ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1406/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Савицького Я.Ф.,
суддів: Богацької Н.С
Ярош А.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
на рішення Господарського суду Одеської області
від 30 червня 2025 року (повний текст складено 07.07.2025)
у справі № 916/1406/25
за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до відповідача: Косолапової Інни Віталіївни
про стягнення 49 251,42 грн.
суддя суду першої інстанції: Щавинська Ю.М.
місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області, -
У квітні 2025 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Косолапової (Качан) Інни Віталіївни про стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 49 251,42 грн. та судові витрати по сплаті судового збору.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку з невиконанням Косолапової (Качан) Інни Віталіївни своїх зобов'язань щодо повернення орендованого майна за Актом приймання-передачі, а саме прострочення виконання об'єкта оренди, Департаментом комунальної власності, нарахована неустойка у розмірі подвійної оренди плати за кожен місяць прострочення, у період з 01.08.2023-20.03.2025.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.06.2025 у справі №916/1406/25 (суддя Щавинська Ю.М.) позов задоволений частково. Стягнуто з Косолапової Інни Віталіївни на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди у сумі 5 000 /п'ять тисяч/ грн, судовий збір у сумі 2 523 /дві тисячі п'ятсот двадцять три/ грн 34 коп. В задоволенні решти позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
- рішенням Господарського суду Одеської області від 21.02.2024 у справі №916/3455/23 відповідача виселено з нежитлового підвального приміщення площею 26,4 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Осіпова, 26 та стягнуто неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди у сумі 68 099,60 грн.;
- відповідач листами від 18.08.2020 та 12.11.2020 повідомляла про розірвання договору оренди, просила прийняти приміщення за актом приймання-передачі, зазначала, що приміщення фактично не використовується, комунікації відключені, а заборгованість у сумі 4 393,09 грн погашена;
- суд встановив, що відповідач вживала заходи для повернення орендованого майна, тоді як докази не підтверджують належних та добросовісних дій позивача щодо його прийняття у володіння та користування;
- з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності, а також дискреційних повноважень суду, розмір неустойки визнано надмірним і зменшено до 5 000 грн., відповідно дл положень ст. 551 Цивільного кодексу України та ст.233 Господарського кодексу України.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 30.06.2025 у справі №916/1406/25 та прийняти нове рішення, яким позовані вимоги задовольнити у повному обсязі.
Вимоги апелянта обґрунтовані неповним дослідженням судом першої інстанції обставин справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Скаржник в апеляційній скарзі посилаєтьсяється на те, що Департаментом комунальної власності Одеської міської відповідно до вимог Договору та цивільного законодавства, у зв'язку з невчасним виконанням Орендарем зобов'язання щодо повернення орендованого майна нарахована неустойка за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, яка у період з 01.08.2023 - 20.03.2025 складає 49 251,42 грн.
Водночас місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував, що відповідно до положень Закону України № 157-ІХ та пункту 4.7 Договору оренди обов'язок орендаря щодо передачі об'єкта оренди за актом у належному стані є самостійним. При цьому факт ненаправлення орендодавцем відповідного повідомлення не може розцінюватися як єдина та достатня підстава для зменшення розміру неустойки, передбаченої статтею 785 Цивільного кодексу України.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 22.07.2025, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Богацької Н.С., Ярош А.І.
23.07.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Враховуючи те, що апеляційна скарга подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2025 вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було відкладене до надходження витребуваних цією ж ухвалою з Господарського суду Одеської області матеріалів справи №916/1406/25 до суду апеляційної інстанції.
29.07.2025 матеріали справи №916/1406/25 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.
08.09.2025 ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 30 червня 2025 року у справі № 916/1406/25, вирішено здійснювати її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; позивачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам цієї справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання х процесуальних питань.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Савенкова проти України» від 02.05.2013, «Папазова та інші проти України» від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
З огляду на зазначене, з метою повного, об'єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням в Україні воєнного стану - постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду, перебування членів апеляційної колегії у відпустках, відрядженнях та лікарняних, принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Департаменту комунальної власності Одеської міської розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
09.09.2008 між представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) та Фізичній особі-підприємцю Качкан Інні Віталіївні (в подальшому прізвище змінено на Косолапову) (Орендар) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 41/7, відповідно до п.1.1 якого, Орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташрване за адресою: м.Одеса, вул.Осипова, 26, підвал, загальною площею 26,4 кв.м., під майстерню по ремонту взуття.
Відповідно до п.1.2, строк дії договору оренди до 09.09.2009.
Пунктами 2.2, 2.3 договору визначено, орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, наведеному в додатку № 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 255,43 грн. без урахування ПДВ та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів господарської діяльності.
Додатком №1 до договору є розрахунок орендної плати та відшкодування комунальних послуг.
