Іменем України
19 березня 2026 року м. Кропивницький
справа № 383/397/25
провадження № 22-ц/4809/552/26
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,
за участі секретаря - Бойко В. В.,
учасники справи:
позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи - приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Гетьман Ліна Олександрівна, приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодова Людмила Анатоліївна,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Балюри Світлани Вікторівни, яка представляє інтереси ОСОБА_4 , на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2025 року у складі судді Бондаренка В. В. і
Короткий зміст вимог позовної заяви
В березні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та просили:
-визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
-визнати за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
-витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 , як добросовісного набувача, 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1
-витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 , як добросовісного набувача, 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 .
Позовна заява мотивована тим, що 30.06.2012 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб, після укладення якого прізвище ОСОБА_6 змінилося на ОСОБА_7 .
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 11.10.2016 у справі №383/819/16-ц шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було розірвано.
За час шлюбу подружжям було придбано в інтересах сім'ї квартиру АДРЕСА_1 , яка є спільною сумісною власністю подружжя.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , а із заявами про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є дітьми померлого.
Приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Гетьман Л. О. постановою від 16.12.2024 відмовлено позивачам у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на вказану квартиру у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на квартиру на ім'я померлого.
Позивачі зазначали, що вони неодноразово спілкувалися з ОСОБА_3 стосовно прийняття спадщини відносно частини квартири, та домовилися щодо досудового врегулювання вказаного питання.
Всупереч домовленостям, спадкоємцям стало відомо, що ОСОБА_3 продала вищевказану квартиру ОСОБА_4 , відповідно до договору купівлі-продажу від 12.12.2024, достеменно знаючи та розуміючи, що нерухоме майно є спільною сумісною власністю її та померлого ОСОБА_5 та є спадкоємці, які мають право на частку у вказаному майні.
Оскільки після смерті ОСОБА_5 , позивачі як спадкоємці мають право на успадкування частки померлого у спільній сумісній власності, яка відчужена з порушенням норм чинного законодавства, останні звернулись до суду з відповідним позовом.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування та витребування нерухомого майна задоволено частково.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 , як добросовісного набувача, 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 249811535208 на користь ОСОБА_1 .
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 , як добросовісного набувача, 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 249811535208 на користь ОСОБА_2 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог щодо визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір в сумі 1 464 грн 75 коп.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір в сумі 1 464 грн 75 коп.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір в сумі 302 грн 80 коп, понесених позивачем за подання заяви про забезпечення позову.
Рішення суду мотивовано тим, що спірна квартира набута під час шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, незалежно від її реєстрації за одним із них.
Після смерті ОСОБА_5 його спадкоємці прийняли спадщину, у зв'язку з чим до них перейшло право на частку у спірному майні. Відчуження квартири ОСОБА_3 відбулося без згоди співвласників (спадкоємців), тому майно вибуло з їх володіння поза їх волею.
З огляду на це, суд першої інстанції визнав належним способом захисту витребування часток квартири з незаконного володіння добросовісного набувача.
Крім того, суд першої інстанції відхилив доводи про пропуск позовної давності, оскільки не доведено, що право було порушене раніше або що спадкодавець відмовився від нього.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі адвокат Балюра С. В., яка представляє інтереси ОСОБА_4 , просить рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Спадкодавець за життя не здійснив поділу спільного майна подружжя та не оформив право власності на частку у квартирі, хоча знав про її реєстрацію за колишньою дружиною, а тому відповідна частка не увійшла до складу спадщини. Крім того, тривала бездіяльність спадкодавця свідчить про фактичну відмову від реалізації майнових прав.
Суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні позовної давності та неправильно визначив момент початку її перебігу.
Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки добросовісності набувача, яка придбала спірну квартиру за відплатним договором, не знаючи і не маючи можливості знати про можливі права третіх осіб, у зв'язку з чим відсутні підстави для витребування майна відповідно до статті 388 ЦК України.
Відзиви на апеляційну скаргу
Від адвоката Деревянко Я. Р., яка представляє інтереси ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу адвоката Балюри С. В., яка представляє інтереси ОСОБА_4 , залишити без задоволення, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2025 року без змін.
Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції
В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_4 адвокат Балюра С. В. підтримала доводи апеляційної скарги, представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокат Деревянко Я. Р. заперечувала проти доводів апеляційної скарги.
ОСОБА_3 та приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодова Л. А. в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення з судовою повісткою.
Приватний нотаріус Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Гетьман Л. О. в судове засідання апеляційного суду не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення із зазначенням про причини невручення - «адресат відсутній за вказаною адресою».
За змістом пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23) зазначено, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
За таких обставин, приватний нотаріус Гетьман Л. О. в силу вимог п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленою про розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з'явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
З урахуванням вимог ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що 30.06.2012 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб, у зв'язку з чим ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_7 ».
20.12.2013 між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавець передав належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , а покупець прийняв квартиру та сплатив за неї обговорену грошову суму.
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 11.10.2016 у справі № 383/819/16-ц шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.
Спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 прийняли його син - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_1 . Інші особи із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса не звертались.
ОСОБА_5 на час смерті мав зареєстроване місце проживання в спірній квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 , якого знято з реєстрації 22.06.2023 в зв'язку зі смертю.
12.12.2024 ОСОБА_3 продала спірну квартиру ОСОБА_4 .
Постановою приватного нотаріуса Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Гетьман Л. О. від 16.12.2024 відмовлено позивачам у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на спірну квартиру у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на квартиру на ім'я померлого.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах,
що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо
не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також
на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені
у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження
№ 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження
№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження
№ 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження
№ 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження
№ 12-84гс20 та інших).
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача,
у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову
в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно,
без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі
№ 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу
та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.
У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача,
а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду
є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження
№ 12-148гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно
з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
Схожі за змістом правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та багатьох інших.
Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування
й фактичних обставин конкретної справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Тобто за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна.
Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та інших.
У справі, яка переглядається судом, вирішальне правове значення
має оцінка добросовісності/недобросовісності набувача майна, тобто відповідача.
Суд ураховує, що правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див.: пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, провадження № 12-122гс18).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того,чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.
Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.
Отже, як уже зазначалося, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна.
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.
На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.
У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зазначено, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення (постанова від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19). Однак у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) конкретизовані аналогічні висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, та висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19). Означена конкретизація полягала, зокрема, у тому, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення.
Крім того, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див.: пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20).
Матеріалами справи підтверджується, що згідно копії повторно виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Бобринецького районного управління юстиції у Кіровоградській області свідоцтва про шлюб від 28.11.2013 серії НОМЕР_1 30.06.2012 між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб, про що складено актовий запис № 27, у зв'язку з чим ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_7 » (том 1 а. с. 18).
20.12.2013 між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г. М. та зареєстровано в реєстрі за № 958, за пунктами 1.1, 1,2, 1.11 якого продавець передав належну йому на праві власності квартиру, а покупець прийняв квартиру та сплатив за неї обговорену грошову суму. Покупець підтвердив, що правочин укладається відповідно до дійсного та свідомого волевиявлення подружжя і повністю відповідає інтересам його сім'ї, що також підтверджується заявою її чоловіка - ОСОБА_5 . Відчужена квартира АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 19-21).
На підставі зазначеного договору купівлі-продажу квартири від 20.12.2013 за ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 249811535208), що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з індексним номером 15090450 від 20.12.2013 (том 1 а. с. 21 на звороті).
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 11.10.2016 у справі № 383/819/16-ц шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було розірвано, про що 10.12.2016 складено актовий запис, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00050252589 від 25.03.2025 (том 1 а. с. 28).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією виданого Бобринецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) свідоцтва про смерть від 22.06.2023 серія НОМЕР_2 (том 1 а. с. 22).
Спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 прийняли його син - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_1 , що підтверджується копіями заяв про прийняття спадщини за законом від 18.08.2023 (том 1 а. с. 79, 86) та копіями свідоцтв про їх народження, укладення шлюбу (том 1 а. с. 25-27).
Згідно копії спадкової справи № 12/2023, заведеної до майна померлого ОСОБА_5 слідує, що інші особи із заявами про прийняття спадщини до нотаріуса не звертались, що також та підтверджується листом приватного нотаріуса Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Гетьман Л.О. від 04.03.2025 (том 1 а. с. 23, 77-151).
12.12.2024 ОСОБА_3 продала вищезазначену спірну квартиру ОСОБА_4 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 12.12.2024, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодовою Л. А. (том 1 а. с. 29-30), на підставі якого 12.12.2024 за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності, що підтверджується Інформацією з вказаного реєстру згідно інформаційної довідки № 419006711 від 21.03.2025 (том 1 а. с. 31-32).
Відповідно до п. 1.4 договору купівлі-продажу квартири від 12.12.2024, продавець стверджує, що квартира на момент укладання договору нікому іншому не подарована, іншим способом не відчужена, не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, інших прав щодо неї / третіх осіб немає, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесена. Відповідно до п.1.6 договору купівлі-продажу квартири від 12.12.2024 продавець довела до відома покупця, а покупець взяла до уваги той факт, що відчужувана квартира являється її особистою приватною власністю, що підтверджено заявою від 12.12.2024.
В п. 1.2 договору купівлі-продажу квартири від 12.12.2024 міститься посилання зокрема на належність продавцю відчужуваної квартири на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г.М. 20.12.2013.
Постановою приватного нотаріуса Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Гетьман Л. О. від 16.12.2024 відмовлено позивачам у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на вказану квартиру у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на квартиру на ім'я померлого, що підтверджується її копією (том 1 а. с. 24).
Вирішуючи спір та надаючи оцінку заявленим позовним вимогам у контексті положень статей 387, 388 ЦК України, суд апеляційної інстанції враховує також гарантії, передбачені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема право особи на мирне володіння майном.
Зокрема, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати
на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02 листопада 2004 у справі «Tregubenko v. Ukraine», заява № 61333/00, пункт 54).
