12.03.2026 Справа № 909/622/25
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.
суддів СКРИПЧУК О.С.
КРАВЧУК Н.М.
за участю секретаря судового засідання ТЕЛИНЬКО Я. П.
за участю представника позивача Карзова О.М. (адвокат);
розглянувши апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради (вх.ЗАГС 01- 05/94/26 від 12.01.2026)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2025 (повне рішення - 22.12.2025, суддя Кобецька С.М.)
у справі №909/622/25
за позовом Комунального некомерційного підприємства "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради, м. Коломия, Івано- Франківська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ''Інвестиційна компанія "Інвест Енерджі", м. Івано-Франківськ
про стягнення заборгованості в сумі 870 420,45 грн
Суть спору.
До Господарського суду Івано-Франківської області звернулося КНП «Коломийська центральна районна лікарня» Коломийської міської ради з позовом до ТОВ «Інвестиційна компанія «Інвест Енерджі» про стягнення заборгованості в сумі 865 420,45 грн, з яких: 300 544,13 грн основного боргу, 59 276,32 грн - інфляційних втрат, 505 600,00 грн - сума перевищення тарифу теплової енергії.
21.10.2025 позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій збільшив позовні вимоги в частині стягнення суми перевищення тарифу теплової енергії і просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 870 420,45 грн, з яких: 300 544,13 грн основного боргу, 59 276,32 грн - інфляційних втрат та 511 709,64 грн - сума перевищення тарифу теплової енергії.
Ухвалою від 22.10.2025 суд прийняв заяву про збільшення позовних вимог.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ТОВ «ІК «Інвест Енерджі» не здійснило відшкодування витрат за електро- та водопостачання відповідно до договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.01.2024. Внаслідок цього утворилася заборгованість у розмірі 300 544,13 грн, на яку позивач нарахував інфляційні втрати у сумі 59 276,32 грн. На підтвердження виникнення правовідносин щодо відшкодування зазначених витрат позивач посилається на договір №22/01/2024 про постачання теплової енергії від 22.01.2024.
Вимогу про стягнення 511 709,64 грн позивач обґрунтовує застосуванням завищеного тарифу на теплову енергію, що було встановлено Управлінням фінансів і внутрішнього аудиту Коломийської міської ради за результатами перевірки використання коштів міського бюджету в КНП «Коломийська центральна районна лікарня» Коломийської міської ради, оформленої довідкою №02.9.3-15/02 від 04.10.2024.
Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 10.12.2025 в задоволенні позову відмовив повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення з відповідача заявлених сум. Суд встановив, що договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 01.01.2024 не підписаний відповідачем, а отже, відсутні докази виникнення у нього відповідного зобов'язання щодо відшкодування витрат на електро- та водопостачання. У зв'язку з цим, вимоги про стягнення 300 544,13 грн основного боргу та 59 276,32 грн інфляційних втрат є недоведеними.
Крім того, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення 511 709,64 грн як суми перевищення тарифу теплової енергії також не підлягає задоволенню, оскільки вона ґрунтується виключно на довідці за результатами аудиторської перевірки, яка сама по собі не є первинним документом і не може підтверджувати факт виникнення заборгованості чи змінювати умови укладених між сторонами договорів. Позивач не надав ані договорів, що були предметом перевірки, ані інших первинних документів, які б підтверджували переплату або неправомірність застосованого тарифу.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, КНП "Коломийська центральна районна лікарня" Коломийської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В апеляційній скарзі скаржник покликається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, та не надав належної оцінки поданим доказам. Зокрема, апелянт зазначає, що між сторонами існували договірні правовідносини, підтверджені договором про постачання теплової енергії від 22.01.2024 та договором про відшкодування витрат балансоутримувача від 01.01.2024, а відповідач фактично користувався комунальними послугами, проте не здійснив їх оплату, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Також скаржник стверджує, що суд безпідставно не врахував рішення у справі №909/384/24, яким, на його думку, вже встановлено факт наявності правовідносин між сторонами.
Крім того, апелянт вказує на безпідставну відмову у стягненні суми перевищення тарифу теплової енергії, зазначаючи, що відповідний тариф був завищений, що підтверджується матеріалами перевірки органу фінансового контролю, а відповідач не повідомив позивача про зміну тарифу, чим порушив умови договорів.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач покликається на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а суд надав належну оцінку всім поданим доказам.
Відповідач зазначає, що доводи апеляційної скарги є загальними та не містять конкретного обґрунтування незаконності чи необґрунтованості рішення, зокрема не вказано, які саме обставини встановлені неправильно або яким доказам суд не надав належної оцінки.
Також звертає увагу, що договір про відшкодування витрат балансоутримувача від 01.01.2024 між сторонами не укладався, а відтак будь-які правовідносини на його підставі відсутні. Подані позивачем акти звірки та акти наданих послуг складені в односторонньому порядку, не підтверджені первинними документами та не можуть свідчити про наявність заборгованості. Водночас вказує, що лист позивача про направлення договору на підпис відповідач не отримував, а доказів його направлення позивач суду не надав.