Додатковим погодженням від 10.03.2010, строк дії договору оренди від 09.09.2008 №41/7 продовжено до 10.03.2011, змінено цільове призначення орендованого об'єкту з «майстерні з ремонту взуття» на «майстерню з ремонту взуття та одягу» та внесено зміни до договору оренди у частинні розрахунку орендної плати за місяць.
Додатковим договором №3 від 19.12.2014 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 09 вересня 2008 р. № 41/7, термін дії договору оренди від 09.09.2008 № 41/7 продовжено до 20.09.2017 та внесено зміни до договору оренди у частині розрахунку орендної плати за місяць.
Додатковим договором №4 від 21.09.2017 про внесення змін до договору оренди нежитлового приміщення від 09 вересня 2008 р. № 41/7, термін дії договору оренди від 09.09.2008 № 41/7 продовжено до 21.08.2020 та внесено зміни до договору оренди у частині розрахунку орендної плати за місяць.
Рішенням Господарського суду Одеської області по справі №916/3455/23 від 21.02.2024 позовні вимоги задоволено частково, виселено Качкан Інну Віталіївну на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПУ 26302595) з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 26,4 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Осіпова, 26, та стягнуто з Качкан Інни Віталіївни на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 68099,60 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5368 грн. В задоволенні решти позову відмовлено.
Зазначеним рішенням встановлено факт припинення дії договору 21.08.2020, а також порушення відповідачем вимог п. 4.7 договору щодо обов'язку передати позивачу орендоване приміщення протягом 15 днів після закінчення строку його дії.
За таких обставин господарський суд самостійно здійснив розрахунок неустойки, визначивши її розмір за період з 06.09.2020 по 31.07.2023 у сумі 68 099,60 грн.
Згідно з актом державного виконавця від 20.03.2025, складеним у межах виконавчого провадження №76754125 з примусового виконання наказу у справі №916/3455/23, під час виїзду за адресою: м. Одеса, вул. Осіпова, 26 встановлено відсутність у спірному приміщенні майна боржника чи іншого майна, а також відсутність самого боржника. Дверний замок у приміщенні було замінено, після чого приміщення передано на відповідальне зберігання представнику стягувача у присутності представника балансоутримувача.
Як вбачається з матеріалів справи, заява про відкриття виконавчого провадження подана Департаментом комунальної власності Одеської області 04.12.2024, а постановою державного виконавця від 20.03.2025 виконавче провадження закінчено у зв'язку з фактичним повним виконанням судового рішення.
Крім того, у матеріалах справи міститься фотокопія заяви відповідача від 18.08.2020 про розірвання договору оренди, переклад якої надано відповідачем, а також лист від 12.11.2020, яким відповідач звертався до позивача з проханням прийняти підвальне приміщення за актом приймання-передачі, зазначаючи, що строк дії договору закінчився 21.08.2020, приміщення фактично не використовується, заборгованість у сумі 4 393 грн 09 коп. погашена, звірку проведено, однак у наданні акта звірки щодо нарахування орендної плати йому було відмовлено.
Відповідно до наданого Департаментом комунальної власності Одеської міської ради розрахунку неустойки у даній справі, до стягнення заявлено неустойку в розмірі 49 251,42 грн. за період з 01.08.2023 по 20.03.2025.
Таким чином, у зв'язку з зазначеними вище обставинами, Департамент комунальної власності Одеської міської ради і звернувся до суду з відповідним позовом, про стягнення неустойки, у відповідності до положень ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України.
Проаналізувавши апеляційну скаргу в межах її доводів, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Статтею 11Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2).
За змістом положень статей 626, 627, 628 статті 11 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За загальними умовами виконання зобов'язання, що містяться у статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1).
Відповідно до ст.610 статті 11 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.611 статті 11 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.3 ст.549 статті 11 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом, відповідно до ч.2 ст. 549 статті 11 Цивільного кодексу України, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання наймачем обов'язку щодо повернення орендованого майна наймодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування ним за весь час прострочення.
Отже, невиконання наймачем встановленого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України, обов'язку щодо негайного повернення майна після припинення договору є порушенням умов договору та норм чинного законодавства. Таке порушення є самостійною підставою для застосування до наймача передбаченої законом міри майнової відповідальності у вигляді стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування майном за період прострочення.
Більше того, нарахування такої неустойки не ставиться у залежність від доведення розміру заподіяних збитків, оскільки має компенсаційно-штрафний характер та спрямоване на забезпечення належного виконання зобов'язань і відновлення порушених прав наймодавця.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Одеської області від 21.02.2024 у справі №916/3455/23 Качкан Інну Віталіївну виселено на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради з нежитлового підвального приміщення площею 26,4 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Осіпова, 26, а також стягнуто з неї неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 68 099,60 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 26.03.2024.
На виконання судового рішення державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) здійснено примусове виселення відповідача, про що складено акт державного виконавця від 20.03.2025, після чого приміщення передано на відповідальне зберігання.
Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги та зменшуючи розмір неустойки на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, виходив з того, що відповідач неодноразово вживав заходів для врегулювання питання повернення орендованого майна. Водночас суд дійшов висновку, що наявні докази не свідчать про вчинення позивачем усіх необхідних дій для прийняття приміщення у своє володіння та користування, а також врахував факт попереднього стягнення з відповідача неустойки в межах іншої справи, добровільне виконання ним судового рішення та відсутність доказів погіршення фінансового стану позивача чи завдання йому збитків діями відповідача.
Апелянт звертає увагу, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було враховано положення Закону України №?157-ІХ та умови п. 4.7 Договору оренди, відповідно до яких орендар зобов'язаний передати об'єкт оренди за актом приймання-передачі у належному стані. У зв'язку з цим, сам факт ненадсилання орендодавцем відповідного повідомлення не може слугувати єдиною підставою для зменшення суми неустойки.
Водночас, відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України, порушення орендарем обов'язку щодо своєчасного та належного повернення майна надає орендодавцю право на стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування об'єктом оренди за час прострочення, незалежно від додаткових повідомлень чи звернень.
З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції є законними, обґрунтованими та відповідають принципам справедливості, добросовісності та розумності, а зменшення розміру неустойки до 5 000 грн відповідає нормам законодавства і конкретним обставинам справи.
Так, статтею 611Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Обов'язки наймача у разі припинення договору найму регулює ст. 785Цивільного кодексу України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 785Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Водночас невиконання наймачем передбаченого ч. 1 ст. 785Цивільного кодексу України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до ч. 2 ст. 785Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, здійснюючи аналіз ст. 785Цивільного кодексу України, а також ст. 551Цивільного кодексу України,слід враховувати таке:
- неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Неустойка за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов'язання наймача (орендаря) з повернення об'єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов'язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном (див. постанову Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19);
- відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача, у разі невиконання ним обов'язку щодо повернення речі, сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі. Ураховуючи положення чинного законодавства, можна дійти висновку, що санкція, передбачена ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України , є неустойкою відповідно до визначення, наведеного у ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України в сукупності з ч. 2 ст. 551 цього Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у ч. 1 ст. 230 ГК України у сукупності з ч. 4 ст. 231 цього Кодексу). Таким чином, санкція, передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України, може бути зменшена судом за правилами ч. 3 ст. 551 цього Кодексу. Схожі за змістом висновки викладено в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22, постанові Верховного Суду від 13.05.2025 у справі № 922/3639/24 (див. постанову Верховного Суду від 26.08.2025 у справі № 916/4734/24);
- зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст.ст. 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки. Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов'язань; причин неналежного невиконання зобов'язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов'язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів. Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст.ст. 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії (див. постанову Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 904/872/24);
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (див. правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20); Верховний Суд неодноразово зазначав, що застосоване у ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань як правило не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (див. постанови Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19, від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20);
- саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (див. правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20)). Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст.ст. 86, 210, 237 ГПК України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (див. постанову Верховного Суду від 09.12.2025 у справі № 906/1199/24).
Частиною 1 ст. 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є "правова передбачуваність" та "правова визначеність". Принцип "правової визначеності" вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності як самих правових норм, так і того, як ці норми мають будуть застосовано судами у подібних правовідносинах.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того саме така діяльність суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Таким чином, місцевий господарський суд, надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, умови договору, про наявність обставин для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, врахувавши у сукупності всі обставини, на які посилались відповідач та позивач, реалізувавши свої дискреційні повноваження, передбачені ч. 3 ст. 551 ЦК України та, встановивши обставини, які мають істотне значення, за наявності яких суд може зменшити неустойку (серед іншого, врахували організаційно-правову форму відповідача; добровільне виконання рішення суду по іншій справі, відсутність доказів, які свідчили б про погіршення фінансового стану позивача чи завдання йому збитків в результаті дій саме відповідача), зменшили заявлений позивачем розмір неустойки до 5000 грн.
Крім того, колегія суддів апеляційнорї інастанції вважає, що зменшення судом неустойки відбулось з урахуванням наведених норм матеріального права (ч. 3 ст. 551 ЦК України), висновків Верховного Суду щодо її застосування, а також таких критеріїв як справедливість, добросовісність, розумність, а доводи позивача про звільнення відповідача від відповідальності є безпідставними та зводяться до нічим не підтверджених припущень, а також до бажання позивача застосувати до відповідача відповідальність у надмірному розмірі, що недопустимо.
Враховуючи вищевиклвдене, звертаючись з апеляційною скаргою апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.
Інші доводи апеляційної скарги судом враховані, але вони не впливають на висновок за результатом розгляду апеляційної скарги у цій справі.
Вимогами ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Положеннями ст.86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Одеської області 30.06.2025 у справі №916/1406/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - без задоволення.
Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати апелянта по сплаті судового збору при подачі апеляційної скарги не відшкодовуються.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Рішення Господарського суду Одеської області 30.06.2025 у справі №916/1406/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Савицький Я.Ф.
Суддя Богацька Н.С.
Суддя Ярош А.І.