Оцінюючи критерій законності втручання, суд виходить з того, що можливість витребування майна передбачена положеннями статей 387, 388 ЦК України, а відтак формально таке втручання може ґрунтуватися на законі.
Разом із тим, наявність правової підстави для втручання не є достатньою умовою для визнання його правомірним у розумінні Конвенції.
Щодо легітимної мети втручання, суд зазначає, що хоча захист права власності позивача загалом може визнаватися таким, що відповідає суспільному інтересу, однак у конкретних правовідносинах заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на безоплатне вилучення частини майна у добросовісного набувача, який набув його на підставі відплатного договору.
За таких обставин втручання не може вважатися таким, що переслідує належну легітимну мету, оскільки фактично покладає негативні наслідки недобросовісної поведінки інших осіб або недоліків правового регулювання на особу, яка діяла добросовісно та розумно. Перекладення таких ризиків на добросовісного набувача суперечить принципу верховенства права та не відповідає вимогам справедливості, а відтак не може визнаватися виправданою метою втручання у право власності.
Оцінюючи пропорційність втручання, суд виходить із необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами позивачів та відповідача.
Установлено, що відповідач набула спірне майно за відплатним договором, діяла добросовісно, покладаючись на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відсутність обтяжень та прав третіх осіб, а також на належність повноважень відчужувача. Доказів того, що відповідач знала або могла знати про наявність спору чи порушення прав позивачів, матеріали справи не містять.
Водночас позивачі заявляють вимоги про витребування часток у праві власності на спірне нерухоме майно у розмірі по 1/4 кожному. За таких обставин задоволення позову призведе до виникнення режиму спільної часткової власності між сторонами, що, з огляду на характеристики об'єкта нерухомості, його площу, яка становить 41 кв. м., та призначення, істотно ускладнить або зробить неможливим його повноцінне використання відповідачем.
Фактичний поділ користування таким майном між кількома співвласниками, які не перебувають у сталих правовідносинах, може спричинити нові спори, що свідчить про неефективність обраного позивачами способу захисту.
Крім того, позбавлення відповідача значної частини належного їй майна, набутого на відплатній основі, без надання гарантованої компенсації, призведе до покладення на неї індивідуального та надмірного тягаря.
Суд також враховує, що можливість подальшого захисту прав відповідача шляхом звернення з вимогами до попередніх відчужувачів є не забезпечує реального та ефективного відновлення її майнового становища.
За таких обставин, втручання у право відповідача на мирне володіння майном не забезпечує справедливого балансу між інтересами сторін, є непропорційним поставленій меті та таким, що покладає на добросовісного набувача надмірний тягар.
Таким чином, навіть за наявності формальних підстав для витребування майна відповідно до статей 387, 388 ЦК України, задоволення позову у цій справі призвело б до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що в позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можуть бути задоволені, оскільки витребування майна в добросовісного набувача, за фактичних обставин даної справи, матиме наслідком покладення на ОСОБА_4 як на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
До схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 березня 2026 року у справі № 754/58/22 (провадження № 61-13976св25).
Суд вважає, що такі висновки відповідають вимозі справедливості судового розгляду, яка повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
При цьому, суд роз'яснює, що відмова у задоволенні позову у зв'язку з обранням неефективного способу захисту не позбавляє позивачів права на судовий захист.
Зокрема, вони вправі звернутися до суду з належним способом захисту, який відповідає характеру порушеного права, а саме з вимогами про відшкодування вартості належних їм часток у спірному майні до осіб, з вини яких відбулося вибуття цього майна.
Такий спосіб захисту є співмірним, ефективним та узгоджується з принципом справедливого балансу інтересів сторін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для витребування спірного майна, не надавши належної оцінки тому, що відповідач набула майно за відплатним договором, не перевірив її добросовісність, не дослідив відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на момент укладення правочину та фактично не застосував положення статті 388 ЦК України у їх системному зв'язку з практикою Верховного Суду.
Крім того, суд першої інстанції не здійснив оцінки пропорційності втручання у право відповідача на мирне володіння майном, не врахував характер заявлених вимог про набуття позивачами часток по 1/4 у праві власності, а також не оцінив наслідки фактичного безоплатного вилучення частини майна у добросовісного набувача.
Такі порушення призвели до ухвалення рішення без дотримання принципу справедливого балансу інтересів сторін.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права згідно пунктів 2, 3 та 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, апеляційна скарга адвоката Балюри С. В. яка представляє інтереси ОСОБА_4 , підлягає задоволенню, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2025 року скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування та витребування нерухомого майна.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
В порядку розподілу судових витрат, враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню по 4 394 грн 25 коп, з кожного, судового збору, сплаченого відповідачем за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Балюри Світлани Вікторівни, яка представляє інтереси ОСОБА_4 , задовольнити.
Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 11 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування та витребування нерухомого майна відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_5 ) по 4 394 (чотири тисячі триста дев'яносто чотири) грн 25 коп судового збору, з кожного.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 23.03.2026.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді О. Л. Карпенко
О. І. Чельник