Таким чином, позивач не довів факту існування будь-яких договірних зобов'язань та їх порушення, а заявлені до стягнення суми не підтверджені належними доказами.
Щодо посилань апелянта на договір постачання теплової енергії та рішення у справі №909/384/24, відповідач зазначає, що у вказаному рішенні встановлено порушення саме з боку позивача, а не відповідача, тому ці доводи не можуть підтверджувати заявлені позовні вимоги.
З урахуванням наведеного, відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Інших клопотань та заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, учасниками у справі подано не було.
12.03.2026 у судовому засіданні взяв участь представник відповідача, який просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Представник позивача (апелянта) в судове засідання не з'явився. Водночас подав клопотання про розгляд справи без участі його уповноваженого представника.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги положення ст. 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника апелянта.
Фактичні обставини справи.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04.10.2024 Управлінням фінансів і внутрішнього аудиту Коломийської міської ради проведено перевірку використання коштів міського бюджету в КНП «Коломийська центральна районна лікарня» Коломийської міської ради за період 2022-2024 роки.
Відповідно до довідки №02.9.3.-15/02 від 04.10.2024, об'єктом дослідження були договори №21/10/22 від 27.10.2022 та №02/01/2023 від 02.01.2023, укладені між постачальником ТОВ «ІК «Інвест Енерджі» та КНП «Коломийська центральна районна лікарня» Коломийської міської ради, встановлено, що у період з жовтня 2022 року по квітень 2023 року КНП «Коломийська центральна лікарня» здійснило оплату послуг з теплопостачання за ціною 3337,62 грн/Гкал замість 3076,73 грн/Гкал (вищою на 260,89 грн/Гкал). Таким чином, не враховано скасування рішення виконавчого комітету від 18.10.2022 та відповідно, припинення дії затвердженого ним тарифу.
Водночас зазначених договорів до матеріалів справи не долучено, як і не долучено будь-яких доказів в підтвердження господарської діяльності між сторонами в цей період, що унеможливлює перевірку висновків, викладених в матеріалах перевірки.
До матеріалів справи долучено договір №22/01/2024 на постачання теплової енергії, укладений 22.01.2024 між ТОВ «ІК «Інвест Енерджі» (як постачальником) та КНП «Коломийська центральна районна лікарня» Коломийської міської ради (як споживачем) відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався у 2024 році відпускати теплову енергію в водяній парі та гарячій воді, а споживач прийняти та оплатити поставлену теплову енергію (надалі - договір).
Договір набрав чинності з дня підписання та діяв до 15.04.2024, а в частині оплати - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань.
Разом з тим, в матеріалах справи наявна копія договору від 01.01.2024 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, який не підписаний зі сторони ТОВ «ІК «Інвест Енерджі».
Листом №462/01-07/12 від 10.09.2024 позивач направив на адресу відповідача для підписання договір на відшкодування комунальних послуг на 2024 рік, акти наданих послуг за електричну енергію за січень, лютий, та березень 2023, акти звірки за електричну енергію за 2023 рік; акти звірки за електричну енергію за І квартал 2024 року та помісячний розрахунок пені за І квартал 2024 рік.
Оцінка суду.
Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 202 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Нормами ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ст. 641 ЦК України).
Як правильно встановлено судом першої інстанції, договір від 01.01.2024 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, на який позивач покликається як на підставу виникнення спірного зобов'язання, не містить підпису відповідача. За відсутності підпису сторони та інших належних доказів її волевиявлення такий документ не може вважатися належним підтвердженням укладення договору та виникнення між сторонами відповідних договірних правовідносин.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що відсутність підпису у правочині, що вимагає письмової форми, за відсутності доказів волевиявлення, свідчить про неукладеність договору. Підпис є невід'ємним реквізитом письмової форми договору, а наявність підпису має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.20 у справі №145/2047/16-ц).
Долучені позивачем до матеріалів справи лист від 10.09.2024 про направлення відповідачу договору для підписання, акти наданих послуг, акти звірки та розрахунок пені складені в односторонньому порядку, підписані лише позивачем та за відсутності інших первинних документів не можуть самі по собі свідчити про виникнення у відповідача обов'язку з відшкодування заявлених витрат. Вказані документи не підтверджують ані факту укладення між сторонами договору від 01.01.2024, ані факту прийняття відповідачем на себе відповідних договірних зобов'язань.
При цьому, договір №22/01/2024 на постачання теплової енергії від 22.01.2024, який також подано позивачем на підтвердження своїх доводів, регулює інші правовідносини, а саме відносини з постачання теплової енергії, і не може бути належним доказом існування між сторонами правовідносин за договором про відшкодування витрат балансоутримувача від 01.01.2024. Сам по собі цей договір не підтверджує виникнення у відповідача зобов'язання зі сплати вартості електро- та водопостачання в заявленому позивачем розмірі.
Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо врахування рішення Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/384/24 як підстави для задоволення позову у цій справі. Зміст зазначеного рішення свідчить, що у межах справи №909/384/24 судом досліджувалися обставини виконання сторонами договору №22/01/2024 на постачання теплової енергії та наявності заборгованості за поставлену теплову енергію. Отже, предмет доказування у справі №909/384/24 був іншим, ніж у цій справі.
