 120 ГПК України визначено, що у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Як свідчать наявні матеріали справи, судом першої інстанції було здійнено запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо місця проживання (перебування): ОСОБА_1 .
У відповідь на такий запит було повідомлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований з 21.09.2019 року за адресою АДРЕСА_1 .
Оскільки відповідач не є особою, на яку чинне процесуальне законодавство покладає обов'язок щодо реєстрації електронного кабінету, та станом на час відкриття позовного провадження такого кабінету не мав, суд першої інстанції направив копію ухвали про відкриття провадження у справі від 25.08.2025 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Втім, поштове відправлення, направлене за адресою реєстрації відповідача, було повернуто до суду з відміткою відділення поштового зв'язку про відсутність адресата за вказаною адресою.
Вищенаведене спростовує твердження апелянта про не направлення йому копії позовної заяви та ухвали про відкриття позовного провадження.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції здійснено у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. Апеляційну скаргу задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2025 по справі №916/3227/25 - скасувати.
3. У задоволенні позову відмовити повністю.
4. Стягнути з Садівничого товариства “Відпочинок» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн.
5. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою складання та підписання даної постанови є 23.03.2026 у зв'язку з перебуванням головуючого судді Аленіна О.Ю. та судді-члена колегії Принцевської Н.М. у відрядженні з 11.03.2026 по 14.03.2026, а також участю судді-члена колегії Принцевської Н.М. у підготовці НШСУ для підтримання кваліфікації суддів апеляційних господарських судів з 16.03.2026 по 20.03.2026.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.