Встановлені у справі №909/384/24 обставини не підтверджують факту укладення між сторонами договору від 01.01.2024 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, не доводять виникнення у відповідача зобов'язань саме з відшкодування витрат за електро- та водопостачання та не можуть заміняти собою належні докази, які мали бути подані позивачем у цій справі на підтвердження підстав і розміру заявлених вимог.
Таким чином, з огляду на відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів укладення між сторонами договору від 01.01.2024 та виникнення у відповідача відповідного грошового зобов'язання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог у частині стягнення 300 544,13 грн основного боргу та 59 276,32 грн інфляційних втрат.
Окрім цього, позивачем також заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 511 709,64 грн як суми перевищення тарифу теплової енергії. В обґрунтування заявленої позовної вимоги позивач посилається на довідку Управлінням фінансів і внутрішнього аудиту Коломийської міської ради перевірки використання коштів міського бюджету в КНП «Коломийська центральна районна лікарня» Коломийської міської ради №02.9.3.-15/02 від 04.10.2024 (надалі - довідка).
У вказаній довідці міститься інформація про встановлення аудитом завищення тарифу теплової енергії при укладанні договорів №21/10/22 від 27.10.2022 та №02/01/2023 від 02.01.2023, в результаті встановлено переплату коштів позивачем при виконанні обов'язку по оплаті наданих послуг згідно договорів.
Відповідно до абз. 2 ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від 26.01.1993 № 2939-XII (надалі - Закон), державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.
Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі органом державного фінансового контролю фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті (ст. 3 Закону).
Відповідно до абз. 2 п. 1 Порядку проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.2004 № 1017 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.08.2018 № 743) (надалі - Порядок № 1017) державний фінансовий аудит виконання бюджетних програм (надалі - аудит) - вид державного фінансового аудиту, спрямований на проведення аналізу і перевірки законності та ефективності управління і використання коштів державного та місцевих бюджетів під час виконання бюджетних програм, досягнення економії бюджетних коштів та їх цільового використання, досягнення результативних показників бюджетних програм, правильності ведення бухгалтерського обліку, достовірності фінансової та бюджетної звітності, функціонування системи внутрішнього контролю та стану внутрішнього аудиту.
За наслідками проведення перевірки внутрішнього аудиту складається відповідний висновок аудитора.
Аудиторський висновок - це думка (судження) незалежного експерта про достовірність фінансової звітності або певні фінансові операції. Він підтверджує, чи відповідає звітність стандартам, але він не створює нових зобов'язань для сторін.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що аудиторський висновок не є первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції. Це лише аналітичний документ, що містить професійне судження. Виявлені аудитом порушення мають бути підтверджені доказами, на підставі яких аудитор робив висновки. Вказаними доказами, зокрема, є договори, банківські виписки тощо. Отже, висновок аудита не може бути самостійним доказом факту заборгованості за відсутності первинних документів. За відсутності первинних документів, висновок аудитора є неналежним доказом. Подібний за змістом висновкок викладений у постанові Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 910/14472/20.
Таким чином, саме первинні документи є належними доказами, які підтверджують факт виникнення грошового зобов'язання та наявність заборгованості.
Разом з тим, позивач, посилаючись на результати проведеної перевірки щодо наявності переплати за теплопостачання за завищеним тарифом (на 260,89 грн/Гкал), не надав жодних первинних документів, які б підтверджували здійснення господарських операцій між сторонами на підставі договорів №21/10/22 від 27.10.2022 та №02/01/2023 від 02.01.2023, що були предметом дослідження під час перевірки, а також не долучив самі зазначені договори.
У постанові від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 Верховний Суд вказав, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що викладені у довідці чи інших матеріалах аудиту висновки не можуть розглядатися як належна правова підстава для задоволення позовних вимог, оскільки вони мають лише аналітичний характер та відображають позицію органу, який їх склав, і не є доказами, що підтверджують виникнення зобов'язань. Виявлені контролюючим органом порушення не змінюють умов укладених між сторонами договорів та не можуть бути самостійною підставою для стягнення з відповідача коштів, отриманих відповідно до цих договорів.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 18.02.2020 у справі №910/17984/16 та від 07.12.2021 у справі № 922/3816/19 зазначив, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Враховуючи наведене, посилання апелянта на довідку перевірки використання коштів міського бюджету в КНП «Коломийська центральна районна лікарня» Коломийської міської ради №02.9.3.-15/02 від 04.10.2024, проведеної за наслідками аудит перевірки, як на підставу для задоволення позовних вимог в частині стягнення 511 709,64 грн суми перевищення тарифу теплової енергії, є необґрунтованим, недоведеним та не може слугувати підставою для задоволення позову.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги, то судовий збір за її подання залишається за апелянтом.
Керуючись ст. ст. 129, 269-270, 275, 276, 281-284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Коломийська центральна районна лікарня» Коломийської міської ради залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2025 у справі №909/622/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.
Справу повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.
Повна постанова складена та підписана 23.03.2026.
Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК
Судді Н.М. КРАВЧУК
О.С. СКРИПЧУК